ЛЕПТОСПІРОЗ 3 страница

Заглоткові, шийні, пахові, середостінні, бронхіальні лімфатичні вузли й брижі збільшені, набряклі, сіро-червоного кольору з жовтуватим відтінком. З поверхні розрізу стікає серозна рідина жовтуватого кольору.

За хронічного перебігу вказані лімфатичні вузли ущільнені, помітно горбисті, на розрізі сухуваті, сірого кольору. Печінка збільшена, набрякла, темно-жовтого кольору, на розрізі малюнок нечіткий, консистенція ніздрювата, із численними дрібними ділянками жовтуватого некрозу.

Жовчний міхур переповнений густою тягучою жовчю брунатно-зеленого кольору. Навколониркова тканина набрякла, переважно у великої рогатої худоби і рідше у овець та кіз.

Нирки збільшені, ніздрюваті, кровонаповнені, глинисто-вишневі з окремими вогнищами некрозу. За хронічного перебігу хвороби нирки значно збільшені, щільної консистенції, горбисті, сіро-жовтого кольору, капсула знімається важко. У паренхімі нирок виявляються одиничні або численні сіруваті вогнища різних розмірів. Межі кіркового й мозкового шарів стерті, кірковий шар розширений, блідо забарвлений, іноді містить дрібні крововиливи. Ниркова миска часто заповнена драглеподібною масою червонуватого кольору. Сечовий міхур розтягнутий каламутною сечею вишнево-червоного кольору з жовтуватим відтінком. Легені жовтяничні, набряклі, тістуватої консистенції, із поверхні розрізу стікає дрібнопіниста рідина. Перикард серозно-інфільтрований з точковими крововиливами. Серцевий м’яз у стані зернистої дистрофії.

У великої рогатої худоби внаслідок атонії передшлунків спостерігають залежування кормових мас у книжці, а у коней – у шлунку. Кишечник геморагічно запалений. Судини мозкових оболонок кровонаповнені, мозок жовтяничний, набряклий, із крововиливами. Бокові шлуночки переповнені рідиною жовтого кольору.

У гістологічних зрізах нирок, імпрегнованих сріблом за Левадіті, лептоспіри виявляються на золотисто-жовтому фоні тканини у вигляді темно-брунатних звивистих утворень, переважно групами, одночасно в просвіті, на поверхні і в цитоплазмі епітелію звивистих канальців (Корнієнко Л.Є. зі співавт., 2002).

За жовтяничного лептоспірозу собак у разі гострого перебігу виявляють картину септицемії з яскраво вираженою жовтяницею. Видимі слизові оболонки, особливо кон’юнктива, часто набувають мідно-червоного кольору, що обумовлено застоєм крові і жовтяницею. Пофарбовані в жовтий колір і всі решта органів, крім головного мозку і його оболонок. Численні точкові крововиливи можна зустріти в різних органах, здебільшого в легеневій плеврі. Селезінка дещо збільшена, хоча її пульпа, як правило, не піддається помітним патоморфологічним змінам. Серцевий м’яз яскраво пофарбований внаслідок наявності сірих цяток на поверхні і на розрізі. Нирки збільшені, мають ніздрювату консистенцію і сіро-жовтий колір за відсутності різких кордонів між шарами, їхня капсула легко знімається.

