Адаптація до діяльності в особливих умовах.

Психологія діяльності в особливих умовах — одна із галузей психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності змін і відновлювання психічної діяльності:

· особистості в умовах, що є екстремальними за своїм характером, пов'язані з дією стресових чинників підвищеної інтенсивності та несуть у собі головним чином безпосередню небезпеку для життя та здоров'я її суб'єкта, пов'язані з безпосереднім ризиком чи загрозою для його життя та здоров'я під час і після виконання професійних обов'язків;

· інших осіб, що постраждали внаслідок дії зазначених чинників;

· пов'язані з цим аспекти психодіагностики, психотерапії, психокорекції, реабілітації та психопрофілактики.[23]

За інтегральними оцінками, до таких категорії осіб можна віднести пожежних і рятувальників, співробітників правоохоронних, спеціалізованих органів, військовослужбовців, космонавтів, пілотів, моряків, охоронців, шахтарів, водіїв, спортсменів, працівників АЕС тощо, а також інших осіб, що стали жертвами подій, пов'язаних зі специфікою професійної діяльності зазначених категорій фахівців (ліквідація наслідків стихійного лиха, природних катаклізмів, боротьба з організованою злочинністю, корупцією, тероризмом, оперативно-розшукова діяльність, виконання миротворчої місії в інших країнах тощо).

Адаптивні здібності до стресу, професійна надійність, емоційна стійкість — це найважливіші показники психологічної підготовленості до виконання професійних завдань в особливих умовах діяльності. Недостатній розвиток адаптивних здібностей до стресу, невміння регулювати свої психічні й психофізіологічні стани можуть призводити до серйозних негативних наслідків як для діяльності, так і для психічного й фізичного здоров’я співробітника. Професійний стрес пролонгованої дії може обумовити професійну деформацію особистості, високу плинність кадрів, адиктивну й суїцидальну поведінку, протиправні делікти тощо. Уникнути таких наслідків можна завдяки створенню злагодженої системи психологічного забезпечення. Змістом психології діяльності в особливих умовах є дослідження і/або проектування процесів, що характеризують суб'єкта діяльності (індивідуального, групового) у відповідних (таких, що враховуються чи проектуються) середовищах перебування (проектування, програмування, управління цією діяльністю).В обґрунтуванні системи психологічного забезпечення діяльності в особливих умовах можна виходити з наступних концептуальних положень: психологічне забезпечення діяльності в особливих умовах це цілісна система, основними рівнями якої є: соціально-психологічний; власне психологічний; психофізіологічний.[55]

Отже, психологічне забезпечення– це система соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на оцінку і прогнозування адаптації, індивідуальної і групової надійності, безпеки діяльності в особливих ситуаціях, психопрофілактику і психокорекцію не адаптивних психічних і психофізіологічних станів з метою оптимального використання індивідуальних адаптивних ресурсів і здібностей для підвищення ефективності діяльності, збереження і відновлення психічного й соматичного здоров’я. Це система оперативного й адекватного використання сучасних досягнень і можливостей різних теоретичних і прикладних галузей психології (загальної, соціальної, медичної, юридичної, військової, психології діяльності в особливих умовах, психофізіології) у забезпеченні діяльності в особливих умовах. Система охоплює всі етапи роботи з персоналом: вихід на роботу, адаптація в особливих умовах діяльності, професійно-психологічна підготовка, виконання завдань в екстремальних ситуаціях тощо.

Психологічне забезпечення призначене для проведення комплексу соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на підвищення адаптивності до стресу, формування індивідуальної і групової професійної надійності і забезпечення безпеки діяльності в особливих умовах.

Система психологічного забезпечення діяльності в особливих умовах включає такі основні підсистеми (блоки):

1. Професійно-психологічний відбір кадрів для діяльності в особливих умовах.

2. Психологічне забезпечення професійної адаптації в умовах стресу.

3. Психологічна підготовка до діяльності в особливих умовах.

4. Психологічний супровід в екстремальних ситуаціях.

5. Психологічна допомога (у тому числі й екстрена) в особливих умовах діяльності.

6. Психологічна реабілітація співробітників після їх участі в діях, пов’язаних з професійним ризиком і небезпекою.

Серед основних завдань психологічного забезпечення адаптації в особливих умовах можна виокремити такі:

1. Визначення й оцінка адаптивних здібностей до стресу: здатність до управління психофізіологічними станами, сильними емоціями й імпульсами; здатність до управління сном і сновидіннями; здатність до конструктивного й адаптивного мислення; здатність до самоорганізації часу власного життя; здатність до встановлення і розвитку підтримуючих відносин; здатність до упевненої само стверджуючої поведінки; здатність регулювати мимовільні фізіологічні функції і підтримувати оптимальний фізичний стан; когнітивний стиль оптимізм/песимізм.

