БРУЦЕЛЬОЗ 2 страница

Під час клінічного обстеження тварин звертають увагу на наявність бурситів, орхітів (у самців), ендометритів, абортів (переважно у другій половині вагітності), затримки посліду. У випадку аборту обов’язково проводять лабораторне дослідження матеріалу.

Для бактеріологічного дослідження в лабораторію направляють абортований плід із плідними оболонками (від свиноматок беруть не менше 3-х плодів), або шлунок плода з умістом (шлунок перев’язують із боку стравоходу і дванадцятипалої кишки), шматочки печінки, селезінки, сім’яники з придатками, змінені ділянки рогів матки й лімфовузли. Ці матеріали відбирають від кожної хворої тварини окремо відразу після аборту або забою тварини і відправляють до лабораторії у неконсервованому вигляді.

Якщо доставити патологічний матеріал для дослідження протягом доби неможливо, його консервують (за винятком плодів) стерильним 30%-ним водним розчином гліцерину. Одночасно до лабораторії направляють для серологічного дослідження молоко, сироватку крові від тварин, які абортували, або від вимушено забитих. Сироватку крові можна консервувати 5%-ним розчином фенолу, сухою борною кислотою до отримання насиченого розчину, заморожуванням.

У разі направлення молока для дослідження кожну пробу консервують додаванням однієї краплі 10%-ного розчину формаліну на 5–10 см³ молока.

За відбору проб і патологічного матеріалу для лабораторного дослідження необхідно дотримуватись заходів безпеки, які б виключали зараження людей та інфікування об’єктів довкілля.

Бактеріологічна діагностика ґрунтується на мікроскопії мазків, отриманні чистих культур збудника і, за необхідності, проведення біопроби на морських свинках. Мазки-відбитки з патологічного матеріалу фарбують за Грамом і спеціальними методами (за Козловським, Шуляком, Шином, К’юстеном, Стемпом, модифікованим методом Ціля-Нільсена), які дозволяють диференціювати бруцели від подібних бактерій. У всіх способах пофарбування бруцели червоні (рожеві), фон препарату або інші мікроорганізми зеленого чи синього кольорів. Лише у разі пофарбування за Романовським-Гімза вони фарбуються в ніжно-фіолетовий колір.

Виділення чистої культури відбувається за посіву патматеріалу на м’ясо-пептонному печінковому бульйоні (МППБ), м’ясо-пептонному печінково-глюкозо-гліцериновому бульйоні й агарі (ПГГБ), і ППГА з умістом 1% глюкози і 2–3% гліцерину, картопляному агарі, еритрит-агарі, альбімі-агарі, кров’яному агарі, сироватково-декстрозному агарі. Слід пам’ятати, що вирощують бруцел в аеробних умовах або у присутності в атмосфері середовища вуглецю (СО₂) у концентрації 5–10%. Для окремих видів і штамів бруцел (B. abortus, B. bovis) потреба у підвищеній концентрації СО₂ є досить значною, особливо на перших пасажах у процесі виділення з патологічного матеріалу. Вірулентні типові штами (S-форми) на поверхні агару утворюють дрібні, 2–
3 мм у діаметрі, круглі, випнуті, із гладенькою поверхнею і рівними кінцями прозорі, блакитного кольору колонії (Бусол В.А. и др., 1991). У разі природного зараження бруцели можна легко висіяти передусім із регіонарних лімфатичних вузлів, зон упровадження збудника (ворота інфекції); за аліментарного – із мигдаликів, заглоткових, підщелепних, мезентеріальних лімфовузлів; за аерогенного – із середостінних і бронхіальних лімфатичних вузлів; після аборту – з матки, тазових, надвим’яних лімфатичних вузлів, а також селезінки.

