РОЛЬ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВІЗАЖИСТА

Потяг до прекрасного, уміння бачити в буденному високе становить одну з етнічних ознак українського народу. Народна педагогіка акцентувала увагу на формуванні естетичного ставлення людини до всіх сфер і проявів її земного існування, природи, праці, громадської діяльності, мистецтва та власної поведінки. Головні орієнтири естетичного виховання вбачалися у тому, щоб навчити кожну особистість жити за неписаними законами краси й благородства, сформувати в підростаючого покоління навички творити прекрасне.

Але сучасний стан сформованості естетичної культури характеризується наявністю певних суперечностей, що пов’язані з відсутністю новітніх педагогічних технологій, спрямованих на розвиток у майбутніх фахівців-візажистів професійної компетентності та естетичної свідомості.

Сучасний соціум порушив гуманні та високо естетичні традиції українського народу. Природно-побутове оточення молоді зорганізоване так, що не розширює її естетичний світогляд, не збагачує досвід емоційно-естетичного сприймання життєвих реалій. На такому ґрунті ускладнюється загальнокультурна ситуація. Класичне народне мистецтво, у якому в концентрованому вигляді представлені духовні досягнення людства, поступово втрачає свої позиції в естетичному розвитку особистості. Відбувається певна вульгаризація культурного середовища.

Мета цього розділу – визначити сутність понять „культура”, “естетична культура”, „естетична культура майбутніх візажистів”, сформулювати основні показники сформованості естетичної культури майбутнього візажиста та окреслити роль естетичної культури в процесі підготовки візажистів.

Звернімося до понять „культура”, „естетична культура”. Л. Печко та Н. Крилова підкреслюють, що естетична культура є фактором активізації творчого потенціалу особистості. Властивість естетичної культури – перетворювати дійсність за законами краси в процесі естетичної діяльності – підкреслюється її інтегрально-особистісне утворення, яке дозволяє творити прекрасне в життєдіяльності й у людських стосунках.

Психологічні характеристики культури об’єднують аналіз особливостей і джерел суб’єктивного досвіду, визначають його місце у структурі особистості. Сучасна психологія розглядає культуру як один із компонентів структури особистості (Л. Воробйова, Т. Снегірьова), що об’єднує знання, звички, навички й уміння та характеризує індивідуальну культуру особистості (К. Платонов). Поряд з категорією „культура” ґрунтовно досліджується і категорія „естетичної культури”.

„Естетичне” (від грец. «aestethicos» – здатність відчувати) – основна категорія естетичної науки, що аналізує почуттєве ставлення людини до дійсності і, насамперед, мистецтва.

І. Зязюн визначає естетичну культуру як специфічний, емоційно-почуттєвий досвід людини, який через потреби, мотиви, установки тощо зумовлює відношення людини до предметів і явищ об’єктивного світу та їх оцінку в парадигмі позитивне-негативне.

З. Калницька розглядає естетичну культуру як результат естетичної діяльності, що включається до структури свідомості й може бути інтеріоризована за певних умов.

Ми визначаємо естетичну культуру як сукупність естетичних знань, умінь та навичок, набутих в естетичний діяльності, що стали внутрішньою сутністю особистості в процесі естетичного навчання та виховання та зумовленістю її естетичних почуттів, поглядів, потреб, смаків, ідеалів.

У більшості сучасних наукових праць просліджується тенденція дослідження естетичної культури та естетичного відношення як форми його виявлення у відокремленості їх складників. Структурні компоненти естетичної культури не можуть бути досліджені, а тим більше сформовані відокремлено один від одного, якщо вони є елементами цілого. Неможливо формувати естетичні смаки, оцінки, ідеали тощо незалежно від перебудови та трансформації відповідним чином усіх інших елементів системи.

У педагогічних теоретико-експериментальних дослідженнях Т. Завадської, О. Олексюк, О. Шевнюк розробляється формування художньо-естетичної культури. Необхідно, перш за все, дати визначення цьому поняттю та виявити його специфіку.

Художньо-естетична культура – це особливий вид естетичної культури, результат художньої діяльності як діяльності нової якості. В результаті такої діяльності формується культура, яку можна визначити як художньо-естетична.

