Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Державне регулювання економіки – це практично всі важелі держави, пов’язані з економічною та соціальною діяльністю, покликані забезпечити умови функціонування відповідної суспільної системи. Держава під час регулювання економіки переслідує такі цілі, як зростання добробуту громадян, підвищення ефективності національної економіки, поліпшення екологічної ситуації та ін..

У свою чергу, державне регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання – це система заходів і засобів правового, економічного та соціального характеру, які реалізують відповідні державні та суспільні інститути й інституції для досягнення найбільшого ефекту соціально-економічної системи в умовах, що склалися.

Мета державного регулювання економіки – створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціоекономічних умов життєдіяльності.

Основними вимогами до формування політики державного регулювання економічної діяльності є: адекватність об’єктивним умовам функціонування та стану розвитку підприємницького сектору економіки на відповідному часовому проміжку; спрямованість на комплексність підходів, які припускають, що механізми регулювання будуть охоплювати всі економічні, соціальні та інші процеси, тобто всю сукупність кругообігу суспільного виробництва та працювати на всіх рівнях управління; цілісність системи, яка складається з окремих елементів – суб’єктів і об’єктів, цілей та функцій, підходів, інструментів й методів державного регулювання, тісно пов’язаних між собою (рис. 1.9).

Зворотний зв’язок

Рис. 1.9. Принципова схема формування впливу держави на підприємницький сектор економіки як на об’єкт регулювання

Система принципів, суб’єктів, об’єктів, інструментів і форм, які перебувають у синергетичних зв’язках між собою і в результаті утворюють цілісність формують механізм державного регулювання економічної діяльності суб’єктів господарської діяльності (рис. 1.10).

Об’єктами державного регулювання економічної діяльності є сукупність господарюючих суб’єктів, які реалізують господарські взаємовідносини.

Суб’єктами державного регулювання економіки виступають: державні інститути та інституції, безпосередні «реалізатори» економічних інтересів: наднаціональні, національні або центральні, регіональні чи місцеві органи державного управління.

Виокремлюють такі види державного регулювання:

§ правове – коли держава за допомогою спеціальних правових інструментів здійснює регулювання ринкових процесів;

§ організаційне – вплив держави на економічні процеси здійснюється через сукупність державних підприємств, державних закупівель тощо;

§ фінансове – прямий вплив держави за рахунок фінансових інструментів: дотацій, субвенцій, субсидій та інше.

Основними засадами державного регулювання економіки є:

· наукова обґрунтованість – урахування вимог економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

· системність – зумовлена існуванням сучасної економіки як складного структурного формування, яке об’єднує у собі різні складові, тому необхідно забезпечити оптимальне виконання завдань у всіх сферах життєдіяльності;

· цілеспрямованість – скерованість державного регулювання на досягнення поставлених цілей і завдань;

· пріоритетність – виокремлення головних завдань соціоекономічного розвитку, на вирішенні яких держава повинна сконцентрувати свої можливості;

· об’єктивність – державне регулювання має оцінювати і коригувати явища реальній дійсності;

· адаптація – система заходів регулювання, спрямованих на досяг­нення позитивних результатів у певному напрямі державного впливу;

· ефективність – означає, що у процесі державного регулювання економіки повинен досягатися економічний та / або соціальний ефект;

· справедливість – коригувати систему перерозподілу матеріальних благ для забезпечення добробуту суспільства;

· стабільність – передбачає згладжування циклічності економіки, підтримку економічного зростання;

· оптимальність – правильне поєднання різних важелів регулювання економіки;

· синергізм інтересів – державне регулювання економіки має бути тим механізмом, який погоджує інтереси трипартизму (державних органів влади, бізнесу, суспільства).

Принципи державного регулювання економіки реалізуються через методи впливу на об’єкт для досягнення поставлених цілей (з метою реалізації, насамперед, загальнодержавних інтересів).

Методи державного регулювання економіки мають статус обов’язкових для застосування, оскільки відображають закономірно­сті економічних відносин і соціально-господарських процесів. Вони ґрунтуються на певних інструментах впливу на дійових осіб ринку. Інструменти державного регулювання поділяють відповід­но до поставленої мети, цілей, завдань, характеру суспільних відносин:

· економічні – фінансові, грошово-кредитні, податкові тощо;

· правові – нормативно-правові акти, норми, правила, укази, розпорядження, постанови та інше;

· інституційні – заходи, що здійснюються державою для формування нових, усунення старих або реорганізацію наявних економічних інститутів та інституцій;

· адміністративні – ліцензії, квоти, санкції, стандарти, державні замовлення, регульовані ціни та ін.

Виокремлюють також методи прямого та непрямого регулювання економіки. До прямих належать інструменти, за допомогою яких держава безпосередньо впливає на економіку (державні замовлення, субвенції, субсидії, дотації, ліцензування, квотування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, економічних, екологічних, соціальних стандартів). Непрямі методи – це комплекс інструментів опосередкованого державного впливу на агентів ринку та їхні дії.

Фінансова політика – це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему та частина економiчної полiтики. Головним її завданням є забезпечення реалiзацiї державних програм вiдповiдними фiнансовими ресурсами. Проявляється фінансова політика у: фiнансовому законодавствi; системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки); перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни; структурi доходiв i видаткiв бюджетiв.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня­них виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямами: 1) визначення видів податків і встановлення податкових ставок; 2) надання податкових пільг окремим суб’єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Державне регулювання економіки здійснюється у різних формах. Науковці розрізняють довгострокове і короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання сучасної економіки перед­бачає досягнення стратегічних цілей та проведення структурних зрушень у соціально-економічному розвитку. Короткострокове дер­жавне регулювання – це, насамперед, вплив через короткострокову політику для вирішення цілеспрямованих конкретних завдань.

Зворотним боком регуляційних процесів є міра реагування еко­номіки на державницький регулятивний вплив. Реагування суб’єктів економіки на дії держави відбувається зі зсувом у часі та з урахуван­ням раціональних чи адаптивних очікувань, що необхідно враховувати при прийнятті рішень з державного регулювання економіки.

Процес регулювання економіки потребує виконання комплексу організаційних, економічних, фінансових і управлінських заходів як складових ефективної реалізації політики суспільного розвитку.

Основні функції державного регулювання економіки це:

1. Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior – перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча – зводиться до коригування (лат. – виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Мінімальні функції держави: створення правової бази; захист конкуренції; забезпечення економіки необхідною кількістю грошей; мінімізація негативних екстерналій; розподіл і перерозподіл доходів; виробництво суспільних товарів і благ.

Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне прогнозування та макроекономічне планування.

Макроекономічне прогнозування – передбачення можливого стану об’єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку.

Макроекономічне планування– це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни. Воно передбачає розробку та обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, фінансово-бюджетною системою та охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку. Виділяються декілька типів макроекономічного планування:

· директивне(централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов’язкового виконання);

· індикативне (формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб’єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань);

· системне (системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх факторів розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей і завдань та вибір оптимального варіанта розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану);

· протекціоністське (спрямоване на захист інтересів груп та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів);

· аполітичне (розглядається як чисто технічна діяльність органів державного управління, спрямована на пошук консенсусу інтересів, певних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки, досягнення найкращого результату);

· стратегічне (передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки);

· тактичне (розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань, у тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси).

Крім державного регулювання існує ще державне управління економікою, що являє собою організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.