Туберкульозу в біопробі 3 страница

Перед уведенням туберкуліну шерсть (волосся) у місці ін’єкції вистригають (пір’я вищипують), шкіру протирають 70 %-ним розчином етилового спирту. Уводити туберкулін у пошкоджену шкіру забороняється.

Доза туберкуліну для:

– великої рогатої худоби, яків, хутрових звірів – 5000 МО в 0,1 см³ розчинника або в стандартному розчиннику;

– тваринам інших видів – 10000 МО в 0,1 см³;

– птахам – 2500 МО в 0,1 см³ розчинника.

Техніка туберкулінового тесту: складку шкіри у місці введення беруть між великим та вказівним пальцями, вимірюють кронциркулем та записують розмір. Дозу туберкуліну (0,1 мл) вводять методом, що гарантує внутрішньошкірне введення. Вводити туберкулін у пошкоджену шкіру забороняється. Правильно зроблена ін’єкція повинна бути підтверджена пальпацією невеликої припухлості на місці ін’єкції. Товщину складки шкіри на місці ін’єкції у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, яків, оленів вимірюють через 72 (±4) год після ін’єкції, а у кіз, овець, свиней, собак, котів, хутрових звірів – через 48 год; у птахів через 30–36 год. Облік реакції у кожної досліджуваної тварини проводять шляхом пальпації місця введення туберкуліну. У разі виявлення змін у місці введення туберкуліну у великої рогатої худоби, буйволів, зебуподібних, яків, оленів товщину складки вимірюють кутиметром у міліметрах та визначають різницю її потовщення порівняно з товщиною складки незміненої шкіри поблизу місця введення препарату. У тварин реакція в місці введення туберкуліну проявляється у вигляді розлитої пухлини тістуватої або м’якої консистенції, яка у більшості тварин не має чіткої межі з навколишніми тканинами. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією та болючістю запаленої ділянки шкіри. У деяких тварин реакція проявляється у вигляді щільної неболючої, із чітким контуром пухлини.

Інтерпретація реакцій: негативна реакція – не спостерігається жодних клінічних проявів хвороби, потовщення складки шкіри не більше 2 мм. Сумнівна реакція – не спостерігається жодних клінічних проявів хвороби, потовщення складки шкіри більше 2 мм, але менше 3 мм. Позитивна реакція – спостерігаються клінічні прояви або збільшення товщини складки шкіри у місці ін’єкції у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, яків, оленів – на 3 мм і більше (при дворазовій туберкулінізації після другого введення потовщення складки на 4 мм і більше), бугаїв-плідників – на 2 мм і більше (при дворазовій туберкулінізації після другого введення потовщення на 3 мм і більше). У свиней, собак, кішок, мавп, хутрових звірів, птахів реакція вважається позитивною – у разі утворення пухлини в місці введення туберкуліну; у кіз, овець та норок – за набряку повік.

Не дозволяється досліджувати туберкулінами тварин впродовж трьох тижнів після вакцинації проти інфекційних хвороб та обробок проти гельмінтозів. Дослідження кіз, овець, свиней, кобилиць, ослиць, зебувидних і хутрових звірів проводиться не раніше одного місяця після пологів.

З метою своєчасного з’ясування епізоотичного стану в областях, районах, населених пунктах (містах, селах), господарствах (незалежно від форм власності), стадах у плановому порядку проводять діагностичні дослідження на туберкульоз. У благополучних господарствах проводять обов’язкові планові одноразові алергічні дослідження (туберкулінізації) при епізоотологічних (епідеміологічних) показниках і перед продажем тварин на племінні чи виробничі цілі. У неблагополучних господарствах проводять одноразове алергічне дослідження через кожні 30–45 діб. Залежно від епізоотичної ситуації може проводитись дослідження дворазовою внутрішньошкірною пробою, а також офтальмопробою. Дворазова внутрішньошкірна проба (подвійна туберкулінова внутрішньошкірна) виконується наступним чином. Тваринам, що не реагували на перше введення туберкуліну, препарат у день обліку реакції вводять другий раз у тій же дозі та в те ж місце. Облік та оцінку реакції на друге введення туберкуліну проводять через 24 год. За рахунок подвійного введення туберкуліну чутливість методу збільшується й дозволяє виявляти додатково 17–19% реагуючих (у неблагополучному господарстві хворих) тварин.Офтальмопроба (очна туберкулінізація) застосовується у коней, а також як допоміжний метод у великої рогатої худоби. Офтальмопробу проводять дворазово з інтервалом 5–6 днів між першим та другим введенням шляхом нанесення 3–5 крапель туберкуліну на кон’юнктиву ока при відтягнутих нижніх та верхніх повіках. При будь-яких ураженнях очей дослідження тварин офтальмопробою забороняється. Облік результатів проводять через 3, 6, 9 та 12 год після повторного нанесення туберкуліну. Реакція характеризується почервонінням та набряком кон’юнктиви, виділенням з внутрішнього кута ока слизовогнійного або гнійного секрету, який накопичується з початку в кон’юнктивальному мішку ока, а потім витікає з нього у вигляді шнурка.