Безжовтяничний лептоспіроз. У разі уремічної форми хвороби на розтині передусім знаходять виразковий стоматит – ущільнені ділянки некротизованої слизової оболонки локалізуються на задній поверхні язика, щік і губ. Вони мають сірий колір. Чим більше таких вогнищ, тим сильнішим є запах розкладеної сечі з ротової порожнини; такий же запах виявляють під час розтину інших порожнин тіла собаки. Майже завжди виявляють характерні для геморагічного гастроентериту зміни. Слизова оболонка шлунка, 12-палої, ободової і прямої кишок набрякла, різко почервоніла, часто чорно-червона і пронизана крововиливами. Такі самі, але слабко виражені зміни виявляють в тонкій і сліпій кишках. Характерним є набряк селезінки й лімфатичних вузлів (особливо брижових). Поверхня нирок дрібногорбиста, капсула знімається важко. На розрізі в корковому шарі видно сірі, радіально орієнтовані тяжі. Патолого-гістологічна картина характерна для гострого гломерулонефриту або (у разі затяжного перебігу хвороби) хронічного інтерстиціального. Печінка набрякла, може бути вкрита жовто-брунатними цятками і крововиливами. Під час гістологічного дослідження в ній виявляють некроз гепатоцитів і застій жовчі. Гіпе-ремійована підшлункова залоза буває наче “поточена” дрібними жовтуватими вогнищами. Серцевий м’яз часто ламкий, на ньому видно сірувато-жовті смуги. Ендокард лівого передсердя завжди потовщений, поверхня його шорстка, мутна, пофарбована в сірувато-жовтий колір, іноді вкрита сгустками крові. Виразковий парієтальний ендокардит локалізується виключно у лівому передсерді, а в інших відділах серця зміни виявляють нечасто. Зміни, які подібні до таких у ендокарді лівого передсердя, виявляють майже у третини випадків у легеневій артерії в формі некротизуючого ендоартеріїту. Вони мають вигляд брунатно-жовтих з поверхні і таких, що випинаються з ділянок на інтимі артерії біля її виходу із правого шлуночка. Зміни в органах дихання виявляють приблизно в 30% випадків. У слизовій оболонці гортані між голосовими зв’язками і у верхній третині трахеї на передній поверхні її стінки з’являється продольна складчастість, дрібна горбистість, а іноді утворюються щільні вузлики. В останніх на розрізі видно відкладання вапна. На реберній плеврі в міжреберних проміжках виявляють потовщення сірого кольору в формі бляшок і смуг. В окремих випадках в головному мозку виявляють легкий, дифузний негнійний менінгіт (Шуляк Б.Ф., 2007).

Діагностика. Клінічний прояв хвороби і патолого-анатомічні зміни не є достатньою підставою для постановки діагнозу, однак відіграють значну роль у діагностиці. Становить інтерес розроблена Faine (1982) схема постановки діагнозу на лептоспіроз за клінічними ознаками й результатами серологічних досліджень, виражених у балах: гарячка – 2; слабкість, депресія –1; конвульсії – 1; кон’юнктивіт – 2; анемія – 2; геморагії – 5; гемоглобінурія – 10; жовтяниця – 5; аборт, мертвонароджений плід, жовтяниця і геморагії у плода – 20; мастит у корів – 10; для вакцинованих тварин високий титр антитіл у РМА у разі одноразового дослідження – 5; зростання титру антитіл за повторного дослідження – 20; для невакцинованих тварин високий титр антитіл – 10, зростання титру антитіл за повторного дослідження – 30. Трактування результатів: 20 очок – лептоспіроз малоймовірний; 21–29 – діагноз сумнівний; 30 і більше очок – лептоспіроз. Таке трактування клінічних проявів хвороби дозволяє з достатнім ступенем вірогідності використовувати отримані дані для постановки діагнозу. Однак у разі прояву будь-яких клінічних ознак (типових симптомів) хвороби і патолого-анатомічних змін для постановки діагнозу необхідне лабораторне підтвердження.

Бактеріологічне дослідження проводять методами мікроскопії, виділення культури лептоспір із наступною їх ідентифікацією і біопробою на лабораторних тваринах.

Матеріал для дослідження і лабораторної діагностики лептоспірозу відбирають згідно з чинними “Методичними вказівками з лабораторної діагностики лептоспірозу тварин”.

У хворих і підозрілих на захворювання тварин досліджують кров і сечу, а в загиблих – паренхіматозні органи. Кров беруть від усієї групи, але не менше як від 50 тварин. Повторне взяття крові за необхідності проводять через 7–10 днів у тих самих тварин.

Мікроскопію сечі здійснюють безпосередньо у господарстві не менш як від 100 тварин. Дослідження припиняють після виявлення лептоспір в одній пробі. На фермах із поголів’ям менш як 100 голів досліджують усіх тварин.

