Авторитарний і гуманітарний підходи щодо культури в богослов'ї

Визнаючи за православ'ям величезну роль у розвитку культури, варто констатувати й те, що воно врешті-решт являє собою тип «авторитарної» релігії, якщо скористатися термінологією Е. Фромма. До характерних ознак останньої відносяться:

• визнання людиною якоїсь вищої невидимої сили, що визначає його долю й вимагає шанування і слухняності;

• основою поклоніння є факт панування цієї сили над людиною;

• головною чеснотою є слухняність;

• непокора — головний гріх;

• визнання божества всемогутньою, всевідаючою силою, що сто­їть над людьми, символом абсолютного панування.

«Гуманітарний» — тип релігій з такими ознаками:

• визнання релігії як засобу єднання зі світобудовою, що будуєть­ся на зв'язку зі світом і осягається людською любов'ю;

• основою поклоніння в «гуманітарній» релігії є моральні якості божества, першочерговими серед яких визнаються справедли­вість і любов;

• головною чеснотою вважається самовдосконалення;

• гріх — це сліпа покірність;

• божество мислиться символом власних здібностей людини, що їх він повинний прагнути перетворити в дійсність;

• людина виявляється здатною до збагнення істини, правди й лю­бові. Домінуючим настроєм повинні бути не скорбота й почуття провини, а радість.

Глава римсько-католи­цької церкви сформулював її в такий спосіб: реакультувати віру в різних культурних регіонах і відродити цінність християнського гу­манізму. Головний постулат полягає в тому, що «релігія є сферою, у якій кожен народ виражає своє розуміння цінностей», тож вона і ли­ше вона «є формальним і істотним елементом усякої культури».

Таким чином, задача акультурації полягає, по-перше, в привне­сенні християнських начал у нехристиянські, передовсім африкан­ські, культури, тобто в своєрідному місіонерстві, а, по-друге, у про­тистоянні секулярним культурним цінностям. У цьому сенсі висло­вився Іоанн-Павло II, закликаючи «відчинити двері суспільства й ін­ститутів культури дії Бога», оскільки він «друг людини й діє через людину, змушуючи її повірити в свою людяність, у своє буття й у своє царствене достоїнство у світі».

Підводячи підсумки, варто відзначити, що, поза всякими сумні­вами, релігія є не репродуктивним (таким, що механічно відтворює, копіює), як традиційно було прийнято думати в рамках войовничого атеїзму, а абсолютно творчим, генеративним внутрішнім елементом культури, що тим не менш не виключало різних за емоційним нака­лом форм їхнього альянсу. Про це красномовно свідчить вся історія світового мистецтва.