ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

ТВАРИН

Інфекційні хвороби з хронічним перебігом (туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз, сап, паратуберкульоз, інфекційний атрофічний риніт свиней, епізоотичний лімфангіт коней, копитна гниль овець, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, трихофітія, мікроспорія) належать до особливої групи захворювань. Вони мають певну специфіку поширення, розвитку, перебігу й згасання. Особливістю таких хвороб є надто тривалий інкубаційний період, який може тривати від декількох тижнів до декількох місяців і навіть років. Для них характерні приховані (латентні) форми прояву, за яких відсутні видимі (маніфестні) клінічні ознаки захворювання тварин. Спостерігається також персистування збуд-ників в організмі уражених тварин. Така взаємодія макроорганізму з мікроорганізмами пояснюється, передусім, тривалою “коеволюцією” (взаємодією) та формуванням певної взаємоадаптації.

Більшість розглянутих нами хронічних інфекційних захворювань (туберкульоз, бруцельоз, лептоспіроз, сап, трихофітія, мікроспорія) мають соціальне значення – вони є досить небезпечними зоонозами. Урбанізація як соціальний прогрес безсумнівно зумовлює значні особливості всіх явищ інфекційної патології незалежно від суб’єктів (людина або тварина). Передусім це стосується “соціалізованих” умов розвитку й механізмів прояву епізоотичного процесу. Саме ці дві передумови визначають усі інші найбільш важливі атрибути явищ – нозологічний профіль, джерела, трансмісію інфекції, типи паразитарних систем, фактори й механізми їх регулювання. Нині вплив антропогенних факторів є безсумнівним. З одного боку, вони об’єднують у нерозривну сукупність – паразитарну систему – популяції збудників і сприйнятливих людей, тварин, тим самим “перемішуючи” функції останніх як джерел інфекції, векторів тощо рушійних сил епізоотичного (епідемічного) процесу, компонентів єдиної паразитарної системи, елементарної комірки, ланцюга трансмісії патогенів. З іншого боку, антропогенний процесинг практично повністю ліквідує біологічні (точніше, окремі екологічні) основи епізоотичного процесу як розповсюдження патогенних мікроорганізмів у популяції тварин, практично цілком підпорядковує його закономірностям соціального характеру, прибираючи біологічні межі між епізоотичним та епідемічним процесами. У сучасних умовах виникають зовсім прийнятні умови для виникнення, розповсюдження і навіть укорінення багатьох інфекційних захворювань зоонозного походження.

Виявити хворих тварин із латентним перебігом можна лише із застосуванням лабораторних методів діагностики, які включають імунологічне, гістологічне, патолого-анатомічне, бактеріологічне та дослідження на рівні геному. Важливого значення набуває алергічне дослідження, яке в умовах господарств дає можливість встановити ступінь інфікованості сприйнятливого поголів’я. Діагностика хвороб із хронічним перебігом за останній час набула певних якісних та кіль-кісних змін, тобто нині розроблено більш сучасні, експресні та точні діагностичні тести, які дозволяють швидко й точно встановити діагноз на те чи інше захворювання. Вдосконалені існуючі методи діагностики, розроблені нові модифікації імунологічних тестів, які більш чутливі і дають можливість виявити латентний перебіг хвороби у тварин. Наявність розробленої на сучасному рівні діагностики хвороби (у тому числі і лабораторної) дозволяє кваліфіковано провести диференційну діагностику, тим самим виключити можливість перебігу інфекційних хвороб у певних асоціаціях та формах.

Проте у профілактиці таких захворювань чільне місце займає не лише своєчасна точна діагностика, а й розробка комплексу специфічних заходів, спрямованих на ліквідацію захворювання в кожному конкретному випадку. Для цілого ряду інфекційних захворювань із хронічним перебігом існують вакцини, які успішно використовуються для їхньої профілактики, для окремих хвороб (туберкульоз, сап) специфічна профілактика не є досконалою. Слід відмітити той факт. що майже всі хвороби з хронічним перебігом важко піддаються лікуванню. Тому постає питання апробації нових, більш дієвих антибактеріальних препаратів і розробки та впровадження у ветеринарну практику схем лікування цих хвороб.

Спеціалісти ветеринарної медицини нашої держави працюють над вирішенням цілого ряду питань, зокрема розробки та впровадження нових, більш ранніх методів діагностики інфекційних захворювань із хронічним перебігом, удосконалення існуючих діагностичних тестів, апробації нових антибактеріальних препаратів для боротьби зі збудниками, створення вакцин нового покоління тощо.

Сучасні погляди на епізоотологію, перебіг і заходи боротьби з найбільш значимими інфекційними хворобами викладені на сторінках наукової монографії. Позитивним є і той факт, що кожна хвороба розглядається в розрізі думки на цю проблему найбільш авторитетних учених, які значну частину своєї наукової діяльності присвятили вивченню цих проблем, та на наукові праці яких автори посилаються.

У майбутньому народяться нові заразні хвороби, повільно зникнуть деякі старі, а ті що залишаться, не будуть мати такі форми перебігу, які ми бачимо у них сьогодні.

Шарль Ніколь