Gt; РильськийМаксим Вечірні розмови// Рильський Максим. Зібраннятворів: У 20 т.— К. 19X8. Т. 18. -С. 420. 3 страница

Як було вже встановлено, журналістика —це передусім збирання інформації. Лише на базі зібраної зовнішньої інформації можливе виго­товлення внутрішньої інформації, тобто створення власної концепції подій. У переважній же більшості випадків журналістика займається по­шуком новин у інформаційних джерел і оприлюдненням, публікацією (тобто, донесенням до публіки) повідомлень про них. Методам збиран­ня зовнішньої інформації і присвячено цей виклад.

Усе життя, а особливо на початку кар'єри, журналістові доводить­ся виконувати роль репортера — почесне амплуа в галузі масово-інформа­ційної діяльності. "Журналіста ноги годують", — недарма існує така про­фесійна приказка. Зрозуміло, в даному випадку мова йде про збирання зовнішньої інформації, нагромадження фактів, а не про вироблення внут­рішньої інформації, зміст якої полягає в узагальненні й поясненні фактів.

Праця журналіста може бути порівняна з айсбергом. Лише 1/9 йо­го визирає над поверхнею океан}'. Це видима для сприймачів частина масово-інформаційної діяльності — написаний або усний текст. Але 8/9 маси крижаної гори ховається під водою. Це величезна підготовча робо­та журналіста по збиранню інформації, яка й лягає в основу матеріалу. Як правило, слабкі журналістські твори виходять не внаслідок поганого вміння працювати зі словом, опрацьовувати вербально вже зібраний ма­теріал, а внаслідок поверхового уявлення про саму проблему, що обра­на за предмет статті чи нарису, недостатньої діяльності в справі збиран­ня інформації, утворення ситуації інформаційної недостатності, що не­гайно позначається на якості кінцевого результату журналістської праці.

Існує лише три методи збирання зовнішньої інформації:

1) спостереження,

2) вивчення документів і джерел,

3) інтерв'ю.

І. Спостереження — пасивний метод збирання інформації. Сут­ність його полягає в тому, щоб, дивлячись, помічати кого- чи що-не-будь, звертати увагу на когось, щось.

Кожен журналіст мусить бути пильним, уважним до деталей спо­стерігачем. У багатьох випадках спостереження є початковиметапом підготовки матеріалу, є поштовхом, який народжує потім обширний за-дум статті чи нарису, призводитьдо журналістського розслідування. Але, якправило, завжди в значномужурналістському матеріалі наявні елементи, джерелом яким є метод спостереження. Це все те, що побаче­не власними очима журналіста: портрети, інтер'єри,пейзажі тощо- А відтак, спостереження, відіграючи ніби другорядну роль у збиранні інформації, займаг значне місце в журналістській творчості, наявне в кожному розлогому матеріалі.

Журналіст— це щоденний, вічний Спостерігач. Він ніколине прой­де повз цікаву подію, свідком якої став мимоволі, випадково. Він ніколи не пропустить нагоди познайомитися з цікавою людиною.Він спостерігає по дорозі на роботу й по дорозі додому, у будень, у свято і у вихідний день. Усе спостережене він збираєу скарбничку свого журналістськогодосвіду, якщо не для негайного, то для майбутнього використання.

Журналістика знає такі типи спостережень,як відкрите і прихо­ване,включене і невключене.Сутність їх полягає в тому, що журналіст (а часто до такого вдаються й письменники)стає на певнийчас членом якого-небудь колективу,організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умо­ви праці, механізми здійснення фінансових чи бартернихоперацій. Відкрите спостереженняпередбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане — відсутність такої обізнаності. Приховане спостереження дає авторові майбутнього журналістського твору більше можливостей для ознайомлення з дійснимстаном справ, гаран­тує неупередженеставлення до нього членів колективу. Включене спос­тереження передбачає зарахуванняжурналіста на штатну посаду й ви­конання ним самим певних службових обов'язків. Невключене дає мож­ливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознай­омлення журналіста з об'єктом вивчення, можливість побувати в різних структурних підрозділах великої фірми чи установи.