Патологічний матеріал досліджують із моменту відбору проби протягом 6 год улітку і 10–12 год за зберігання в охолодженому стані за температури 4–6 °С. Мікроскопію сечі проводять за температури довкілля 20–25 °С протягом 6–8 год, якщо ж температура становить 16–20 °С, то дослідження проводять протягом 10–12 год з моменту відбору проби. У більш віддалений час можливість виявити лептоспіри значно знижується.

Для дослідження матеріалів, які містять лептоспіри, використовують мікроскопію в темному полі зору з препаратами роздавленої краплі із суспензії тканин органа і рідше пофарбованими або імпрегнованими сріблом за методами Левадіті або Вартин-Старрі (виявлення в гістозрізах печінки або нирок) препаратами. Під час пофарбування за методом Бурі в препараті чітко видно сріблясто-білі рухомі лептоспіри з первинними завитками, які мають вигляд щільно розміщених один до одного павучків.

У зрізах з органів (нирок, печінки тощо) лептоспіри виявляють після імпрегнації сріблом за методом Вартин-Старрі (коричнево-чорний колір), пофарбування за Романовським (блідо-рожеве пофарбування), за методом Кіктенка (червоно-фіолетове пофарбування), за методом Фонтана (темно-коричневе пофарбування).

Отримати культури лептоспір із крові, ліквору й сечі хворих, а також з органів загиблих тварин вдається не завжди. Кров і ліквор краще відбирати у хворих тварин у ранній період хвороби (на 3–5-й день) за наявності підвищеної температури тіла і вносити по 3–5 крапель у 5–7 пробірок із рідким поживним середовищем. Сечу для посіву відбирають у пізній стадії хвороби. Для посівів з органів загиблих або вимушено забитих тварин використовують лише свіжий матеріал (печінка, нирки тощо). Посіви витримують за температури 28–30 °С протягом 3-х місяців.

У разі появи росту лептоспір зовнішній вигляд середовища не змінюється. Ось чому, щоб побачити ріст лептоспір, через кожні п’ять днів культивування на рідких середовищах із кожної пробірки беруть кілька крапель середовища і проглядають їх під мікроскопом. Ріст лептоспір частіше виявляють на 5–20-й день, іноді через 1–2 міс. і рідко через 2–
3 міс. культивування. З пробірок, де знаходять ріст лептоспір, роблять пересів в 3–5 пробірок зі свіжим живильним середовищем.

За оптимальних умов культивування культуру лептоспір пересівають через кожні 10–15 днів.

Біологічну пробу ставлять на золотистих хом’яках 20–30-денного віку, кроленятах 10–20-денного віку, на молодих морських свинках 3–5-тижневого віку, степових пеструшках (10–30-денного віку) і ховрашках.

Указаних тварин заражають для виділення культур лептоспір із патологічного матеріалу й об’єктів довкілля, а також з метою визначення ступеня їх вірулентності й очищення культур лептоспір від сторонньої мікрофлори. Для виділення культур досліджуваний матеріал (кров, сечу, суспензію з паренхіматозних органів тварин або абортованого плоду, сперму) уводять підшкірно або внутрішньочеревно: хом’якам – 0,5 см³, кроленятам – 2,0–3,0, морським свинкам – 1,0–2,0 см³ (матеріал також закрапують в очі, вводять інтракардіально, перорально тощо). У кроленят і морських свинок після зараження вимірюють температуру. У період гарячки (на 3–5-й день) беруть кров із вуха або серця для мікроскопії й посіву. Якщо тварини не гинуть, їх забивають на 14–16-й день після зараження. Сироватку крові тварин досліджують у реакції мікроаглютинації з лептоспірами 23-х серологічних груп.

Позитивна реакція мікроаглютинації (РМА) у розведенні 1:10 і вище вказує на наявність лептоспір у досліджуваному матеріалі. Висіви з матеріалу від забитих і загиблих тварин роблять із серця, печінки, нирок. Золотисті хом’яки й кроленята, заражені матеріалом із культурою патогенних лептоспір, яка має 70–80 лептоспір у полі зору, в дозі 0,1–0,2 см³ гинуть на 5–12-й день. Морські свинки гинуть лише після зараження їх L. icterohaemorrhagiae.