Отже, розгортання та збагачення естетичної культури відбувається у такому напрямі: художньо-естетична культура – естетична культура. Оскільки естетична культура є інтегративною якістю особистості, що містить знання, уміння й емоційно-ціннісне відношення, то стосовно її розвитку в майбутнього візажиста можна відзначити такі його складники:

1. Мотиваційний: естетико-педагогічна спрямованість діяльності майбутнього візажиста.

2. Когнітивний: художньо-естетична ерудованість (знання в галузі естетики, світового мистецтва, теорії мистецтва і виховання).

3. Діяльнісно-творчий: творча активність у всіх виявах педагогічної діяльності.

Якщо розглядати естетичну культуру особистості як замовлення її естетичного відношення до дійсності та умову її подальшого саморозвитку, то в структурі особистості вчителя естетичне ставлення до педагогічної діяльності вчителя виявляється як напрям її удосконалення. Естетичне переживання педагогічної діяльності стає метою, що конкретизує естетико-виховну потребу особистості вчителя, а також викликає активно-дійове ставлення до неї, прагнення до творення доцільної досконалості процесу виховання учнів.

У професіограмі візажиста естетична культура посідає центральне місце, на підґрунті якого вибудовуються його професійно-педагогічні здібності, оскільки естетична культура характеризує обсяг знань, умінь і навичок естетичної діяльності, а також особистісні компоненти структури його свідомості: естетичні погляди, смаки, інтереси тощо.

Отже, естетична культура зумовлює характер функціонування кожного з компонентів структури особистості фахівця-візажиста, надаючи їм певної естетичної орієнтації.

Розвинене естетичне почуття формує основу естетичного смаку майбутнього фахівця-візажиста, виявляється як складний комплекс психічних якостей, у яких відбиваються здібності сприймати естетичне, усвідомлювати його, оцінювати.

Саме тому, що мистецтво звертається до духовного світу людини, збагачує його досвідом почуттів та емоційних переживань інших людей, звеличує й очищує духовність, у чому виявляється її катарсистичний вплив (Арістотель, Л. Виготський), можна стверджувати, що мистецтво формує естетичну культуру людини, її духовно-почуттєвий світ.

Залучення особистості до спадщини мистецтва приводить до того, що її почуття, смаки, потреби набувають нового змісту, відповідної естетичної форми. Необхідна ще й естетична освіта та виховання. У цьому випадку мистецтво перетворюється у засіб розвитку естетичних здібностей, умінь та навичок естетичної діяльності. За висловом А. Маслоу, відбувається «актуалізація потенцій» – адекватне вираження внутрішнього змісту в зовнішній діяльності.

Таким чином, естетична культура майбутнього фахівця-візажиста визначає його естетико-виховні можливості. У цьому випадку рівень художньої адекватності буде одночасно й показником сформованості естетичної культури студента.

Володіння певними теоретичними знаннями та практичними навичками є художньо-естетичним самовираженням, моментом самореалізації особистості фахівця. Студент виражає у своїй спеціалізованій діяльності, у своїй майстерності своє розуміння, бачення змісту його творчості – створює художній образ (міф) відповідно до особистісних почуттів, думок, свого світовідчуття.

На основі відокремлених компонентів естетичної культури майбутнього спеціаліста і їх складників можна визначити критерії його сформованості:

- естетико-педагогічна спрямованість мотиваційної сфери. Показники – вияв зацікавленості у професійній діяльності, розвиненість естетичних потреб та інтересів, різноманітність особистісних художніх уподобань;

- художньо-естетична ерудованість. Показники – виявлення знань у сфері естетики, світової художньої культури, наявність фонду спеціальних знань, умінь та навичок, здатність правильно визначати естетичні категорії у сфері мистецтва;

- творчі вияви. Показники – оперування художньо-естетичними знаннями, використання творчих елементів в організації професійної діяльності, вияв здатності до творчого підходу в ній.

Взаємозв’язок естетичного і професійного набув певного характеру в різні історичні періоди суспільного розвитку. У наш час спостерігається помітне наближення сфер естетичного і професійного. Прикладом цього є розвиток технічної естетики, підвищення естетичної культури педагогічних працівників, створення умов для розвитку професійного мистецтва.