Про проведену туберкулінізацію складають акт, в якому зазначають кількість досліджених та реагуючих на туберкулін тварин. До акту обов’язково додається список реагуючих тварин та розмір установленого у них потовщення шкірної складки.

Для дослідження на туберкульоз застосовують:

– у ссавців – ППД-туберкулін для ссавців, виготовлений у сухому або стандартному розчиннику;

– у свиней – одночасно ППД-туберкулін для ссавців та птахів у сухому або стандартному розчиненому вигляді;

– у птахів – ППД-туберкулін для птахів.

Велику рогату худобу досліджують: на усіх державних племінних підприємствах, племінних фермах, у приватних племінних господарствах незалежно від строків благополуччя маточне поголів’я (корів, бугаїв, нетелів, телиць парувального віку) два рази на рік, а весь молодняк – з 40-добового віку один раз на рік; при благополуччі адміністративного регіону (району, області) впродовж чотирьох і більше років та за відсутності реагуючих на туберкулін тварин все поголів'я худоби в регіоні, починаючи з 40-добового віку, один раз на рік; після оздоровлення всіх господарств району перші чотири роки маточне поголів’я (корови, нетелі, телиці парувального віку, бугаї) двічі на рік (весною та восени), а молодняк – з 40-добового віку один раз на рік; у благополучних господарствах неблагополучних районів все поголів'я худоби, починаючи з 40-добового віку, двічі на рік. Обов’язковому дослідженню підлягає поголів’я тварин, що реалізуються в інші господарства, за 30 діб до завезення та на 25 добу профілактичного карантинування в господарстві після завезення, при цьому жодна тварина, яка показує збільшення товщини кожної складки більше за 2 мм або за наявності клінічних проявів, не може бути введена в основне стадо; у господарствах, які постачають молоко в дитячі та медичні заклади, санаторії, будинки відпочинку або для виробництва продукції, що потім експортується, все стадо з 40-денного віку алергічним методом двічі на рік, при цьому застосовують коротку стерильну голку зі скошеним назовні краєм та градуйований шприц; з метою своєчасного виявлення інфікованих збудником туберкульозу тварин, що належать громадянам, з 40-добового віку туберкуліновою пробою один раз на рік; корів (нетелів), буйволиць, верблюдиць, самок яків алергічним методом незалежно від періоду їх вагітності; овець, кіз, свиней, кобилиць, ослиць, зебувидних і хутрових звірів – не раніше ніж через один місяць після пологів.

Епізоотичне благополуччя поголів’я тварин відгодівельних стад і груп оцінюють за результатами патолого-анатомічних досліджень і ветеринарно-санітарної експертизи на м’ясопереробних підприємствах. В областях (регіонах), тваринництво яких благополучно більше 10 років, з дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини області, за погодженням з Державним комітетом ветеринарної медицини України контроль благополуччя здійснюється офіційними лікарями ветеринарної медицини на м'ясопереробних підприємствах за наслідками ветеринарно-санітарної експертизи.

Свиней досліджують у племінних господарствах (незалежно від форми власності) маточне поголів’я один раз на рік (свиноматок і кнурів); за 30 діб до завезення та на 25 добу профілактичного карантинування поголів’я, яке передається в інші господарства або коли завозиться; свиней в товарних господарствах – залежно від епізоотичної ситуації; на благополучних фермах, які входять до складу неблагополучних господарств, кнурів і основних свиноматок два рази на рік.

Птицю досліджують туберкуліном (ППД) для птиці: у племінних птахівничих господарствах (племзаводах, племрепродукторах, племфермах) маточне поголів’я з 6-місячного віку один раз на рік; завезену з інших країн птицю алергічним методом з 6-місячного віку; птицю, що утримується більше одного року, один раз на рік туберкуліновою пробою або кровокрапельною реакцією аглютинації (ККРА) з антигеном M. avium.