Для постановки біопроби використовують морських свинок (вважаються найбільш чутливою моделлю) масою 350–400 г, попередньо досліджених на бруцельоз у РА. Заражають їх підшкірно в ділянці паху або внутрішньочеревно. На 10-, 20- і 30-й дні у них відбирають кров для серологічного дослідження. Наявність у заражених тварин бруцельозних антитіл у титрах 1:10 і вище вказує на захворювання їх бруцельозом. Незалежно від результатів серологічного дослідження тварин на 30-й день убивають і з їхніх внутрішніх органів (лімфовузли, кров, кістковий мозок, печінка, нирки, селезінка) роблять посіви з метою виділення культур і за необхідності проводять гістологічне дослідження. Біопроба є цінним методом діагностики бруцельозу.

Серологічне дослідження. Наявність серед худоби, яку обстежують, реагуючих у РА в розведеннях 1:50 (для дрібних), 1:100 (для великих), 1:10 (для хутрових звірів і морських свинок) з оцінкою більш ніж у два хрести, вказує на захворювання тварин бруцельозом. Виявлення антитіл у більш низьких титрах оцінюється як сумнівний результат. Такі тварини підлягають повторному дослідженню через 15–30 днів. Якщо титри в РА наростають, то тварин визнають хворими, якщо ж їхній рівень не змінюється або знижується – тварин визнають здоровими. РЗК та РТЗК вважають позитивними у разі затримки гемолізу на 2–4 хрести в одному чи двох розведеннях (1:5 або 1:10) та повному гемолізі еритроцитів.

Широке застосування в багатьох країнах знайшла запропонована англійськими вченими РА на платівці з бенгальською рожевою – рож-бенгал тест (РБТ). Реакція являє собою варіант РА в кислому середовищі. Було встановлено, що неспецифічні аглютиніни за низької концентрації водневих іонів (рН) втрачають активність, а специфічні повністю зберігаються. Реакцію ставлять за температури 18–30 °С з бруцельозним антигеном, забарвленим бенгальською рожевою, на платівках із лунками. У разі позитивної реакції протягом 4 хв з’являються дрібні або великі пластівці аглютинату рожевого кольору. Сироватки крові тварин благополучних господарств, які прореагували позитивно в РБП, одразу ж досліджують у РА і РЗК для встановлення титру аглютинінів та наявності комплементзв’язувальних антитіл (Бусол В.А. и др., 1991). РБП є високоспецифічною реакцією, поступається за чутливістю РЗК, але перевищує РА. Позитивні результати РБП, РА та РЗК не залежать від форми інфекційного процесу (генералізована або регіонарна) і локалізації бруцельозу в організмі тварин (Ощепков В.Г. и др., 1997).

Для контролю за благополуччям стад щодо бруцельозу за кордоном широко застосовують кільцеву реакцію з молоком (КР). КР ставлять із незбираним свіжим або консервованим формаліном молоком корів з антигеном – суспензією вбитих бруцел, підфарбованих у синій колір гематоксиліном. За наявності в молоці специфічних антитіл відбувається агрегація антигену, утворений комплекс адсорбується вершками молока і піднімається з ними на поверхню, утворюючи чітке підфарбоване кільце синього кольору. Позитивним є те, що можна досліджувати змішане, консервоване молоко. Але цінність КР знижується у зв’язку з тим, що вона може давати позитивні реакції під час дослідження молока корів, хворих на мастит та інші хвороби, які супроводжуються гарячкою.

Для виявлення бруцел безпосередньо у патологічному матеріалі, а також на об’єктах довкілля запропонований прямий метод імунофлуоресценції (РІФ). Непрямий метод дозволяє виявити антитіла в сироватці крові хворих, перехворілих або щеплених тварин.

