ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ТВАРИН

Актинобацильоз (Actinobacillosis), проактиномікоз, псевдоактиномікоз, лігнірельоз – хронічна інфекційна хвороба, яка характеризується гнійними ураженнями м’яких тканин голови, шиї, лімфатичних вузлів, рідко – внутрішних органів, часто лімфаденітами і лімфангітами в ділянці голови і шиї. У людей актинобацильоз – інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яку спричинює Actinobacillus lignieresii, та характеризується утворенням абсцесів у лімфатичних вузлах і м’яких тканинах шиї з частим ураженням язика.

Історична довідка.Вперше про вид Actinobacillus повідомили Lignieres і Spitz (1902). Автори вивчали етіології виникнення підшкірних абсцесів у ділянці голові й шиї великої рогатої худоби в Аргентині і зазначали, що патологічні зміни нагадували актиномікоз.Ці хронічні ушкодження були подібні до актиномікозних, обидві інфекції проявились у вигляді незначних гнійничкових гранул. Однак у більшості захворілих тварин збудник відрізнявся від Actinomyces bovis. Через подібність клінічних ознак збудника спочатку назвали “актинобацила”, а потім офіційно визначили як Actinobacillus lignieresii (Brumpt, 1910).

B.C. Pathak (1962), L. Thompson (1932) повідомляли, що
A. lignieresii є причиною захворювання людей і навіть може призводити до летального кінця.

Характеристика збудника. Збудник – Proactinomyces (Actinobacillus) lignieresi (Brumpt), належить до проактиноміцетів. Це типовий
представник роду, однак A. lignieresii спричинює зовсім інший інфекційний процес, на відміну від actinobacillus. Він розповсюджений у грунті та рослинах, крім того є коменсалом порожнини рота і глотки жуйних, особливо великої рогатої худоби й овець. Виділяли його також із рубця (Phillips, 1961).

Actinobacillus – рід грамнегативних нерухомих аеробних бактерій, здебільшого сферичної або паличкоподібної форми, які не утворюють спор і капсул; нечасто останні можуть розростатися до розгалужених ниткоподібних структур. Природне середовище існування цих організмів – передусім верхні дихальні шляхи тварин і ротова порожнина. В молодих культурах палички розгалужені, сильно викривлені, розпадаються на кокоподібні форми. Збудники добре ростуть на кров’яному й сироватковому агарі, мозковому й синтетичному середовищах. Представники роду є аеробами, оптимум росту за температури 37 ^оС. Желатину збудник не розріджує. На сироватковому агарі ростуть у вигляді прозорих, гладких, блискучих колоній. У бульйоні утворюють осад на кшталт пластівців, іноді бульйон мутніє (Fives-Taylor P.M. et al., 1999; Slots J., Ting M., 2000; Zambon J. J. 1985).
У навколишньому середовищі збудник нестійкий.

Епізоотологічні відомості.Хворобу реєструють повсюдно. З лабораторних тварин до збудника сприйнятливі самці морських свинок. До збудника чутливі всі види домашніх тварин, більш чутливим є молодняк. Хвороба перебігає ензоотично або спорадично, Сезонність прояву хвороби виражена здебільшого взимку й навесні (Haynes J.S., 2004).

На території колишнього СРСР актинобацильоз виявляють у тварин у південних зонах зі значними опадами й помірно високою серед-ньорічною температурою. В зонах із нечначною кількістю опадів і високою температурою захворюваність тварин приблизно в 2–2,5 рази рідше. Актинобацильоз має певне розповсюдження в районах Північного Кавказу, Поволжя і Центральної Росії, Півдня України.

Здебільшого актинобацильоз діагностують у молодняку великої рогатої худоби й у овець, часто у тварин, завезених з-за кордону. В господарствах, неблагополучних із актинобацильозу, кількість хворої великої рогатої худоби різних вікових груп становить у середньому 4,5–9,5% від загального поголів’я. Захворюваність овець різних вікових груп – 1–2%, а в дощові роки захворюваність актинобацильозом досягає 15–30%. За незадовільних зоотехнічних умов утримання тварин хворобу виявляють у 24–25% поголів’я.

Під час дослідження продуктів забою, в яких виявляли абсцеси, вдалося діагностувати актинобацильоз у 7,7% тварин, у клінічно здорової худоби актинобацильозну інфекцію виявляли в 0,04% випадків.

Джерелом збудника актинобацильозу є хворі тварини. Особливо небезпечними в цьому відношенні є тварини з розкритими гранульомами, вмістом яких забруднюється зовнішнє середовище, інфікуються корми, підстилка, приміщення й предмети догляду, що сприяє передачі збудника здоровому поголів’ю. Достатньо часто збудник актинобацильозу виявляють у ротовій порожнині клінічно здорових тварин.

