ВЕЗИКУЛЯРНА ХВОРОБА СВИНЕЙ 3 страница

Нерідко віспа у кіз перебігає атипово, без характерних ознак віспяної екзантеми, з локалізацією хвороботворного процесу в легенях, з частими ускладненнями і смертельними наслідками. У разі розтину трупів таких тварин в легенях виявляють сірі вузлики, вогнища бронхопневмонії або ділянки гепатизації. Відмічали випадки абортивного перебігу віспи, без віспяної екзантеми, або з недорозвинутими, сухими, дрібними, швидко підсихаючими у вигляді сосочків утвореннями.

У свиней перші ознаки хвороби – розеоли з’являються майже одночасно на багатьох ділянках тіла, слабо вкритих щетиною (на рилі, вухах, череві, внутрішній частині стегон). Через 2–3 доби розеоли перетворюються в папули з червонуватими обідками. Везикули у свиней утворюються рідко. Макроскопічно видимих пухирців здебільшого не буває, і папули відразу перетворюються в пустули, заповнені гноєм. Вони жовтувато-сірого кольору, з некротизованою тканиною, іноді зливаючись між собою, такі віспини досягають 2,5 см в діаметрі. Підсихаючи, вони перетворюються в чорно-брунатні кірочки, які через 5–8 діб починають відпадати. На їхньому місці залишаються білі цятки, що швидко зникають. У окремих тварин відмічають напружену, нестійку ходу, свербіж, іноді пронос. З появою на шкірі віспин, температура тіла, як правило, знижується і апетит дещо погіршується. Під час нагноєння і прориву пустул, а також перед появою вторинних віспин і в разі розвитку ускладнень температура тіла може підвищуватися.

Хвороба триває 19–30 діб, але може затягуватися до 45–60, особливо за появи вторинних віспин.

У разі ураження значних ділянок шкіри і слизових оболонок (зливна форма) хвороба перебігає тяжко і набуває затяжного характеру. В цьому випадку прогноз несприятливий. Приблизно такий же прогноз і за геморагічної форми віспи (чорна віспа). В інших випадках, якщо відсутні ускладнення, віспа перебігає доброякісно. Перебіг часто ускладнюється збудниками секундарних інфекцій – пастерелами, стрептококами, стафілококами, протеєм, ешерихіями. Летальність за віспи, особливо її ускладнених форм, серед поросят-сисунів може досягати 40–80%. Віспа у свиней, спричинена вірусом віспи корів, перебігає більш доброякісно. Легко вона також перебігає у свиней, інфікованих вірусом вісповакцини (Сюрин В.Н. и соавт., 1991).

Для віспи коней характерне утворення вузликів і пустул на слизовій оболонці ротової порожнини і на шкірі ніг у місцях згину суглобів. Раніше це захворювання у коней називали контагіозним пустульозним стоматитом. Розвиток дерматиту призводить до болючості і кульгавості. Тривалість хвороби – до 14 діб. У перехворілих жеребних кобил можуть виникати аборти. У коней віспа переважно перебігає доброякісно.

Інкубаційний період за віспи верблюдів становить 3–15 діб. Верблюжата, отримані від неімунних верблюдиць, можуть захворіти через 2–5 діб після народження. Більш короткий інкубаційний період буває у верблюдів після зараження їх вірусом вісповакцини (2–3 доби). У продромальному періоді у захворілих верблюдів температура тіла підвищується до 40–41^оС, проявляється пригнічення і відмова від корму, кон’юнктива та слизові оболонки рота і носа гіперемійовані. Проте ці ознаки важко помітити, особливо на початку захворювання.