2. Моніторинг станів, що виникають в особливих умовах, формування навичок довільної адаптивної саморегуляції .

3. Моніторинг соціально-психологічного клімату в групі й заходи щодо його оптимізації. Оцінка соціально-психологічної, психологічної і психофізіологічної сумісності. Діагностика конфліктогенності й конфліктостійкості співробітників .

4. Психологічна робота з неадаптивними і дезадаптивними проявами (станами, поведінкою). Виявлення осіб з неадаптивною і дезадаптивною поведінкою й вжиття заходів щодо їх успішної адаптації.

5. Розробка комплексних цільових програм адаптації до конкретних особливих ситуацій діяльності. [43]

Недостатність адаптивних здібностей може бути компенсована ефективною психологічною підготовкою до дій в умовах професійного стресу.Психологічна підготовка до діяльності в особливих умовах, оцінка й прогнозування готовності до дій в умовах професійного стресу й ризику є одним з пріоритетних напрямів психологічного забезпечення.

Психологічна підготовка– це спеціально організований цілеспрямований процес формування професійно важливих якостей (адаптивність до стресу, професійна надійність) і професійно важливих знань, умінь і навичок адаптивної копінг-поведінки, управління неадаптивними і дезадаптивними станами, що виникають в особливих умовах професійної діяльності. Результатом психологічної підготовки є готовність до безпомилкових, ефективних дій в умовах професійного стресу й ризику з мінімальними витратами адаптивних ресурсів, що проявляються в „ціні” адаптації. Предметом психологічної підготовки, відповідно, є розвиток адаптивних здібностей до стресу.[39]

Психологічна готовність до дій в особливих умовах є метою й результатом психологічної підготовки . Вона складається з двох системних блоків:

1) функціональної готовності, що припускає сформованість професійно важливих знань, умінь і навичок адаптивного копінгу й управління станами; 2) особистісної готовності,що включає сформованість і розвиненість адаптивних індивідуально-психологічних і індивідуально-психофізіологічних властивостей.

Можна виокремити два рівні психологічної підготовки: базовий і оперативний. Базовий рівень спрямований на формування психологічної готовності до широкого спектра стресогенних ситуацій діяльності. Базова психологічна підготовка здійснюється одноразово.Оперативний рівень підготовки має забезпечити формування готовності до дій в конкретних стресових ситуаціях діяльності. Здійснюється щоразу перед виконанням професійного завдання в особливих умовах діяльності. [36]

Проведені військовими психологами дослідження дозволяють визначити відсутність єдності у вивченні соціально-психологічної адаптації в особливих умовах діяльності, зумовлених впливом стрес-факторів високої інтенсивності. Серед військових психологів склались два головні підходи щодо сутності соціально-психологічної адаптації. В межах першого підходу соціально-психологічну адаптацію розглядають як пристосування військовослужбовця до соціального оточення під час проходження військової служби. Саме так розглядають цей процес М.І. Дьяченко, Я.В. Подоляк, Л.Ф. Желєзняк та ін. Основним змістом даного процесу є звикання військовослужбовця, зміна його динамічного стереотипу. Другий підхід характеризується визначенням сутності соціально-психологічної адаптації не тільки як пристосування, але і як взаємодії з військовим оточенням. Цей підхід знайшов втілення в дослідженнях В.С. Афанасенка, М.П. Коробейникова, І.І. Ліпатова, С.С. Муцинова, Ж.Г. Сенокосова, Л.Ф. Шестопалової, В.Я. Яблонька та дозволив розглядати військовослужбовця не як пасивний об’єкт, на який впливає зовнішнє оточення, а як активний суб’єкт адаптаційної взаємодії з цим оточенням. [28]

Особливі умови повною мірою притаманні військовим професіям. Так, діяльність офіцерів при виконанні службових обов’язків характеризується різкою зміною функціонального стану від монотонії і оперативного покою до екстремальних умов. Особливість умов діяльності може бути зумовлена не тільки дією зовнішніх факторів (температурою, шумом, вібрацією та ін.), але і змістовними характеристиками діяльності (напругою, тривожністю, монотонністю, наявністю обмеженості інформації, яка змінюється інформаційним перевантаженням, порушенням ритмів роботи та відпочинку при виконанні навчально-бойових задач та ін.). Досить широке осмислення ця проблема отримала в роботах В.С. Афанасенка, О.В. Іванової, В.В. Конопльова, І.І. Ліпатова, В.М. Невмержицького, О.В. Тімченка, Л.Ф. Шестопалової, В.Я. Яблонька та інших, аналіз яких дозволив зробити висновок, що виконання функціональних обов’язків офіцерами-випускниками належить до діяльності в особливих умовах. Наслідком впливу стрес-факторів різної інтенсивності при діяльності в особливих умовах є психічні стани офіцерів-випускників, які можуть впливати на їх соціально-психологічну адаптацію позитивно або негативно.

Крім того, останнім часом велика кількість досліджень присвячена вивченню окремих індивідуально-психологічних особливостей особистості в діяльності. Встановлено, що вони, як професійно важливі якості, можуть значно впливати на успішність, надійність та інші об’єктивні показники діяльності. Ця закономірність підтверджена для самих різнорідних видів діяльності (Л.М. Балабанова, О.К. Дусавицький, О.О. Назаров, О.Г. Солодухова та ін.). В ході дисертаційного дослідження встановлено, що на процес соціально-психологічної адаптації в особливих умовах діяльності впливають такі індивідуально-психологічні особливості: особистісний адаптивний потенціал, нервово-психічна стійкість, комунікативні здібності, моральна нормативність (В.В. Конопльов, А.Г. Маклаков, Н.І. Наєнко, С.В. Черм’янин); тривожність (Ч. Спілбергер, Ю.Л. Ханін); самопочуття, активність, настрій (В.А. Доскін, Н.А. Лаврентьєва, М.П. Мірошников); акцентуації характеру (Е.А. Афонін, В.М. Невмержицький, Г. Шмішек) та інші, однак чітких уявлень про ступені впливу їх рівнів на соціально-психологічну адаптацію офіцерів-випускників досі не існує.[24]

Дослідження соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників до умов служби у підрозділі доцільно проводити з позицій системного аналізу з метою визначення взаємодії різних підсистем цього процесу. При цьому необхідно враховувати, що принциповою відмінністю функціональної системи соціально-психологічної адаптації особистості від усіх інших систем, які саморегулюються, є наявність механізмів свідомого саморегулювання. Завдяки цьому здійснюється координаційне, спрямовуюче втручання свідомої інтелектуальної активності у саморегулюючі процеси адаптації.

Системний аналіз робіт В.І. Буянова, Г.С. Дуніна, М.Ф. Феденка та результати особистого дослідження дозволили виділити у процесі соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників ряд підсистем: підсистему пошуку і переробки інформації; підсистему емоційного реагування; мотиваційну підсистему; підсистему практичної діяльності.[21]

Водночас на основі результатів досліджень Р. Грігаса, О.В. Іванової, В.В. Конопльова, І.І. Ліпатова, Г.А. Слесарєва, А.Д. Субочевої, О.О. Телічкина нами виділено три якісно різних рівні соціально-психологічної адаптації, характерних для діяльності в особливих умовах: високий, середній та низький.

Високий рівень характеризується:

· наявністю стійких мотивів у діяльності та задоволення її результатами;

· позитивними психічними станами;

· низьким або середнім рівнем тривожності;

· відсутністю акцентуацій характеру або наявністю акцентуацій, які позитивно впливають на діяльність;

· високою оцінкою професійних якостей з боку начальників;

· стабільною наполегливістю в отриманні практичних навиків, вмінь, досвіду роботи на техніці;

· активністю в службовій діяльності, впевненістю в роботі з особовим складом.

Для середнього рівня характерними є:

· наявність відносно стійких мотивів у діяльності та задоволення її результатами;

· в основному позитивні психічні стани офіцера;

· середній рівень тривожності;

· наявність акцентуацій характеру без ознак їх прояву;

· позитивною оцінкою професійних якостей з боку командирів і начальників;

· впевненість у роботі з підлеглим особовим складом;

· непостійна наполегливість і бажання отримати знання, навики та вміння для застосування їх на практиці;

· малоактивне ставлення до службової діяльності.