Коней, овець, кіз, собак досліджують залежно від епізоотичної ситуації.

У господарствах, де утримуються хутрові звірі, контроль благополуччя щодо туберкульозу здійснюють шляхом огляду тушок при забої, а також патолого-анатомічними і бактеріологічними дослідженнями біоматеріалу.

У благополучних господарствах, в яких вивчається епізоотична ситуація, тварин, що реагують на туберкулін, ізолюють, а молоко від них знезаражують відповідно до положень Інструкції (2009). Статус благополуччя цих господарств призупиняється до з’ясування причини реакції на туберкулін.

Для відбору тварин на діагностичний забій або визначення причин алергічних реакцій можуть бути використані допоміжні методи діагностики: а) гістологічний; б) симультанна алергічна проба; в) внутрішньовенна туберкулінова проба; г) дворазова внутрішньошкірна проба; ґ) офтальмопроба; д) реакція мононуклеарів крові (РМК); е) імуноферментний аналіз (ІФА); є) ККРА (для птиці); ж) ПЛР для детекції ДНК M. tuberculosis complex.

У разі первинного виявленні до п’яти реагуючих на туберкулін тварин їх піддають діагностичному забою з подальшим патолого-анатомічним і бактеріологічним дослідженням на туберкульоз. При виявленні більше п’яти голів реагуючих на туберкулін тварин діагностичному забою піддають не менше п’яти тварин з більш вираженими реакціями на туберкулін з кожного стада, де вони виявлені. Діагностичний забій тварин і відбір матеріалу для бактеріологічного та морфологічного досліджень проводять не пізніше 5-го дня після обліку алергічної реакції.

У разі виявленні реагуючих тварин, які утримуються в особистих господарствах громадян, цих тварин ізолюють і через 30–45 діб досліджують симультанною алергічною пробою на туберкульоз із застосуванням ППД туберкуліну для ссавців і алергену з атипових мікобактерій (ААМ).

У великої рогатої худоби діагноз на туберкульоз вважають встановленим, а стадо неблагополучним, якщо:

– виявлено патологоанатомічні зміни, властиві туберкульозу, хоча б у однієї тварини при діагностичному забої;

– виділено збудника туберкульозу (M. bovis, M. tuberculosis) при культуральному дослідженні біоматеріалу, відібраного від реагуючих на туберкулін тварин, або при позитивній біологічній пробі на лабораторних тваринах;

– диференційовано видову належність виділених культур до збудників М. bovis, M. tuberculosis за допомогою ПЛР і підтверджено бактеріологічним методом захворювання тварин на туберкульоз.

При підтвердженні діагнозу на туберкульоз усіх реагуючих на туберкулін тварин неблагополучного стада вважають хворими та незалежно від їх фізіологічного стану, виробничих або племінних показників здають на забій протягом 15-ти діб. Тварин, що не реагують на туберкулін і не мають клінічних ознак хвороби, відносять до умовно здорових.

Якщо при плановому забої тварин із благополучних господарств (незалежно від форми власності) на м’ясокомбінатах і бойнях в тушах виявлено патолого-анатомічні зміни, властиві для туберкульозу, що зафіксовано спеціалістами ветеринарної медицини, то в цьому господарстві проводяться алергічні дослідження всіх тварин на туберкульоз.

У птиці діагноз на туберкульоз вважають встановленим:

– при виявленні в органах і тканинах властивих для туберкульозу патологоанатомічних змін;

– при позитивних результатах ПЛР і виділенні бактеріологічним методом культури М. avium;

– при виділенні культури мікобактерій М. avium, а від папуг – М. avium і М. tuberculosis.

У свиней діагноз на туберкульоз вважають встановленим при виявленні в органах і тканинах властивих для туберкульозу змін і виділенні культур мікобактерій М. bovis, M. tuberculosis та підвиду Mycobacterium avium subspecies hominisuis.

Патолого-анатомічні дослідження. Патолого-анатомічні зміни характеризуються утворенням в органах і тканинах гранульом (туберкулів). Вони щільні, сіруватого або сірувато-жовтого кольору із сирнистою масою у центрі (казеозний некроз), частково або повністю повапновані, оточені сполучнотканинною капсулою.