Лігнієрельоз сільськогосподарських тварин у останні роки має тенденцію до широкого розповсюдження і завдає значних економічних збитків тваринництву, які складаються зі збитків, пов’язаних із вибракуванням тварин, недоотриманням продукції й зниженням її якості, втратою племінної цінності тварин тощо. Лікувальні заходи, які проводять у неблагополучних пунктах, трудомісткі й вимагають додаткових ветеринарних витрат, а ефективність цих заходів не завжди висока.

Хвороба виникає здебільшого після прямої інокуляції збудника в тканини субмукозної оболонки під час ушкодження грубим кормом або гострими предметами, тому інфекція переважно проявляється спорадично. У спеціальній літературі є повідомлення ветеринарного хірурга (de Kruif et al., 1992) про те, що гранулематозні ушкодження виявляли після кесаревого розтину на поголів’ї великої рогатої худоби.

До експериментального зараження особливо чутливий молодняк великої рогатої худоби, коли після підшкірного зараження гранульоми починають розвиватись через декілька днів. Місце перебування в організмі у першу чергу – верхні дихальні шляхи і ротова порожнина.

Зараження людини (у разі контакту з хворими тваринами) спостерігається нечасто.

Як уже частково зазначалось, A. lignieresii здебільшого пов’язують із піогрануломатозними ушкодженнями голови й шиї, щік і язику (“дерев’яний язик”), легень, мошонки, грудних і шийних лімфатичних вузлів (Biberstein, 1981). Різновиди цього збудника також виділяють з отофарин-геальної слизової оболонки і рубця (Bisgaard и др., 1986). Дослідження показали, що бактерії з фенотипною подібністю до A. lignieresii виділені від коней, та генотипно відрізнялись від ізольованих із рубця, і таким чином були визначені як Actinobacillus genomospecies.

У хворих коней Actinobacillus genomospecies 1 (A. lignieresii) виділяли з перидурального абсцесу (Chladek и Рат, 1976), нижньощелепної флегмони (Zaharija и др., 1979), з ураженого язика (Baum и др., 1984) і в тварин зі стоматитами (Bisgaard, 1993).

Патогенез. В організм збудник проникає через ушкоджені шкіру або слизову оболонку ротової порожнини, здебільшого з кормом.

В умовах, які послаблюють організм, і у разі травмування слизової оболонки ротової порожнини збудник проникає в лімфатичні вузли, в тканини язика, голови, шиї і спричинює розвиток гнійно-некротичного запалення й абсцесів.

Ушкодження починаються зі слабкого лейкоцитозу і супроводжуються появою гранулематозної реакції епітеліоїдних клітин і гігантських клітин у центрі. В центрі ушкодження розвиваються гнійні вогнища, які обмежені концентричними шарами сполучної тканини, що перетворились у товсту фіброзну стінку і оточують це ушкодження. Там, де мікроколонії бактерій розвиваються в центрі структури, вони оточені характерними, такими, що мають форму булави, групами організмів. Розвиток гранулематозних ушкоджень є повільним, процес хронічний. Ушкодження, які містять гній без запаху, розміщені в підшкірних м’яких тканинах голови і шиї, особливо в навколовушній ділянці, між щелепами, в жувальних м’язах щоки, іноді в язиці (“дерев’яний язик” великої рогатої худоби).

Збудник розповсюджується по лімфі у внутрішніх органах, іноді виявляють ураження легень. Ймовірно, що ушкодження рубця і сітки можуть виникати навіть частіше за інші ураження, однак останні рідко діагностуються. Часто ураження, які виникають не в ділянках голови і шиї, вважають пов’язаними з неоплазмами (Rebhunrfa, 1988).

Клініка і перебіг. Інфекційний процес виникає після інфікування ушкоджень у ділянці навколо морди і рота, або слизових рота. Ураження розвиваються протягом тижнів і навіть місяців. У хворих тварин у м’яких тканинах голови і шиї, лімфатичних вузлах утворюються гнійні гранулематозні утворення. Розміри пухлини можуть варіювати від невеличкого горбика до волейбольного м’яча. Протягом деякого часу ураження можуть бути щільними, згодом вони розкриваються. Абсцеси болючі під час пальпації. Вогнища можуть мати вигляд щільних вузлів, іноді вузликів із норицями, з яких витікає зеленувато-жовтий без запаху гній із зернами молочно-білого кольору (якщо домішати гнильну мікрофлору, запах може ставати іхорозним).Часто виникають рецидиви.