Алергічне дослідження має найбільшу діагностичну цінність на пізніх стадіях розвитку хвороби. Для алергічних досліджень застосовують бруцелін. Препарат уводять пальпебрально під шкіру нижньої повіки вівцям, козам і оленям у дозі 0,5 см³; великій рогатій худобі й буйволам – 1 см³. Облік реакції проводять через 36–48 год. У тварин, хворих на бруцельоз, на місці введення бруцеліну проявляється запаль-на реакція у вигляді щільного або тістуватого припухання, яке добре видно під час огляду; у свиней може розвиватись гіперемія, іноді крововиливи у вигляді темно-червоної цятки в центрі набряку. У здорових тварин місцевої реакції на місці введення препарату не спостерігають. Реакцію на бруцелін в овець, кіз, оленів, великої рогатої худоби й буйволів обліковують один раз через 48 год, у свиней – через 24 і 48 год після введення препарату шляхом огляду й пальпації місця ін’єкції. Позитивно реагуючих тварин визнають хворими, і вони підлягають забою. Повторно тварин досліджують алергічним методом через 25–30 днів. Тварин із захворюваннями очей або з густою шерстю в ділянці повік беруть на замітку. Бруцелін таким тваринам уводять у підхвостову складку, внутрішньошкірно в дозах: вівцям і козам – 0,2 і великій рогатій худобі – 0,3 см³ (внутрішньошкірна проба). Свиням препарат уводять внутрішньошкірно із зовнішнього боку вушної раковини, ближче до основи вуха, в дозі 0,2 см³.

Абортовані плоди, які надходять у лабораторію ветеринарної медицини для дослідження на трихомоноз, кампілобактеріоз, сальмонельоз, лептоспіроз, хламідіоз, підлягають обов’язковому дослідженню на бруцельоз.

Велику рогату худобу, яків, зебу, буйволів досліджують серологічним (РБП або РА, РЗК, РТЗК, КР) і алергічним методами.

Овець, кіз, оленів – серологічним (РБП, РА, РЗК, РТЗК) і алергічним.

Свиней – серологічним (РБП, РЗК, РТЗК) і алергічним методами.

Коней – серологічним методом (РБП, РА, РЗК).

Верблюдів – серологічним методом (РБП, РА, РЗК).

Планові профілактичні серологічні дослідження на бруцельоз бугаїв-плідників, корів, нетелей, телиць віком понад 1 рік, буйволів, баранів-плідників, вівцематок, які залишилися без приплоду, кнурів-плідників та основних свиноматок проводять у всіх господарствах один раз на рік за РБП. У разі одержання позитивних результатів за РБП діагноз уточнюють додатковим дослідженням за РЗК, РТЗК і РА.

Корів, бугаїв-плідників, телиць віком понад рік, свиноматок, від яких приплід продається населенню, овець та кіз громадян, які проживають на території господарств або в окремих населених пунктах, досліджують на бруцельоз 1 раз на рік комплексно за РБП та РЗК.

Обов’язковому комплексному дослідженню за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) на бруцельоз піддають тварин усіх видів у період 30-денного профілактичного карантинування під час введення або виведення їх із господарства незалежно від форми власності, а також у разі їхнього продажу або купівлі.

У зоні можливого занесення бруцельозу планові серологічні дослідження маточного поголів’я проводять за РБП (РА) двічі на рік – навесні й восени.

У разі виявлення тварин, які позитивно реагують, повторне дослідження на бруцельоз усієї групи тварин проводять через 15–20 днів серологічними методами РБП, РА, РЗК (РТЗК) і алергічно. За потребою використовують також кільцеву реакцію з молоком.

Корів (нетелей), буйволиць, верблюдиць досліджують незалежно від терміну вагітності; вівцематок і свиноматок – через 1–2 міс. після окоту чи опоросу.

Серологічні та алергічні дослідження на бруцельоз проводять не раніше як через 45 днів після останнього щеплення проти інфекційних захворювань, протипаразитарних та інших профілактичних ветеринарних обробок.