Серологічне дослідження ґрунтується на виявленні специфічних антитіл у сироватці крові тварин у реакції мікроаглютинації (РМА) і в реакції макроаглютинації (РА), РАЛ, РЛА, РЗК, ELISA.

За відбору крові у тварин для постановки РА слід враховувати, що антитіла в сироватці з’являються з 3–7-го дня хвороби і досягають максимуму до 12–14-го дня (титр 1:10000 і вище). У випадку одужання тварин антитіла в крові можуть зберігатись протягом тривалого часу (до двох і більше років). Для дослідження придатні сироватки: свіжі, заморожені, консервовані фенолом або борною кислотою, висушені на фільтрувальному папері. Сироватки для реакції розводять фізіологічним розчином у співвідношенні 1:10, 1:50, 1:100, 1:200, 1:400, 1:800 і далі.

Під час постановки реакції мікроаглютинації (РМА) використовують живі культури лептоспір різних серологічних груп віком 5–15 днів зі щільністю 60–80 клітин у полі зору мікроскопа без ознак аглютинації й лізису. Реакцію ставлять в аглютинаційних плашках із плексигласу або в пробірках. Контролем слугує суспензія лептоспір у фізіологічному розчині. Після додавання культури лептоспір у кожне розведення сироватки плашки або пробірки струшують і витримують у термостаті 2 год за температури 30 °С. Потім із кожного розведення готують препарат “роздавлена крапля” і досліджують у темному полі мікроскопа у разі збільшення 20х10 або 20х7х1,5. Результат реакції оцінюють у хрестах за чотирибальною системою.

Аглютинація проявляється склеюванням лептоспір і утворенням “павучків”. У сумнівних випадках рекомендується повторне дослідження крові через 5–7 днів для виявлення наростання титру антитіл.

Реакцію макроаглютинації (РА) ставлять з інактивованими лептоспірозними антигенами різних серологічних груп. Реакцію ставлять за кімнатної температури на склі, на яке наносять краплю розведеної 1:50–1:100 сироватки і до кожної краплі додають таку ж кількість антигену. Сироватку з антигеном перемішують скляною паличкою. Аглютинація настає за наявності в сироватці специфічних антитіл у термін від кількох секунд до 10 хв. Облік РА проводять у пучку світла. Краплі освітлюють знизу освітлювачем типу OI-19. Оцінюють реакцію в хрестах за чотирибальною системою залежно від ступеня просвітлення рідини й утворення пластівців. Позитивною вважають реакцію у два хрести і вище, сумнівною – в один хрест.

Індикацію матеріалу можна проводити в РІФ. Використовується секційний матеріал, осад, отриманий після центрифугування сечі, крові та інших рідин.

Застосовується також авідин-біотин імунопероксидазний тест. Останній поєднує у собі переваги гістологічного й імунологічного досліджень. Цим методом досить легко виявити лептоспіри у тонких зрізах нирок, хоча можна проводити дослідження й іншого матеріалу (Шуляк Б.Ф., 2007).

Для індикації лептоспір у патологічному матеріалі (сеча, кров) застосовується ПЛР (Калмыкова М.С. и соавт., 2007).

Згідно з “Інструкцією про заходи профілактики та оздоровлення тварин від лептоспірозу” (1993), діагноз на лептоспіроз вважають встановленим, а господарство (ферму, відділок, підприємство, станцію, пункт штучного осіменіння тощо) неблагополучним у кожному з таких випадків:

– культуру лептоспір виділено з патологічного матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених досліджуваним матеріалом;

– лептоспіри виявлено під час мікроскопічного дослідження крові або суспензії з органів тварин, абортованих плодів, сечі або органів лабораторних тварин, які загинули після зараження досліджуваним матеріалом;

– антитіла виявлено в сироватці крові у більш як 20% досліджуваних тварин у титрі 1:50 у невакцинованих, 1:100 і більше у вакцинованих. Якщо виявлено меншу кількість позитивних реакцій, проводять мікроскопію сечі.

У разі негативних результатів цього аналізу через 15–30 днів повторно досліджують сироватку крові й сечу тих самих тварин.

О. Кучерявенко та ін. (2003) зазначають, що для виявлення внутрішньоутробного інфікування лептоспірами поросят необхідно досліджувати сироватку крові останніх до отримання ними молозива. Діагностичними потрібно визнавати титри 1:4–1:16.