Перебіг віспи у верблюдів залежить від віку. У молодняку захворювання перебігає тяжче і гостро (до 9 діб). У дорослих реєструють підгострий і хронічний, іноді латентний перебіг (здебільшого у вагітних верблюдиць). Більш характерна форма перебігу у верблюдів – шкірна з підгострим перебігом цього захворювання. За підгострого перебігу з рота і носа виділяється прозорий, згодом мутнуватий сірувато-брунатного кольору слиз. Тварини трясуть головою, хриплять і форкають, викидаючи разом із вірусовмісним слизом уражений вірусом епітелій. Скоро в ділянці губ, ніздрів і повік виявляється набряклість, яка іноді розповсюджується на міжщелепну ділянку, шию і навіть на ділянку підгруддя. Підщелепні та нижньошийні лімфатичні вузли збільшені. У тварин знижується апетит, вони більше лежать і тяжко піднімаються. До цього часу на шкірі губ, носа і повік, на слизовій рота й носа з’являються червонувато-сірі цятки; під ними утворюються щільні вузлики, які, збільшуючись, перетворюються на папули сірого кольору, а потім утворюються пустули розміром із горошину чи квасолину, з запалим центром і валикоподібним потовщенням на кінцях.

Пустули розм’якшуються, лопають і з них виділяється липка рідина світло-сірого кольору. Набряклість голови до цього часу зникає. Через 3–5 діб розкриті пустули вкриваються кірками. Якщо вони не травмуються грубими кормами, то хвороба на цьому закінчується. Зняті та відпалі первинні кірочки мають зворотну кратероподібну форму пустул. На місці віспин утворюються рубці. Всі вказані ураження на шкірі утворюються протягом 8–15 діб.

Віспини у хворих верблюдів з’являються спочатку на голові. Тварини віком від 1 до 4 р. хворіють у легкій формі. Ураження локалізуються на шкірі голови, переважно в ділянці губ і носа. У верблюдиць часто уражується вим’я. Через декілька днів після розкриття первинних пустул в ділянці голови віспяні ураження утворюються на шкірі та інших малошерстих ділянках тіла (в ділянці підгруддя, підм’язових западин, промежини й мошонки, навколо анального отвору, внутрішньої частини передпліччя та стегна), а у верблюдиць також і на слизовій оболонці піхви. В цей час у верблюдів знову підвищується температура тіла, іноді до 41,5^оС, а верблюдиці на останньому місяці вагітності приносять недоношених і слаборозвинутих верблюжат, які, здебільшого невдовзі гинуть.

В окремих тварин мутніє рогівка очей (більмо), внаслідок чого на 5–10 добу настає тимчасова сліпота на одне око, а у верблюжат переважно на обидва ока. У верблюжат, захворілих одразу після народження, з’являється пронос. У цьому випадку протягом 3–9 діб після початку захворювання вони гинуть.

За порівняно доброякісного підгострого перебігу віспи, і здебільшого після зараження вірусом вісповакцини, через 17–22 доби тварини одужують.

У дорослих верблюдів на слизовій оболонці ротової порожнини розкриті пустули часто зливаються і кровоточать, особливо в разі травмування грубими кормами. Останнє утруднює приймання корму, тварини худнуть, процес загоювання затягується до 30–40 діб, а хвороба набуває хронічних форм перебігу.

У разі генералізації віспяного процесу нечасто розвиваються піємія та ускладнення (пневмонії, гастроентерити, некробактеріоз тощо). В цих випадках хвороба затягується до 45 діб і довше. Відмічаються випадки розладів травлення, що супроводжуються атоніями й запорами. В окремих тварин спостерігають набряк кінцівок.

У верблюдиць у разі латентного перебігу віспи (без прояву характерних клінічних ознак хвороби, лише з наявністю гарячки) за 1–2 місяці до родів відбуваються аборти (до 17–20%). Прогноз у дорослих верблюдів при цьому захворюванні сприятливий, у верблюжат за гострого перебігу, особливо у віці до 15–20 діб і в народжених від неімунізованих проти віспи маток, несприятливий. Верблюжата хворіють тяжко і до 30–90% їх гине. Верблюди 1–3-річного віку хворіють на віспу достатньо легко, а якщо хворіють у старшому віці навіть із генералізацією процесу, то процент летальності незначний (до 4–7%)(Борисович Ю.Ф., 1973).