Під час діагностики туберкульозу обов’язковому огляду піддають:

– ссавців – підщелепні, заглоткові, бронхіальні, середостінні, брижові, портальні лімфатичні вузли, легені, печінку, селезінку, вим’я, плевру, очеревину, кишки та інші органи;

– птахів – печінку, селезінку, іліоцекальне з’єднання, трубчасту кістку.

Якщо під час забою худоби з благополучних господарств на м’ясокомбінаті (забійному пункті) знаходять патолого-анатомічні зміни, типові або схожі до туберкульозних, фахівці ветеринарної медицини цих підприємств негайно повідомляють головного інспектора ветеринарної медицини району (а також господарства) та ветеринарний відділ, які здійснюють комплекс діагностичних заходів.

Матеріал для бактеріологічного та гістологічного дослідження відбирають від кожної тварини окремо. Від тварин із типовими для туберкульозу патолого-анатомічними змінами матеріал для досліджень не направляють.

Для бактеріологічного дослідження в лабораторію направляють підщелепні, заглоткові, бронхіальні, середостінні, брижові і портальні лімфатичні вузли, лімфовузли паренхіматозних органів, у яких знаходять зміни. Парні лімфатичні вузли відбирають з обох боків. Брижі упаковують окремо. Туші птиці і дрібних тварин направляють повністю.

Бактеріологічне дослідження матеріалу на туберкульоз проводять під час постановки діагнозу тоді, коли у забитих тварин не виявлено патолого-анатомічних змін, характерних для туберкульозу, або вони не чітко виражені.

Для бактеріологічного дослідження в лабораторію направляють окремо від кожної тварини патологічний матеріал – лімфатичні вузли (заглоткові, підщелепні, бронхіальні, середостінні, брижові), шматочки органів з явними та підозрілими ураженнями на туберкульоз. Брижові лімфатичні вузли пакують окремо.

За необхідності досліджують молоко, пробу якого відбирають від кожної корови (150–200 см³) з усіх часток вимені. Трупи птахів та дрібних тварин направляють цілими.

Бактеріологічне дослідження патологічного матеріалу включає бактеріологічний, культуральний і біологічний методи дослідження.

Бактеріоскопію проводять методом світлової та люмінесцентної мікроскопії. Для світлової мікроскопії з кожного органа готують по два мазки, які висушують просто неба, фіксують над полум’ям, фарбують за методом Ціля-Нільсена і розглядають під мікроскопом. Мікобактерії туберкульозу мають вигляд тонких, прямих та вигнутих червоних, інколи зернистих паличок різної довжини, які в полі зору розташовані поодиноко або окремими скупченнями.

Для люмінесцентної мікроскопії мазки готують та фіксують як вказано вище. Фарбують їх сумішшю флюорохромів і розглядають під середнім збільшенням. Мікобактерії у мазках мають вигляд сяючих золотисто-жовтогарячого кольору паличок.

Спосіб світлової мікроскопії дає позитивні результати за наявності 100000 та більше бактеріальних клітин в 1 см³ матеріалу. Люмінесцентний спосіб більш чутливий, але менш специфічний, тому ним користуються як сигнальним. Результати світлової та люмінесцентної мікроскопії не дають підстав для остаточного діагнозу на туберкульоз. Вони повинні бути підтверджені культуральними та біологічними дослідженнями.

У разі виявлення мікобактерій у мазках від птахів, в органах яких виявлені патолого-анатомічні зміни, типові для туберкульозу, діагноз на туберкульоз вважають встановленим і подальше дослідження не проводять. У випадку негативних результатів мікроскопії мазків проводять бактеріологічне дослідження матеріалу.

Культуральне дослідження дає позитивний результат за наявності в 1 см³ досліджуваного матеріалу 20–100 екземплярів мікобактерій.

Для посіву на поживне середовище патологічний матеріал піддають попередній обробці, метою якої є гомогенізація матеріалу для знищення сторонньої мікрофлори. З кожного лімфатичного вузла вирізають невеликі шматочки (якщо є патологічні зміни з підозрою на туберкульоз, шматочки вирізають на межі здорової та ураженої тканин). Загальна вага матеріалу має бути не менше 15–20 г. Брижові лімфатичні вузли обробляють окремо від іншого матеріалу. Відібраний матеріал кладуть у стерильну фарфорову ступку або в склянку гомогенізатора й обробляють одним із перелічених методів: Гона-Левенштейна-Суміоші, А.П. Алікаєва, флотації, ферментативного збагачення біологічного матеріалу (консервований матеріал відмивають спочатку дистильованою водою).

