Акт злуки 22 січня 1919р. і міжнародні аспекти діяльності соборної України.

Акт злуки УНР і ЗУНР 1919 (Акт соборності України 22 січня 1919) — об'єднання в одне держ. утворення Української Народної Республі­ки (УНР) і Західно-Української Народної Рес­публіки (ЗУНР), які виникли на руїнах Росій­ської та Австро-Угорської імперій у результаті нац.-визв. б-би й рев. процесів.

Упродовж віків етнічні укр. землі, починаючи із занепаду Київської Русі, були роз'єднаними та входили до складу сусідніх д-ав — Литви, Польщі, Туреччини, Молдови, Угорщини, Мос-ковії. На поч. XX ст. вони знаходились у складі двох тогочасних найбільших материкових ім­перій — Російської та Австро-Угорської. Від­новлення цілості нації, здобуття незалежності були можливі лише за умови істотних геополіт. зрушень, створення та зміцнення власної дер­жавності. Після повалення рос. самодержавства процеси нац. відродження призвели до утво­рення УНР у листопаді 1917. її лідери прагнули, не зазіхаючи на сусідні території, не заселені укр. людністю, на основі ґрунтовних наук, (етно­графічних, статистичних) даних у ряді док-тів (3-й Універсал Центральної Ради тощо) чітко окреслити кордони своєї д-ви. Під час Брест­ських мирних переговорів 1917-18 делегація УНР домоглась ухвалення таємних протоколів, згідно з якими Холмщина й Підляшшя, окуповані на той час австр.-угорськими та нім. військами (на них претендувала Польща), мали бути вклю­чені до складу УНР. Уряд Австро-Угорщини взяв на себе зобов'язання до 20.07.1918 ухвалити закон про об'єднання в адмін. одиницю (ко­ронний край) Схід. Галичини та Півн. Буковини як гарантію протидії польським зазіханням.

Однак австр.-нім. окуп. влада пішла на держ. переворот 29.04.1918 і відмовила режиму П. Ско­ропадського у виконанні брестських домовленос­тей із Центральною Радою. Тому опозиційний гетьманату Український національний союз виступив з ініціативою скликання 17.11.1918 у Києві Всеукраїнського нац. конгресу (із пред­ставництвом і від зах.-укр. теренів) для розв'я­зання найнагальніших питань заг.-нац. розвитку. Скликання Конгресу було властями заборонено, а створена УНС Директорія очолила антигетьманське повстання за відновлення УНР. У цей момент соборницький рух одержав новий ім­пульс, набувши двостороннього, зустрічного характеру. У процесі розпаду Австро-Угорщини восени 1918 на зах. землях була проголошена ЗУНР, яка відразу ж стала об'єктом польської агресії. Тому провід ЗУНР (Українська націо­нальна рада), опинившись у скрутному стано­вищі (під натиском поляків одразу ж довелось відступати з власної території), змушений був форсувати кроки щодо об'єднання з відроджу­ваною УНР.

Проте повалення режиму П. Скоропадського затяглось і 1.01.1918 повноважні представники Державного секретаріату ЗУНР Л. Цегельський, Д. Левицький і члени Директорії В. Винниченко, С. Петлюра, П. Андрієвський, Ф. Швець підпи­сали у Фастові Передвступний договір про май-Ібутнє об'єднання двох республік. У док-ті ви­словлювався «непохитний намір Західно-Ук-раїнської Народної Республіки злитись у най-коротшім часі в одну Велику державу з Україн­ською Народною Республікою» — «намір пере­стати істнувати, як окрема держава, а натомість увійти з усією своєю територією й населенням, як складова частина держ. цілости, в Україн­ську Народну Республіку». Про зустрічний намір заявила й УНР. У док-ті зазначалось, що до практ. реалізації обопільного наміру ЗУНР одержує територ. автономію, межі якої мала виробити спец, комісія.