Інкубаційний період за віспи кролів становить від 2 до 20 діб. Більш тривалим він може бути на початку та наприкінці епізоотії. Розрізняють миттєвий (смерть настає раптово, без клінічних передвісників), гострий і хронічний перебіг хвороби. За хронічного перебігу віспи у кролів, крім зниження апетиту, спостерігається розслаблення м’язів черева, атонія кишечнику, схуднення. Часто віспа набуває рецидивного характеру.

За гострого перебігу віспи у кролів спочатку спостерігають зниження апетиту, апатію, підвищення температури тіла, слизовий і слизово-гнійний кон’юнктивіт та риніт, значну салівацію, пізніше появу набряку в підшкірній клітковині та ділянці голови й черева, збільшення лімфатичних вузлів (іноді лімфаденіт є єдиною ознакою віспи) і появу вузликових висипань на вухах, повіках, у ділянці губ, носа, потилиці, тулуба, ануса, зовнішніх статевих органів. Ці симптоми є типовою картиною ураження віспою. Віспини проходять стадії везикул і пустул. Характерним є ураження слизової оболонки слізного каналу, ураження очей у вигляді крайового блефариту, кератиту, який закінчується іноді гнійним офтальмітом. У самців спостерігають дифузний або вузликовий орхіт із набряком мошонки. Нерідко уражається нервова система. З 6–10-го дня хвороби на місці набряків утворюється некроз шкіри. Ускладнення можуть проявлятись у вигляді бронхопневмонії, ларингіту або гастроентериту. Особливо тяжко хворіють вагітні самиці, які часто абортують, і ті, що мають кроленят-сисунів. Наприкінці епізоотії збільшується кількість кролів із доброякісним перебігом віспи, яка досить швидко закінчується одужанням з утворенням на шкірі струпів (абортивна форма).

За віспи кролів, спричиненої вірусами віспи корів і вісповакцини, везикули й пустули досить швидко вкриваються кірочками, і настає одужання (Корнієнко Л.Є. зі співавт., 2003).

Інкубаційний період у птиці становить 15–20 діб, у разі експериментального зараження – 10–14 діб. Загальний стан хворої птиці погіршується, з’являється пригнічення; у курей-несучок різко знижується несучість. Згодом на шкірі гребеня, борідок, кутів ока, повік, іноді на опірених ділянках голови, шиї, потилиці, черева, кінцівок, навколо клоаки, з’являються блідо-жовті цятки. Досить швидко віспинки вкриваються жовто-сірим або червоно-брунатним кров’янистим струпом, стають окресленими і твердими. Поряд розміщені віспини зливаються одна з одною, утворюючи невеликі горбики-бородавки. Процес висихання і утворення струпу триває 2–3 тижні. Хворі кури часто скльовують одна в одної віспинки, сприяючи розповсюдженню інфекції.

Дифтеритна форма у птиці проявляється ураженням слизових оболонок ротової порожнини, підочної ямки і носової порожнини, глотки, носа та додаткових його пазух (порожнин), гортані, трахеї, бронхів, іноді кишечнику. Дифтеритна форма часто ускладнюється мікрофлорою (пастерели, гемофільні бактерії), що призводить до виснаження птиці та її загибелі. На слизовій оболонці ротової порожнини спочатку виникають дрібні, яскраво окреслені округлі жовтувато-білі горбисті цятки завбільшки від макової насінини до 10-копійчаної монети, які розростаючись, зливаються і перетворюються в хибні перетинки – м’які, іноді кашкоподібні (особливо у голубів), що легко знімаються, або сухі щільні сирнисті, які знімаються важко. Дифтеритні плівки з’являються, головним чином, під язиком або по його краях, на щоках, у кутах рота, вздовж піднебіння, у зіві, навколо гортані і, навіть, трахеї. Для плівок віспяного характеру типовим є глибоке вростання їх у слизову оболонку. Гортань уражується найбільш часто. Дихання стає утрудненим, хвора птиця витягує шию, дихає з відкритим дзьобом. Приймання їжі утруднене, дзьоб часто відкритий. У разі розповсюдження дифтеритного (фібринозного) процесу на носову порожнину з’являється нежить. З ніздрів витікає серозна або слизова, надалі гнійна рідина грязно-жовтого кольору, яка, підсихаючи, склеює носові ходи. За ураження носоглотки в процес утягується слізний канал і підочна ямка. Остання заповнюється очним ексудатом і випинається під оком у вигляді гарячої болючої пухлини щільної консистенції завбільшки з лісовий горіх.

