Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів банку.

Теорія оперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управлін­ня - активний і пасивний.

Вони відрізняються як завданнями, так і методами оператив­ного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем базується на прин­ципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цьо­го принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних па­перів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при пасивному підході до управління портфе­лем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає:

• формування пасивного портфеля;
• купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього
  ринку;
• відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних па­перів, що входять у портфель;

· більш довгострокові інвестиції;

· високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;

· розосереджений портфельний ризик;

· мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплати
комісійних брокерам.

. Передусім пасивний підхід характеризує менталітет форму­вання консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних па­перів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринко­вої кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також гли­боку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури рин­ку цінних паперів, що базується переважно на методах тех­нічного аналізу.

Активне управління передбачає, що:

· фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналіз
кон'юнктури ринку. Виграш досягається внаслідок купівлі
цінних паперів на нижніх точках поточних коливань кур­сової вартості і продажу їх на верхніх точках;

· інвестиції не є довгостроковими, вони мають короткостроковий характер;

· значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язані
з інформаційною, аналітичною, експертною та торговель­ною активністю на ринку цінних паперів;

· активна гра на підвищення з недооціненими цінними па­перами;

· активна гра на зниження з переоціненими цінними паперами;

· значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що
входять до складу портфеля, активна купівля-продаж;
намагання «побити» ринок;

· портфель переважно диверсифікований, значна частка окре­мих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.

Дії фінансового менеджера під час активного управління:

· перекидання коштів;

· купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів і
продаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в момент
оголошення дивідендів найчастіше падають);

· спекуляції новими випусками цінних паперів;

· постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами,
а також компаній, що реорганізуються;

· відстеження настрою ринку.

Здебільшого активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку.