Туберкульозу в біопробі 4 страница

Гістологічне дослідження за туберкульозу проводять із метою диференціації від уражень невідомого походження. Надісланий для гістологічного дослідження патологічний матеріал оглядають, підозрілі ділянки разом із прилеглими нормальними тканинами вирізають і фіксують в 10%-ному водному розчині нейтрального формаліну за кімнатної температури протягом 3–5 діб. Через одну добу фіксуючу рідину міняють. Із зафіксованого матеріалу вирізають шматочки розміром 10х15 мм, завтовшки 2 мм, промивають у проточній воді 2–
3 год і піддають целоїдиновому або парафіновому заливанню. Зрізи готують на санному мікротомі. Можна приготувати зрізи з фіксованого матеріалу і на заморожувальному мікротомі. Фарбують зрізи гематоксилін-еозином, а за необхідності за Ціль-Нільсеном.

У позитивних випадках під час мікроскопічного дослідження знаходять гранульоми з некрозом у центрі, оточені зоною епітеліоїдних, гігантських і лімфоїдних клітин та сполучнотканинною капсулою. Поряд формуються дочірні вузлики.

Як уже зазначалось як додаткові в діагностиці туберкульозу можуть бути використані ІФА та ПЛР. У багатьох країнах світу розроблена імуноферментна діагностика туберкульозу, однак переважно метод продовжує залишатись лише додатковим (недостатня специфічність) (Lightbody K.A. et al., 1998). Т.В. Гребенникова и др. (1999), А.Н. Шаров и др. (1998, 2000), В.Г. Ощепков (2001) показали можливість застосування ПЛР для діагностики туберкульозу. Автори зазначають, що чутливість цього методу знаходиться на рівні біологічної проби, а час отримання результату – 8–10 год. Перспективним є застосування цього методу у ветеринарній медицині для диференційної діагностики за туберкульозу. Під час диференціації реакцій на туберкулін від тих, які спричинені атиповими мікобактеріями, непогані результати отримують у разі одночасного застосування туберкулінової проби та гамма-інтерферонового тесту (Buddle B.M. et al., 2001).

H. Kohler et al. (2000) зазначають, що внутрішньошкірний тест має високу специфічність (98,8%), але обмежену чутливість (65,6–72%). Пропонується як додаткові використовувати гамма-інтерферон-тест, тест трансформації лейкоцитів та метод ELISA. Гамма-інтерферон-тест ґрунтується на здатності чутливих лімфоцитів продукувати гамма-інтерферон у разі 24-годинної інкубації зі специфічним антигеном. Клітини, отримані від хворих тварин (сенсибілізованих мікобактеріями), продукують гамма-інтерферон, а клітини здорових (несенсибілізованих мікобактеріями) його не синтезують. Як специфічний індуктор використовується бичачий туберкулін, а як неспецифічний – туберкулін для птахів. Специфічність методу становить 96,2–98,1%. Метод вигідно відрізняється від традиційних засобів діагностики туберкульозу високою специфічністю й чутливістю. До недоліків тесту можна віднести відсутність позитивного контролю та необхідність дослідження крові не пізніше як за 16 год після відбору (Зоценко В. та ін., 2002).

Диференційна діагностика. Необхідно виключити актиномікоз і актинобацильоз, паразитарні ураження, паратуберкульоз, а у коней – сап. Актиномікозні й актинобацильозні вогнища піддаються гнійному розплавленню. Гістологічно гранульоми відрізняються від туберкульозних горбиків наявністю в їх центрі друз і скупчень нейтрофілів. Паразитарні вузлики мають кількашарову будову (наявність еозино-клітинної проліферації). Навкруги загиблого й повапнованого паразита формується щільна фіброзна капсула. Важко відрізнити казеози брижових лімфатичних вузлів за паратуберкульозу великої рогатої худоби від туберкульозних. Паратуберкульоз реєструють у великої рогатої худоби здебільшого після 2–3-го отелу, в овець і кіз – після 1–2-го окоту, у верблюдів – після відлучення. Утворення казеозу відбувається на фоні різкого збільшення мозкоподібного набрякання, втрати пігментації лімфатичних вузлів брижів, переважно ділянки клубової кишки, набряку брижів за рахунок запалення лімфатичних судин і утворення в них тромбів, тяжкого паратуберкульозного ентериту, який характеризується потовщенням стінки кишки. Гістологічними дослідженнями виявляють специфічну епітеліоїдноклітинну проліферацію в стінці кишки, лімфатичних судинах і лімфатичних вузлах. На відміну від туберкульозної клітинної реакції за паратуберкульозу проліферати є дифузними і не утворюють гранульом. У центральній частині сапного вузлика – велика кількість брилок і зерен ядерного хроматину (каріорексис), які зберігаються протягом тривалого часу і за вапнування. Нерідко виникає необхідність у диференціації туберкульозних уражень від змін, які спричинюють у великої рогатої худоби деякі види атипових мікобактерій (параалергічні реакції), що можуть у певних випадках спричиняти короткочасну сенсибілізацію
організму до туберкуліну (компрометація). Під час забою у таких тварин відсутні зміни, властиві туберкульозу. Водночас в окремих випадках виявляють вогнищеві (0,5–3 мм у діаметрі) утворення в мигдаликах, заглоткових, підщелепних, бронхіальних і мезентеріальних лімфатичних вузлах, які під час дослідження горбиків представлені епітеліальними клітинами. Поряд із цим, іноді виявляють продуктивні процеси в інтерстиції легень і тонкому відділі кишечнику, гіперплазію фолікулів селезінки і лімфатичних вузлів. Атипові мікобактерії спричиняють у свиней лімфаденіти, які патоморфологічно важко відрізнити від туберкульозних (Шишков В.П. и др., 1991). Параалергічні реакції на туберкульоз спостерігались у великої рогатої худоби господарств, неблагополучних із паратуберкульозу.

Ряд дослідників констатують в окремих тварин появу псевдоалергічних реакцій, причини яких трактуються по-різному. Ряд дослідників дотримуються думки, що псевдоалергічні реакції у великої рогатої худоби можуть спостерігатись за мікотичних уражень легень, ехінококозі, дикроцеліозі й парамфістоматозі (Романова Л.Я. и др., 2005). Слід зазначити, що під час проведення всебічних досліджень такі дані не підтверджуються. M. Quarante (1970) указував на псевдоалергічні реакції у разі фасціольозу великої рогатої худоби, хоча в умовах експериментів такі дані не підтвердились. Підвищену чутливість до туберкуліну спостерігали у тварин, хворих на актиномікоз. На думку багатьох авторитетних учених, псевдоалергічні реакції у цілому не впливають на результати діагностичних алергічних досліджень на туберкульоз (Шишков В.П. и др., 1991). Нокардії та родококи, потрапляючи в організм тварин із кормами, також спричинюють короткочасну сенсибілізацію тварин до туберкуліну (Прокопьева Н.И., 2005). Крім зазначених родів Nocardia та Rhodococcus, сенсибілізувати організм тварин до туберкуліну можуть також Corynebacterium, Caseobacter, Aurantiaca (Нуратинов Р.А. и др., 2001).

Імунітет. Імунітет за туберкульозу нестерильний і забезпечується Т-лімфоцитами. Повного захисту організму, як правило, не спостерігається. Тезу про те, що імунітет існує доти, поки в організмі знаходиться збудник (явище премуніції) і зникає з виведенням чи знищенням його, підтримують одні дослідники (Конопаткин А.А. и др., 1984) і відкидають інші (Шишков В.П. и др., 1991).

За даними В.М. Сахна (1998), завершеність формування імунної реакції за туберкульозу визначається рівнем структурно-енергетич-ного стану організму і проявляється вираженістю реакції на внутрішньошкірне введення антигену. Повноцінний самозахист організму від мікобактерій туберкульозу може забезпечити лише персистентне гіперергічне гранулематозне запалення, ініційоване імунною системою в первинному афекті і підтримується в організмі наявністю слабкого, але діючого джерела антигену. Ослаблення організму призводить до порушення рівноваги між організмом і мікобактеріями на користь останніх із трансформацією продуктивно-гранулематозного запалення в ексудативне, а потім в альтеративне.

За туберкульозу розвивається клітинно-опосередкована форма імунітету, зумовлена здебільшого макрофагами й Т-лімфоцитами. У процесі формування протитуберкульозного імунітету центральним клітинним елементом у системі міжклітинної кооперації є макрофаги (зокрема, клітини системи мононуклеарних фагоцитів – моноцити, макрофаги, епітеліоїдні клітини), які забезпечують індукцію, вираженість проявів і регуляцію імунної відповіді (імуногенез). Дійсно, мікобактерії туберкульозу поглинаються нейтрофілами і макрофагами, але лише у макрофагах можуть піддаватись інактивації, деструкції і кінцево – елімінації. Однак за недостатньої антимікобактеріальної активності збудники туберкульозу в макрофагах можуть розмножуватись і транспортуватись, підтримуючи хронічний перебіг хвороби. З цих причин функціональна активність макрофагів (а також нейтрофілів) об’єктивно відображує ступінь тяжкості й характер перебігу інфекційного процесу, а інтенсивність ГСТ корелює з напруженістю імунітету. Отже, в механізмі імунітету певна роль відводиться гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ), яка перешкоджає поширенню інфекції в організмі і навіть сприяє видаленню бактерій. Підтвердженням клітинного механізму імунітету за туберкульозу виявився феномен Коха. Якщо у разі первинного підшкірного зараження збудником туберкульозу у морських свинок через 10–15 днів на місці введення матеріалу утворювалася незагоювана виразка, то після повторного зараження з інтервалом у 4–6 тижнів виразка швидко загоювалася.

Незважаючи на те, що у заражених тварин у сироватці крові з’являються антитіла, значення їх в імунітеті залишається остаточно нез’ясованим.

Для профілактики туберкульозу й у медичній практиці застосовують культуру Кальметта й Герена, вакцинний препарат отримав назву БЦЖ (ВСG). За результатами значних клініко-популяційних досліджень вакцини БЦЖ у суворо контрольованих умовах, а також наступного мета-аналізу, медики зробили висновки, що її ефективність проти легеневого туберкульозу досить варіабельна, і в середньому незначна (Fine P.E., 2000). Найменша ефективність вакцинації спостерігається саме в ендемічних із туберкульозу тропічних і субтропічних країнах, тобто там, де профілактичні засоби є найбільш потрібними (Colditz G.A. et al., 1994). Нині є повідомлення, що ефективність БЦЖ становить не більше 8%, тобто у разі інфікування збудником туберкульозу не захворіють лише 8 із 100 людей, щеплених у дитинстві. Таким чином, щеплення, проведене в пологовому будинку, практично є безрезультатним (Белоконева О., 2004). Д. Павлюк і В. Кащенко зазначають, що в анотаціях до зарубіжних вакцин БЦЖ, які нам пропонують, повідомляється про побічну дію – 3–4 випадки туберкульозних уражень кісток на 1000 щеплень (що означає тисячі потенційних дітей-інвалідів щорічно). Через ці причини вітчизняні фтизіатри відмовились від таких пропозицій. Основними варіантами альтернативних БЦЖ профілактичних протитуберкульозних вакцин є субодиничні вакцини й ДНК-вакцини, а також живі вакцини з покращеними характеристиками за рахунок експресії генів M. tuberculosis (Еремеев В.В., 2001; Карякина А.С. и др., 2004). У ветеринарній медицині БЦЖ не застосовують, оскільки вона не гарантує створення належного імунітету, а щеплені тварини через деякий час після щеплення стають сенсибілізованими до туберкуліну. І хоча окремі автори зазначають, що вакцина створює імунітет тривалістю до 3-х років, її з успіхом можна застосовувати за певних епізоотичних ситуацій, і здебільшого молодняку великої рогатої худоби (реакція на туберкулін у молодняку зберігається до 12 міс, тому через 1 рік після щеплення всіх реагуючих на туберкулін здають на забій). Наразі жодна з країн не використовує в практиці ветеринарної медицини лікарські речовини і вакцини проти туберкульозу сільськогосподарських тварин (концепція викорінення хвороби несумісна з такими підходами) (Шишков В.П. и др., 1991).

Профілактика і заходи боротьби. Нині основним законодавчим актом, який регламентує боротьбу з туберкульозом на території нашої держави, є “Інструкція з профілактики та боротьби з туберкульозом тварин” (наказ Державного комітету ветеринарної медицини України 03.09.2009 N 316).

Профілактика захворювання тварин на туберкульоз. Головні державні інспектори ветеринарної медицини (районів, областей, міст) забезпечують державний ветеринарно-санітарний нагляд щодо туберкульозу в кожному стаді та господарстві. З метою недопущення захворювання тварин на туберкульоз керівники господарств, власники худоби, ветеринарні та зоотехнічні фахівці зобов’язані: – забезпечити проведення ветеринарно-санітарних заходів із недопущення занесення збудника туберкульозу на територію господарства; – забезпечити належні умови утримання, годівлі та експлуатації сільськогосподарських тварин за нормативами, передбаченими для кожного виду тварин, їх віку та напрямів використання; – не допускати введення (завезення) тварин з інших господарств і населених пунктів, а також переміщення їх в господарстві без відома спеціалістів ветеринарної медицини. Закуплених у господарство тварин необхідно утримувати протягом 30 діб на профілактичному карантині, під час якого їх досліджувати на туберкульоз та інші інфекційні захворювання згідно з ветеринарно-санітарними вимогами і чинним законодавством з цього питання; – забезпечити згідно з технологічними вимогами: виведення тварин в літні табори; недопущення контакту хворих тварин на випасах, водопоях з худобою інших господарств; – проведення поточного ремонту, дезінфекції та дератизації тваринницьких приміщень і територій ферм; знезараження відвійок, молока, інших продуктів тваринного походження, що використовуються для годівлі тварин; – систематичне очищення приміщень і території ферм від гною та його біотермічне знезараження; – ізольоване вирощування молодняку; – своєчасну реєстрацію та ідентифікацію завезеного і новонародженого молодняку; – не допускати завезення на тваринницькі ферми молока, закупленого у населення, та використання його для годівлі тварин на фермах. Відвійки, завезені з молокопереробних підприємств, піддавати обов’язковому знезараженню в господарстві; – не допускати введення в основне стадо молочних та племінних ферм тварин, закуплених у населення; – не допускати до обслуговування в тваринництві та кормовиробництві осіб, які не пройшли медичне обстеження на туберкульоз, а також хворих на туберкульоз, які перебувають на диспансерному обліку; – на вимогу спеціалістів ветеринарної медицини пред’являти на завезених тварин супроводжуючі ветеринарні документи, забезпечити належні умови для проведення спеціалістами ветеринарної медицини клінічного огляду, діагностичних досліджень тощо; – своєчасно інформувати спеціалістів ветеринарної медицини про випадки захворювання тварин з ознаками, характерними для туберкульозу (втрата апетиту, запалення дихальних шляхів, збільшення поверхневих лімфатичних вузлів тощо); – не допускати продаж населенню і комплектації молочнотоварних ферм телицями і коровами, які вирощувались у відгодівельних группах; – обладнати у кожному господарстві необхідні об’єкти ветеринарно-санітарного призначення (санітарний пропускник, дезінфекційні блоки, ветеринарний пункт). Забезпечити суворе виконання комплексу ветеринарно-санітарних та профілактичних заходів спрямованих на створення високої санітарної культури тваринництва; – для міжгосподарського обміну, продажу на племінні та виробничі цілі, а також для участі у виставках дозволяється відбирати велику рогату худобу зі стад, благополучних щодо туберкульозу не менше чотирьох років, свиней – не менше року; у загальне стадо переводять тварин лише після закінчення карантину та одержання негативних результатів досліджень за кожною твариною, про що відомчий або офіційний лікар ветеринарної медицини складає відповідний акт. Якщо в період карантинування худоби в групі будуть виявлені реагуючі на туберкулін тварини, реагуюча худоба здається на забій, а у нереагуючої худоби вивчається природа алергічних реакцій на туберкулін. Карантин продовжується до закінчення досліджень; якщо у завезених в господарство тварин встановлено, що сенсибілізація до туберкуліну зумовлена М. avium або атиповими мікобактеріями, їх допускають у загальне стадо; – при постійному виявленні реагуючих на туберкулін тварин, сенсибілізація яких зумовлена атиповими мікобактеріями, планові алергічні дослідження проводять із застосуванням симультанної алергічної проби.

Організація оздоровчих протитуберкульозних заходів. При встановленні туберкульозу у сільськогосподарських тварин за результатами патолого-анатомічних або бактеріологічних досліджень в господарстві (стаді) представником державної служби ветеринарної медицини та санітарно-епідеміологічної служби району проводиться епізоотологічне розслідування, визначається джерело збудника інфекції і розробляються заходи щодо ліквідації захворювання. Спеціалісти районного управління ветеринарної медицини та районної санітарно-епідеміологічної станції забезпечують своєчасний обмін інформацією про випадки захворювання на туберкульоз, а також інформують про це водопровідно-каналізаційні підприємства. За поданням головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста) місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія впродовж 24 годин визнає стадо або господарство неблагополучним щодо туберкульозу, запроваджує карантинні обмеження та затверджує комплекс організаційно-господарських і спеціальних ветеринарно-санітарних заходів із ліквідації хвороби з визначенням термінів виконання та відповідальних осіб.

За умовами карантинних обмежень забороняється: – вхід та в’їзд стороннім особам в приміщення та на територію ферм; – вивезення (виведення) з неблагополучного господарства тварин без відома лікаря ветеринарної медицини господарства і головного державного інспектора ветмедицини району; проведення ярмарків, базарів, виставок, екскурсій на неблагополучній території; продаж тварин і кормів населенню і господарствам для вирощування і відгодівлі з неблагополучних господарств; – використання хворих на туберкульоз тварин для одержання від них молока та приплоду для відтворення стада; – спільне випасання, водопій та інші контакти хворих тварин з тваринами з благополучних господарств; вивезення на молокопереробні підприємства, у роздрібну торгівлю, використання в господарстві на харчові цілі і годівлю тварин, незнезараженого молока від корів з неблагополучних господарств; – використання м’яса тварин, хворих на туберкульоз, в будь-яких цілях; – використання гною, підстілки, залишків кормів без попереднього знезараження їх відповідно до чинних ветеринарно-санітарних вимог.

Тварин, хворих на туберкульоз, перевозять на м’ясокомбінат у спеціально обладнаному автомобільному транспорті під контролем спеціаліста ветеринарної медицини. Боротьба з туберкульозом тварин ґрунтується на одночасному виконанні організаційно-господарських і спеціальних аходів: – негайний забій тварин, хворих на туберкульоз; – знищення збудника туберкульозу в навколишньому середовищі; – вирощування здорового молодняку для заміни неблагополучного поголів’я; знешкодження збудника туберкульозу в молоці та гноївці, одержаних від хворих та таких, що викликають підозру, тварин, а також у тваринницьких приміщеннях та в інших місцях їх утримання.

Оздоровлюють неблагополучне стадо тварин методами, які залежать від: а) рівня розповсюдження хвороби серед тварин; б) тривалості неблагополуччя стада; в) спеціалізації господарства. Рівень розповсюдження хвороби серед тварин визначають шляхом проведення алергічних досліджень. При виявленні протягом одного року до 15% хворих тварин від загальної кількості в стаді визначається обмежений рівень розповсюдження хвороби. При виявленні протягом одного року більше 15% хворих тварин від загальної кількості в стаді – значний рівень розповсюдження. Залежно від рівня розповсюдження хвороби визначають метод оздоровлення тваринництва від туберкульозу – систематичні алергічні дослідження та забій реагуючих тварин або повна заміна неблагополучного стада.

У разі обмеженого розповсюдження туберкульозу стадо тварин може бути оздоровлене шляхом систематичних діагностичних досліджень, вилучення із стада хворих тварин і забою їх на м’ясопереробному підприємстві з дотриманням ветеринарно-санітарних вимог. Чергові алергічні дослідження великої рогатої худоби проводять через кожні 30–45 діб одноразовою внутрішньошкірною туберкуліновою пробою, починаючи з 30-добового віку. Реагуючих на туберкулін тварин або тварин з клінічними ознаками захворювання на туберкульоз негайно ізолюють, таврують на шкірі щоки літерою “Т” і не пізніше 15-ти діб здають на забій. Щоразу після вилучення із стада реагуючих на туберкулін тварин у приміщеннях ферм (табору), де вони утримувались, проводять ретельне механічне очищення та дезінфекцію.

Зазначалось, що кращими дезінфекційними засобами є лужний 3%-ний розчин формальдегіду (експозиція 1 год), суспензія хлорного вапна, яка містить 5% активного хлору, 10%-ний розчин однохлористого йоду і 20%-на суспензія свіжогашеного вапна шляхом триразової побілки з інтервалом в 1 год.

Російські дослідники А.П. Лысенко и др. (2004) запропонували й випробували під час проведення дезінфекції у неблагополучних із туберкульозу господарствах нові дезінфектанти: вітан (полігексаметиленгуанідин гідрохлорид, комплексоутворювачі, поверхнево-активні речовини, інгібітори корозії); КДП – комбінований дезінфектант поверхневий (глутаровий альдегід, ізопропіловий спирт, четвертинні амонійні сполуки, хлорид дидецилдиметил амонію, бензалконіум хлорид, алкілполіетиленгліколь, поверхнево-активні речовини, інгібітори корозії тощо); глютекс (глутаровий альдегід, гліоксаль, хлорид дидецилдиметил амонію); белстерил (надоцтова кислота); фінвірус (висококиплячі вугільні кислоти, сульфурований детергент, органічні кислоти); белопаг (полігексаметиленгуанідин гідрохлорид); вітмол (сода каустична, сода кальцинована, карбоксилцелюлоза, синтанол). Базовий дезінфектант (3%-ний лужний розчин формальдегіду із 3%-ною концентрацією каустичної соди) надійно вбивав збудника туберкульозу в суспензії за прямого контакту. Повна інактивація (100%) досягалась 2%-ним розчином вітмолу у співвідношеннях: із 3%-ним розчином формальдегіду; з 1,5%-ним розчином белопагу; з 2,5%-ним розчином фінвіруса; з 3%-ним розчином вітану; з 2%-ним розчином КДП; з 2,5%-ним розчином глютексу; з 0,035%-ним розчином белстерилу (за АДР).

Під час виробничих випробувань задовільну якість дезінфекції спостерігали за проведення останньої: 2%-ним розчином вітмолу із 3%-ним розчином формальдегіду, з розрахунку 1 л/м² за температури розчину 45–60 ^оС і експозицією 2 год, із наступним обов’язковим миттям конструкцій; 1,5%-ним розчином белопагу з витратами дезрозчину 1 л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією 1,5 год; вітаном у 3%-ній концентрації з нормою витрат 1 л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією 1,5 год; 2,5%-ним розчином глютексу з нормою витрат 1л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією 1 год; 2%-ним розчином КДП з нормою витрат 1л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією не менше 2 год; 1,5%-ним розчином фінвірусу з нормою витрат 0,2 л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією 30 хв; 0,35%-ним розчином белстерилу з нормою витрат 0,75 л/м², за температури розчину +6 ^оС та експозицією 2 год.

Якщо при плановому дослідженні двічі підряд не буде виявлено хворих тварин, стадо/господарство ставлять на 6-місячний профілактичний контроль. За цей час тварин двічі з інтервалом у три місяці досліджують на туберкульоз алергічним та клінічним методами. За відсутності реагуючих і з клінічними ознаками захворювання тварин та після проведення комплексу заключних оздоровчих заходів стадо/господарство вважають оздоровленим від туберкульозу.

У разі виявлення під час першого чи другого профілактичного контролю реагуючих на туберкулін тварин їх піддають діагностичному забою. За відсутності у них туберкульозних уражень і негативних результатів бактеріологічного дослідження стадо вважають оздоровленим від туберкульозу. У випадку виявлення в тушах патолого-анатомічних змін або у разі виділення з відібраного матеріалу збудника туберкульозу (M. bovis, M. tuberculosis) все стадо тварин вважають неблагополучним і продовжують його оздоровлення шляхом почергових досліджень. Якщо протягом 18–20 місяців не досягнуто оздоровлення, неблагополучний пункт (стадо/господарство) оздоровлюють шляхом повної здачі всього поголів’я тварин на забій.

Якщо протягом року не вдається отримати двічі підряд негативних результатів алергічних досліджень для постановки на профілактичний контроль та за відсутності у реагуючих тварин туберкульозних уражень, негативних результатах бактеріологічних досліджень, для визначення природи алергічних реакцій застосовують симультанну алергічну пробу з використанням ППД туберкуліну для ссавців і ААМ. Діагностичному забою підлягають тварини, що реагували на туберкулін з більшою інтенсивністю та з рівноцінними показниками на обидва алергени. Якщо внутрішньошкірні реакції є більшими на ААМ, а з відібраного патологічного матеріалу не виділено збудника туберкульозу та отримано культуру М. avium або атипові мікобактерії, то вважають, що сенсибілізація тварин до туберкуліну зумовлена непатогенними мікобактеріями, а стадо вважають оздоровленим від туберкульозу. Надалі контроль благополуччя здійснюють комплексним методом двічі на рік (симультанна алергічна проба, діагностичний забій, бактеріологічні дослідження). У разі визначення, що реакції є більшими на туберкулін, та виявлення патолого-анатомічних змін або якщо виділено збудника туберкульозу, все стадо тварин вважають неблагополучним і продовжують оздоровлення із застосуванням почергових алергічних досліджень.