У разі виявлення клінічних ознак захворювання бруцельозом (аборти, мертвонародження, орхіти, артрити тощо) хворих тварин ізолюють і обов’язково досліджують двічі за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) – на бруцельоз з інтервалом 15–20 днів і алергічною пробою. За потреби цими ж методами досліджують інших тварин стада (ферми), а вівцепоголів’я – додатково на інфекційний епідидиміт баранів. Нині, як додатковий метод діагностики бруцельозу овець, за кордоном використовують ELISA (Vigliocco A.M. et al., 1997).

Коней досліджують серологічно за РБП та РЗК на бруцельоз у разі виявлення клінічних ознак хвороби (бурсит, нагноєння холки, тендовагініт, артрит тощо), а також у разі контакту з неблагополучним поголів’ям інших видів тварин у бруцельозному вогнищі.

Диких тварин (лосі, кабани, козулі тощо) досліджують на бруцельоз серологічно за РБП і РЗК та бактеріологічно – після вибіркового діагностично-ліцензійного відстрілу.

У звірівництві контроль щодо бруцельозу проводять на підставі бактеріологічних досліджень абортованих плодів.

Планові серологічні дослідження та клінічне обстеження на інфекційний епідидиміт баранів-плідників проводять один раз на рік до парувальної кампанії, а також перед формуванням отар для відгону на випас і після повернення під час профілактичного карантинування у разі продажу племінних баранів (баранчиків) чи вівцематок (ярок), або міжгосподарського обміну. Для дослідження застосовують РТЗК із бруцелаовісним антигеном або РІД.

Бактеріологічні дослідження на бруцельоз з обов’язковим проведенням біопроби на морських свинках проводять із біоматеріалом від сільськогосподарських тварин за наявності підозри на захворювання бруцельозом (аборти, орхіти, артрити тощо), а також під час діагностичного забою для уточнення діагнозу у серопозитивних тварин благополучного господарства.

На інфекційний епідидиміт баранів бактеріологічно досліджують статеві залози та їх придатки від клінічно хворих чи серологічно позитивних баранів після діагностичного забою або кастрації, а також абортовані плоди, цервіко-вагінальні виділення у вівцематок після аборту.

Діагноз на бруцельоз вважають встановленим, якщо:

– виділено культуру бруцел із біоматеріалу або одержано позитивні результати біопроби на морських свинках;

– виявлено позитивні серологічні, алергічні реакції у тварин із клінічними ознаками бруцельозу;

– виявлено зростання титрів антитіл у РА і РЗК у повторних пробах сироваток крові, відібраних з інтервалом 15–20 діб, а також позитивну алергічну реакцію та збільшення загальної чисельності тварин, які позитивно реагують.

Діагноз на інфекційний епідидиміт баранів вважають встановленим, якщо виділено культуру збудника хвороби – Br. ovis, або виявлено позитивну РТЗК (РІД) із бруцелаовісним антигеном.

У неблагополучному щодо бруцельозу господарстві та загрозливій зоні тварини, які позитивно реагують, вважаються хворими і підлягають забою (Бусол В.А. и др., 1991).

Для виявлення серопозитивних тварин у корів, овець, кіз і свиней може бути використаний імуноферментний метод (ІФА) (Sting R., Ortmann G., 2000). В Україні і за кордоном для індикації бруцел застосовують ІФА та полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) (Шуми-лов К.В. и др., 1996; Gallien P. et al., 1998; Аmin A.S et al., 2001).
Однак, ПЛР може бути використана лише як додатковий тест для виявлення бруцел у спермі тварин. Аналогічно імуноферментний метод поки що використовують, комбінуючи його з РЗК, РБП або РА.

Диференційна діагностика. Бруцельоз необхідно відрізняти від трихомонозу, кампілобактеріозу, інфекційного вагініту, лістеріозу і сальмонельозного аборту. Крім того, у свиней від туберкульозу, хламідіозу та токсоплазмозу.

