Залучення іноземних інвестицій для розвитку й посилення ефективності діяльності суб’єктів господарювання

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За умов кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, браку власних інвестиційних ресурсів, інтенсивної інтернаціоналізації (інтеграції) виробничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Іноземне інвестування може здійснюватися у різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають: а) створення спільних підприємств (організацій); б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій); в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами; г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів; д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії).

Створення власних дочірніх підприємств (філій) як варіант вкладання капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант зазвичай застосовується у країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнерові можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої (вітчизняної) фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через їхню пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролю над діяльністю місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними). Такий спосіб інвестування використовується переважно у процесі приватизації місцевих підприємств (організацій) або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними методами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролю їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов’язання іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, збільшує загальний обсяг виробництва, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступеня привабливості інвестування місцевих фірм ( підприємств, організацій). Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До таких ознак належать:

● характеристика місцевого ринку (його обсяг, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

● доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

● наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

● ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвесторів);

● можливість репатріації капіталу (у передовсім наявність законодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і прибутку);

● стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей — виробництва комп’ютерів, засобів зв’язку, фармацевтики);

● торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

● міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

● наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

● політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

● сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

● достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

Можливі види і форми іноземних інвестицій показано на (рис. 8.3).

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 року їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 року — приблизно 80%. При цьому в промисловості України вона знизилася з 52,5 до 35%. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну і кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 раза — у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 раза — у машинобудування і металообробку (з 17, 3 до 10,0%). Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився у торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в охорону здоров’я — і понад 50 разів. Як оцінюють спеціалісти, загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну за зазначений період має збільшитися приблизно в 5 разів.

Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991—1996 років Верховною Радою, і декретом Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» передбачає, що: а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України; б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха; в)іноземним інвесторам гарантується можливість переведення за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах.

Рис. 8.3. Можливі види і форми іноземних інвестицій.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.). Цим законом передбачено, що: 1) іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації; 2) іноземні інвестори мають гарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.

Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах. У разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величина іноземних інвестицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутного капіталу підприємства.

Закон України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.) передбачає: пріоритетні сфери для іноземного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах. До пріоритетних сфер для іноземного інвестування в Україні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний і металургійний комплекси; машинобудування; медичну, легку, хімічну й нафтохімічну промисловість; зв’язок; транспортну й соціальну інфраструктури.

Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому: а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню нових робочих місць; б) мають бути спрямовані на впровадження сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; в) мають орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції; г) продукція, виготовлена із залученням іноземних інвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках.

Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферах надаються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореної амортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і додану вартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і 100% на деталі, вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією; надання кредиту на пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.

Законом України «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій і форми їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актах України). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвесторами в Україні можуть бути: 1) юридичні особи, створені відповідно до законодавства інших країн; 2) фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні; 3) іноземні держави, міжнародні урядові й неурядові організації; 4) інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності. В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів за концесійними договорами (контрактами), регламентовано порядок виробничої кооперацію, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної діяльності.

Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаються такі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладання митом. Для всіх іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Цілеспрямовані та вміло використані іноземні інвестиції здебільшого є високоефективними як для самого іноземного інвестора, так і для підприємства країни-одержувача інвестицій. За умови політичної стабільності та сприятливого економічно-інвестиційного клімату іноземний інвестор завжди матиме зиск від вкладення власного капіталу в те чи те місце підприємство. Ефективність іноземних інвестицій характеризується передовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) від вкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. В Україні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення і цим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.

Важливо зазначити, що іноземні інвестиції, залучені вітчизняними підприємствами, активно сприяють освоєнню останніми нових видів продукції, істотному збільшенню її виробництва, вирішенню проблеми неплатежів тощо. Яскравим прикладом може бути діяльність в Україні швейцарської фірми «Крафт Якобс Сушар», яка свого часу придбала 88% акцій тростянецької кондитерської фабрики «Україна». Швейцарська фірма гарантувала внесення понад 22 млн доларів США довгострокових кредитів. За рік, що минув після проведення тендера, новим співвласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці «Україна» збільшився у 1,6 раза. Крім того, коли у зв’язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважали працювати, і зобов’язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис. доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.