Часто спостерігається фібринозне ураження очей. З’являються світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння і набряклість. Слизисто-гнійний ексудат висихає біля кінців повік і склеює їх. За штучного розкривання очної щілини з неї витікає гнійно-сирниста рідина, а на різних стадіях процесу виявляється засохлий білуватий гній. Здебільшого уражуються обидва ока (“голова сови”). Запалення може розповсюджуватись на склеру і рогівку.

Перебіг хвороби переважно хронічний. Віспа, яка перебігає без ускладнень, закінчується протягом 5–6 тижнів. Шкірна форма часто перебігає доброякісно. Нерідко відмічають стерті форми віспи. У перехворілих курей розвивається кахексія, багато з них сліпнуть на одне або обидва ока. Летальність серед дорослих курей досягає 10–20%, серед молодняку, особливо в холодну пору року – 50–70%. Прогноз за дифтеритної форми переважно несприятливий.

За шкірної форми віспи часто виявляють бородавчасті утворення, вкриті брунатним кров’яним струпом, здебільшого на гребені, борідках, сережках, навколо дзьоба, на щоках, іноді на шкірі по всьому тулубу.

Повідомлялось про зміни клінічного перебігу віспи птиці, яке спостерігали з 1973–1974 рр. Тяжкі ураження відмічали лише в трахеї, де виявляли некротичні нашарування, які зумовлювали звужування і закупорку дихального проходу, що спричинювало високу смертність птиці (10–35%) внаслідок задухи.

Трахеальну форму віспи птиці відмічали в Новій Зеландії, Південній Америці. Нею уражались лише кури-несучки, яких утримували в клітках.

Описані й атипові випадки перебігу віспи птиці у молодих несучок в зимовий період. Процес перебігав атипово і характеризувався незначним зниженням несучості, ламкістю печінки та казеозними нашаруваннями у верхній частині трахеї.

За змішаної форми віспи зміни виявляли на шкірі і слизових оболонках ротової порожнини.

Катаральна форма віспи характеризується запаленням кон’юнктиви ока, слизової оболонки носової порожнини і підочних синусів. Гратцл і Келлер (1967) за обстеження 960 хворих на віспу курей виявили в 93,2% випадків дифтеритну, в 4,7 – змішану віспяну і дифтеритну і в 1,9% – лише шкірну форми.

Поштові голуби заражаються віспою частіше за голубів інших видів. Серед них, як правило, відмічають віспяну форму хвороби з ураженням повік, кутів дзьоба у вигляді масивних бородавчастих розростань. У ротовій порожнині можуть бути дифтеритні нашарування. Перебіг процесу такий же, як у курей.

У індичок, хворих на віспу, формуються на неоперених ділянках голови невеликі жовті віспинки. Згодом вони зливаються, уражаючи повіки і кути дзьоба. Досить часто відмічають дифтеритну і катаральну форми з ураженням кон’юнктиви без типових віспяних змін. Перехворіла на віспу птиця знижує несучість, летальність досягає 15–60%. За неускладненої шкірної форми віспи прогноз несприятливий.

Патолого-анатомічні зміни. Залежно від стадії розвитку віспяного процесу в корів можна виявити папули, везикули і пустули, вкриті брунатними кірочками, іноді поряд із віспинами – фурункули, абсцеси, флегмони. Епітелій слизової оболонки ротової порожнини відшаровується, внаслідок чого утворюються ерозії та виразки незначного діаметра (1,5–2 см). Регіонарні лімфатичні вузли дещо збільшені, капсула їх напружена, судини повнокровні. За гістологічного дослідження в епітеліальних клітинах епідермісу виявляють внутрішньоплазматичні включення типу тілець Гварнієрі. Віспа корів, спричинена вірусом вісповакцини, перебігає доброякісно з утворенням везикул і пустул на сосках та шкірі вимені. У випадку зараження вірусом віспи корів утворюються пустули більш плоскі, нерідко забарвлені в синювато-чорний колір (крововиливи), некроз захоплює глибокі шари дерми. У телят переважає ураження шкіри в ділянці голови, слизових оболонок губ, рота і носа.

