Релігійне мистецтво?

Таким чином, поляризація церковного і світського мистецтва, спроба представити їх анатагоністами, властива більшості зразків войовничої-атеїстичної літератури, — не дає об'єктивного уявлення про зв'язки двох цих феноменів.

Єдність релігійного і світського начал у рамках одного худож­нього акта прекрасно підтверджується наявністю двох видовищних форм, досить популярних у західноєвропейській і українській куль­турах — шкільного театру і вертепу, що поєднували в рамках одного уявлення два типи сюжетів: біблійного й розважально-побутового. Причому вони прекрасно «уживались» у спектаклі, не суперечили, а доповнювали один одного. Глядачі з однаковою увагою сприймали обидві частини вистави.

Про рівноправність слова як такого й музичного ряду богослу­жіння говорив і П. Флоренський. Слово в його інтерпретації — єд­ність не тільки суто релігійного, але й рівнозначних йому художньо-образних засобів доведення його змісту до пастви. Слово, пише фі­лософ, «на кожному поверсі своєї будівлі... є світ» (9,241). Про єдність усіх релігійних і художньо-естетичних складових культу писав П. Флоренский у відомій статті «Храмове дійство як синтез мистецтв», опублікованій у журналі «Маковець». Взаємодію релігії й мистецтва він визначає як духовну цілісність, певну систему дію­чих відносин, що визначають її специфічне існування.

У самій же системі мистецтв, що існує всередині цілісного хра­мового дійства, може існувати провідний вид, що визначає принци­пи функціонування художньої складової культу. Це декоративно-прикладне мистецтво в буддизмі або ісламі, образотворче й пластич­не мистецтво в християнстві, театрально-видовищні й музичні еле­менти в кожній релігії. Утім, система ця досить рухлива і згодом у якості домінанти всередині однієї конфесії може виступити і який-небудь інший вид мистецтва.

Тому, доцільніше говорити про ті чи інші види або жанри мистецтва, нарешті, про окремі твори, включені в культо­ву практику, відокремлюючи їх від артефактів, що використовують біблійні й інші релігійні сюжети. І спеціального аналізу потребують ті твори, споконвічною метою творців яких було включення їх у хра­мовий простір, тобто ті, що призначалися для культових потреб, на­решті, з'явилися на світ за замовленням церкви. Саме до них висува­лися особливі художньо-естетичні вимоги, зокрема необхідність від­повідності канону.