Кожний тип спостереження має свої переваги в певних умовах. Для вивчення праці великогопідприємства чи навчального закладу більш зручним буде відкрите невключене спостереження, яке дасть можливість журналістові скласти стереоскопічну картин)' діяльносп ус­танови. Якщо ж іде мова про вивчення прихованих механізмів руху то­варів чи капіталу, з'ясування того, що є таємницею й приховується ус­тановою, найкраще використати метод прихованого, включеного спос­тереження. Проте, така діяльність журналіста може бути небезпечною

для нього. А відтак, слід зважати на деякі правила безпеки:

1) намагайтеся освоїти нову професію якомога швидше й краще і
виконувати свої обов'язки бездоганно;

2) не ставте забагато питань, усе, що потрібно зумійте побачити,
а не почути;

3) не кваптеся: часто те, про що з ризиком намагаєшся довідати­
ся сьогодні, досить легко виявляється завтра;

4) не намагайтеся довідатися більше, ніж належить; ваша
обізнаність убудь-якому випадку має свої межі, перешагнути через які
не можна, не міняючи свого становища в установі;

5) не прагніть бути особливо "цікавим": намагайтеся звести
дружні бесіди на поточні проблеми, плани, випадки з життя і т.п. своїх
співбесідників, а не власні;

6) не обдумуйте на дозвіллі майбутню публікацію до закінчення
збирання інформації: часу поглянути на загальну картину очима жур­
наліста ще буде достатньо.

Окрім правил безпеки при збиранні інформації, є такі правила і для створення тексту. Отже, як розповісти про бачене, щоб уникнути підозрінь? Дотримуйтеся таких рекомендацій:

1) уникайте опису тих деталей, штрихів і дрібниць, які мають яс­
краво виражений індивідуальний характер, а також точних цифр,
замінюючи їх на приблизні;

2) змінюйте, по можливості, ті деталі, які, не маючи принципово­
го значення, можуть вказати саме на вас;

3) уникайте навіть приблизної подібності побудови фрази у ва­
шому усному мовленні і на папері, не кажучи вже про використання ви­
разів, зворотів, словечок і т. п., які часто використовуються вами в що­
денних розмовах;

4) ваш псевдонім не повинен містити ніяких біографічних
вказівок, під якими розуміються місце або місяць народження, дівоче
прізвище матері тощо, тим більше не перегукуватися якимось чином з
справжнім іменем;

5) і, зрозуміло, коло осіб, що знають про ваше завдання, повинне
бути скорочене до мінімуму, незалежно від міри довір'я і спорідненості
(останнє особливо важливе — не створюйте своїм близьким і рідним
зайвого мотиву для тривог).

Цілком очевидно, що побудувати журналістський твір лише на спостереженні майже неможливо. Найчастіше йому сусідять інші спосо­би збирання інформації, серед яких друге місце займає вивчення доку­ментів і джерел.

II. Вивченнядокументів і джерел — важливий етап роботижур­наліста над складними, не репортерськими,а аналітичними матеріала­ми. Як відомо, однією і найважливіших ознак журналістикияк масово-інформаційної діяльності є документштізм. Якщо спостереження (так само, як і інтерв'ю) постачає журналістові суб'єктивні знання, то доку­менти, навпаки, дають точну, об'єктивну інформацію.

Під документом сьогодні розуміється усякийматеріальний носій, який створений людиною для закріплення будь-яким способом соціаль­ної інформації з метою передавання її в просторі й часі.

Матеріальними носіями інформації сьогодні є папір, магнітофон­на стрічка, кіноплівка, фотографія, електронний накопнчувач інфор­мації тощо. З цього погляду джерела — це різновиди документів, а са­ме: письмові тексти, рукописні чи друковані, аудіо- та відеозаписи роз­мов та подій, фотографії, дискети з цифровими, текстовими матеріала­ми, на основі яких створюються журналістські (а також наукові) твори.

Насамперед слід сказати, що, працюючи в межах певної теми, журналіст мусить весь час її вивчати, поглиблювати свої знання з пев­ної галузі життя, ознайомлюватися з новинками літератури й періоди­ки, бувати в бібліотеках, знати правила бібліоірафічного пошуку,звер­татися до необхідних джерел у разі потреби. Без роботи з книжкою, журналом, газетою не мислимий сучасний журналіст.

