Інноваційне підприємство як суб’єкт господарювання

Інноваційний процес починається з ідеї, яка лише че­рез певний час може знайти своє мате­ріальне втілення у нових товарах, нових технологіях, нових матеріалах. Нова ідея виникає на базі нових знань. У сучас­них умовах нові знання, як правило, з'являються як резуль­тат копіткої праці великої кількості людей — учених-теоретиків, працівників науково-дослідницьких лабораторій та експериментально-конструкторських бюро тощо. У всіх розвинутих країнах приділяють значну увагу фундамен­тальним та пошуковим дослідженням, які формують потен­ціал знань для інноваційної діяльності і створюють основу принципово нових рішень у різних сферах людського буття.

Фундаментальні теоретичні дослідження здійснюють у спеціалізованих науково-дослідницьких організаціях. В Україні вони, як правило, належать до системи Національ­ної академії наук або мають галузеву належність. Цінність нових ідей, відкриттів та винаходів виявля­ється на практиці. Нові знання на момент їх появи не ма­ють ринкової вартості. Нові методи задоволення потреб з'являються внаслідок подальших пошукових науково-дослідницьких робіт, які здійснюються з метою практичного опанування наукового потенціалу знань та відкриттів. До цього під­штовхує товаровиробників конкуренція.

Прикладні науково-технічні дослідження можуть здійснювати організації, різні за розмірами, спеціалізацією, галузевою належністю, правовою формою тощо. Ключову роль у розвитку інноваційної діяльності покликані відіграти внутріфірмові наукові дослідження. У провідних державах світу компанії виконують основний обсяг нау­кових досліджень і розробок: 65% — у країнах ЄС; 71% — у Японії; 75% — у США. Українська виробнича наука має незначні ресурси (5% витрат на дослідження і роз­робки). Вона зорієнтована, головним чином, на вирішен­ня короткотермінових технічних завдань власного вироб­ництва.

Ринкові суб'єкти поділяють на чотири категорії: експлеренти, патієнти, комутанти і віоленти.

Експлеренти. Це фірми, що спеціалізуються на ство­ренні нових чи радикально змінених старих сегментів ринку. Такі фірми найбільше ризикують, але в разі успіху от­римують найбільшу віддачу.

Патієнти. Створюють інновації для потреб вузького сегмента ринку. Вони уникають конкуренції із великими корпораціями, вишукуючи недоступні для них сфери ді­яльності, надаючи товару унікальних властивостей, їх то­вари зазвичай мають ексклюзивний характер, є високо­якісними і дорогими.

Комутанти. Використовують інновації, створені ін­шими, збагачуючи їх індивіду­альними характеристиками, пристосовуючись до невелич­ких за обсягами потреб конкретного клієнта. Зазвичай комутанти — це дрібні фірми, які використо­вують інновації на стадії їх старіння.

Віоленти. Орієнтуються на інновації, що здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй рівень якості, якого вимагає основна маса споживачів. За раху­нок низьких цін і середньої якості фірма завжди конку­рентоспроможна. Віолентом може стати фірма-експлерент на етапі використання інновації, що отримала масове ви­знання.

Віднесення фірм до певної категорії є умовним, тому що вони реалізують переважно не один вид продукту, а стратегія щодо кожного з них може бути різною. Однак існують фірми, які займаються суто інно­ваціями, вбачаючи у цьому спосіб отримання надприбут­ку через виведення на ринок відсутнього на ньому про­дукту. За свою схильність до ризику, пов'язану зі ство­ренням радикальних інновацій, такі фірми дістали назву венчурних.

Венчурні фірми(англ. — ризикове підприємництво) — пе­реважно малі підприємства в прогресивних з технологічного по­гляду галузях економіки, що спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, по­в'язаних з підвищеним ризиком.

Особливість таких фірм полягає в орієнтації на вирі­шення наукових проблем і конкретних виробничих завдань з чітко визначеним кінцевим результатом. Вони найпоши­реніші в наукомістких галузях економіки, що спеціалізу­ються на наукових дослідженнях та інженерних розроб­ках, тобто на комерційній апробації науково-технічних но­вовведень.

Розвиток венчурного бізнесу як самостійної форми під­приємництва бере свій початок у 40-х роках XX ст., а різ­номанітність його форм виявилася в 60—80-ті роки у США. Це було спричинено гострою потребою у структурній пере­будові американської економіки під час кризи середини 70-х років. До середини 80-х років масштаби венчурного капіталу значно зросли. Венчурних капіталістів підтримувала місцева влада бага­тьох штатів, яка мала намір допомагати місцевим підпри­ємствам у створенні нових робочих місць.

Венчурне підприємництво розвивається у різних фор­мах, найпоширенішими з яких є:

— незалежний (чистий) венчур. Організовуються як акціо­нерні товариства, рекламуючи у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

— впроваджувальні фірми, засновані на пайових засадах промисловими корпораціями (консорціуми: проведення фундаментальних довгострокових досліджень, активізація наукової діяльності науково-дослідних інститутів, розроблення галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням);

— венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

— внутрішні венчурні відділи великих корпорацій. Він передував розглянутим вище організаційним формам венчурного підприємництва. Багато великих корпорацій США мають внутрішні венчури. Однак, на думку багатьох західних вчених, така форма венчур­ного підприємництва вичерпала себе. До її недоліків від­носять матричну систему організації управління науково-дослідними роботами, тобто подвійну залежність венчуру від керівництва компанії і від керівництва від цілу; відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт; обмеженість коштів для фінансування венчурних проектів у період спаду виробництва в корпорації.

Практика розвинутих країн свідчить, що 20% венчур­них фірм стають відкритими корпораціями, 60% — пог­линаються більшими корпораціями, а ще 20% — розорю­ються. Життя понад 60% важливих нововведень XX ст. дали венчурні фірми.

Передумовами створення венчурних фірм повинні бути наступні компоненти: 1)інноваційні ідеї - нової технології, нового виробу; 2)суспільні потреби і потреби підприємця, готового на основі ідеї організувати фірму; 3) ризикового капіталу для фінансування діяльності з дослідження ідеї.

Серед вітчизняних підприємств, що створюють іннова­ційну продукцію, — науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води; науково-технічний центр «Техносистем» (Дніпропетровськ), що виготовляє установ­ки для оброблення рідких розчинів і стічних вод з викорис­танням фізико-хімічних перетворень; фірма «Арон» (Київ), яка розробила обладнання для цілорічного вирощуван­ня зеленого корму; мале підприємство «Комос» (Київ), яке створило нові телевізори з електронно-променевою труб­кою, здатною безвідмовно функціонувати протягом 20 ро­ків.

Попри наявність в Україні деяких сприятливих перед­умов для розвитку венчурного бізнесу (велика кількість вчених, наукових шкіл, навчальних закладів, лаборато­рій, бібліотек) у цій справі є ще багато проблем, насампе­ред через:

— економічну нестабільність;

— відсутність чіткої державної політики сприяння розвитку венчурного бізнесу;

— відсутність економічної зацікавленості більшості господарських суб'єктів у реалізації; принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня;

— нерозвинутість ринку цінних паперів;

— недостатньо продуману податкову політику у сфері стимулювання діяльності інноваційних підприємств;