Естетична ідея є суттєвим фактором розвитку як суспільства в цілому, так і такої його галузі, як культура. Покладена в основу культуротворчого процесу ідея краси, гармонії, виразності виявляє свою здатність до генералізації творчого задуму. Ця закономірність спостерігається на матеріалі різних форм і напрямів культуротворчої діяльності суспільства й окремої людини. Усвідомлення цього дозволяє нам інтерпретувати систему естетичної культури як результат культуротворчого процесу, таких його проявів, як етнохудожня, професійно-мистецька та соціокультурна професійна діяльність. Перші з них є унікальним явищем, яке містить у собі значний потенціал емоційно-чуттєвого сприймання та художньо-образного відображення естетичного в навколишній дійсності.

Визначаючи естетичну культуру як основу основ естетичного виховання майбутнього фахівця-візажиста, учені схильні вважати, що вона розвивається завдяки єдності і взаємозумовленості низки компонентів, а саме: когнітивного, емотивного й конативного. Підставою для такого узагальнення є розробка психологами й педагогами теорії особистісних потенціалів. Згідно з цією теорією виділяють пізнавальний, творчий, ціннісно-орієнтаційний, художній і комунікативний потенціал. При цьому, як зазначають науковці, три з цих потенціалів є особливими, тому що охоплюють розум (пізнавальний), почуття (почуттєво-емоційний) і волю (діяльнісний) особистості.

Взаємозв’язок естетичного й пізнавального передбачає певну активність студентів. Так, у процесі художнього сприйняття, як зазначає О. Рудницька, доцільно виділити три основні ступені. Кожний з яких є специфічним і передбачає оволодіння відповідними способами мистецько-пізнавальної діяльності: перцептивні процеси; аналіз виразно-смислового значення художньої мови; інтерпретація емоційно-образного змісту твору.

На першому ступені реципієнту необхідні вміння, які дають змогу вирізняти фігуро-фонові зв’язки твору (наприклад, уточнювати „фігуру” мелодії як ключової категорії змістової сутності музики). Другий ступінь пов’язаний з переходом від перцепції до осягнення виразно-смислових значень художньої інформації, з аналізом об’єктивно даного тексту, пізнання авторської думки, категоризацією отриманої емоційної інформації. Його успішність залежить від ерудиції сприймаючого, яка зумовлює адекватність розуміння мистецтва. На третьому ступені першочергового значення набувають уміння особистісного освоєння художньої образності, пошукової активності, котрі спрямовують фантазію, пам’ять, силу уявлення реципієнта і є „гарантією” його сприйнятливості до мистецтва. Завдяки асоціативному мисленню, інтуїції учні пізнають глибинний, „підтекстовий” смисл художньої образності. Унаслідок чого в їхній свідомості створюється специфічний художньо-світоглядний концепт”.

Естетична культура особистості містить у собі значний обсяг знань, умінь і навичок, спирається на засвоєні в попередні роки поняття, уявлення, погляди та орієнтації. Ідеться про складну систему ціннісних утворень особистості, її спроможність бути активним чи пасивним учасником педагогічної дії. У науковій практиці все частіше підкреслюється значущість того, що набута раніше естетична культура має бути в ролі інформаційного фонду, на який може спиратися візажист у своїй роботі й цілеспрямовано використовувати його освітньо-виховний потенціал.

Водночас спостерігається на практиці зворотний процес, суть якого полягає у накопиченні естетичних вражень та знань. Але вони залишаються лише інформаційним тлом, не задіяним у різних формах та напрямках педагогічного процесу. Це викликає занепокоєння у вчених-педагогів і особливо хвилює стан реалізації системи естетичної культури в майбутніх фахівців-візажистів. Звідси цілком логічною ми вважаємо вимогу сучасної практики щодо підготовки педагогічних працівників на тій основі, коли б засвоювана естетична культура перетворювалася в активну основу вирішення професійних завдань. Знання естетики професійної творчості відкривають важливий аспект у системі формування естетичної свідомості й діяльності фахівця.

Адже праця візажиста є творчою за своїм змістом і способами здійснення. Вона не може бути ефективною і приносити користь, якщо відзначається домінуючим виявленням стандартів мислення, інертністю і байдужістю до того, що відбувається на практиці професійної діяльності. Професійна творчість є об’єктивно зумовленим процесом, до якого треба готувати майбутнього фахівця-візажиста, підтримувати його креативні сили й можливості.