Головна засада при роботі журналіста з документами й джерела­ми — неупередженість. Він не повинен шукати в них підтвердження на­перед придуманої концепції, а, навпаки, концепцію будувати на доку­ментально підтверджених фактах. Бувають випадки, коли вже після за­вершення формування концепції виявляється новий факт, що що кон­цепцію руйнує; тоді підлягає не відкиданню новий незручний факт, а пе­реглядові й уточненню сама вже готова концепція.

У спеціальному дослідженні сформульовані такі правіша роботи з документами:

Переконайтеся в тому, що

1) документ створений компетентною (за службовим станови­
щем) або спеціально уповеноваженою для цієї мети особою;

2) обстановка, у якій створювався документ, не вплинула на його зміст;

3) у ньому не спотворені прізвища службових осіб;

4) зміст документа відповідає відбиткові печатки та кутового штампу;

5) документ підписаний уповноваженою для цієї мети особою¹⁸¹

¹⁸¹ Основьі творческой деятельности журналіста / І'ед.-сост. Г. С. Корконоссн-ко. — СПб., 2000. — С. 90-91.

Майстерністьжурналіста вимірюється, окрім інших чинників, ще й тим, наскільки глибоко він може осмислити джерельну базу майбут­нього твору, скористатися нею, дати в самому тексті необхідні посилан­ня на документи, які стануть вагомим аргументом і переконають чита­ча в правильності позиції автора.

Нарешті, є такі сфери журналістики, де знання документів і дже­рел є обов'язковим, домінує в матеріалі. Такими є, наприклад, виступи на історичні теми, кримінальна хроніка.

Розпочинаючи роботу над будь-яким матеріалом для ОМІ, жур­наліст зобов'язаний поцікавитися,чи є з даної теми якісь документи і джерела. У багатьох випадках ознайомлення з ними складає початко­вій етап осмислення теми. Так буває, коли йдеться про вивчення певно­го промислового об'єкта, будівництва, розгляд скарги.

Важливим джерелом тем і проблем для журналіста є листи чи­тачів. Через них надходить важлива інформація про суспільні супереч­ності, назрівання конфліктних ситуацій, рух громадської думки в тому чи іншому напрямку. Люди звертаються до газети, як правило, у склад­них випадках свого життя,шукаючи підтримки, соціальної справедли­вості, захисту від сваволі урядовців. За радянських часів у редакціях практично всіх (включаючи районні) газет були відділи листів, в обов'язки яких входило лише працювати з поштою, систематизувати й узагальнювати епістолярну інформацію, перевіряти скарги, готувати до публікації листи або уривки з них. У газетах існували рубрики "Хоча листа й не надруковано", де редакція повідомляла читачів про вжиті нею заходи з приводу звернень громадян та про дії урядових органів у справі розв'язання порушених у листах проблем.

Молодому журналістові слід знати, що листи читачів можуть правити за джерело лише попередньої інформації, яка ще потребує ре­тельної перевірки. Робота з листами будується на таких засадах:

1. Ретельний облік усіх листів, надання кожному свого номера чи
шифру, згрупування листів за темами чи проблемами.

2. При ухвалі рішення про публікацію потребує перевірки авторст­
во листа. Співробітник редакції мусить обов'язково зустрітися з автором
листа чи поговорити з ним по телефону і усно від нього особисто дістати
підтвердження його авторства. Якщо такого підтвердження домогтися не
вдається, лист вважається анонімним і не розглядається. Особливо не­
обхідною така перевірка є у випадках, коли йдеться про компрометуючі
факти, оприлюднення яких може так чи інакше вплинути на долі людей.

3. При намірі опублікувати лист потребують перевірки наведені в
ньому факти. Це також складає обов'язок співробітників редакції. Для

термін. Слово "інтер" (inter) у перекладі з латинської мови означає "між, поміж" і вживається як префікс у складних словах для позначення проміжної ситуації, перебування поміж чимось. У сучасному напруже­ному світі, де розклад дня відомих осіб розписаний не за годинами, а за хвилинами, журналістові часто відмовляють в інтерв'ю не тому, що за-садничо не бажають зустрічатися з представником преси, а тому що на­справді не мають дія цього вільного часу. Тоді журналіст пропонує зустрітися в якій-небудь інтер-ситуації: за обідом чи вечерею у ресто­рані, у перукарні, просто на вулиці й пішки провести особу додому, спо­лучивши прогулянку з бесідою.