Розростання тканин навколо вузликів робить вогнища уражень щільними. Здебільшого температура тіла не підвищується. За ураження губ спостерігають їх нерухомість, і в зв’язку з утрудненням приймання корму тварини стають виснаженими. У разі уражень носової перетинки дихання стає утрудненим. Перебіг хвороби здебільшого доброякісний. В умовах, які послаблюють організм, і за травмування слизової оболонки ротової порожнини збудник проникає в лімфатичні вузли, в тканини язика, голови, шиї і спричинює розвиток гнійно-некротичного запалення й абсцесів. Із внутрішніх органів здебільшого уражуються легені. На розтині виявляють вузлики завбільшки від лісового горіха до кулака.

“Дерев’яний язик” – форма, яка часто реєструється у великої рогатої худоби, нечасто в овець. Першими клінічними ознаками є сильна слинотеча, неможливість захоплювання корму. Язик гіпертрофований, твердий, болючий і здебільшого він виступає за межі ротової порожнини. Його поверхня всіяна випуклими вузликами або дрібними виразками. Якщо язик припухає сильно, то навіть ковтання стає неможливим, тварина худне і навіть може загинути від голоду.

Хвороба у тварин супроводжується утворенням поодиноких або численних гнійніх гранульом (“холодні абсцеси”) в лімфатичних вузлах за ходом лімфатичних судин. Величина гранульом у великої рогатої худоби становить 1,5–10 см в діаметрі, у овець – від 1 до 5 см. У овець виразки обмежуються м’якими тканинами голови і шиї, іноді носової порожнини. У разі інтенсивного ураження можливе виснаження тварини і короткочасне підвищення температури. Інших ознак, характерних для актинобацильозу, у тварин не виявляють.

Часто виявляють актинобацильоз верхньої щелепи. Кістки при цьому припухають, стають губчастими.

Як уже зазначалось, у спеціальній літературі було описано випадок зараження не менше 20 тварин одного господарства після проведення кесаревого розтину. Через шість тижнів після операції хірургічна рана затвердівала і декількома тижнями пізніше з’являлись дрібні абсцеси. З розвитком гранульом загальний стан тварин серйозно погіршувався.

Актинобацильоз може спостерігатись у господарствах серед великої рогатої худоби, овець і свиней протягом багатьох років. У спеціаль-ній літературі є повідомлення про захворювання серед коней і верблюдів, дуже рідко – собак, в яких спостерігають ураження язика, слизової рота і м’яких тканин задніх кінцівок. Збудник є коменсалом, фактично “природним” мешканцем верхніх дихальних шляхів і слизової оболонки травного каналу й отримує доступ до м’яких тканин через ушкоджені слизові оболонки (Kennerman E. et al., 2006).

У коней Actinobacillus lignieresii (або Actinobacillus genomospecies 1) здебільшого спричинював стоматити і навіть клінічні ознаки, подібні до “дерев’яного язика” в корів. У спеціальній літературі повідомлялось про можливість ураження цим збудником дихальної системи коней. Принаймні після шести укусів людей кіньми, з гнійних ран у трьох пацієнтів було виділено Actinobacillus lignieresii.

Патолого-анатомічні зміни. Під час переробки туш тварин на м’ясокомбінатах виявляються розкриті або нерозкриті гранульоми та абсцеси з гнійним вмістом у ділянці голови, шиї або передньої частини туші. Капсульна стінка гранульом нетовста, гнійна маса сіро-білого кольору, сметаноподібної консистенції, не має запаху.

Діагностика.Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічного досліджень і бактеріологічних методів. Під час мікроскопії вмісту гранульом збудник виявляють у вигляді дрібних грамнегативних паличок, які не утворюють спор і капсул.

Для індикації збудника в матеріалі застосовується РА. РА можна використати й для виявлення антитіл у перехворілих тварин або носіїв.

Розроблений і апробований фахівцями ветеринарної лабораторії діагностики університету Мінесоти ПЛР-аналіз для виявлення збудників актинобацильозу в клінічних зразках.

Диференційна діагностика. Актинобацильоз необхідно диференціювати від актиномікозу, вісцеральних мікозів та інших хвороб, які супроводжуються утворенням у лімфатичних вузлах і у внутрішніх органах абсцесів (туберкульоз, псевдотуберкульоз, некробактеріоз, корінебактеріоз, стафілококоз, лістеріоз тощо). У разі актиномікозу на відміну від актинобацильозу, гнійна маса містить друзи. За диференційної діагностики цих хвороб потрібно враховувати величину абсцесів і товщину капсули, колір, консистенцію, запах, концентрацію водневих іонів (рН) і результати мікроскопії патологічного матеріалу.

