БРУЦЕЛЬОЗ 4 страница

У разі сумнівної реакції спостерігають гіперемію кон’юнктиви, припухання повік, сльозотечу і незначне скупчення (крапля) гною в куті ока.

За відсутності реакції кон’юнктива залишається незміненою, іноді в перші 2–4 год спостерігають лише слабке її почервоніння і незначну сльозотечу.

Тваринам, які показали сумнівну й негативну реакцію, малеїн уводять повторно через 5–6 днів у те ж око. Облік реакції проводять через 3–6–9–12 год. У період малеїнізації тварин утримують на конов’язі на короткій прив’язі або в стайні, прив’язаними врозтяж, головою до проходу. Верблюдам очну малеїнізацію проводять одноразово. Очна проба виявляє більше 95% хворих на сап тварин. У виснажених і ослаблених коней, а також тварин із сильно прогресуючим сапним процесом чутливість до малеїну знижена.

Підшкірну малеїнізацію проводять у тих випадках, коли не можна застосувати офтальмопробу (хвороби очей), а також у випадку нечітких показань очної малеїнізації. У коней попередньо вимірюють температуру тіла (зранку, вдень, ввечері). Середня температура не повинна перевищувати 38,5 °С. Малеїн уводять підшкірно в дозі 1,0 см³ у ділянці шиї. Температуру тіла починають вимірювати на другий день у 6 год ранку і продовжують через кожні 2 год до 18-ї год, потім на 24-й і 36-й годині. Оцінюють реакцію за показниками температури тіла й інтенсивністю розвитку місцевої реакції.

Реакцію визнають позитивною, якщо температура тіла піднімається до 40 °С і впродовж 6–8 год утримується на цьому рівні, а потім поступово знижується до норми. На місці введення малеїну проявляється місцева реакція (може бути і незначна). Позитивною реакцію вважають також у тому випадку, коли на місці введення малеїну розвивається сильно виражена, гаряча, болюча припухлість і температура тіла піднімається вище 39,6 °С.

У разі сумнівного результату місцева реакція виражена слабо, температура тіла піднімається вище 39 °С, але не вище 39,6 °С, може бути відсутня місцева реакція, але температура тіла піднімається вище 40 °С.

Підшкірна проба вважається негативною, якщо на місці введення малеїну запальна припухлість не утворюється або виникає незначна місцева реакція, температура тіла залишається в межах норми або підвищується, але не вище 39 °С. Підшкірна проба виявляє до 95% хворих на сап тварин, але за технікою виконання вона досить трудомістка.

Внутрішньошкірним методом досліджують напівдиких табунних коней, тоді як іншими методами досліджувати їх дуже важко. Малеїн у дозі 0,2 см³ уводять внутрішньошкірно в ділянці шиї, й облік реакції проводять через 48 год. Позитивна реакція характеризується розвитком на місці введення малеїну суворо окресленої тістуватої консистенції, гарячої, болючої припухлості завбільшки 2х3,5 см або 14,5х
25 см. Відібраних на експорт коней досліджують двічі. Нереагуючим коням другий раз малеїн уводять через 48 год, облік реакції проводять через 24 год. Цей метод за діагностичною цінністю не поступається очному методу.

Дослідження сироватки крові в РЗК на сап проводять лише у коней, які позитивно реагують на малеїн. Даний метод дозволяє виділити тварин з активним сапним процесом. У хронічно хворих тварин з інкапсульованими або обвапнованими вузликами в органах, РЗК є негативною. Крім того, до 20% коней з латентною інфекцією (приховане джерело збудника інфекції) не виявляють типових клінічних ознак хвороби і мають негативну РЗК. Позитивна реакція лише однієї РЗК за негативної реакції на малеїн не може бути підставою для підтвердження діагнозу на сап. Діагностичним титром сироватки вважається розведення 1:10 (Цветков Н.Е., Черняк В.З, 1947; Поддубский И.В., Иванов Б.Г., 1954; Яримпил Б., Юдин Г.А., 1971; Лазарев П.С., 1976; Конопаткин А.А. та ін., 1984; Юров К.П., 1991; Бакулов И.А. и др., 2000; Корнієнко Л.Є. та ін., 2002).

У деяких випадках удаються до бактеріологічного й гістологічного досліджень, а також до біопроби на котах, золотистих хом’яках або морських свинках. Для дослідження використовують підщелепні, заглоткові, бронхіальні, середостінні лімфатичні вузли, носову перетинку, гортань, глотку, трахею, а також змінені ділянки легень, печінки, селезінки, шкіри з підшкірною клітковиною.