Низький рівень визначається:

· різноплановими мотивами в діяльності з частковим задоволенням її результатами;

· наявністю як позитивних, так і негативних психічних станів у офіцера;

· середнім або високим рівнем тривожності;

· наявністю акцентуацій характеру з ознаками їх негативного прояву;

· задовільною оцінкою професійних якостей з боку командирів і начальників;

· епізодичною наполегливістю в опануванні практичним досвідом роботи на техніці;

· в основному пасивним ставленням до службової діяльності, низькою активністю в подоланні виникаючих труднощів;

· невпевненістю при роботі з підлеглим особовим складом або прагненням від неї ухилитися.[38]

При наявності потенційної загрози, небезпеки, незважаючи на відбір та підготовку персоналу, необхідний постійний психологічний супровід фахівців у особливих умовах діяльності. Психологічний супровід-цеодин з видів соціального патронажу як цілісної й комплексної системи соціальної, інструментальної й емоційної підтримки, яка здійснюється в межах системи психологічного забезпечення діяльності в особливих умовах. Ключовим елементом психологічного супроводу є соціальна підтримка, яка може бути інструментальною й емоційною. Емоційна підтримка дозволяє висловити важкі емоції й почуття. Інструментальна – забезпечити інформаційну підказку щодо способів подолання стресової ситуації. Соціальна підтримка є важливим чинником розвитку адаптивних здібностей до стресу, а здатність встановлювати підтримуючі стосунки – одним із структурних компонентів адаптивності до стресу. Згідно з концепцією адаптивності, супровід має на меті мобілізацію адаптивних здібностей, а саме здібностей управління психофізіологічними станами; управління сном і сновидіннями; конструктивного й адаптивного мислення; самоорганізації часу життя; установлення підтримуючих відносин; упевненої самостверджуючої поведінки; управління фізіологічними функціями й підтримки оптимального фізичного стану [34].

На основі теоретичного аналізу та узагальнення літературних даних можна сказати про адаптацію як про процес включення в різноманітні нові форми, умови, відносини діяльності. Адаптацію можна розглядати як процес чи стан. Процес адаптації – це сукупність послідовних змін, які відбуваються на всіх рівнях функціонування організму. Стан адаптації – це конкретний етап процесу адаптації.

Пусковим механізмом процесу психічної адаптації є емоційний стрес. Ознаками емоційного стресу є напруженість і труднощі в реалізації інтеграційних функцій, які свідчать про розбалансування на різних рівнях розвитку адаптаційного процесу.

Різноманітні системи психології по різному інтерпретують саме поняття «адаптація». Найбільший вклад в вивчення адаптації як процесу внесли біхевіористи, інтеракціоністи та психоаналітики, котрі в минулому віці найбільш об’ємно описали цей процес.

РОЗДІЛ 2

Особистісні фактори адаптації співробітників ДСНС до діяльності в особливих умовах

2.1.Організація та хід дослідження.

Дослідження проводилося на співробітниках Державної служби України з надзвичайних ситуацій на базі СДПЧ-1, СДПЧ-2, СДПЧ-12 Управління ДСНС України в Закарпатській області на протязі грудня 2014 року.

Загальна кількість вибірки склала 40 чоловік: 12 чоловік з офіцерського складу та 28 з молодшого начальницького та рядового складу. Вік досліджуваних коливався від 21 до 46 років (середній вік 34 роки).

Методики подавалися для співробітників кожного з СДПЧ окремо. Для проводження методик був визначений час який співпадав разом з плановим психологічним тестуванням в підрозділах У ДСНС в Закарпатській області.

Перед тестуванням досліджуваним була оголошена мета та було наголошено про те, що необхідно давати правдиві відповіді для того щоб дати об’єктивну оцінку адаптаційним можливостям співробітників ДСНС та можливо надати певну практичну або теоретичну допомогу тим службам які займаються цими питаннями для покращення проходження служби як окремим співробітникам так і підрозділу в цілому. Також особливу увагу було приділено конфіденційності, наголошувалося на те, що результати дослідження будуть використані тільки з прямою їх ціллю для дипломної роботи, анонімність гарантувалася тим, що бланки можна було не підписувати хто цього не бажав тому, що для підтвердження або спростування гіпотези прізвища досліджуваних мені не були потрібні була потрібна тільки узагальнена матриця з результатами.

Що стосується інструкції, то по ній запитань не було, що свідчить про те, що досліджувані зрозуміли інструкцію. Далі почалася зачитка кожного з питань з назвою його номера щоб піддослідні не збилися з рахунку питань. За час проведення методики декілька раз доводилося повторювати питання, в основному це було в кінці опитування, це можливо давала про себе знати стомленість від напруженості на дачу відповідей. Деякі респонденти відкрито виражали свої варіанти відповідей але при зауваженні від мене перестали цим займатися та сконцентрували увагу на відповідях це було приблизно на перших десяти питаннях.

Після проведення усіх методик було подякувано респондентам за їхню безпосередню участь у дослідженні.