Реакції мікроаглютинації (РМА) та макроаглютинації (РА) дають змогу визначити належність збудника до певної серологічної групи; РЗК, РНГА, РІА, ІФА – до роду, не диференціюючи патогенні лептоспіри від сапрофітних (Малахов Ю.А., 1992). Нині для індикації лептоспір застосовують ПЛР (Heinemann M.B. et al., 2000), яка може бути використана також з метою диференціації видів і сероварів, вивчення генетичної мінливості всередині одного серовара (Гребенникова Т.А. и др., 2001).

Виявлення лептоспір або антитіл у разі повторного дослідження у тварин, які не мали їх за попереднього, чи наростання титру антитіл у 5 або більше разів, свідчить про неблагополуччя господарства.

Лептоспіроз вважають причиною аборту (мертвонародження), якщо виявлено:

– лептоспіри в органах (тканинах, рідинах) плода або в навколоплідних водах;

– антитіла до лептоспір у сироватці крові плода в реакції мікроаглютинації у розведенні 1:5 (з антигеном 1:10) та більше.

Лептоспіроз вважають причиною загибелі тварин за наявності клінічних ознак у хворих тварин і патолого-анатомічних змін, характерних для цього захворювання, підтверджених виявленням лептоспір у крові чи паренхіматозних органах.

Диференційна діагностика. Необхідно виключити гемоспоридіози, тейлеріоз, інфекційну анемію коней, інфекційні енцефаломієліти коней, пастерельоз, бруцельоз, лістеріоз, хламідіоз, злоякісну катаральну гарячку, кампілобактеріоз, трихомоноз, сальмонельоз овець, піроплазмідози та отруєння.

Для піроплазмозу властиве різке збільшення й розм’якшення селезінки, поєднання жовтяниці з гемоглобінурією. У мазках крові виявляють паразитів. Тейлеріоз супроводжується збільшенням поверхневих лімфатичних вузлів передлопаткової ділянки, геморагічним діатезом, вузликовими ураженнями травного каналу, органів дихання і сечового міхура. Виявляють кліщів – переносників захворювання, а також тейлерій у мазках крові (у лімфоцитах “гранатні тіла”). Інфекційна анемія коней проявляється гемосидерозом та лімфоїдно-макрофагальною проліферацією у внутрішніх органах і продуктивним гломерулонефритом.

Інфекційні енцефаломієліти вірусного походження здебільшого характеризуються механічними травмами на шкірі, атрофією печінки, в якій гістологічно виявляють тяжкі некротично-дистрофічні зміни. Слід також враховувати, що на інфекційні енцефаломієліти можуть хворіти коні з показниками серопозитивності до лептоспір. Кінцева диференціація проводиться із застосуванням вірусологічного методу досліджень. Для виключення пастерельозу достатньо провести бактеріологічне дослідження патологічного матеріалу від загиблих тварин. Бруцельозу властивий гранулематозний ретикулоендотеліоз. За бруцельозу аборти відбуваються здебільшого у другій половині тільності, а також супроводжуються затримкою посліду. Не спостерігають жовтяниці, некрозів і ерозій на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини. Бактеріологічним методом виділяють відповідний тип збудника. Лістеріоз перебігає клінічно з ознаками енцефаліту (некоординовані рухи, втрата рівноваги, судоми, напади буйства, парези окремих груп м’язів, оглумоподібний стан). Гістологічними дослідженнями встановлюють гнійний енцефаліт із локалізацією в довгастому мозку. У тварин відмічають моноцитоз. Бактеріологічним методом виділяють лістерії. Хламідіоз у кнурів-плідників супроводжується епідермітами, орхітами, епідидимітами, у поросят ентеритами, кон’юнктивітами й пневмонією. В мазках-відбитках печінки, нирок і селезінки за пофарбування за Романовським-Гімзою виявляють елементарні тільця і цитоплазматичні включення збудника. Трихомоноз відрізняється припуханням срамних губ, катаральним запаленням піхви, утворенням вузликів на слизовій оболонці піхви, ендометритами, піометрою, абортами переважно на 2–4 міс. тільності. Кампілобактеріоз диференціюють на підставі бактеріологічних досліджень, а також симптоматично (вагініти, затримка посліду, ендометрити, сальпінгіти, аборти на 4–7 міс. тільності). Злоякісна катаральна гарячка супроводжується стаціонарністю і спорадичністю спалахів, відсутністю контагіозності, дифтеритичним ураженням слизових оболонок голови й шлунково-кишкового тракту, помутнінням рогівки, тяжким ураженням центральної нервової системи. Піроплазмідози характеризуються вираженою сезонністю, наявністю кліщів-переносників, відсутністю некрозів шкіри й виявленням у мазках крові паразитів. У процесі диференціації сальмонельозу овець враховують те, що хворіють не лише матки, але й ягнята, ярки, барани, валухи з ознаками розладів травлення, ураження суглобів (Нахмансон В.М., Бурба Л.Г., 1990). Лептоспіроз собак потрібно диференціювати від парвовірозу, аденовірозу, коронавірусного ентериту та бабезіозу.