З патматеріалу роблять висів за допомогою пастерівської піпетки з грушею або шприца з довгою тонкою голкою (окремою для кожного органу) в МПБ і МПА з 2–4%-го розчину гліцерину (МПГБ, МПГА), за концентрації водневих іонів – 6,8–7,0. Посіви інкубують за температури 37–38 ^оС. Ріст, як правило, починається на 2–4-ту добу. Під час росту збудника бульйон мутніє, на дні з’являється слизовий сіро-білий осад, що піднімається штопором під час струшування пробірки; деякі штами утворюють кільце біля стінки або плівку на поверхні бульйону. На агарі збудник сапу росте у вигляді гладких напівпрозорих колоній сірувато-білого кольору з перламутровим відтінком, що зливається потім у слизовий наліт на поверхні середовища.

Для ідентифікації збудника виділену культуру піддають мікроскопії, мазки фарбують за Грамом, синькою Леффлера (старою) або за Романовським-Гімзою, пересівають на картопляне середовище Павловського (знежирене молоко), визначають рухливість клітин у висячій краплі, а також ставлять РА на склі із сапною сироваткою в розведенні 1:10. Збудник сапу являє собою тонкі зернисті грампозитивні палички із закругленими кінцями, поодинокі або розміщені короткими ланцюжками. Під час пофарбування за Романовським-Гімзою і синькою Леффлера спостерігають добре виражену зернистість. У вирощуванні на картопляному середовищі Павловського через 2–3 доби з’являються дрібні напівпрозорі, з жовтуватим відтінком, колонії, які потім зливаються, утворюючи слизовий “вапняний” наліт. Колір нальоту змінюється від янтарно-жовтого в перші 3 доби росту до брунатно-коричневого й червонуватого до 6–8-ї доби.

Біопробу проводять на золотистих хом’яках або морських свинках. Суспензією патологічного матеріалу на фізіологічному розчині (1:10) підшкірно або в порожнину очеревини заражають золотистих хом’яків у дозі 0,1–1 см³, морських свинок – 3–5 см³. У випадках позитивної реакції через 3–4 доби на місці підшкірного введення утворюється виразка, тварини пригнічені, у них виникають риніт, кон’юнктивіт, у самців – орхіт. Золотисті хом’яки гинуть на 5–7-й, морські свинки – на 8–15-й день після зараження. У разі розвитку клінічних ознак тварин усипляють ефіром, із внутрішніх органів роблять висіви на живильні середовища.

Гістологічне дослідження. Для проведення гістологічного дослідження беруть змінені шматочки органів і тканин, з яких після фіксації готують зрізи на мікротомі або після заливки целоїдином (парафіном). Зрізи фарбують гематоксилін-еозином і проглядають спочатку за малого збільшення (окуляр х7, об’єктив х10), у разі виявлення вузликів розглядають їх за великого збільшення (об’єктив х40–х60). Типовою формою сапних змін є інфекційна гранульома (вузлик) специфічної будови. У центрі вузлика, що розвивається, виявляють нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити й епітеліоїдні
клітини. Диференційними ознаками є каріорексис (розпад ядер) лейкоцитів. У стадії інкапсуляції центр вузлика представлений глиб-часто-зернистим розпадом хроматину ядер лейкоцитів і забарвлений у темно-синій колір. Внутрішній шар кліткової зони складається з епітеліоїдних клітин блідо-рожевого кольору, а зовнішній (забарвлений темніше) – із лімфоїдних клітин із фібробластами і колагеновими волокнами. Центральна частина позбавлених вапна вузликів забарвлена в темно-синій, а некротична маса – в рожевий колір. Вапно виступає у вигляді острівців і зерен на загальному рожевому фоні зневапненої некротичної маси. За сполучнотканинною капсулою розміщуються лімфатичні клітини у вигляді синюватого краю. Крім вузликів, сапні зміни можуть проявлятися у вигляді дифузного запалення з ексудативним і продуктивним акцентами, що характеризуються наявністю осередків лейкоцитарних накопичень з явищами каріорексису або проліферацією лімфоїдних і епітеліоїдних клітин. Зміни слизової носової порожнини можливі у формі комбінації вузликів, первинних і вторинних виразок і рубців.