Важко уявити українського журналіста за взяттям інтерв'ю в рес­торані, але на Заході це поширений метод усного збирання інформації, а відтак, хотілося б, щоб про нього знали й наші майбутні журналісти. У великих газетах Заходу інтерв'ю в ресторані оплачується коштом ре­дакції, так високо там цінують свіжу, конкурентноспроможну інфор­мацію, що підносить престиж видання.

У газеті "Україна молода" 16 червня 2000 року було опублікова­не інтерв'ю журналістки Майї Орел з відомою телеведучою Ольгою Ге-расим'юк під назвою "Жінка, яка виграє у чоловічому світі". Цей жур­налістський твір є типовим зразком інтерв'ю в інтер-ситуації. "Ольга Герасим'юк запропонувала мені зустрітися в салоні-перукарні, — так починає Майя Орел знайомити читачів з ситуацією розмови. — Куафер чаклуватиме над її зачіскою, а я братиму в неї інтерв'ю".

Бесіда, проведена в такій обстановці, виявилася повноцінною з інформаційного боку, навіть по-своєму глибокою, нічим не поступала­ся за змістом високоефективним типам інтерв'ю, яким є, наприклад, інтерв'ю на робочому місці. А сама екзотичність ситуації, що на ній час від часу наголошувала Майя Орел, присутність мовчазного, але із за­гадковою усмішкою, куафера, який представляє у загаданій для бесіди проблемі ("тендерні особливості досягнення успіху"), чоловічий світ, додає інтерв'ю особливої свіжості й принадності, працює на втілення головної ідеї журналістського твору.

6. Інтерв'ю не для запису. Часто використовується тоді, коли журналіст має справу з криміногенними колами. Об'єкт не проти, щоб журналіст розповів про нього, але боїться, що записані матеріали мо­жуть бути якимсь чином використані проти нього. Тому він дає згоду на інтерв'ю, але без запису. Таке інтерв'ю слід негайно записати після зустрічі, поки враження свіжі, або ж негайно створити матеріал в іншо­му, планованому вами жанрі. Головне полягає в тому, що інформація, отримана на допомогою інтерв'ю не для запису, все ж таки може бути

використана в майбутньому матеріалі.

і 7. Інтерв'ю не для запису й використання. На нього слід погод­жуватися в крайньому випадку, бо інформацію, отриману таким шля­хом, ви не зможете використати в своєму журналістському творі. Але ви можете скористатися нею з внутрішньою метою. Існують два аспекти її можливого використання:

а) самому розібратися в питанні, що вас турбує, зрозуміти дію
прихованих механізмів;

б) вийти на інші джерела інформації, якими ви зможете скориста­
тися легально, публічно, з посиланнями на них.

На цей тип інтерв'ю слід погоджуватися тоді, коли в процесі жур­налістського розслідування вичерпані відкриті, легітимні шляхи пошу­ку інформації. Головним правилом поведінки журналіста в умовах цьо­го інтерв'ю є неухильне дотримання ним усіх вимог об'єкта. Слід вираз­но зрозуміти, що йому погодилися видати небезпечну інформацію, від публікації якої залежать долі людей.

Підготовка до інтерв'ю включає в себе такі складові:

1. Загальна підготовка. Триває все професійне життя журналіста
і полягає в створенні власної особистості, набутті загальної ерудиції,
необхідної доія спілкування з людьми високого інтелектуального рівня,
засвоєнні головних правил мистецтва спілкування й технології прий­
омів "розв'язувати язики".

2. Конкретна підготовка. Полягає у вивченні питання чи ком­
плексу проблем, які ви прагнете з'ясувати шляхом інтерв'ю. Передбачає
вивчення спеціальної літератури, новітніх підходів і поглядів на пробле­
му, ознайомлення з можливими документами і джерелами, особою
об'єкта; коротше — в набутті спеціальних знань, які потім будуть вико­
ристані вами безпосередньо в цьому інтерв'ю.