Імунітет. Перехворювання лептоспірозом супроводжується формуванням спочатку нестерильного, а потім стерильного (із закінченням терміну лептоспіроносійства) імунітету високої специфічності, напруженості і значної тривалості.

Вакцинують тварин проти лептоспірозу згідно з чинними настановами із застосування вакцин із тими серотипами й сероварами, які виявлені під час діагностики у тварин цього господарства:

– у неблагополучних щодо лептоспірозу господарствах;

– у відгодівельних господарствах, де поголів’я комплектують без дослідження на лептоспіроз;

– внаслідок випасання тварин на пасовищах у зоні природного вогнища лептоспірозу;

– у разі виявлення у господарствах тварин, сироватка крові яких реагує в РМА.

Для активної імунізації проти лептоспірозу застосовують полівалентну вакцину ВДНКІ у двох варіантах (Малахов Ю.А., Душук Р.В., 2001). Перший варіант містить серогрупи: помона, тарассові, іктерогеморагія й канікола. Цей варіант застосовують у свиней і собак. Другий варіант містить лептоспіри серогруп: помона, тарассові, грипотифоза і чотири варіанти групи гебдомадіс. Його використовують для імунізації великої й дрібної рогатої худоби. Залежно від етіологічної структури хвороби у вакцині можуть бути використані культури лептоспір інших серологічних груп.

Імунізують велику рогату худобу, верблюдів, коней, ослів і мулів у віці 1,5 місяці і старше, а тварин інших видів із 1-місячного віку і старше. В Україні для профілактики лептоспірозу у сільськогосподарських тварин застосовують: вакцину проти лептоспірозу тварин моновалентну (ІВМ УААН, Україна), вакцину ВДНКІ проти лептоспірозу тварин (ФДУП “Армавірська біофабрика”, РФ, а також Ставропольська біофабрика), вакцину проти лептоспірозу тварин, полівалентну (Новогалещинська державна біофабрика, Україна).

Полівалентну вакцину вводять внутрішньом’язово одноразово (за винятком поросят 1–3-місячного віку), тварин щеплюють дворазово в наступних дозах: ВРХ, верблюди, коні, осли, мули – від 1 до 2-х р. –
8,0 см³ (ревакцинація через 12 міс., в дозі 8,0); від 6 до 12 міс.– 4,0 (ревакцинація через 6 міс., доза 4,0), дорослі тварини – 10,0 (ревакцинація через 12 міс., доза 10,0). Свині: від 1 до 3-х міс. – 2,0+3,0 з інтервалом 12–14 діб (ревакцинація через 6 міс., доза 6,0); від 3-х до 10-ти міс. – 6 (ревакцинація через 6 міс., 6); кнурі й свиноматки – 10,0 (ревакцинація через 8 міс., 8); барани й вівцематки – 5 (ревакцинація через 12 міс., 5,0); собаки – 2 см³ (ревакцинація через 6 міс., 3,0). Специфічну активність вакцин контролюють за титром антитіл у щеплених кролів. Через добу титр антитіл у РМА має бути не нижче 1:400 (помона, тарассові, гебдомадіс, грипотифоза) або не нижче 1:100 (іктергеморагія, канікола).