Усупереч прагненням керівництва ЗУНР, якнайшвидшій ратифікації Передвступного дог-ру перешкодив несприятливий хід воєнних дій. Зах.-укр. уряд змушений був невдовзі зали­шити Львів і переїхати спочатку до Тернополя, а згодом — до Станіслава. Саме там 3.01.1919 на першому ж засіданні УНРади була одностайно затверджена Ухвала про Злуку ЗУНР з УНР. «Українська Національна Рада, — зазначалось у ній, — виконуючи право самоозначення Ук­раїнського Народу, проголошує торжественно з'єдиненє з нинішнім днем Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку». Затвердивши Передвступ-ний договір, документ визначав, що до мо­менту скликання спільних Установчих зборів законодавчу владу на території колишньої ЗУНР має виконувати УНРада, а цивільну та військ, владу — Державний секретаріат. Із цілями уро­чистого нотифікування Ухвали УНРади, завер­шення оформлення злуки двох республік, а також участі в роботі Трудового конгресу України до Києва була направлена представницька деле­гація ЗУНР на чолі з віце-президентом УНРади Л. Бачинським. До її складу ввійшли О. Бура-чинський, Д. Вітовський, С. Вітик, С. Витвицький, І. Мирон, Я. Олесневич, І. Сандуляк, Т. Ста-рух, В. Стефаник, Л. Цегельський та ін. — усього 36 чоловік. Делегація прибула до столиці УНР 18.01.1919, а наступного дня відбулась урочиста нарада Директорії та Ради народних міністрів УНР з приводу об'єднання республік за участі президії делегації ЗУНР. Члени делегації вручи­ли Директорії вірчу грамоту УНРади про об'єд­нання ЗУНР з Великою Україною. Були заслу­хані й, після обговорення, затверджені всі акти соборності, у т. ч. текст Універсалу Директорії.

Тим часом прагнення до соборності зростало, захоплюючи найвіддаленіші укр. землі, у т. ч. За­карпаття, що в той час стало об'єктом б-би від­разу кількох д-ав за володіння краєм. Всена­родні збори закарпатських українців, які відбу­лись у Хусті (21.01.1919) за участю 420 делега­тів від 175 міських та сільських громад і понад 1,5 тис. чол. без мандатів, висловились за при­єднання краю до соборної України. Представ­ники ЗУНР (Л. Бачинський) і УНР (В. Винни-ченко) 22.01.1919 в урочистій обстановці вру­чили один одному соборні док-ти. В Універсалі Директорії зазначалось: «Віднині воєдино зли­ваються століттями відірвані одна від одної час­тини Єдиної України — Західно-Українська На­родна Республіка (Галичина, Буковина й Угор­ська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Від­нині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єдна­ними дружніми зусиллями своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо й щастя всього її трудового люду». Наступного дня Трудовий конгрес України, за­слухавши й обговоривши Акти соборності, схва­лив їх, надавши їм законної юрид. чинності. ЗУНР офіційно оголошувалась Західною областю Української Народної Республіки (ЗОУНР). Пре­зидент УНРади Є. Петрушевич незабаром був обраний до складу Директорії.

Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну д-ву через ряд обставин не було доведено до кінця. Головна з них — скрутне становище, у якому незабаром опинились Директорія та її уряд, що були змушені під натиском рад. військ зали­шити майже всю територію України. Не в кращій ситуації була й ЗОУНР. Півн. Буковину загар­бала Румунія, Закарпаття окупувала Чехословач-чина, Схід. Галичина вела важку й нерівну б-бу проти агресії польських мілітаристів. Прак­тично Ухвала УНРади від 3.01.1919 та Універсал Директорії від 22.01.1919 лише декларували проведення держ. об'єднання в майбутньому, що мали закріпити Всеукраїнські установчі збори, скликати які в тих умовах виявилось неможли­вим. До того часу встановлювався держ. зв'язок між двома укр. держ. орг-ціями, близький до конфедеративного, з окремими урядами, систе­мами держ. адміністрації та збройними силами. Ця орг. окремішність збереглася навіть тоді, коли територію ЗОУНР було повністю окуповано польськими військами, а її уряд разом з армією опинились на теренах, підконтрольних безпо­середньо Директорії. Усе зазначене негативно позначилось на заг.-укр. державотворчому про­цесі. Особливо ж згубними для долі соборної д-ви виявились протилежні зовн.-політ, орієн­тації лідерів українства. Провід ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем прагнув будь-що завоювати прихильність Антанти, у волі якої було обме­жити польські зазіхання. Зусилля в цьому на­прямку врешті вилились у зрив єдиного фронту й перехід головної укр. формації — УГА — у табір союзника Антанти А. Денікіна — ворога будь-якої укр. державності, що стало справжньою катастрофою. А Директорія УНР під зверхністю С. Петлюри, не знаходячи міжнар. підтримки, дедалі зближалася з Польщею, яка не допус­кала перспективи будь-якої непольської влади на зах.-укр. землях. Безпосередньою реакцією на переговорний процес, що відбувався напри­кінці 1919 у Варшаві між С. Петлюрою та Ю. Піл-судським і наочно виявляв тенденцію до від­мови від укр. суверенітету над Схід. Галичи­ною, іншими зах. теренами на користь Польщі, стало одностороннє скасування зібранням членів УНРади та уряду ЗОУНР Акту злуки від 22.01.1919, відновлення старої назви практ. неіснуючого держ. утворення — Західно-Ук­раїнської Народної Республіки, яке відбулось 20.12.1919 У ВІДНІ.









Дата добавления: 2015-02-28; просмотров: 1592; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2020 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.