Знання предмета майбутньої розмови й попередня орієнтація в проблемі — не лише обов'язкова умова, але й гарантія успішної роботи журналіста. У сучасних умовах на ринку праці й майстерності жур­налістів лідерство захоплює той, хто виявляє у розмові з об'єктом інтерв'ю найбільшу компетентність у своїй галузі, найглибше розуміння явищ. У такому випадку сам журналіст стає цікавим співбесідником для об'єкта, йому з ним цікаво спілкуватися, він починає ставитися до ньо­го як до свого колеги, який працює в журналістиці і може принести своїми публікаціями багато користі загальній справі.

Проведемо розумовий експеримент. До обласного управління Міністерства внутрішніх справ призначений новий начальник. Зрозу­міло, що навіть після прес-конференції (вона може розглядатися як тип

колективного інтерв'ю) з'являється багато працівників мас-медіа, що прагнуть опублікувати ексклюзивні матеріали про нового начальника.

Генерал — демократ за світоглядом, з повагою ставиться до преси.Він приймаєпершого журналіста... Але розчарований розмовою з ним, вона не вийшла за коло загальних тем і зводилася до питань: "Що б ви хотіти розповістинашим читачам? Що ви побажаєте читачам нашої га­зети?" Витративши дві годиниробочого часу, генерал на наступнийдень уже з меншою охотою погодився на зустріч зіншим кореспондентом. Він також виявився некомпетентниму проблемах УМВС області і для ньогорозповідь довелося почата з нуля, довго вводити його самого в курс справ. Начальшгк зробив висновок, що журналістилише заважають йо­му працювати, виконувані безпосередні службові обов'язки.

Цілком уже випадково редакторові найбільш авторитетного в місті видання вдалося умовити генерала прийняти ще кореспондента його газети. Це була зовсім інша зустріч. Журналіст відразу виявив компетентність у справах УМВС, цілий пласт найменш важливої про­блематики відхилив, запитання ставив лише про найголовніше: про ро­боту Управління по боротьбі з організованою злочинністю, корупцію всередині апарату міліції, що, власне, й спричинило зміну керівництва УМВС області. Журналіст поцікавився, як просувається слідство в "го­лосних" справах, про які писали газети раніше; як захищаються права людини при проведенні слідства.

Генерал відразу відчув високий професійнішрівень даного жур­наліста, вирізнив його з-поміж інших,охоче розмовляв з ним три годи­ни, наказав ад'ютантові завжди з'єднувати цього кореспондента зсо­бою в разі телефоннихдзвінків, а, коли йому було потрібно дати для преси особисто ексклюзивну інформацію, то він запрошував саме цьо­го автора як найбільш компетентного й обізнаного в справах галузі.

Безперечно, мета інтерв'ю — "розкрутити", розговорити співбесід­ника, а не наговоритися самому. Але успішне виконання цього завдання можливе лишеза умови адекватносіі співрозмовників. Це складно й не­легко — кожного разу входити вколо нових проблем, аіе професійнадіяльність журналіста неможливабез даного етапу йогороботи. Сьогод­ні урядовці все частіше цікавляться в журналіс гів, про що хочуть воші по­бесідувати, і, почувши загальну відповідь: "Ну, там... про новинки у ва­шій галузі", категорично підмов "гаються зустрічатися зтакими авторами.

А відтак конкретна пі іготовка набуває все більшоїзначимості при застосуванні методу інтерв'ю в маерво-інформашиній діяльності.

3. Психологічна підготовка. Поляїаг у вашій внутрішнійналаш-гованості на розмову, призначенні для неї найзручнішого часу і місця,

виборі одягу й створенні певного іміджу журналіста, що повинне забез­печити для об'єкта найкращі умови для саморозкриття. Журналіст по­винен бути професійним комунікатором, володіти в цій галузі не­обхідними знаннями і навичками.

Слід зсамого початку первісно розуміти, що здебільшого люди внутрішньо влаштовані надзвичайно хаотично. Для успішного отри­мання від них необхідної ддя вас інформації ви повинні мобілізувати усі свої зовнішні і внутрішні ресурси. Тут немає дрібниць, починаючи від деталей одягу й закінчуючи обраним вами тембром голосу, різновида­ми якого, безумовно, теж слід володіти.