Крім характерних віспяних уражень, які виявляють у тварин зажиттєво, у загиблих тварин спостерігають картину геморагічного діатезу. Серозні покриви усіяні численними крововиливами. Слизові оболонки травного каналу і респіраторної системи геморагічно запалені, з наявністю ерозій, а іноді й виразок. У легенях часто виявляють крупозну пневмонію і гангренозні ділянки. Лімфовузли збільшені і гіперемійовані. Печінка, серце і нирки – з ознаками паренхіматозної дегенерації.

Більш тяжкі зміни спостерігають у овець з ураженням всього шкірного покриву, і особливо, ніжних ділянок шкіри. На ній знаходять обмежені горбисті щільні папули діаметром 0,5–1 см, спочатку забарвлені в темно-червоний (до фіолетового) колір, який переходить у сірий. Епідерміс папул відмирає і відділяється у вигляді плівочки (пеликули), залишаючи мокру поверхню дерми, яка потім загоюється під струпом із утворенням невеликого рубця. Одночасно можуть зустрічатися й інші типи папул. Нерідко плоскі сіруваті круглої або овальної форми папули, ерозії та виразки (на місці папул) знаходять на слизових оболонках ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів і травного каналу. Віспяні вузлики виявляють в легенях, рідше – в інших органах. За тяжкої форми відмічають гастроентерити, бронхопневмонію або крупозну пневмонію, ускладнену гангреною, дистрофічні процеси в паренхіматозних органах, іноді геморагічне запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту і дихальних шляхів. У глотці й трахеї виявляють ерозії та виразки. Спостерігають збільшення всіх поверхневих і регіонарних лімфатичних вузлів, крововиливи на серозних покривах, у легенях – вогнища гепатизації.

Патолого-анатомічні зміни у кіз різнобічні, залежно від тяжкості і тривалості віспяного процесу й характеру уражень.

Віспа коней перебігає як папуло-пустульозний стоматит. Одночасно може уражатися шкіра на згинах поверхні кутового суглоба, рідше в інших місцях, а також слизові оболонки носа, очей і статевих органів.

Для віспи свиней характерна локалізація уражень на ділянках шкіри, слабо вкритих щетиною. Діаметр віспин може досягати 1,5–2,5 см. Стадія везикул виражена дещо слабше, ніж у інших видів. Можливі ураження слизової оболонки рота, верхніх дихальних шляхів, а також круглі ерозії в шлунку і кишечнику. Під мікроскопом в епітелії віспин або в місці пустул виявляють елементарні (до 0,25 мкм) тільця Пашена (за пофарбування за Гімза або сріблом за Морозовим), а також цитоплазматичні включення (до 10 мкм) – тільця Гварнієрі.

Трупи кіз або козенят, що загинули від віспи, виснажені, повіки склеєні гнійними витіканнями, іноді у вигляді кірок. На поверхні легень виявляють вогнищеві ущільнення, на розрізі за консистенцією вони нагадують лімфоїдну тканину, оточену зоною почервоніння. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла, на ній видно сірувато-білі вузлики різного розміру. Такі ж вузлики виявляють на слизовій оболонці гортані, трахеї, губ і язика. В нирках віспяні вузлики виявляють у кірковому шарі. Вони мають вигляд білуватих цяток або променистих сірувато-білих смуг. Підщелепні, заглоткові й мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені, почервонілі, набряклі, поверхня розрізу соковита. Селезінка переважно не збільшена. Нирки кровонаповнені, кірковий і мозковий шари на розрізі обмежені.

