Організаційні структури реалізації інновацій

З метою підтримання розвитку підприємницьких структур на етапі їх становлення у багатьох країнах ство­рюють бізнес-інкубатори.

Бізнес-інкубатор— організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ре­сурсів.

Бізнес-інкубатори з'явилися наприкінці 50-х років XX ст. у США. Першим був проект одного соціолога, над яким свого часу сміялася Америка. Ідея здавалася не дуже сер­йозною: соціолог орендував за безцінь нікому не потрібний старий вокзал, поділив його на невеличкі кімнатки, най­няв кваліфікованих юриста та економіста і дуже дешево здавав офіси для початківців малого бізнесу. Результати перевершили сподівання. Якщо за звичайних умов із 100 бізнесменів-початківців на ноги зводилося ледве 12, то в цьому бізнес-інкубаторі майже 30% їх успішно перейшло з малого в середній бізнес, а значна кількість успішно заво­лоділа певною ринковою нішею.

Успіх першого бізнес-інкубатора привернув увагу дер­жавних структур, і місцева влада багатьох штатів США по­чала підтримувати такі ініціативи. Бізнес-інкубатор сприймали як школу для бізнесменів, своєрідний старто­вий майданчик для розвитку бізнесу в регіоні. Від кількос­ті малих підприємств у регіоні залежало забезпечення пос­тійною роботою його мешканців. Це впливало і на розмір податків у місцевих бюджетах.

Бізнес-інкубатори набули поширення і в Європі. Річ у тім, що багато людей можуть про­дукувати цікаві ідеї, але реалізувати їх здатні лише оди­ниці, оскільки для цього необхідні досвід і спеціальні знання. Якщо ж існує структура, яка бере на себе вико­нання специфічних робіт з правового чи економічного за­безпечення бізнесу, то успіху можуть досягти навіть ті, хто не має спеціальних знань щодо організації власної справи. До послуг бізнес-інкубаторів відносять:

— оренду площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);

— технічно-адміністративне обслуговування (пошта, інтернет, телефон, факс, ксерокс, офіс-секретар тощо);

— консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань);

— економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, економіста, маркетолога, менеджера);

— інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування новостворених компаній, створення кредитних союзів);

— науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових продуктів),

— навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання економічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу);

— презентаційні (виставки, конкурси, конференції);

— інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, що можуть використовуватися у бізнесі, інтернет-центри і мережі);

— видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх методичних розробок тощо);

— працевлаштування (пошук роботи, внесення до бази даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями тощо).

Партнерами бізнес-інкубаторів є:

— місцеві органи влади, які можуть сприяти його організації, надати йому статус бізнес-інкубатора, забезпечити необхідну підтримку, якщо з'являються бюрократичні перешкоди;

— об'єднання підприємців регіону, що мають авторитет у підприємницьких колах, впливають на формування економічної політики, визначають пріоритети та перспективи розвитку регіону;

— банки та інші кредитні установи, що можуть стати джерелом залучення інвестицій для новостворених підприємств через бізнес-інкубатор;

— наукові установи та вищі навчальні заклади, що можуть сприяти залученню нових кадрів, висококваліфікованих фахівців, а також базові установи для проведення навчання і перепідготовки працівників компанії.

Добираючи учасників бізнес-інкубаторів, важливо пра­вильно оцінити складові їх майбутнього успіху: бізнес-ідеї, команди і компанії. Тривалість перебування фірми в складі інкубатора обмежується трьома роками. Вважають, що після виходу з бізнес-інкубатора фірма має досягти такого рівня самостій­ності, який забезпечить їй ефективне функціонування.

Бізнес-інкубування може розвиватися і як партнерство між великими і малими компаніями у межах технології. Значна частина великих підприємств стикається із труд­нощами, пов'язаними з неефективністю виробництва і ре­алізації виробничої продукції. Часто причиною цього є відставання технології, неефективність використання ви­робничих потужностей, нездатність переорієнтуватися на випуск нової продукції, що пов'язано з великою інертністю великого бізнесу. Малі підприємства є значно мобільні­шими, але у них не вистачає приміщень і устаткування, во­ни відчувають потребу в підтримці на період становлення.

У всьому світі бізнес-інкубатори — це здебільшого не­прибуткові організації, які існують на кошти муніципалітетів чи спонсорів. Вони можуть бути самоокупними лише на 10—60%. Тому держава повинна надавати реальну фі­нансову підтримку бізнес-інкубаторам.

Зважаючи на позитиви бізнес-інкубаторів, в Україні їхня діяльність може принести неабияку користь. Однак поки що реальних результатів у створенні бізнес-інкубаторів досягли тільки деякі регіони. Пов'язано, це здебільшого з відсутністю реальної підтримки їх розвитку державою.

Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організа­цій, приміщення їм надають служби працевлаштування населення при держадміністраціях міст і районів. Джере­лами їхнього фінансування найчастіше є кошти міжна­родних фондів та грантових програм і лише невеликою мі­рою — кошти місцевих адміністрацій та спонсорів. Для сприяння розвитку бізнес-інкубаторів в Україні створено Українську асоціацію бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів.

Технопарк (науково-технічний парк) — компактно розташований науково-технічний комплекс, до складу якого входять наукові ус­танови, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби і який функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

Мета технопарків — комерціалізація науково-технічної діяль­ності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу.

Технопарки вирішують наступні питання:

- прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

- забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

- сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

Перший технопарк виник у Великій Британії у 1972 р. поблизу університету в Кембриджі. Зразком є науково-технологічний парк «Силіконова долина», створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії. Він об'єднує до 3 тис. дрібних і середніх фірм, що працюють у сфері електроні­ки, із загальною кількістю зайнятих 190—200 тис. осіб. Найвідоміші із вітчизняних науково-техноло­гічних парків — «Напівпровідникові технології та матері­али, оптична електроніка та сенсорна техніка», Інститут електрозварювання ім. Е. О. Патона, Інститут монокриста­лів, «Вуглемаш».

Виділяють три основних шляхи створення технопарків:

1, Створення малих підприємств у межах університету його співробітниками, що прагнуть комерціалізувати результати власних наукових розробок. Відтак до них приєднуються інші дрібні фірми.

2. Створення власних спеціалізованих дрібних фірм науково-технічним персоналом великих промислових об'єднань, який вийшов із фірми заради відкриття власної справи.

3. Створення парку внаслідок реорганізації діючих під­приємств, які хочуть скористатися пільговими умовами, що існують для науково-технологічних парків за чинним законодавством.

Діяльність технопарку фінан­сується за рахунок коштів відрахувань фірм — складових техно­парку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіси— об'єднання наукових, інноваційних, науково-тех­нологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічному розвитку регіону.

Були започатковані і набули поширення у Японії два десятиліття тому. Головними завданнями технополісів є модернізація традиційних для регіону галузей промисловості і виведен­ня їх на сучасний рівень, вибір наукових напрямів, які можуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури. Однак найважливішим є соціальний аспект.

Функціонування технополісів, технопарків тощо ство­рює сприятливе середовище для творчої праці та оператив­ного впровадження наукових результатів у виробництво, скорочує цикл «наука — техніка — виробництво», приско­рюючи тим самим економічний розвиток регіонів і сус­пільства загалом.