Для вирощування культур мікобактерій користуються твердими поживними середовищами Левенштейна-Йєнсена, Фінн-2, Петраньяні тощо.

Посіви протягом 3-х місяців витримують у термостаті, оглядають їх кожні 7 діб для виявлення початкового росту мікобактерій. Ріст бактерій туберкульозу бичачого типу починається через 20–60 діб, людського – через 20–30, пташиного – через 10–20, атипових мікобактерій – через 5–30 діб.

Мікобактерії туберкульозу бичачого виду в перших генераціях ростуть повільно, у вигляді дрібних гладеньких, кулеподібних, кольору слонової кістки колоній. Рідше ростуть культури, що мають зморшкуваті колонії. Для мікобактерій туберкульозу людського виду властивий інтенсивний вузликоподібний, зморшкуватий, сухий ріст культури кольору слонової кістки. Це R-форми (шорсткі) колонії
мікобактерій, іноді ростуть O-форми (гладенькі) колонії. Культури мікобактерій туберкульозу пташиного типу ростуть швидше мікобактерій бичачого та людського типів. Колонії їх – м’які, слизові, сіро-білого, рідше жовтуватого кольору, іноді з ґудзикуватими підвищеннями та кратероподібним заглибленням (форма “тюрбана”). Мікобактерії туберкульозу усіх трьох типів не утворюють пігменту і ростуть на яєчних середовищах без саліцилату натрію (бичачого та людського типів – за температури 37–38 °С, пташиного – за температури 37–38 та 45 °С). Мікобактерії туберкульозу пташиного типу ростуть також на яєчному середовищі із саліцилатом натрію (Бусол В.О. та ін., 1994).

Нині відпрацьовані методи обробки матеріалу для виділення L-форм мікобактерій. Для виявлення таких форм збудника застосовують напіврідке середовище Школьниковой. Кожен посів на L-форми супроводжується обов’язковим паралельним посівом на щільні
живильні середовища (Левенштейна-Йєнсена, Фінн-2) для виявлення бактеріальних форм збудника (Савченко П.Е., 1998).

Біологічне дослідження (біопроба) – застосовується для виявлення збудника хвороби в досліджуваному матеріалі та визначення його типової належності. Біопробу виконують на морських свинках, кролях і курях. Цей метод дає позитивні результати у морських свинок за наявності в ін’єктованому матеріалі 5 екземплярів мікобактерій туберкульозу. Його виконують паралельно з культуральним дослідженням (Свиридов В.Д., 1996).

Біопробу ставлять під час дослідження матеріалу від ссавців – на двох морських свинках, від птахів – на двох курях. Можна ставити одну пробу з матеріалу, отриманого не більш як від двох тварин одного стада. Для визначення типу збудника туберкульозу заражають двох морських свинок та двох кролів, а за необхідності ще і двох курей. Біопробу ставлять окремо з кожної культури, що вивчається. Для постановки біопроби беруть кролів масою не менш 2,0 кг, морських свинок масою 300–350 г (бажано світлої масті) та курей старше 5 міс.

Перед постановкою біопроби морських свинок та курей досліджують туберкуліном. У двох морських свинок на боці вищипують (вибривають) шерсть (краще за день до введення туберкуліну) і внутрішньошкірно їм уводять ППД-туберкулін для ссавців у дозі 25 МО (міжнародних туберкулінових одиниць), розчинений в 0,1 см³ розчинника або стерильного фізіологічного розчину.

Реакцію на туберкулін у морських свинок визначають через 24 та 48 год після введення алергену. Морську свинку вважають реагуючою на туберкулін, якщо на місці введення його знаходять гіперемію шкіри та припухання діаметром 5 мм і більше, іноді з некрозом у центрі. Н.П. Овдиенко и др. (1990) показали, що інтратестикулярний метод зараження морських свинок патологічним матеріалом від великої рогатої худоби на 18% чутливіший від підшкірного.

Курям уводять 0,1 см³ ППД-туберкуліну для птахів внутрішньошкірно в борідку, облік реакції проводять через 30–36 год. Курку вважають реагуючою за наявності набряку борідки в місці введення туберкуліну.