У разі позитивного результату хоча б одного з таких методів дослідження: клінічного огляду, очної малеїнової проби, дослідження сироватки крові в РА або РЗК, тварини є підозрілими в захворюванні на сап. Діагноз на сап вважають встановленим у наступних випадках: наявність позитивної малеїнової проби, що підтверджена результатом патолого-анатомічного дослідження; специфічних для сапу змін у внутрішніх органах і тканинах; виділення культури з патологічного матеріалу з властивостями, характерними для збудника сапу; отримання позитивних результатів біологічного дослідження (якщо навіть культура збудника сапу не виділена) (Юров К.П., 1991; Корнієн-
ко Л.Є. та ін., 2002; Галатюк О.Є., 2003).

У 1997 р. російські дослідники Н.К. Букова та А.Н. Шаров упровадили в практику своєї країни експрес-метод діагностики сапу – рож-бенгал тест (РБТ). Специфічність цього тесту порівняно з РЗК становить 99,8%, а діагностична ефективність більш ніж у 3 рази вища ніж у РЗК. РБТ виявляє ранні стадії хвороби, а також випадки загострення хронічного процесу, коли комплементзв’язувальні антитіла, і тим більше алергічна реакція на малеїн ще не проявляються. Тест може бути використаний як додатковий метод обстеження коней та інших сприйнятливих тварин у неблагополучних щодо сапу регіонах. У країнах, де сап не реєструється протягом багатьох років, РБТ може бути застосована як основний експрес-метод діагностики, який нині прийнято в Російській Федерації (Инструкция по предупреждению и ликвидации сапа, РФ, 1997).

Нині відпрацьовані методи індикації збудника сапу із застосуванням хеміолюмінісцентного (ХЛІА) і кількісного імунофлуоресцентного аналізу (КІФА) (Алексеев В.В. и др., 1994, 2000), полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) (Антонов В.А. и др., 2004), різних модифікацій імуноферментного аналізу (ІФА) (Verma et al., 1990; Алексеев В.В. и др., 2000; Галиуллин А.К. и др., 2003). В.В. Алексеев и др. (2007) зазначають, що твердофазний ІФА і ХЛІА з метою індикації збудника дають можливість поставити діагноз на сап уже через 3–12 год. Однак отримання результатів лише в реакції ампліфікації або імунофермент-ним методом не є підставою для постановки діагнозу на сап. У схемі лабораторної діагностики сапу ПЛР та ІФА можна проводити поряд
із класичними епізоотологічними та бактеріологічними методами
досліджень.

Диференційна діагностика. Носову форму сапу необхідно відрізняти від миту, а шкірну – від епізоотичного лімфангіту. Сап також необхідно диференціювати від меліоїдозу. За миту розвивається гнійне запалення слизової оболонки носової порожнини без утворення виразок і відбувається абсцедування підщелепних лімфатичних вузлів, під час мікроскопії гною виявляють S. equi. За епізоотичного лімфангіту в гної виразок (абсцесів) виявляють криптококів (H. farciminosum). У разі нез’ясованих випадків проводять очну малеїнізацію (Юров К.П., 1991). Для диференціації збудників меліоїдозу та сапу застосовують сироватки проти цетавлонового екстракту. Виявляється, що сироватка цетавлонового екстракту збудника сапу в розведенні 1:40–1:80 аглютинує всі штами цього мікроорганізму, тоді як бактерії меліоїдозу та інші мікроби цією сироваткою не аглютинуються (Самыгин В.М. и др., 2004). Крім того, для диференціації меліоїдозу застосовують біопробу на кролях, які внаслідок зараження патматеріалом гинуть на 2–3-тю добу.

Найбільш важливою ознакою, яка дозволяє відрізняти сапні вузлики від паразитарних, є будова центральної ділянки некрозу. За сапу є характерна особливість некрозу – каріорексис; у паразитарному вузлику некроз супроводжується пікнозом і каріолізисом. Нечасто в паразитарних вузликах можна виявити рештки паразита або порожнини, де він знаходився (Галиуллин А.К. и др., 2003).

Можна припустити, що тварини, які реагують під час серологічного дослідження на сап неспецифічно, містять у сироватці крові антитіла до збудників групи Burkholderia (внаслідок близької генетичної і тісної антигенної спорідненості). Підтверджують сказане випадки, коли у коней, які реагують неспецифічно в РЗК, виявляють різні абсцеси на шкірі або у внутрішніх органах (Галиуллин А.К. и др., 2003).

Лікування тварин, хворих на сап, заборонене, їх знищують. Однак внаслідок того, що сап є зоонозом, розробка препаратів для лікування людей є актуальною.