За трихомонозу аборт спостерігається на 1–3-му міс. тільності. Плід – здебільшого мацерований. У корів на слизовій оболонці піхви, особливо навколо шийки матки і в ділянці дна піхви виявляють вузлики. У бугаїв через 1–2 дні після зараження помітні запальні процеси і спостерігається болючість препуція. Кампілобактеріоз супроводжується високими показниками безпліддя, особливо в телиць. Аборти відмічають переважно у корів у першу і на початку другої половини вагітності. В овець переважають аборти в кінці другої половини вагітності. Для інфекційного вагініту характерне швидке розповсюдження набряковості навколо клітора. За лістеріозу крім абортів, виявляють симптоми ураження центральної нервової системи, підвищується температура до 42 ^оС, з’являється жовтяниця, гемоглобінурія, некрози шкіри. Сальмонельозний аборт переважно супроводжується загибеллю маток від сальмонельозної інфекції. Туберкульоз свиней не супроводжується абсцесами в органах і тканинах. Проводять туберкулінізацію. За хламідіозу свиней спостерігають аборти, мертвонародження, народження нежиттєздатних поросят, у кнурів – уретрити. У молодняку спостерігають кон’юнктивіти, пневмонії, розлади травлення. Звертають увагу на набряклість внутрішніх органів на розтині. Токсоплазмоз у дорослих свиней спричинює аборти, мертвонародженість, потворності, часто з відсутністю або недорозвинутими очима. У поросят спостерігають гарячку, кашель, парези й паралічі, високий процент летальності. На розтині у дорослих свиней відмічають фібринозно-некротичний ентерит, численні вогнища некрозу в печінці, нирках, селезінці, лімфатичних вузлах; у поросят – асцит, гідроторакс, гідроперикардит, вогнищеві некрози у внутрішніх органах.

Л.Б. Івановська (2001) зазначає, що у разі виявлення в стаді під час планових досліджень на бруцельоз поодиноких випадків позитивної реакції з бруцельозними антигенами, необхідно проводити додаткові серологічні дослідження цих тварин з ієрсиніозними антигенами для виключення перехресних реакцій. Для диференціації цих збудників можна застосувати імуноферментний метод (Шумилов К.В. и др., 2000). Найбільш достовірні результати в цьому випадку отримують під час застосування діагностикумів, виготовлених на основі моно-клональних антитіл (Михайлов Л.М. и др., 2000).

У всіх випадках підозри на бруцельоз проводять лабораторні (бактеріологічні, вірусологічні, мікологічні тощо) дослідження виділень від тварин, а також плідних оболонок і абортованих плодів.

Імунітет. За бруцельозу встановлено три види імунної реактивності (гіперчутливість сповільненого типу, гуморальні антитіла та імунологічна пам’ять). Існує загальноприйнята уява про послідовність розвитку імунних реакцій: формування аглютинінів, потім комплементзв’я-зувальних антитіл і алергічних реакцій. Г.А. Объедков (1989) на підставі власних досліджень вважає, що попередня думка не відображає первинну роль клітинних факторів в інфекційному процесі, і пропонує свою концепцію послідовності імунних реакцій за бруцельозу: перша стадія – клітинні імунні реакції, друга – гуморальні імунні реакції. За його даними, за бруцельозу найшвидше в крові з’являються специфічні сенсибілізовані бластні клітини, а потім повні й неповні гуморальні антитіла. Нова концепція дозволяє ефективніше використовувати в діагностиці феномен гіперчутливості сповільненого типу у вигляді шкірної алергічної проби, реакції лімфолізису, реакції ушкодження нейтрофілів. На підставі експериментальних досліджень автор дає наступну характеристику інфекційному процесу, спричиненому вірулентними штамами бруцел: на рівні організму за бруцельозу розвивається специфічна алергізація, аборти, мастити, поліартрити тощо; на рівні органів – гіперплазія
органів лімфоїдної системи (збільшення маси й об’єму, розвиток
вогнищ некрозу; на клітинному рівні – різко виражена активізація лімфоцитів, поява атипових і зруйнованих форм лімфоцитів, сенсибілізація лейкоцитів крові, збільшення фагоцитарної активності
нейтрофілів, зниження вмісту в периферійній крові бластних форм лімфоцитів; на молекулярному рівні – синтез специфічних антитіл протягом перших трьох місяців IgM, а надалі – IgG.