НПО “Біо-Тест-Лабораторія” пропонує для профілактики лептоспірозу у свиней комплексну вакцину проти парвовірусної інфекції, лептоспірозу, хвороби Ауєскі та хламідіозу (ПЛАХ). Імунітет у тварин настає через 14–20 днів після введення вакцини і триває від 6 місяців у молодняку, до року у дорослої худоби.

Для пасивної імунізації використовують полівалентну протилептоспірозну сироватку, яку отримують шляхом гіперімунізації великої рогатої худоби сумішшю культур лептоспір, з яких готують вакцину. Сироватка визнається активною, якщо титр антитіл у РМА в ній буде 1: 25000 і вище.

Для активної імунізації собак проти лептоспірозу використовують вакцини фірм “Санофі” (вакцидог, вакцидог комбі), “Меріаль” (Eurican DHPPI₂-L, Eurican DHPPI₂-LR), “Пфайзер” (Vanguard plus 5/L, Vanguard 7, Vanguard 5/CVL), “Інтервет” (Nobivac Lepto, де крім двох основних збудників вакцина містить також Leptospira interrogans; Nobivac RL), “Рон-Пуленк” (тетрадог, гексадог), “Біовак” (біовак L, біорабік, біовак PAL), “Біовет” (Canivac L ), НПО “Нарвак” (лептоспіроз собак, мультикан 6), ЗАО “Ветзвероцентр” (гексаканівак, діпентавак) тощо. Усі вакцини містять лептоспіри груп canicola та icterohaemorrhagiae (Шуршина В., Зон Г., 2004). Останнім часом у зв’язку зі зміною епізоотичної ситуації намітилась тенденція включення до складу лептоспірозних вакцин сероварів grippotyphosa і pomona. Першу 4-валентну протилептоспірозну вакцину (Duramune Max 4L) почала випускати фірма ФортДодж. Вони зареєстровані й сертифіковані на території України, відрізняються високою імуногенністю. Однак через високу інфікованість собак у містах схеми щеплень дещо змінюються. Фахівці рекомендують прищеплювати цуценят 7–8-тижневого віку, дворазово, з інтервалом у 2–3 тижні з наступною ревакцинацією через кожні 6 місяців, одноразово або дворазово з інтервалом в 14 днів 1 раз на рік. Така схема щеплень профілактує як клінічний прояв лептоспірозу, так і формування лептоспіроносій-ства (Рудь О.І., 2002; Корнієнко Л.Є. та ін., 2002).

Лікування. Засобами специфічної терапії є антисироватка, гамма-глобулін, антибіотики. Застосування останніх є найбільш ефективним у гострій стадії інфекції, коли у захворілих тварин рівень гуморального імунітету ще не досяг достатньо високого рівня, а в органах і тканинах ще не розвинулись тяжкі ураження. Антибіотиками вибору можуть бути стрептоміцин сульфат, депоміцин, комбісек, омнаміцин, неоміцин, неопен, біосол, спектиноміцин, лінкоспектин, спектолін, спектам тощо.