За надгострого й гострого перебігу віспи патолого-анатомічні зміни у кролів нехарактерні й подібні до тих, які спостерігаються за деяких інфекційних хвороб та інтоксикацій. За підгострого й хронічного перебігу віспи реєструють виснаження, сухість підшкірної клітковини, у носовій порожнині – слизовий або слизово-гнійний секрет. Характерні зміни (віспини й дифузні вогнища набряку й некрозу) виявляють у шкірі, підшкірній сполучній тканині і слизових оболонках. У легенях виявляють міліарні вузлики, які на пізніх стадіях хвороби некротизовані, або гнійні вогнища; просвіти бронхів заповнені пінистою рідиною. Печінка повнокровна, темно-вишневого кольору, пронизана численними білими і сірими вузликами, іноді видно некротичні вогнища. Селезінка темно-червоного або синювато-фіолетового кольору, з вогнищами некрозу. У нирках межі між шарами розмиті, мозковий шар повнокровний, спостерігаються крововиливи. Серце ніздрювате, сіруватого кольорів, коронарні судини повнокровні, мають дрібні крововиливи. У товстому кишечнику міститься значна кількість газів; стінки його розтягнуті. Сіруваті вузлики-віспини виявляють у кістковому мозку, лімфатичних вузлах, у м’язах матки і сім’яниках, у скелетних м’язах.

Для шкірної форми віспи у птиць характерне утворення на шкірі голови, гребені, сережках і кінцівках віспин завбільшки від просяної насінини до горошини, щільної консистенції, світло-брунатного або темно-брунатного кольорів. Поверхня віспин може бути гладкою або шорсткою внаслідок підсихання краплинок серозного ексудату. На місці струпів, які відпали, утворюються рубці або виразки, які довго не загоюються. Дифтеритна форма хвороби представлена дифтеритними нашаруваннями на слизових оболонках рота, глотки, носа, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу і кишечнику. Спочатку фібринозні нашарування тонкі, обмежені, а потім сирнисті, з вираженим розшаруванням, жовто-сірого кольору. Після їх зняття утворюються виразки. Ураження виявляють у стравоході і кишечнику. Гістологічними дослідженнями встановлюють розростання епітеліальних клітин, а також запальну інфільтрацію нижче розміщених шарів тканини. Епітеліальні клітини, які розмножуються, піддаються дистрофічним процесам за типом ретикулюючої або балонуючої дистрофії. За пофарбування суданом III гістологічних зрізів віспинок в епітеліальних клітинах виявляють специфічні тільця включення (тільця Болінгера).

Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних і, кінцево – лабораторних методів досліджень. В епізоотології захворювання враховують, що вівці уражуються незалежно від віку і породи, серед диких тварин таке явище проявляється в сайгаків і козерогів. У клінічному перебігу в усіх видів тварин проявляється стадійність віспяного процесу.

Для дослідження в лабораторію ветеринарної медицини надсилають вміст папул і везикул, поверхню яких попередньо очищають ватним тампоном, змоченим ефіром або спиртом. Потім везикулу проколюють біля основи тонко відтягнутим на полум’ї горілки капіляром пастерівської піпетки. Кінець піпетки згинають донизу, що полегшує відбір везикулярної рідини. Папули зскрібають скальпелем, кірки збирають пінцетом. Крім того, для вірусоскопічного дослідження роблять тонкі мазки везикулярної або пустульозної рідини на знежирених предметних скельцях. Мазки краще готувати із свіжих везикул або пустул. З цією метою їх обережно (для уникнення кровотечі) зрізають лезом безпечної бритви і внутрішньою поверхнею зрізу пустули одноразовим рухом проводять по предметному скельцю. Мазки висушують просто неба. Патологічний матеріал для вірусологічних досліджень на віспу тварин слід надсилати в замороженому або охолодженому (до 4–6^оС) вигляді.

В лабораторії ветеринарної медицини культивують вірус на курячих ембріонах або в культурі клітин, виділяють та ідентифікують збудник. Для гістологічних досліджень готують тонкий мазок з поверхні зрізаної папули, підсушують його просто неба і фарбують за Морозовим. Виявлення елементарних тілець у пофарбованих препаратах має діагностичне значення, а їх відсутність не є підставою для виключення віспи.