Йдучи на завод розмовляти з робітниками, слід одягтися як робітник. Ідучи на інтерв'ю до директора банку, слід мати й відповідний зовнішній вигляд, аби вас не виставили без розмови з поро­гу, не заглянувши в журналістське посвідчення.

Журналістові слід завжди бути налаштованим на гнучкість власної поведінки, а також володіти сенсорним досвідом, аби усвідомити для се­бе, яка модель поведінки дає найбільш відчутний результат при ко­мунікації- Готуючись до інтерв'ю, слід визначитися з моделлю поведінки, обрати одну як головну, але обов'язково мати ще два-три запасні варіан­ти на той випадок, коли перша модель не спрацює. Ведучи інтерв'ю, слід швидко налаштовуватися на комунікаційну хвилю об'єкта і гнучко реа­гувати на його поведінку, шукаючи найбільшої відкритості.

Журналіст — це одночасно актор і режисер, а кожне його інтерв'ю — це маленька одноактна вистава, яку він розігрує наодинці з об'єктом. Найзагальніші правила інтерв'ю:

1. Передусім, слід знані, про що саме ви хочете довідатися, виділити для себе головне чи групу головних запитань, здійснити чітке цілепокладення іі неухильно рухатися до нього в процесі розмови.Жур­наліст повинен виходити з уявлення про самодостатню цінність своєї професії. Він мисливець за інформацією. Він полює за нею. Вона, як ди­чина, ховається від нього. Журналіст мусить знати, що інформацію від нього можуть приховувані навмисне, але можуть і просто не розуміти змісту⁷ поставлених запитань; нарешті, деякі об'єкти можуть виявитися просто недостатньо поінформованими й самі для вичерпного роз'яснен­ня ситуації чипроблеми. А відтак глибоке усвідомлення своїх завдань, з'ясуваннядля себе того, про що саме вінмусить довідатися, є обов'яз­ковою умовою масово-інформаційноїдіяльності.

Будьте скрупульозніу використанні вами мови. Знайте, що лише вона забезпечитьвам отримання того результату, який ви хочете досяі -ти. Запам'ятайте правило: якщо ви точні у формулюванні запитань, то

ви отримаєте її точну інформацію.

2. Братії коментар з проблеми вашого майбутнього матеріалу
слід лише в першої за компетенцією особи в даній галузі. Уявімо собі
конференцію, на якій присутні 200 науковців. Журналіст, що пише стат­
тю чи навіть дає інформаційне повідомлення про неї, повинен звернути­
ся з проханням про інтерв'ю не до молодих аспірантів, присутніх на ній,
не до доцентів чи професорів, а до академіка X., який виступив ор­
ганізатором конференції, виголосив на пленарному засіданні при її
відкритті програмову доповідь. Лише такий коментар першої на цій
події особи буде найбільш продуктивним з інформаційного боку, найг­
либше розкриє подію, викличе інтерес читачів.

3. Візьміть за правило користуватися гаслом, що дійшло до нас
ще від стародавніх римлян: "Audiator et altera pars!" ("Вислухаймо й
протилежну сторону!"). Його застосування є обов'язковим у ситуаціях
журналістського розслідування, вивчення конфліктної ситуації, у якій
сторони будуть звинувачувати перед журналістом одна одну і намага­
тися схилити його на свій бік. Якою б на перший погляд не здавалася
вам переконливою позиція першої сторони, візьміть за правило обов'яз­
ково вивчати аргументи опонентів. Лише таке всебічне вивчення може
вважатися достатнім для складання власної концепції подій.

4. Не соромтеся свого незнання. Краще бути профаном у розмові
й щиро зізнатися об'єктові в своєму нерозумінні тих чи інших проблем,
ніж виявитися профаном у публічному виступі, допустити прикрі неточ­
ності, за які потім буде соромно й журналістові, і самому виданню.

Підготувавшись до інтерв'ю в бібліотеці, прочитавши наявні з даної проблеми джерела, журналіст повинен, однак, дати зрозуміти об'єктові свій рівень компетентності. Слід розуміти, що чим вищий рівень компетентності працівника мас-медіа, тим більшу довіру він вик­ликає в об'єкта інтерв'ю, породжує бажання висвітлити проблему гли­боко і всебічно. Цілком заборонено йти на інтерв'ю без попередньої підготовки, не вивчивши докладно проблеми. Заборонено під час інтерв'ю вживати вербальні формули типу: "Я, звичайно, у цьому нічо­го не тямлю, але ви мені розкажіть..."