Розглянемо отримані результати наших досліджень:

Гістограма 1 Адаптація

До групи з високим рівнем адаптації можна віднести дванадцять (30%) досліджуваних. Представники цієї групи легко адаптуються до нових умов діяльності, швидко входять в новий колектив, легко орієнтуються в ситуації, швидко виробляють стратегію своєї поведінки, не конфліктні, володіють високою емоціональною стійкістю. Такий високий відсоток , які відносяться до цієї групи, можливо, пояснити як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. До внутрішніх факторів можна віднести властивості особистості, а до зовнішніх – умови в яких перебуває індивід, тобто підрозділ в якому і до якого відбувається сам процес адаптації.

Група із середнім рівнем адаптації охоплює двадцять (50%) респондентів. Більшість осіб цієї групи володіє ознаками різної акцентуації, яка в звичних умовах частково компенсована і може виявлятися при зміні діяльності. Тому успіх адаптації багато в чому залежить від зовнішніх умов середовища. Ці респонденти, як правило, володіють невисокою емоціональною стійкістю.

В групу з низьким рівнем адаптації потрапило вісім (20%) респондентів. Ця група має чітко виражені акцентуації характеру. Процес адаптації протікає важко і можливі нервово-психічні і емоційні зриви. Такий відсоток повинен викликати занепокоєння, оскільки ці респонденти не вміють регулювати свою поведінку в різних життєвих і службових ситуаціях. Знижений адаптаційний потенціал приводить до низької успішності, як в навчальній так і в службовій діяльності підрозділу.

Методика «трансактний аналіз спілкування»

Трансакція – одиниця акту спілкування, протягом якої співрозмовники, що знаходяться в одному з трьох станів «Я», обмінюються парою реплік. Звертаючись до іншої людини, ми звичайно вибираємо собі і співрозмовникові один із трьох можливих станів нашого «Я»: стан БАТЬКА, ДОРОСЛОГО або ДИТИНИ.

Людина, говорячи першу фразу, задає тон розмови тим, що мимоволі обирає собі і співрозмовникові відповідний стан «Я».

Трансактний аналіз спілкування дає можливість опанувати тонкощі ділового спілкування: точніше вловлювати прихований зміст сказаного, стати ініціатором спілкування, уникнути тактичних і стратегічних помилок контакту.

Ці три «Я» супроводжують нас усе життя. Зріла людина уміло використовує різні форми поведінки, щоб вони були доречні. Самоконтроль і гнучкість допомагають йому вчасно повернутися в «дорослий» стан, який і відрізняє зрілу особистість від молодика, нехай навіть солідного віку.

Гістограма 2 Методика «трансактний аналіз спілкування»

У п’ятнадцяти осіб отримано формулу ДОР.Д.Б.,що складає 37,5% загальної вибірки (див. Гістограма 3). Це означає, що респонденти мають розвинуте почуття відповідальності, у міру імпульсивні і безпосередні, не схильні до повчань. Вам можна лише побажати зберегти ці якості і надалі. Вони допоможуть у будь-якій справі, пов'язаній зі спілкуванням, колективною працею, творчістю.

Добре, якщо на першому місці стоїть Б. Категоричність і самовпевненість протипоказані, наприклад, педагогові, організаторові – словом, усім, хто в основному має справу з людьми, а не з машинами.

У шістнадцяти індивідів одержали Б.Д.ДОР.,що складає 40% загальної вибірки. Дана формула здатна ускладнити життя власникові такої характеристики: «Батько» з дитячою безпосередністю ріже «правду-матку», ні в чому не сумніваючись і не піклуючись про наслідки. Але й тут немає особливих причин для зневіри. Якщо респондентів не цікавить організаторська робота, гучні компанії, і вони воліють побути наодинці з книгою, кульманом або етюдником, то все в порядку. Якщо ж опитані захочуть пересунути своє Б на друге або навіть на третє місце, то це цілком можливо. Їм допоможуть і групи тренування спілкування, організовані професійними психологами в багатьох містах.

Дев’яти осібне першому місці отримали Д.,що складає 22,5% загальної вибірки. Респонденти на чолі пріоритетної формули Д.– являються цілком прийнятним варіантом, скажемо, для наукової роботи. Ейнштейн, наприклад, один раз жартівливо пояснив причини своїх наукових успіхів тим, що він розвивався повільно і над багатьма питаннями задумався лише тоді, коли люди звичайно вже перестають про них думати. Але дитяча безпосередність добра до певних меж. Якщо вона починає заважати справі, то, виходить, настав час узяти свої емоції під контроль.