Аналіз інвестиційної діяльності банку

Інвестиційні операції банку — це діяльність, пов'язана з вкладенням грошових та інших ресурсів у цінні папери, статутні фонди, нерухомість, колекції, дорогоцінні метали, коштовності, ринкова вартість яких здатна зростати, приносячи банку доходи. Необхідність інвестиційних операцій пов'язана з розширенням дохідної та клієнтської бази банку і створенням структури їхнього комплексного обслуговування, зміцнення конкурентної позиції банку на ринках та зниженням загального ризику банківської діяльності.

Аналіз інвестиційних операцій комерційного банку доцільно розпочинати з визначення їхньої структури, враховуючи різні класифікаційні ознаки.

Інвестиційні операції банку можна класифікувати за такими критеріями.

За об'єктами операції інвестування поділяються на вкладення в:

· цінні папери;

· паї та дольові частки;

· дорогоцінні метали та колекції;

· нерухомість та довгострокові майнові права;
За термінами інвестиції поділяють на:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (до 5 років); ,

За метою вкладання:

· прямі інвестиції (з метою управління компанією);

· портфельні інвестиції (для отримання доходів).

Наступним етапом проведення аналізу є з'ясування факторів,

що мають найбільший вплив на обсяги та напрямки інвестування. До таких факторів відносять:

· етап життєвого циклу банку;

· розміри та спеціалізацію банку;

· мету інвестування та обсяги інвестованих коштів;

· схильність керівництва банку до ризику;

· поточний фінансовий стан банку і прогнозні розрахунки;

· державну політику в галузі інвестування (напрямки пріоритетних інвестицій, створення вільних економічних зон, пільгове оподаткування, страхування ризиків через механізм створення резервів під знецінення вартості цінних паперів).

Далі аналізується тип інвестиційної політики комерційного бан­ку, оскільки від цього залежать і напрямки, і обсяги, і терміни інвес­тицій. Існують такі типи інвестиційної політики:консервативна, помірна, агресивна.

Тип інвестиційної діяльності, як правило, визначається експертною оцінкою. При цьому слід зауважити, що за окремими об'єктами інвестування тип інвестиційної політики може відрізнятися від за­гальної по банку.

Крім того, інвестиційний аналіз можна провадити в розрізі:

- аналізу інвестиційної діяльності банку та його підрозділів;

- аналізу інвестиційної привабливості окремих видів інвестуван­ня (реальних проектів чи фінансових інструментів);

- трендового аналізу динаміки загального обсягу валових та чистих реальних інвестицій, що здійснюються у формі придбання цілісних майнових комплексів, нового будівництва, модернізації, реконструкції, часткового оновлення основних фондів, інвестицій у нематеріальні активи.

При цьому розраховуються показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, як-то:

- чистий зведений дохід, індекс дохідності інвестицій, індекс рентабельності інвестицій, період окупності, внутрішня ставка дохідності;

- аналізу динаміки загальної вартості фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції банку з точки зору фінансового аналізу можна розглядати: у формі вкладання коштів у різні види фондових інструментів та капітал у вигляді дохідних грошових інструментів.

Останнім етапом аналізу визначається прибутковість проведення інвестування за напрямками їх отримання:

- у вигляді процентів та дивідендів від вкладання в цінні папери;

- доходи від збільшення курсової вартості цінних паперів;

- премії та різниці при вкладенні в похідні цінні папери;

- спреду, що виникає від оголошення котирувань цінних паперів у разі, якщо придбання цінних паперів відбулося за нижчими цінами;

- комісійної винагороди від управління портфелями цінних паперів клієнтів;

- доходи від продажу об'єктів реального інвестування.

Портфельна теорія для оцінки дохідності цінних паперів пропонує модель оцінки капітальних активів (МОКА), згідно з якою недиверсифікований ризик розраховується з використанням коефіцієнта.

Окремо досліджуються всі напрямки проведення інвестицій за рівнем ефективності та спроможності банку приносити вагомі результати в короткі терміни.

Серед простих методів визначення доцільності розміщення капіталу в інвестиційний проект часто використовуються два: розрахунок простої норми прибутку і розрахунок терміну окупності.

Проста норма прибутку — аналог показника рентабельності капіталу І розраховується як відношення чистого прибутку за один будь-який проміжок часу (як правило, за 1 рік) до загального обсягу інвестиційних затрат. Термін окупності Т розраховується як зворотний показник простої норми прибутку:

Т=ІЗ/ЧП , (5.13)

де ІЗ - інвестиційні затрати; ЧП- чистий прибуток.

Метою даного методу є визначення тривалості періоду, протягом якого проект буде працювати «на себе», тобто коли прибуток від реалізації проекту почне перевищувати інвестовані в нього кошти.

Методи дисконтування. Проблема адекватності оцінки привабливості проекту, пов'язаного з вкладенням капіталу, полягає і у визначенні того, наскільки майбутні надходження виправдову­ють сьогоднішні затрати. Для коригування показників майбутньої діяльності інвестиційного проекту використовується ставка дисконтування.