Однак, зустрівшись з маловідомим або й незрозумілим ма­теріалом, не треба соромитися свого незнання чи нерозуміння його, а послідовно й наполегливо домагатися роз'яснень і коментарів.

5. Сперечайтесь з об'єктом, будьте актором, примушуйте його ви­
кладати нові й нові аргументи на свою користь. Якщо об'єкт уникає
відповіді на запитання, що здаються вам істотними, повторіть їх кілька
разів в іншому формулюванні і він обов'язково десь розкриється. Якщо
194

наводяться сенсаційні дані, обов'язково запитуйте: "Звідки це вам відо­мо?" Так ви вийдете на нові джерела інформації й зможете перевірити свідчення об'єкта.

6. Ставте лише по одному запитанню, дотримуючись правила: од­
не запитання — одна відповідь. Коли ви ставите кілька запитань одра­
зу, об'єкт починає відповідати на останнє і, закінчуючи відповідь, вже не
пам'ятає інших запитань, відчуває психолоіічний дискомфорт від не­
обхідності витрачати сили на їх пригадування. Усі запитання, крім пер­
шого, однаково доведеться ще раз повторити. Отож не поспішайте.

7. Використовуйте ті ж слова, вирази й інтонації, що й ваш об'єкт
інтерв'ю. Цим ви викличете його довіру й засвідчите перед ним, що ви
добре розумієте його. З другого боку, і йому буде легше розмовляти з
вами. Не користуйтеся малозрозумілими термінами, намагайтеся звес­
ти до мінімуму використання іноземних слів. Говоріть просто, коротки­
ми реченнями. У здійсненні цього правила полягає дотримання важли­
вої психологічної засади приєднання до співрозмовника під час бесіди,
входження до його моделі світу.

8. Якщо ви збираєте матеріал для статгі чи нарису, намагайтеся
використати й інші методи збирання інформації, поєднати інтерв'ю з
репортажем, взяти інтерв'ю на місці події, походити по ньому разом з
об'єктом, попросивши показати розташування предметів та персонажів
події. Це дасть можливість отримати не просто суму фактів, а побуду­
вати сюжет.

9. Слухайте мовчки, не перебивайте співрозмовника. Пам'ятайте:
ви зустрілися для того, щоб вислухати, а не для того, щоб самому наго­
воритися. Люди, як правило, навіть не знають, як багато вони знають, ви
повинні провести їх стежкою їхньої пам'яті. Підходьте до співрозмовни­
ка, як до джбана, повного інформації, і намагайтесь спорожнити його.

10. Не бійтеся гострих запитань. Нема питань, що бентежать, є
лише відповіді, які бентежать. Перечитуйте свої записи, швидко
орієнтуйтеся в прогалинах, що залишаються й у разі потреби домагай­
теся повторного інтерв'ю.

11. Наприкінці інтерв'ю обов'язково запитайте, що цікавого міг
би співрозмовник ще повідомити читачам поза темою, окресленою ва­
шими запитаннями. Часто у людей буває немало історій, гідних газет­
ної публікації. Так ви намацаєте не одну тему для майбутньої творчості.

12. Поводьтеся і гідністю, відчувайте себе офіційним представни­
ком свого ОМІ. Візьміть за правило не тільки дякувати за інтерв'ю, але
й приносити об'єктові газету з матеріалом, що постав за його участю чи
допомогою. Люди цінують добре ставлення до них, запам'ятають вас і

«95

будуть і надалі охоче погоджуватися на бесіди.

13. Написаний унаслідок інтерв'ю текст слід перед опублікуван­ням показати об'єктові, попросити його уважно прочитати, виправити можливі помилки в цифрах, прізвищах, фактах, якщо такі були допу­щені. Попросіть об'єкт завізувати ваш матеріал. У сучасних редакціях візування здійснюється шляхом підписування об'єктом на звороті кож­ного аркуша тексту інтерв'ю.