A. lignieresii диференціюють від A. pleuropneumoniae, A. equuli subsp. haemolyticus, A. suis і таксону 26 за повною відсутністю гемолізу. Крім того, A. lignieresii відрізняється від A. equuli здатністю ферментувати -d-arabinose і glucose. Бактерія, подібна за фенотипом до A. lignieresii, виділена від коней, виявилась відмінною за генотипом і була названа Actinobacillus genomospecies 1 (Christensen и др., 2002). A. lignieresii і A. genomospecies 1 відрізняють за фенотипними особливостями інформації. Гени RTX виявляли в A. lignieresii, але токсино-утворення було відсутнє (Kuhnert и др., 1997; Schaller и др., 2000).

Лікування.Проводять хірургічні обробки актинобацильозних уражень. За неможливості хірургічних втручань встановлюють дренаж, проводять очищення від змертвілих тканин і гною та хіміотерапію. Рекомендується застосування таких препаратів: йодид натрію (0,2 мл/кг 20%-ного розчину перорально 2 рази на добу), стрептоміцин, сульфаніламідні препарати, тетрацикліни, амоксиклав, триметоприм, хлорамфенікол, амоксицилін. Лікування тривале, його навіть проводять як мінімум ще протягом 1 місяця після клінічного одужання. Загальний курс лікування може становити як мінімум 3–4 місяці.

Для профілактики і лікування актинобацильозу великої рогатої худоби використовують препарат Йодинол (Кучерук Н.X., 1998).
В. Риженко зі співавт. (1999) зазначають, що у разі застосування в неблагополучному з актинобацильозу господарстві препаратів йоду, антибіотиків і сульфаніламідних препаратів покращення епізоотичної ситуації не спостерігали.

Імунітет. Антитіла до A. lignieresii часто виявляють у сироватці великої рогатої худоби, їх рівень у хворих тварин є досить значним. Однак, аглютинуючі антитіла не впливають на збудник навіть за значних титрів. Тип гранулематозних ушкоджень показує, що в цьому випадку більший вплив має клітинна імунна відповідь.

Для профілактики цього захворювання застосовуються вакцини. Лабораторією анаеробних інфекцій ІВМ розроблена концентрована інактивована вакцина проти актинобацильозу тварин “Актиносан”. Вакцину застосовують у дозах відповідно до віку тварин і залежно від епізоотичного стану господарства. Щеплюють тварин двічі з інтервалом 3 тижні, а ревакцинацію проводять через 6 міс. одноразовим щепленням. У разі складної епізоотичної ситуації ревакцинувати тварин можна через 3–4 міс. Вакцину застосовують у дозах: коровам, телицям і молодняку старше 2-х років під час першої і другої вакцинацій по 10 см³, з ревакцинацією у дозі 10 см³; молодняк віком 1–2 роки під час першої і другої вакцинацій по 5 см³, з ревакцинацією у дозі
10 см³; молодняк віком 3–12 міс. під час першої вакцинації – 3,0 см³, другої – по 5 см³, з ревакцинацією у дозі 5 см³. В. Риженко зі співавт. (1999) вказує, що за період застосування цього препарату в стаціонар-но-неблагополучному господарстві захворюваність щеплених тварин знизилась більш ніж у 5 разів, а вимушений забій – в 13,3 рази.

Напружений імунітет у щеплених тварин з’являється через 2 тижні після другого щеплення й триває 6 міс. Активність і тривалість імунітету залежать від фізіологічного стану щеплених тварин.

У сусідній Російській Федерації для ефективної боротьби з цим захворюванням також застосовують специфічну профілактику тварин.

Профілактика і заходи боротьби.Повідомлень про реєстрацію цього захворювання на території України до 90-х рр. минулого століття не було. В. Риженком зі співавт. (1999) описаний спалах захворювання у худоби в господарствах Донецької області. Тварини були завезені з Голландії. Існують також повідомлення інших авторів про те, що хворобу реєструють серед покращених порід великої рогатої худоби, завезених на вітчизняні тваринницькі ферми.

Профілактика захворювання передбачає запобіжні дії проти занесення актинобацильозу з неблагополучних щодо цього захворювання держав. У випадку виникнення захворювання в господарствах нашої держави проводять комплекс лікувальних заходів із застосуванням хіміотерапевтичних препаратів (хворі та підозрілі в захворюванні тварини) та вимушену вакцинацію підозрілого у зараженні (умовно здорові) поголів’я. Проводять також повний комплекс карантинно-обмежувальних і ветеринарно-санітарних заходів, ретельну дезінфекцію, дератизацію тощо.

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ТВАРИН