Чиста поточна вартість проекту. Для того щоб адекватно оцінити проект з точки зору ефективності використання інвестованих коштів, необхідно всі потоки майбутніх надходжень і платежів привести до зіставленого вигляду з урахуванням фактора часу.

Внутрішня норма прибутку. Розраховується шляхом знаходжен­ня ставки дисконтування, за якої наведена вартість майбутніх при­бутків (грошових надходжень) дорівнює первісній (наведеній) сумі інвестицій. Внутрішня норма прибутку (ІКК) — це така ставка порівняння, застосування якої для розрахунку чистої поточної вартості проекту обертає останню на нуль.

З іншого боку, значення внутрішньої норми рентабельності ІКК може трактуватися як нижній гарантований рівень прибутковості інвестиційних затрат.

Метою аналізу операцій з цінними паперами є визначення перспективних напрямків інвестицій банків на фондовому ринку. Першим етапом проведення аналізу з цінними паперами є оцінка інвестиційної привабливості фондового ринку країни. Ця оцінка здійснюється за допомогою фондових рейтингів та індексів. Найбільш відомими в Україні є рейтинги асоціації ПФТС (Перша фондова торговельна система), інформаційно-аналітичного центру «Д.А.Р.» (Дослідження. Аналіз. Рейтинги), асоціації українських банків (АУБ).

Побудова рейтингів полягає у представленні потенційним інвесторам системи класифікації фінансових інструментів, що побудовані на оцінці їхніх інвестиційних якостей. Рейтинги ПФТС будуються за статистично-кількісним методом і являють собою щомісячне ранжування торговців-членів ПФТС за обсягами угод, кількістю угод, кількістю котирувань.

Експертний метод «Д.А.Р.» формується на підставі опитування експертів фондового ринку та оцінок операторів фондового ринку, тобто розраховуються рейтинги реєстраторів, операторів фондового ринку, емітентів цінних паперів, торговців цінними паперами і влас­не фінансових інструментів.

Фондові індекси — це цифровий статистичний показник, що виражає поточні зміни біржового курсу цінного паперу.

Аналіз привабливості фондового ринку України можна дослідити за допомогою інформації газети «Бізнес», журналів «Фінансові ризи­ки», «Вісник НБУ».

Аналіз операцій з цінними паперами починається із загального аналізу, який передбачає розрахунок показників динаміки та структури.

Аналіз включає в себе визначення структури операцій з цінними паперами та їхньої доходності, тобто визначення ефективності їх проведення.

Тобто найбільшу питому вагу в операціях банку з цінними паперами мають зберігання та операції з продажу.

Виходячи з критерію поділу портфеля цінних паперів комерційного банку на портфель на продаж і на інвестиції визначаються частка та динаміка окремого виду цінних паперів. Це дає можливість оцінити якість портфеля цінних паперів невласної емісії. Наявність у портфелі банку значної частки державних цінних паперів свідчить про високий рівень ліквідності комерційного банку. Однак значний розмір цих цінних паперів свідчитиме про низьку дохідність інвес­тиційного портфеля. Але на сьогоднішній день державні цінні папе­ри втратили свою привабливість для потенційних інвесторів через невиконання державою зобов'язань за попередніми випусками. При аналізі вкладень у доходні цінні папери важливим є визначення ча­стки реінвестованих доходів від цінних паперів у загальній сумі доходів від операцій з цінними паперами та в сумі доходів по окремих напрямках вкладень.

Крім критерію класифікації за видами, необхідно провести класифікацію за напрямками вкладень: по регіонах, по галузях. Це дасть можливість визначити найбільш сприятливу галузь чи регіон вкладання вільних коштів банку.

Крім того, необхідно розрахувати показники:

· питомої ваги придбаних цінних паперів за номіналом;

· питомої ваги викуплених банком цінних паперів до терміну погашення та після терміну погашення;

· обсяги операцій із зберігання цінних паперів та їхню прибутковість;

· обсяги і структуру консалтингових операцій;

· питому вагу посередницьких, розрахункових та реєстраторських операцій;

· частку дивідендів по акціях у доходах банку;

· частку дивідендів, виплачених акціями у відсотках до кількості та суми;

· частку операцій по конвертуванню акцій;

· частку цінних паперів, що отримані в заставу по кредитних та інших операціях;

· частку позик, що надаються під заставу цінних паперів;

· частку гарантійних операцій;

· частку операцій по управлінню портфелем цінних паперів клієнтів банку.

Обов'язковому аналізу підлягають обсяги сформованих резервів під знецінення цінних паперів.

Для повного аналізу потрібно зіставити обсяги операцій по кожно­му виду цінних паперів та доходи, які отримує банк від цих операцій. Крім того, необхідно розрахувати частку доходів по кожній послузі бан­ку з цінними паперами в сукупних доходах від операцій з цінними па­перами.

Наступним критерієм оцінки операцій з цінними паперами є рівень захисту комерційного банку від можливого ризику зниження балансової вартості цінних паперів. Тобто необхідно проаналізувати сформовані резерви по операціях із цінними паперами.