У овець для гістологічного дослідження вирізають змінені ділянки шкіри на межі з незміненими. Товщина кусочків не повинна перевищувати 0,5–1 см. Матеріал поміщають у фіксуючу рідину (10% розчин нейтрального формаліну, 70% або 80% етиловий спирт, рідина Карнуа, Буєна, Ценкера тощо). Рідини беруть в 20–50 разів більше, ніж матеріалу. Іноді роблять пункцію локальних лімфатичних вузлів. Взяті зразки фіксують протягом 1–2 діб за кімнатної температури. У практичних умовах матеріал для транспортування готують наступним чином. Фіксовані кусочки загортають у марлю або вату, добре просякнуту розчином формаліну, і поміщають у целофановий мішок або скляну банку з притертою кришкою, щоб виключити можливість випаровування рідини.

За підозри на віспу корів ставлять біопробу на кролях. Кролів заражають у рогівку (проба Пауля). Як правило, за абортивного або нечіткого перебігу хвороби в овець ставлять біопробу на неімунних молодих тваринах. Досліджувану суспензію, виготовлену загальноприйнятим методом у розведеннях 1:20 та 1:200, вводять внутрішньошкірно в безшерсту поверхню хвоста в дозі 0,1–0,15 см³. Спостерігають за тваринами протягом 10 діб. За позитивної реакції на місці ін’єкції розвивається місцевий віспяний процес (розеола, папула, везикула, пустула, некроз), специфічність якого вдається підтвердити методом вірусоскопії мазків, виготовлених із зрізаного епітелію розеоли, на наявність елементарних тілець.

Для індикації вірусу також використовують метод пофарбування за Морозовим на виявлення елементарних тілець-включень (що вже є діагностичним), РДП, МФА, ІФА, ПЛР. У разі виявлення тілець-включень за пофарбування, а також позитивної біопроби необхідність в інших методах лабораторної діагностики відпадає. Вірус віспи овець добре культивується в культурі клітин нирки вівці, кози, а також тестикулів барана і ягняти, гірше – в м’язовій тканині ембріона великої рогатої худоби. Для виявлення антитіл (з’являються через 5–7 днів від початку хвороби) в усіх видів тварин застосовують РН, РДП, ІФА (ретроспективна діагностика). Постінфекційний імунітет можна підтвердити зараженням тварин заздалегідь відомим активним вірусом віспи того або іншого виду тварин. У ВНДІЗТ (РФ, м. Владимир) розроблені й серійно випускаються набори для серологічної діагностики віспи овець (РЗК та РДП) і набори для діагностики віспи в ІФА (Диев В.И. и соавт., 2003).

За діагностики віспи у кіз слід враховувати, що виділення вірусу, відбір і підготовка матеріалу, зберігання, консервування й пересилка матеріалу, ідентифікація (вірусоскопія, біопроба), ретроспективна і диференційна діагностика аналогічні лабораторній діагностиці віспи овець. Аналогічним чином, не менше ніж з 5–10 ділянок відбирають патологічний матеріал від свиней.

Індикацію вірусу проводять методом вірусоскопії (пофарбування за Морозовим), електронної мікроскопії, ІАФ, ПЛР і виявлення специфічних тілець-включень. З свіжих папул роблять декілька мазків на предметних скельцях. У разі проведення вірусоскопічних досліджень уражених ділянок шкіри виявляють характерне розміщення віріонів начебто розсипаних у полі зору. Однак відсутність вірусних часток не дає підстав для виключення віспи.

Електронна мікроскопія уражених ділянок шкіри хворих на віспу поросят і виявлення характерних вірусних часток – один із методів експрес-діагностики віспи. Для проведення цього методу потрібно біля 30 хв.

Виявлення специфічних тілець-включень. Розвиток віспяних уражень в шкірі хворих добре прослідковується за гістологічного дослідження, результати якого наведені в таблиці 6.