Біопробу ставлять на здорових, не реагуючих на туберкулін тваринах. Суспензію досліджуваного матеріалу вводять у дозі 2,0 см³ морським свинкам під шкіру в ділянці паху, курям – у підкрильцеву вену. Самцям морських свинок допускається інтестикулярно, суспензію вводять у паренхіму одного із сім’яників у дозі 0,2 см³. За лабораторними тваринами, яким уведено матеріал, ведуть спостереження протягом 3-х місяців. Якщо морська свинка захворіла на туберкульоз, то через 14–28 діб на місці введення матеріалу виникає набряк шкіри та тканин, із часом утворюється виразка, спостерігається також
збільшення пахового лімфатичного вузла. Свинки швидко худнуть. Через 30 діб після зараження їх досліджують туберкуліновою пробою. За наявності у морських свинок клінічних ознак захворювання та реакції на туберкулін одну з них забивають та досліджують патолого-анатомічним методом на туберкульоз. У разі виявлення характерних туберкульозних змін з уражених органів та лімфатичних вузлів готують мазки, які фарбують за методом Ціля-Нільсена. За позитивного результату бактеріоскопії матеріалу від цієї тварини, роблять висновок про підтвердження діагнозу на туберкульоз, а біологічне дослідження припиняють (другу свинку теж забивають). Якщо у забитої морської свинки патолого-анатомічні зміни, властиві туберкульозу, відсутні або вони не чітко виражені, а результати бактеріологічного дослідження відібраних від неї органів негативні, спостереження за другою свинкою продовжують. Цю свинку забивають через
3 місяці після зараження, і на підставі результатів розтину та бактеріо-скопії мазків роблять висновки. Загиблих під час досліду морських свинок та курей розтинають, проводять патолого-анатомічне дослідження, а відібраний від них матеріал досліджують бактеріоскопічним методом на туберкульоз.

Зараження тварин культурами мікобактерій, виділених із досліджуваного матеріалу, проводять для визначення виду/типу збудника (типізація) (див. табл. 2). З цією метою двох морських свинок, двох кролів та за необхідності двох курей, заражають три–чотиритижневою культурою: морських свинок – підшкірно; кролів – внутрішньовенно в крайову вену вуха; курей – внутрішньовенно у підкрильцеву вену в дозах 1 мг мікобактерій, суспендованих в 1,0 см³ фізіологічного розчину.

Визначення виду мікобактерій здійснюють на підставі результатів патолого-анатомічного розтину заражених ними лабораторних тварин. Мікобактерії туберкульозу бичачого та людського типів викликають у морських свинок розвиток генералізованого туберкульозу в період від 3-х тижнів до 2–3-х міс. після введення їм досліджуваного матеріалу або зараження культурою. У місці введення матеріалу (культури) виникає виразка та збільшуються регіональні лімфатичні вузли. Морські свинки швидко худнуть. На розтині в убитих (загиблих) тварин у регіональних, до місця зараження, пахових лімфатичних вузлах знаходять казеозні вогнища, а також ураження інших лімфатичних вузлів. Селезінка та печінка збільшені, тверді, із сіруватими або жовтуватими дрібними вузликами. В легенях багато вогнищ сіруватого кольору.

Мікобактерії туберкульозу пташиного типу у морських свинок спричинюють лише абсцес у місці введення культури та збільшення регіонального лімфатичного вузла. У разі зараження їх патологічним матеріалом зміни в органах та тканинах у тварин не виникають (Савченко П.Е., 1998).

Збудник туберкульозу бичачого типу у кролів у період від 3-х тижнів до 2–3-х міс. після зараження зумовлює, як правило, генералізований процес, який характеризується збільшенням легень із багатьма ураженнями, часто з наявністю некрозу. У печінці та селезінці ураження спостерігаються як окремі невеликі вузлики. В нирках можуть розвиватися вогнища уражень.

Мікобактерії туберкульозу людського типу у кролів не спричиню-ють прогресивного процесу. Поодинокі ураження виявляють у легенях та інколи в нирках, у більшості тварин їх не буває.

Мікобактерії туберкульозу пташиного виду у кролів зумовлюють, як правило, сепсис, який характеризується різким збільшенням селезінки. Тварини гинуть через 11–30 діб.

Мікобактерії туберкульозу людського й бичачого типів у курей не спричинюють захворювання та будь-яких змін в організмі.