Під час оздоровлення господарства від туберкульозу всіх тварин виводять у літні табори. На території господарства проводять ремонт тваринницьких приміщень, очищення території ферм і загонів від гною, залишків кормів і сміття, здійснюють дезінфекцію тваринницьких приміщень та загонів. Корів і телиць запліднюють тільки штучно. Телят, які народились від умовно здорових на туберкульоз корів, вирощують ізольовано. До семи днів їх випоюють молозивом від здорових корів. У профілакторії телятам обов’язково випоюють пастеризоване (або кип’ячене) молоко та відвійки від умовно здорових та здорових корів. Телят, одержаних від корів, у яких протягом 90 діб після отелення встановлено захворювання на туберкульоз, здають на забій протягом 15-ти діб.

За значного рівня розповсюдження туберкульозу усе поголів’я вважають хворим, припиняють його алергічне дослідження, запліднення (парування), молоко кип’ятять або перероблюють на топлене масло. Оздоровлюють господарство методом повної заміни неблагополучного поголів’я здоровими тваринами, вирощеними в благополучних господарствах.

У разі виникнення захворювання худоби на туберкульоз в окремих господарствах району (області), де раніше не реєстрували це захворювання, оздоровлення проводять методом повної заміни неблагополучного стада.

Господарства з відгодівлі великої рогатої худоби в разі виявленні захворювання на туберкульоз оздоровлюють методом повної заміни всього поголів’я. У тваринницьких приміщеннях після звільнення їх від худоби проводять ретельне механічне очищення, санітарний ремонт, дератизацію та заключну дезінфекцію з обов’язковим визначенням її якості. На території ферми вживають заходів зі знищення збудника туберкульозу в навколишньому середовищі.

Тварин, придбаних у благополучних на туберкульоз господарствах для заміни неблагополучного поголів’я, влітку утримують у спеціально побудованих для них ізольованих таборах, взимку – в приміщеннях благополучних ферм.

Якщо в господарстві/стаді серед свиней виявлено реагуючих на туберкулін, то всі позитивно реагуючі підлягають діагностичному забою. Незалежно від результатів патолого-анатомічного огляду відбирають матеріал для бактеріологічних досліджень. При виявленні бактеріологічним методом збудника M. bovis або M. tuberculosis у господарстві запроваджують карантинні обмеження, а все поголів’я тварин здають на забій. На території свиноферми та в тваринницьких приміщеннях проводять відповідні оздоровчі заходи згідно положень Інструкції.

Коней досліджують за допомогою офтальмопроби. Реагуючих тварин здають на забій. Решту тварин досліджують з інтервалом 60 діб до одержання у всій групі дворазового негативного результату. Після проведення заключних оздоровчих заходів всю групу тварин вважають вільною від туберкульозу.

Кіз і овець досліджують внутрішньошкірною туберкуліновою пробою. Реагуючих здають на забій. Решту тварин досліджують з інтервалом 60 діб до одержання у всій групі негативних результатів. Після проведення заключних оздоровчих заходів всю групу тварин вважають вільною від туберкульозу.

Собак досліджують внутрішньошкірною туберкуліновою пробою. Реагуючих на туберкулін тварин незалежно від віку і фізіологічного стану забивають. Шкіру від них використовують без обмежень. У розплідниках тварин неблагополучної групи досліджують з інтервалом 60 діб до одержання у всій групі негативного результату. Після проведення заключних заходів всю групу тварин вважають оздоровленою від туберкульозу.

На фермі хутрових тварин при встановленні туберкульозу патолого-анатомічним або бактеріологічним методами звірів обстежують клінічно. Хворих самок разом з приплодом ізолюють до дозрівання шкіри. У цей час їм щоденно згодовують туберкулостатичні препарати, які згубно діють на мікобактерії. Хворих тварин забивають після дозрівання шкіри, яку використовують без обмежень. Решті тварин неблагополучної ферми до кормів додають туберкулостатичні препарати в профілактичній дозі. Звірівницьке господарство (ферму) вважають оздоровленим, якщо протягом одного виробничого періоду (від щеніння до забою на шкіру) в органах загиблих або забитих тварин не знаходять змін, властивих туберкульозу.