Так, поєднання бісептолу з оксациліновою кислотою забезпечує найліпший антибактеріальний ефект у дослідах in vitro і виживаність 100% тварин за експериментального сапу. Це поєднання препаратів попереджає формування стійких до сульфаніламідів мутантів збудника сапу у приматів, що зі значною вірогідністю можна перенести на організм людини. Встановлена також лікувальна ефективність сульфаніламідів у поєднанні з триметопримом і фторхінолонами (Батманов В.АП., 1993; Манзенюк И.Н. и др., 1994, 1996).

Імунітетза сапу нестерильний. Сапні бактерії, які потрапили до організму, фагоцитуються нейтрофілами і макрофагами, але фагоцитоз під час сапу незавершений, а фагоцитовані бактерії не гинуть. Роль гумораль-них факторів також незначна. Провідну захисну роль відіграє здатність організму обмежувати збудника в сапних вузликах наступним вапнуванням патологічного фокусу. Нині встановлено, що для ефективного знищення факультативних внутрішньоклітинних паразитів, якими є збудники сапу, потрібен розвиток реакції гіперчутливості сповільненого типу (Попов С.Ф. та ін., 2002). Авторами встановлено, що фракції
капсульної речовини бактерій пригнічують не лише гуморальний імунітет, а також реакцію гіперчутливості сповільненого типу.

Засобів специфічної профілактики сапу не створено. Численні спроби захисту коней від зараження шляхом імунізації їх вірулентними, ослабленими, вбитими мікроорганізмами або продуктами їх обміну у період 1889–1928 рр. не мали успіху. До недавнього часу це питання майже не висвітлювалося в спеціальній літературі, і лише в останнє десятиліття вирішення цієї проблеми набуває конкретних обрисів. Так, встановлена здатність збудника сапу індукувати специфічний білок низької токсичності, перспективним є використання “порину” як одного з компонентів хімічної вакцини (Супотницький М.В. и др., 1993, 1995). Пропонується використання плазмідних і хромосомних генів для конструювання генно-інженерних систем із детермінантами, які кодують синтез протективних антигенів, і наступного перенесення їх у клітини атенуйованих мутантів збудників сапу і меліоїдозу з репресованими в них генами імуносупресії (Бакулин М.К. и др., 1993). НДІМ ОМ РФ розроблена інактивована вакцина проти сапу, яка пройшла експериментальне випробування на лабораторних тваринах – золотистих хом’яках і мавпах (павіанах, гамадрилах). Препарат нині проходить випробування на конях (Аксенов В.А. и др., 1998; Васильев Н.Т. и др., 1998).

Профілактика і заходи боротьби. Профілактичні заходи направлені на попередження заносу збудника сапу на територію України. З цією метою здійснюють систематичний контроль за благополуччям поголів’я коней (ослів, мулів), запобігання поширенню хвороби й ліквідацію її у випадку появи. З метою попередження занесення сапу на територію України допускається ввезення лише здорових коней (ослів, мулів) із господарств (територій), благополучних щодо цієї хвороби, із виконанням ветеринарно-санітарних правил, встановлених Державним департаментом ветеринарної медицини України.

Усіх сприйнятливих до сапу тварин (коней, мулів, ослів, верблюдів) за 2 тижні до передачі в інші господарства, відправки на виставки, спортивні змагання, перевезення залізницею або іншим видом транспорту, а також до забою на м’ясо піддають клінічному обстеженню на сап і малеїнізації. Тих коней, що надійшли в господарство, утримують у профілактичному карантині, проводячи клінічний огляд і малеїнізацію. Усе поголів’я однокопитих тварин у всіх категоріях господарств піддають клінічному огляду на сап і малеїнізації один раз на рік.

У разі появи будь-яких ознак захворювання коней на сап, до встановлення кінцевого діагнозу проводять наступні заходи:

– усіх підозрілих у захворюванні на сап коней відокремлюють від здорових і ставлять їх в умови суворої ізоляції;

– для догляду за цими кіньми призначають окремий обслуговуючий персонал, не допускаючи його для догляду за здоровим поголів’ям коней;

– проводять дезінфекцію реманенту й приміщень, де знаходились підозрювані в захворюванні на сап коні.

У випадку підтвердження сапу господарство (ферму) оголошують неблагополучним і накладають карантин.