Мікобактерії туберкульозу пташиного типу спричинюють загибель курей протягом 30 діб. Іноді кури живуть 2–3 місяці. На розтині у загиблих (забитих) курей виявляють значну кількість сіро-жовтих вузликів на печінці та селезінці.

Належність мікобактерій туберкульозу до виду встановлюють за наступними ознаками:

– у разі генералізованого процесу в морських свинок та кролів – бичачий тип;

– за відсутності уражень або наявності поодиноких вогнищ у легенях у кролів та генералізованого процесу в морських свинок – людський тип;

– за наявності уражень у курей та септичного процесу у кролів – пташиний тип.

Симультанна алергічна проба належить до додаткових методів діагностики. Симультанною алергічною пробою користуються для діагностики туберкульозу у великої й дрібної рогатої худоби та у курей, для первинного встановлення діагнозу на туберкульоз, а також для контролю благополуччя тварин із туберкульозу в господарствах, де реакція на туберкулін у тварин зумовлена сенсибілізацією останніх мікобактеріями. Проба є груповою і дає можливість орієнтуватись в ситуації з туберкульозу лише в цілому по гурту або групі (не менше 6 голів) досліджуваних тварин.

Симультанна проба полягає в одночасному (симультанному) введенні тваринам двох алергенів – очищеного туберкуліну, відповідного виду досліджуваних тварин (для ссавців або птахів), та сухого очищеного комплексного алергену з атипових мікобактерій (КАМ, ААМ) і визначення достовірності інтенсивності (міри прояву реакцій на ці алергени). Під достовірністю вираження різниці розуміють такі відхилення у величині показників інтенсивності реакцій на туберкулін та ААМ, які мають можливість з упевненістю не менш як на 95% робити висновки про стан досліджуваних на туберкульоз груп тварин. Симультанну пробу проводять не раніше 45 днів після останньої туберкулінізації тварин.

Якщо у всіх реагуючих на туберкулін тварин реакції інтенсивніше виражені на ААМ та отримані негативні результати бактеріологічних досліджень, проведених відповідно з діючою інструкцією з боротьби з туберкульозом тварин, досліджувану групу худоби вважають благополучною щодо захворювання на туберкульоз. Благополучним (чистим) щодо захворювання на туберкульоз також вважають поголів’я тварин, серед яких під час проведення симультанної проби не виявлено реагуючих на туберкулін. Ю. Кассіч та ін. (2001, 2003) зазначали, що під час дослідження реагуючих на туберкулін тварин кількість сенсибілізованої (“компрометованої”) атиповими мікобактеріями худоби становила 63,3 і 80,9%. Р.А. Нуратинов та М.Н. Магометов (1996) зазначають, що під час контрольних забоїв великої рогатої худоби і подальшого бактеріологічного дослідження збудник туберкульозу не виявляли. Автори вказують, що таких тварин у стаді було від 0,5–60,2% і навіть 98,3% до загальної кількості обстежених.

Внутрішньовенна туберкулінова проба застосовується для визначення серед реагуючої на туберкулін (сумнівної щодо захворювання на туберкульоз) великої рогатої худоби для діагностичного забою. У хворих на туберкульоз тварин після внутрішньовенного введення туберкуліну навколо туберкульозних уражень виникає реакція, що проявляється підвищенням температури тіла. Крім того, в перші 4–6 год після введення туберкуліну спостерігаються пригнічення, тремтіння м’язів, кашель, збільшення лімфатичних вузлів, набряк слизових оболонок. Критерієм оцінки внутрішньовенної туберкулінової проби є різниця показників температури тіла, виміряна до та після введення туберкуліну. Крім того проводять обстеження лімфовузлів (підщелеп-них, передлопаткових, пахових).

Внутрішньовенною пробою досліджують дорослу велику рогату худобу. Дослідження не проводять у хворих та виснажених тварин, у корів за 1 міс. до та після пологів, а також у тварин протягом 3-х тижнів після щеплення та протипаразитарних обробок.

Розчин туберкуліну по 20,0 см³ вводять у яремну вену досліджуваних тварин. Облік результатів реакції проводять шляхом вимірювання температури тіла через 4, 6, 8, 10 та 12 годин після введення алергену. Реакцію вважають позитивною за підвищення температури тіла на 1°С та вище. Таких тварин відбирають для діагностичного забою та подальшого патолого-анатомічного й бактеріологічного досліджень на туберкульоз.