Співвідношення сакрального й профанного в житті церкви

У попередньой темі мова йшла про використання фольк­лорно-ігрових елементів у практиці православного культу. Анало­гічні видовищні прецеденти знав і католицизм. Ще в X - XIII сто­літтях у католицьких обителях була досить широко розповсюд­жена вистава, виконавцями якої були самі мешканці монастиря. Вона була реакцією на утиски монастирів світською владою. Зі­бравшись у храмі, ченці виносили гробниці з останками святих, посипали їх тернами, а потім падали долілиць на підлогу храму, проклинаючи своїх кривдників. Ця вистава проходила в присутно­сті пастви.

Характерне для християнського мистецтва протиставлення «вер­ху» й «низу», священного й профанного було послаблене тим, що під час міських свят, карнавалів, церква допускала наявність у мові майданної культури елементів пародії на сакральне. Осел, що вво­диться в храм, у карнавальному видовищі міг символізувати Христа, ковбаса — використовуватися замість кадильниці, богослужіння не­рідко оздоблялося буфонними образами, блазень і священик могли затіяти комічну сварку, причому останній цілком професійно розва­жав парафіян непристойностями, а диякон кричав ослом або пере­вдягався в жіночий костюм.

Деяких каноніків за збиток, заподіяний під час свята посоха або дурнів, навіть штрафували. Ігрове пародіювання сакрального, пафо­су храмової служби, лише на перший погляд може видатися його профанацією й, що зовсім уже невірно, — проявом народного анти­клерикалізму. Насправді його першочерговою метою було посилення священного змісту за допомогою переводу його (на час свята, зви­чайно) у площину ігрового дуріння.

Правда, і в католицькій культурі нерідкі були прецеденти ортодоксалізму, властиві деяким богословам. У XII столітті католицький авторитет Ельред покритикував тих священиків, чий темперамент допускав ігрові привнесення в літургію, що перетворюють храм на театр. Деякі, писав він, «під час служби то підвищують, то знижу­ють голос, неначе граючи ним... зображують то передсмертні муки, то неземний захват і при цьому спотворюють тіло кривляннями, за­позиченими в гістріонів».