Перехворювання бруцельозом призводить до утворення специфічних бруцельозних антитіл, які виявляють серологічними методами. Однак наявність антитіл у сироватках крові тварин не захищає їх від повторного зараження. Бруцела – внутрішньоклітинний паразит, тому в захисті тварин від зараження певного значення набуває клітинний імунітет. У перехворілих тварин макрофаги мають більш виражену фагоцитарну активність ніж у здорових. Повне одужання за бруцельозу, яке супроводжується звільненням організму від збудника, спостерігають нечасто. Тому за бруцельозу імунітет відносний.

За бруцельозу виражена вікова стійкість. Хворіють лише дорослі, молодняк стійкий. Молодняк великої рогатої худоби несприйнятливий до 6-місячного віку, вівці, кози, свині – до 3–4-місячного віку, верблюди до 8-місячного віку. На цій особливості ґрунтується створення молоднякових стад у неблагополучних районах за відгінного тваринництва (Бакулов И.А. и др., 2000).

Щеплене поголів’я може протягом тривалого часу бути прихованим носієм збудника бруцельозу. Оздоровлені із застосуванням вакцинації господарства слід вважати вільними від збудника бруцельозу не раніше чотирьох років після припинення протибруцельозних вакцинацій. У зв’язку з тим, що щеплення вакцинами тою або іншою мірою пов’язують із прихованим носійством бруцел польових штамів у R- та S-формах, за кордоном і в Україні заборонено застосування живих та інактивованих вакцин у зонах, оздоровлених і протягом тривалого часу благополучних із бруцельозу. Відповідно до інструкції щодо профілактики й боротьби з бруцельозом вакцинація на території України заборонена.

Усі вакцини застосовують, щоб перервати інфекцію і протягом
3-х років здати тварин на забій, оскільки вакцинні штами виділяються з молоком і фекаліями. Коли формують гурти молодняку в неблагополучних районах, новонароджених 10 днів випоюють молоком від здорових корів, а надалі в 6-місячному віці вакцинують (овець із 4-місячного віку). Перед осіменінням проводять ще одне щеплення. Біль-шість дослідників у різних країнах вважають, що вакцинопрофілактика є лише допоміжною у викоріненні бруцельозу. Успіх ліквідації бруцельозу в європейських країнах (Голландія, Польща, ФРН тощо) якраз пов’язують із ліквідацією бруцельозних вогнищ і повним припиненням вакцинації.

Протибруцельозні вакцини поділяються на аглютинабельні (Br. abortus-19, Br. abortus-82, Rev-1). Ці вакцини після застосування утворюють в організмі щеплених тварин аглютинабельні антитіла, які протягом тривалого часу циркулюють у крові щеплених тварин. Наприклад, корови, щеплені вакциною зі штаму Br. abortus-19, можуть мати такі антитіла протягом 8–9 років після застосування вакцини. Вівці, щеплені вакциною зі штаму Rev-1, можуть мати аглютинабельні антитіла протягом 1–3-х років. Слід відмітити, що надалі диференціювати вакцинні антитіла від польових (вироблених у тварин на збудника) неможливо; слабоаглютинабельні (ОГ-47, М-54, В-1, В-8). У разі застосування таких вакцин титри аглютинабельних антитіл з’являються на кілька місяців, а потім зникають; неаглютинабельні (16/4, К-24) (Джупина С.И., 1997; Корнієнко Л.Є. та ін., 2002). У цих вакцин є лише внутрішній О-антиген (S-антиген відсутній). Вони взагалі не утворюють в організмі щеплених тварин аглютинабельних антитіл. Застосовуючи такі вакцини у стаціонарно неблагополучних господарствах, провокували виникнення захворювання у тварин із латентними формами перебігу бруцельозу.

