Православне богослов'я про сутність культури

Частина православних священнослужителів і сьогодні у своїх поглядах і богослужбовій практиці не змінила ранньосередньовічної переконаності в тому, що всі світські прояви в культурі й мистецтві — від лукавого. Прикладом може служити недавня відмова молодого священика однієї з московських парафій відправляти похорон загиб­лого від рук терористів заручника, одного з захоплених на спектаклі «Норд-ост». Причину невиконання обряду священнослужитель по­яснив тим, що небіжчик був убитий під час присутності на сатанин­ському видовищі. Така позиція — вже не просто церковний традиці­оналізм, а повна зупинка часу.

Саме прихильність до суворого дотримання традицій надає пра­вославній культурології агеластичний (антисміховий, гранично суво­рий) характер. Можливо, тому саме в православній традиції вкоре­нилося переконання, що Христос — фігура абсолютно серйозна, на­віть під час свого перебування в земному людської образі.

Католицькі ж теологи в основній масі акцентують положення про двоїсту природу Христа, про сполучення в ньому божественного й людського начал.

У зв'язку зі сказаним особливо актуалізованою стає проблема співвідношення Христа й духовної культури, у розв'язанні якої ка­толиками висувається ряд граней.

Перша — Христос проти культури. Ця теза базується на засте­реженні євангеліста Іоанна про те, що любов до цього світу руйнує віру.

Другий напрям цілком узгоджує Христа з культурою. Він ви­ступає в амплуа вчителя, філософа, гуманіста, але лише за умови: Ісус покликаний не перетворювати, а лише благословляти світ.

Ортодоксальне православ'я з його теоцентричним типом мислення жорстко розмежовує в аксіологічному плані сакральну й мирську сфери людського буття, вирізняючи дві форми духов­ності: релігійну й світську. При цьому в останній духовним є ли­ше те, що тяжіє до абсолюту, ті артефакти, що тією чи іншою мі­рою виявляють тягу до нього, будучи за формою світськими.

З XVI століття в практиці російської православної церкви з'яв­ляється безпрецедентний для того часу феномен: театралізовані дій­ства — літургійні драми, приурочені до різних подій біблійної істо­рії. Ці драми утворили два цикли: великодній, до складу якого вхо­дили «Хід на осляті» («Дійство квітоносія»), а також постановка -«Умовіння ніг» і різдвяний, до якого відноситься самий видовищний православний спектакль — «Піщне дійство».