Протилептоспірозні сироватки або гамма-глобуліни вводять захворілій собаці підшкірно у поєднанні з антигістамінними препаратами дворазово з інтервалом 12–24 год. Кращий терапевтичний ефект дає застосування препарату на ранній стадії інфекції (не пізніше 4–6 діб від початку клінічної стадії інфекції). Лептоспіри чутливі до стрептоміцину, левоміцетину, тетрациклінів, фторхінолонів (байтрил, флоксацин, ципрофлоксацин, тосуфлоксацин), макролідів (еритроміцин, йозаміцин), бета-лактамів. Виключення становлять хлорамфенікол і рифампіцин, до яких лептоспіри резистентні (Шуляк Б.Ф., 2007). У період лептоспіронемії антибіотиками вибору є пеніцилін G, дегідрострептоміцин і стрептоміцин. Пеніцилін вводять тваринам внутрішньом’язово або підшкірно з інтервалом 24 год в дозі 40000–80000 ОД/кг (або у разі вираженої ниркової недостатності – в половинній дозі в 4 прийоми з інтервалом 12 год). Стрептоміцин та дигідрострептоміцин вводять тваринам внутрішньом’язово в дозі 10–15 мг/кг (один раз на день протягом 2-х тижнів). За тяжких уражень нирок застосовувати їх не рекомендується. Замість згаданих антибіотиків можуть бути використані ампіцилін або амоксицилін, які вводять внутрішньовенно в дозі 22 мг/кг кожні 6–8 год. Тривалість їх застосування за лептоспірозу, як правило, становить 14 діб, або курс завершується після зникнення азотемії. Використання ампіциліну пролонгованої дії (альбіпен LA) дає подібний ефект, але препарат вводять один раз у два дні. Для попередження бактеріоносійства за відсутності протипоказань курс лікування цими антибіотиками може бути збільшений до 6 тижнів. Після 2-тижневого курсу лікування антибіотиками групи пеніциліну або стрептоміцином для попередження лептоспіроносій-ства доцільно протягом двох тижнів перорально 2 рази на добу давати собаці доксициклін в дозі 5 мг/кг живої маси. Препарат не застосовують у разі тяжких уражень нирок, а також сукам з цуценятами і вагітним, племінним цуценятам (негативний вплив на зубну емаль та зміна її кольору). Подібний ефект у більш короткий термін дає комбіноване застосування пеніциліну з антибіотиками групи фторхінолонів. Перспективними препаратами відносно лептоспір є макроліди (еритроміцин, йозаміцин, еритровет, лауцетин, джозаміцин тощо), які проявляють виражену лептоспіроцидність.

За кордоном під час лікування собак добрий ефект дає застосування гемодіалізу (наявність відповідного обладнання), який забезпечує очищення крові від збудника. Як симптоматичну терапію за лептоспірозу собак застосовують: а) спазмолітики (но-шпа, галідор тощо); б) гепатопротектори (карсил, есенціале форте, ЛІВ-52 тощо);
в) препарати, що знижують запальну реакцію в печінці у разі гострої стадії хвороби – фламін, для системного ефекту – дексафорт; г) препарати, що відновлюють функцію печінки – катозал, гомеобіл тощо; д) перекис водню або розчин Люголя для місцевої обробки некротизованих вогнищ на слизових оболонках; є) протиблювотні препарати (церукал, атропін тощо); ж) серцеві препарати; з) препарати, які підвищують згортання крові і покращують гемопоез (вікасол тощо);
і) внутрішньовенне введення глюкози, що заважає розпаду глікогену в печінці; к) регідратаційна терапія (Шуляк Б.Ф., 2007).

Профілактика і заходи боротьби. Нині основним законодавчим актом, який регламентує боротьбу з лептоспірозом на території нашої держави є “Інструкція про заходи з профілактики та оздоровлення тварин від лептоспірозу” (Кучерявенко О.О. та ін., 1994).

З метою запобігання захворюванню тварин на лептоспіроз власники худоби, керівники господарств, спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані здійснювати контроль за клінічним станом тварин і у разі підозри у захворюванні лептоспірозом негайно відібрати й переслати патологічний матеріал для лабораторного дослідження. Вони також зобов’язані:

– комплектувати господарства (ферми), підприємства, станції штучного осіменіння клінічно здоровими тваринами, в сироватці крові яких відсутні специфічні лептоспірозні антитіла;

– усіх тварин, які надходять або виводяться з господарства, карантинувати і в період карантину досліджувати їхню сироватку крові на лептоспіроз у РМА з лептоспірами семи груп: pomona, tarassovi, hebdomadis, sejro, grippotyphosa, ictherohaemorrhagiae, canicola. Свиней, яких завозять у господарство для племінних цілей, обробляти стрептоміцином сульфатом у дозі 15–20 тис. ОД/кг з інтервалом 12 год протягом 5 днів незалежно від результатів досліджень. Слід зазначити, що обробка стрептоміцином є необхідною вимогою. Так, за повідомленнями Ellis et al. (1981), велика рогата худоба-лептоспіроносій у 46,4% має титр менше, ніж 1:100, і в 19,6 % менше, ніж 1:10;