Забороняють: виїзд на конях карантинованого господарства або його частини за межі карантинованої території; в’їзд у карантиноване господарство на конях з інших господарств; передачу однокопитих тварин в інші господарства; вивезення кормів; перегрупування коней усередині господарства; обмін і продаж; забій сприйнятливих тварин на м’ясо; парування підозрюваних у захворюванні коней.

Тварин із характерними для сапу клінічними ознаками, а також тих, що не мають клінічних ознак хвороби, але позитивно реагують на малеїн, визнають хворими сапом, негайно ізолюють і знищують разом зі шкурами. Лошат-сисунів від кобил, хворих на сап, знищують без будь-яких досліджень. Розтин трупів явно хворих на сап коней і знімання з них шкур забороняють. Туші спалюють на місці забою без зняття шкіри й розтину. Інших коней (ослів, мулів), які були в контакті з хворими тваринами, відправляють автотранспортом із водонепроникним кузовом на санітарну бойню м’ясокомбінату. Продукти забою використовують відповідно до діючих “Правил ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясних продуктів”.

Тварин, підозрілих у зараженні, через кожні 15 днів досліджують на сап методом очної малеїнізації до отримання триразових негативних результатів по всій групі. Клінічні огляди проводять один раз на 5 днів (додатково можна досліджувати сироватку крові в РЗК).

Організують для коней індивідуальну годівлю й напування. Проводять механічне очищення та дезінфекцію неблагополучних приміщень і території навколо них. Гній, підстилку й залишки корму із приміщень, звідки було виділено хворих тварин, спалюють. Гній від тварин, підозрілих у зараженні, піддають біотермічній обробці протягом 2-х міс. Поточну дезінфекцію проводять через кожні 15 днів (після кожної малеїнізації), а в ізоляторах, де утримуються хворі тварини, – кожного дня.

Дезінфекцію проводять 3%-ним розчином формальдегіду, 4%-ним гарячим (70 °С) розчином їдкого натрію, 20%-ною суспензією хлорного вапна, яка містить 3% активного хлору (0,5 л на 1 м² приміщення) за 2-годинної експозиції. Після дезінфекції приміщення білять 20%-ним розчином свіжогашеного вапна. Предмети догляду й збрую дезінфікують шляхом занурення в ємності з 5%-ним розчином креоліну на 3 год, потім висушують на сонці, ділянки шкіри змащують дьогтем. Особистий одяг обслуговуючого персоналу дезінфікують у параформаліновій камері. Відкриті частини тіла дезінфікують 0,5–1%-ним розчином хлораміну, 70^о спиртом. Чоботи обслуговуючого персоналу, калоші (можна упряж) протирають двічі з інтервалом
15 хв серветкою, змоченою 1–3%-ним розчином хлораміну.

Господарство оголошують благополучним і знімають карантин через 45 діб після знищення останньої хворої на сап тварини й проведення заключної дезінфекції (Бакулов И.А. та ін., 2000; Лазарев П.С., 1976; Корнієнко Л.Є. та ін., 2002; Галатюк О.Є., 2003).

Цікавими є розробки науковців РФ, на підставі яких розроблена нова “Инструкция по предупреждению и ликвидации сапа” (1997). Усіх дорослих коней, які знаходяться в суб’єктах Російської Федерації, розміщених на південно-східному й південному кордонах, обстежують на сап не менше 2-х разів на рік – навесні й восени шляхом клінічного огляду та дослідження сироватки крові в РБТ. Планові обстеження на сап тварин в інших суб’єктах країни проводять один раз на рік. У разі виявлення хворих на сап населений пункт (за табунного утримання – табун) оголошують неблагополучним і запроваджують карантин. Усіх сприйнятливих до сапу тварин кожні 7–8 діб піддають клінічному огляду і досліджують сироватку крові в РБТ. Усіх тварин із позитивним результатом будь-якого дослідження вважають хворими і вбивають, туші спалюють на місці забою без зняття шкіри й розтину. Решту підозрілих у зараженні (ті, що були в контакті з хворими) відправляють автотранспортом із водонепроникним дном на санітарну бойню м’ясокомбінату. Населений пункт оголошують благополучним із сапу через 2 міс. після останнього випадку виявлення й забою хворих й підозрілих у зараженні тварин, за умови отримання за цей період негативних результатів клінічного огляду й серологічних досліджень в РБТ інших сприйнятливих тварин населеного пункту, а також після виконання комплексу заключних заходів, направлених на знищення збудника в зовнішньому середовищі (Галиуллин А.К. и др., 2003).