Таблиця 6 – Результати гістологічних досліджень шкіри свині, хворої на віспу

(за Касца та Гриземером, 1962)

Примітка: (+, ++, +++) – ступінь реакції; (–) – відсутність реакції або внутрішньоклітинних включень.

Діагноз на віспу свиней вважається встановленим за наявності в гістологічних препаратах ацидофільних включень і внутрішньоядерних вакуолей у гіперплазованих кератиноцитах епідермісу шкіри. Цитоплазматичні включення за оригінальної віспи свиней належать до групи Б, тобто включень, матеріал яких бере участь в репродукції вірусу.

Для виділення вірусу проби відібраного вірусовмісного матеріалу розтирають у ступці і готують 10% суспензію на фізіологічному розчині. Якщо матеріал консервують гліцерином, його попередньо відмивають фізіологічним розчином. Суспензію центрифугують 15 хв за 2000 об/хв. Надосадову рідину відсмоктують і додають до неї 500 ОД/см³ бензилпеніциліну натрієвої солі, 250 мкг/см³ стрептоміцину сульфату і 50 ОД/см³ ністатину, струшують і витримують 12 год за 4^оС. Біопробу на поросятах ставлять у разі нечітких симптомів хвороби і отримання негативних або сумнівних результатів вірусоскопічних досліджень. Біопробу ставлять на 2–3-місячних поросятах. Надосадову рідину (0,6 см³) втирають у ділянки скарифікованої шкіри черева. Біопробу вважають позитивною у разі утворення за ходом насічок через 6–8 діб характерних везикульозно-пустульозних висипань і за виявлення елементарних тілець під час мікроскопії.

Для дослідження від курей відбирають свіжі віспяні ураження переважно з лицьової частини голови (гребінь, борідки, сережки) або свіжі дифтеритні ураження гортані і трахеї. Беруть пінцетом акуратно зрізану безпечною бритвою віспяну бородавку (краще незначну кількість вмісту віспяного пухирця) і роблять мазки.

Для виділення вірусу з патологічного матеріалу на курячих ембріонах (КЕ) або курчатах готують 10% суспензію, як і під час зараження поросят. Кожним розведенням (по 0,2 см³) заражають на ХАО по чотири 10–12-денних ембріони, які інкубують протягом 6 діб. Загиблих на 3-тю добу і пізніше, та тих, що залишились живими, на 6-ту добу після зараження ембріонів охолоджують і проводять розтин. За позитивної реакції на ХАО виявляють окремо розміщені або злиті віспини.

Віруси віспи курей і голубів добре розмножуються на ХАО курячого ембріона, розрізняючись між собою характером уражень мембрани та ступенем генералізації в тілі зародка. Штами, що належать до вірусу віспи курей, як правило, уражують ХАО і виявляються в тканинах та органах зародка, а голубиний вірус віспи не спричинює генералізації процесу в ембріоні і розмножується переважно у відшарованій ділянці ХАО. У разі виявлення на ХАО віспин слід враховувати, що під впливом вірусу віспи голубів виникають найбільш великі, товсті, компактні, з випуклою серединою вогнища віспяних уражень діаметром 5–6 мм, які не некротизуються. За значної дози зараження відмічається велике потовщення і драглеподібний набряк усієї оболонки (вигляд медузи). Під дією вірусу віспи курей з’являються більш дрібні (3–5 мм у діаметрі) плоскі ураження, іноді з нерівними краями. За значної дози зараження спостерігається велике потовщення оболонки, яка має білувате забарвлення. Вірус віспи індичок формує білуваті слабо виражені вогнищеві ураження діаметром 2–3 мм, часто оточені кільцеподібною зоною, які нагадують вплив вірусу віспи голубів. Вірус віспи канарок викликає виникнення диференційних вогнищ. Первинні вогнища середніх розмірів, розлиті і нагадують ураження, які викликає вірус віспи голубів. Вторинні вогнища мають вигляд дрібних білуватих точок. Під дією вірусу вісповакцини виникають добре видимі вогнища вже на 3-тю добу після інфікування. Вони плоскі, мають діаметр 2–3 мм, з чітким центральним некрозом у первинних вогнищах.