Профілактика і заходи боротьби. Планове вивчення благополуччя стад із бруцельозу в Україні шляхом проведення масових діагностичних досліджень худоби й організації систематичних протибруцельозних заходів було розпочато в 1949 р. Ліквідація бруцельозу великої рогатої худоби в Україні практично завершилась до 1975 р. За період епізоотії найбільшу кількість неблагополучних пунктів було зареєстровано в Київській – 498, Сумській – 328, Хмельницькій – 280, Полтавській – 280, Донецькій – 251, Дніпропетровській – 234, Одеській областях – 208. Аналіз епізоотичної ситуації й джерел збудника інфекції, географічне положення неблагополучних пунктів у разі спорадичних спалахів бруцельозу в післяепізоотичний період в Україні свідчать, що поодинокі розрізнені спалахи бруцельозу великої рогатої худоби (діагноз встановлювали на підставі виділення культур бруцел) ще спостерігались протягом 1976–1985 рр. в Донецькій, Хмельницькій, Миколаївській, Луганській, Тернопільській, Чернігівській, Львівській областях здебільшого в старих вогнищах, раніше оздоровлених із застосуванням живих бруцельозних вакцин зі штамів Br. abortus-19 та 82. У цих господарствах у період повторних спалахів у віддалені строки утримувались раніше щеплені тварини, і під час аналізу не було встановлено фактів можливого занесення збудника (Бусол В.А. и др., 1991).

Нині основним законодавчим актом, який регламентує боротьбу з бруцельозом на території нашої держави, є “Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин” (Бабкин А.Ф. та ін., 2000). Залежно від епізоотичного стану поголів’я тварин ферму, гурт, господарство, населений пункт, район, область вважають неблагополучними чи благополучними щодо бруцельозу.

Благополучними щодо бруцельозу визнають ферми, гурти, господарства, населені пункти, райони, області, в межах яких під час досліджень на бруцельоз не виявляють жодної хворої тварини.

У разі виникнення захворювання неблагополучним оголошують господарство (ферму, гурт) і на період оздоровлення визначають зону загрози можливої міграції збудника.

На територію України не дозволяється завозити поголів’я великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней або сперму, зиготи, ембріони з неблагополучних щодо бруцельозу господарств, а також – тварин, щеплених протибруцельозними вакцинами.

Імпортованих племінних тварин (велику рогату худобу, овець та свиней) після карантину утримують відокремлено не менше 12 міс. до одержання благополучного щодо бруцельозу розтелення, окоту чи опоросу, негативних результатів реакцій серологічних досліджень.

Обов’язково досліджувати тварин на бруцельоз та інфекційний епідидиміт у період 30-денного профілактичного карантину, під час уведення або виведення з господарства.

У разі виявлення захворювання на бруцельоз окремі гурти, ферми, господарства, бригади, а також населені пункти оголошують у встановленому порядку неблагополучними на бруцельоз, в них за поданням головного інспектора державної ветеринарної медицини районів (міст), розпорядженням органу самоврядування негайно запроваджуються карантинні обмеження.

Заходи щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин бруцельозом у неблагополучному пункті здійснюють згідно з планом, який розробляється головним державним інспектором ветеринарної медицини району, міста за участю фахівців районної, міської санітарно-епідеміологічної станції.

Керівники господарств зобов’язані: на неблагополучній фермі терміново обладнати ветеринарно-санітарні об’єкти (санпропускник, дезбар’єри, параформалінову камеру тощо), обгородити її територію, обладнати побутові приміщення для персоналу зі складу обслуги; забезпечити працівників ферм спецодягом, взуттям та іншими речами особистої гігієни для захисту від зараження бруцельозом; забезпечити щоденне знезараження та прання спецодягу, встановити контроль за виконанням цієї роботи та заборонити винесення одягу за межі неблагополучної території; організувати регулярне проведення робіт з очищення, дезінфекції тваринницьких приміщень і території ферм; не вводити здорову худобу в приміщення неблагополучної ферми; організувати знезараження молокопродукції; забезпечити всім необхідним фахівців ветеринарної медицини для проведення оздоровчих заходів; у разі необхідності виділяти матеріально-технічні засоби для виконання заходів щодо оздоровлення від бруцельозу гуртів худоби, яка належить приватним власникам, що мешкають у населених пунктах на території цих господарств.