Освоєння прекрасного не може бути функціонально реалізованим без відповідної активності особистості. Людина здатна засвоювати й певний час зберігати знання про прекрасне й піднесене. Але цього виявляється недостатнім для того, щоб ці знання перетворилися в систему естетичних цінностей особистості. Потрібна духовно-практична дія, наповнена естетичним змістом і спрямована на втілення ідеї краси у процесі певних видів діяльності.

У науково-педагогічній літературі наголошується на тому, що естетичне виховання – це виховання любові до прекрасного, а також розвиток у людині здатності самій творити прекрасне. У зв’язку з цим Є. Шевцов пропонує такі напрями стимулювання естетичної активності особистості:

- виховання естетичних потреб і здатності правильного розуміння прекрасного в мистецтві, у природі, у явищах суспільного життя, у людських взаєминах, у побуті;

- розвиток естетичної сприйнятливості й поступове вироблення системи естетичних уявлень, почуттів і переживань, виховання естетичних смаків на основі поступового ознайомлення з творами мистецтва різних видів;

- розвиток художніх здібностей і прищеплення знань, умінь і навичок для користування засобами того чи іншого мистецтва й можливості вносити елементи краси в суспільне й індивідуальне життя.

Естетичне ставлення до педагогічної праці свідчить про те, що вчитель виявляє духовно-практичний зв’язок з предметом своєї діяльності, у результаті чого його праця перестає бути лише засобом вирішення практичних питань і набуває ознаки високої духовності, емоційно-чуттєвої виразності та цілісності. Немає сумніву в тому, що естетичне ставлення вчителя до праці є найвищим показником її змісту і характеру організації, свідчить про гармонійне поєднання таких її проявів, як зміст, форми, методи, етапи та способи.

Практична підготовка студентів-візажистів у педагогічному навчальному закладі має бути пов’язана з розвитком емоційно-чуттєвого сприймання краси. У процесі набуття професійної освіти майбутні візажисти повинні оволодіти вміннями й навичками естетичної оцінки своїх дій, творчого розв’язання професійних завдань, що пов’язані з естетичним змістом професійної діяльності. Духовно-практичне освоєння системи естетичної культури передбачає оволодіння необхідними способами організації педагогічного процесу з урахуванням естетичних вимог.

Необхідність збагачення духовно-естетичного середовища студента передбачає посилення його уваги до таких проявів, як естетичне сприймання й оцінка явищ суспільного життя, розвиток професійного мистецтва. Усі вони є складовими компонентами того середовища, у якому знаходиться майбутній візажист, у якому він прагне себе самореалізувати. Звідси виникає гостра потреба в посиленні естетичного впливу на зміст і характер процесів, що відбуваються у сфері художнього середовища, наближення його можливостей до створення соціокультурних умов задоволення потреб студента у спілкуванні з прекрасним.

До середовища, у якому знаходиться майбутній фахівець-візажист значний період свого навчання, слід віднести мистецтво. Воно є одним із впливових факторів розвитку його особистості. Залежно від змісту й характеру духовно-практичних зв’язків, що утворюються між студентом і світом мистецтва, здійснюється прояв його творчих сил і можливостей. На цю закономірність звертає увагу Н. Миропольська, підкреслюючи, що в „художньо-естетичній культурі майбутній фахівець знаходить джерело духовного збагачення, морального вдосконалення, співпереживання, прояву творчих сил і здібностей. У плідному спілкуванні з мистецтвом він набуває досвіду, що створює умови для всебічного використання можливостей художньої культури, що виховують і розвивають творчу особистість ”.

Таким чином, принципи побудови зазначеної системи засвідчують, що естетичні знання, поняття, уявлення акумулюються у свідомості студента не для того, щоб залишатися певний час інформаційним тлом. Їх головна роль полягає у тому, щоб створювати необхідні передумови для цілеспрямованої організації діяльності за законами краси. Як зазначає І. Зязюн, „будь-яка професійна підготовка вимагає не тільки засвоєння певної кількості знань, а й вироблення вмінь і навичок формування певного мислення, культури сприйняття, уяви та інших якостей ” .

Перспективними залишаються питання формування естетичної культури майбутніх візажистів, косметологів, перукарів, адже зазначена проблема на сьогоднішній день є досить актуальною, бо зміцнюється ринок побутових послуг, удосконалюється система обслуговування населення. Тому завдання нашого навчального закладу – підготувати професійних, конкурентоздатних майстрів у галузі сфери послуг.