IV. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у розвиток української культури

У XV - першій половині XVII ст. в українській культурі стали помітні розвиток гуманістичних ідей та реформаційні настрої.

Цьому сприяли, по-перше, толерантна позиція щодо українсь­кої культури з боку Великого князівства литовського, а також носії українського інтелектуального життя, які здобували освіту у поль­ських та західноєвропейських університетах (Петро Кордовая, Іван "з Рутенії", Герман Вілевич з Києва, Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський, Герасим Смотрицький, Іван Вишенський, Стефан Зизаній, Захарій Копестинський та ін.)

Твори цих гуманістів були спрямовані на людину, її місце у тогочасному світі. Вони оспівували особисті свободи, суспільство, потяг до наукових знань, повагу до рідної мови, культури, історії тощо.

Свою освіченість вони черпали у Краківському, Празькому, Болонському, Падуанському, Базельському, Гейдельберзькому, Лейденському та інших університетах. Вчені підрахували, що тіль­ки в Краківському університеті у ХУ-ХVІ ст. здобували освіту бли­зько 800 вихідців з України .

Особливе місце серед українських гуманістів посіли Станіс­лав Оріховський, Йосип Верещинський, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський.

Станіслав Оріховський був найвизначнішою постаттю серед східнослов'янських гуманістів XVI ст. Письменник, мислитель, тон­кий знавець класичної латини. У Західній Європі його величали "рутенським Демосфеном", порівнювали з Ціцероном. Твори С.Оріховського ще за життя, за висловом польського історика Мар­тина Кромера, були відомі в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині і складали гордість і захист Вітчизни. "Мені доводилося чувати, - писав він, - схвальні відгуки про твої твори... Я не зустрічав там вченого, який би не читав їх і не підносив до небес твоєї дотеп­ності, красномовства та вченості. І я був гордий твоєю сла­вою... "ІІ

Перу Оріховського належать такі праці, як: "Про турецьку за­грозу", "Промова на похоронах Сигізмунда І" та ін. В центрі уваги його поглядів була турбота про просту людину, її велич, пізнання навколишнього світу, розбудова правової держави, розвиток істо­ричної науки, дослідження етногенезу слов'ян тощо. Словом, ідейна творчість "рутенського Демосфена" була на рівні тогочасної західноєвропейської гуманістичної думки.

Цікаву творчу спадщину залишив для нас український гума­ніст кінця XVI ст. Йосип Верещинський. Він ніколи не зрікався свого українського коріння. Верещинський завжди з гордістю заявляв, що він сповідує православні погляди. У своїх працях Верещинський з великою силою змальовує образ сплюндрованої загарбниками України, прагне допомогти їй визволитися з-під турецько-татарського ярма, закликає Європу сприяти Україні в боротьбі за не­залежність. Він вперше ввів до політичного словника назву "україн­ський народ". Верещинський виявляє гордість за українську землю, її щедрість, був переконаний, що в України - велике майбутнє 15.

Почесне місце серед плеяди тогочасних українських гуманістів належить Мелетію Смотрицькому.

Професорсько-академічне оточення, в якому ріс М.Смотрицький, вплинуло на формування його поглядів. Серед ко­лег батька, професора Острозької академії, членів вченого гуртка було багато відомих представників інтелектуальної елі­ти тодішньої України.

Навчаючись в Острозькій академії, М.Смотрицький по­знайомився з І.Борецьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, Є.Плетенецьким, Л.Зизанієм, яким судилося пізніше зайняти почесне місце в пантеоні історії української культури.

Його праці "Апологія", "Антиграфи", "Тренос, або плач Східної церкви", «Граматика словенська", "Протестація", 'Паранозіс" та ін. були просякнуті пересторогою громадсь­кої війни на релігійній основі. Він жорстко критикував не­правильну поведінку церковних ієрархів, закликав до єднан­ня церковного життя, мирного розв'язання міжконфесійних проблем. Проте намагання М.Смотрицького засіяти міжко­нфесійну ниву миром потерпіли крах

Культурне життя українського народу у XVI - першій полови­ні XVII ст. збагатилося розвитком друкарської справи. Друкарня 1573 р., відкрита у Львові втікачем із Москви І.Федоровим, допов­нилася такими ж підприємствами в Острозі, Стрятині, Крилосі, Ки­єво-Печерській Лаврі та інших містах.

Іван Федоров був першим російським і українським дру­карем. У1564 р. він видав у Москві першу друковану книжку "Апостол". Через переслідування його з боку переписувачів книг та деякої частини духовенства він змушений був пере­селитися у Білорусію. Зупинившись у м. Заблудові (в маєтку магната Г.Ходкевича), Іван Федоров організував друкування книг. Незабаром він переїхав у Львів і в 1574 р. надрукував першу книгу в Україні - "Апостол". Потім І.Федоров жив в Острозі, де надрукував відому "Острозьку Біблію". На Укра­їні він написав і видав "Граматику". Помер І.Федоров у Львові в 1583 р.

Знайомлячись зі Львівським "Апостолом", дослідник у після­мові знайде слова І.Федорова до нас - нащадків, в яких просить оцінити його працю, а також подякувати тим меценатам від культу­ри, які благословили його на книгодрукування та допомогли йому у цій святій справі:

"Якщо доведеться кому-небуль, — пише І. Федоров, - (із вас) (коли-небуль) у цю корисну для душі апостолову книгу загля­нути, то перш за все... як щось з огріхами (з помилками) знайдете (в цій книзі), то ради Бога виправляйте, благословіть (нашу працю), а не проклинайте, бо ж це писав не дух святий і не ангел, але рука грішна і тлінна, як і інші непокарані.

Видрукував я цю корисну для душі книгу "Апостол" в сла­вному місті Львові на славу всемогутньої, живоначальної Тройці.. ,"

Було помітне також пожвавлення літописання. Так, наприклад, певним вкладом в історію була поява Густинського, Львівського та Острозького літописів.

На базі Острозької та Львівської братських шкіл у другій по­ловині XVI ст. з'явився перший шкільний театр, а в 1578 р. у Кам'ян­ці - перший музичний колектив.

Отже, напрошується висновок, що у XV - першій половині XVII ст. гуманістичні ідеї, нові тенденції проникали у всі сфери українського культурного життя. Вони були яскравими свідченнями пробудження нової національної свідомості українського народу, сприяли його консолідації та подальшому історичному формуванню.