Тваринницьку ферму, господарство, населений пункт визнають оздоровленими від бруцельозу після забою всіх хворих і підозрюваних у захворюванні тварин разом із приплодом від цих тварин та після проведення комплексу завершальних організаційно-господарських, санітарно-протиепідемічних і ветеринарних заходів. Про оздоровлення неблагополучного пункту складається акт, на підставі якого головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста) надсилає у місцевий орган виконавчої влади подання про зняття карантинних обмежень на бруцельоз.

У господарстві після його оздоровлення й зняття карантинних обмежень зберігаються обмеження стосовно продажу або показу тварин на виставках протягом 24-х міс. для великої рогатої худоби і 12 міс. для овець, кіз, свиней.

При в’їзді на неблагополучну ферму господарство вивішує попереджувальний знак “Карантин! В’їзд заборонено”, обладнує санпропускник, дезбар’єр, установлює пост, на якому забезпечує цілодобове чергування.

Забороняється: 1) проводити (проганяти) тварин через територію ферми, вводити або виводити з неї сприйнятливих до бруцельозу тварин, крім вивозу на санітарну бойню м’ясокомбінату, із дотриманням вимог, що гарантують нерозповсюдження збудника хвороби в довкілля під час перевезення; 2) перегруповувати тварин без відома головного лікаря ветеринарної медицини господарства;
3) заготовляти на карантинній території корми для вивозу їх в інші господарства; 4) проводити ярмарки, аукціони, виставки тварин, включаючи хутрових звірів, собак, птицю; 5) проводити зоотехнічну роботу з відтворення тварин; 6) використовувати хворих, які позитивно реагують, або підозрюваних у захворюванні тварин та їх приплід для відтворення стада; 7) продавати населенню тварин з неблагополучної ферми для вирощування й відгодівлі; 8) використовувати з неблагополучних щодо бруцельозу ферм “прифермських” коней і собак; 9) випасати або переганяти неблагополучне щодо бруцельозу поголів’я.

Тварин усіх видів, які під час дослідження позитивно реагують на бруцельоз, або у яких виникли клінічні ознаки захворювання (аборти), негайно ізолюють і здають на санітарну бойню м’ясокомбінату – незалежно від виду, вагових кондицій, вагітності. Категорично забороняється організація ферм-ізоляторів чи пунктів концентрації тварин, хворих на бруцельоз.

Уводити тварин на оздоровлену територію ферм дозволяється тільки з дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста не раніше як через 6 міс. після виводу неблагополучного поголів’я і проведення всіх дій, передбачених планом оздоровчих заходів. Худобу, закуплену з господарств, неблагополучних щодо бруцельозу, впродовж 6 міс. до встановлення діагнозу й накладання карантинних обмежень на господарство, негайно здають на забій незалежно від вагових кондицій.

Пасовища, на яких перебувало неблагополучне поголів’я худоби, або зібране з таких угідь сіно дозволяється використовувати не раніше як через 3 міс. для поголів’я тварин цього ж господарства.

Забороняється доїння овець і кіз, обробка незнезаражених смушкових шкірок, а також заготівля бринзи, тушок, сичугів на неблагополучних щодо бруцельозу фермах.

Стриження овець і кіз проводять після вилучення з отари тварин, які позитивно реагують на бруцельоз, із додержанням стригалями правил особистої гігієни. Вовну з неблагополучних на бруцельоз отар знезаражують у господарстві бромистим метилом під плівкою.