Gt; РильськийМаксим Вечірні розмови// Рильський Максим. Зібраннятворів: У 20 т.— К. 19X8. Т. 18. -С. 420. 1 страница

Там само. С. 486.

динати; журналіст описує й розповідає, відділяє себе від подііі, ((юрма його присутності в творі — відокремлений від сюжету образ оповідача: авторське "Я", Без наявності такого образу, часом, буває важко, а то п цілком неможливо сформулювати публіцистичну ідею, вербалізуваїн іі пояснити читачеві в прийнятній для нього формі авторський задум і ме­тод його виконання.

З цього погляду надзвичайно прикметною є журналістська праця білоруської авторки Світлани Алексієвич (р. н. 1948), книжки якої здо­були заслужену популярність і перекладені багатьма мовами снігу. У книзі "Чорнобиль: хроніка майбутнього" (1997, укр. пер. Оксани За-бужко 1998) вона використовує свій улюблений документальний метод: автентичні записи численних оповідачів, що повідомляють їй про події, пов'язані з їхньою участю в ліквідації аварії на Чорнобильськії! АЕС. Книга написана через десять років після катастрофи. Попри її суворо документальний характер журналістка все ж уводить в текст образ сво­го авторського "Я" у розділі "Інтерв'ю автора з собою на тему проґав­леної історії", прирівнюючи таким чином і себе до численних героїв-оповідачів книги.

Журналістка сама запитує себе: "Про що ця книжка? Чому я на­писала її?" і сама ж відповідає: "Ця книжка не про Чорнобиль, а про світ Чорнобиля. Власне, про те, що нам дуже мало знане. Майже зовсім не тане. Проґавлена історія —так би .я її назвала. Мене цікавила не са­ма подія: що трапилося тої ночі на станції і чия в тім вина, які прийма­лися рішення, скільки тонн піску й бетону знадобилося на спорудження саркофага ід пекельною дірою, а відчуття, почування людей, які зіткнулися з невідомістю. З тайною. Чорнобиль — таємниця, яку нам ще належить розгадати. Можливо, це завдання для двадцять першого століття — виклик йому. Що ж такого людина там спізнала, вгадала, відкрила в собі самій? У своєму ставленні до світу? Реконструкція по­чуття, а не події"⁸⁸ (підкреслення тут і в наступній цитаті мої. — І. М.).

Після таких роз'яснень для читача стає зрозумілішим задум авто­ра, вияскравлюєт -,< ііого громадянська позиція, а книжка сприй­мається як мужній учинок людини, що їй болить доля її батьківщини.

"Якщо раніше, пишучії спої книжки, я придивлялася до страж-ніь інших, то іут я сама свідок -- нарівні s усіма, провадить далі ; ітлана Алексісвн'т. —-Моє житгя є складова частина події, я тут жи­ву На Чорноби ' сій землі. В маленькій Білорусі, про яку світ раніше,

⁸⁸ Алексіашч С. Чорнобиль: хроніка майбутнього /переклад О Чабужко. -- К.:

Факт, і498. С. 24 -25.

можна вважати, не чув. У країні, про яку кажуть, що це вже не земля, а чорнобильська лабораторія. Білоруси — чорнобильський народ. Чор­нобиль зробився нашим домом, нашим національним приділом. До­лею. Я не могла не написати цієї книжки"⁸⁹.

Усвідомлення невіддільності своєї долі від долі батьківщини роз­кривається в цьому "інтерв'ю автора з собою". Нею кермує не­обхідність розповісти світові про проблеми білоруської людини, що сам на сам залишилася з наслідками небаченої в світі катастрофи. Надзви­чайно цікавим є те, що й перекладачка книжки українською мовою Ок­сана Забужко, мотивуючи свій вчинок перекладача, говорить про "борг Білорусі"⁹⁰, який вона почасти повертає цією працею. Надзвичайно прикметний факт, коли йдеться про книжку публіцистичну, суспільно вагому, злободенну. На публіциста перетворюється і її перекладач і го­лосно заявляє про це в післяслові.

Оскільки будівельним матеріалом для інформаційних повідо­млень, аналітичних суджень та художньо-публіцистичних побудов є різноманітні мовностилістичні засоби і прийоми, то слід визнати, що засобами логічної та образної доказо'вості в журналістському творі є (і лишиться назавжди) мова автора, мовна характеристика героя, багат­ство словникового запасу, художні тропи, фігури поетичного синтакси­су, фразеологізми, нові словоутворення, місцеві говірки та діалекти.

В.В. Різун взагалі кваліфікує журналіста як "мовну особистість", адже "реальним засобом соціального управління для журналіста є мов­ний твір — продукт його мовної активності, а саме мовної діяль­ності"⁹¹. Звичайна людина, що приходить у журначістику, повинна в процесі навчання професії вийти на новий рівень мовного розвитку, який можна назвати рівнем усвідомлення власного мовлення і своєї мовної діяльності. Журналістська праця неможлива без особливої і обов'язкової її складової — створення журналістських матеріалів, тоб­то журналістської творчості. Автор категорично, але цілком слушно твердить: 'Для журналіста мовлення — самоціль, оскільки перед ним стоїть редакційне завдання: створити текст про когось або про щось"⁹².

А відтак, скільки б у сучасному світі не говорилося про дефіло-логізацію журналістики, це завжди слід сприймати в метафоричному'

^S9 Там само. — С. 25.

⁹⁰ Там само. — С. 189.

⁹¹ Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К.; Інститут
системних досліджень освіти. Інститут журналістики Київського університету.

1995. - С. 45.

^Q- Там .

сенсі, як свідчення того, що самого знання мови сьогодні для успіху в цій сфері замало. Професія журналіста вимагає ще й ґрунтовних знань у га­лузі політології, економіки, соціології, філософії та ін. гуманітарних дис­циплін. Але ця вимога не перекреслює необхідності глибоко й досконало знати мову — першооснову журналістської творчості. Над збагаченням свого мовного інструментарію журналіст мусить працювати все життя.

Полемічність практичного мислення спричинює потребу для журналіста часто звертатися до такого прийому ведення дискусії, як до­ведення хибності арґументів і умовиводів опонента, завдяки чому дося­гається спростування його позиції. Існують такі способи спростувань:

1) заперечення тези опонента на підставі доведення її хибності;

2) відхилення аргументів, наведених прибічниками іншої точки
зору на підтвердження хибної тези;

3) встановлення відсутності зв'язку між аргументами й тезою, на
підставі чого робиться висновок про помилковість концепції опонента
в цілому.

Журналіст — завжди практик, його мислення емпіричне. Це мис­лення над фактами і явищами, доступними прямому сприйняттю. Жур­налістика універсальна, синтетична, вона вимагає від журналіста мобілізації всіх його творчих можливостей, які можуть пролягати як у площині художнього, так і наукового мислення.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА ЗАПИСНИК ЖУРНАЛІСТА — зошит чи блокнот, у який жур­наліст заносить факти, прізвища, дати, висловлювання об'єкта під час інтерв 'ю, свої спостереження й роздуми над життям, характерні події і явища, почуті, вичитані чи вдало самим придумані вислови, афоризми, на­зви та інше.

Характер цих записів залежить від завдань, що стоять перед жур­налістом, властивостей його пам 'яті, від звичок і способів збирання та на­копичення матеріалу для майбутнього журналістського твору. Майже всі журналісти користуються записниками, хоч останнім часом їх витісня­ють диктофони. Записи сприяють поглибленню знань про потрібну жур­налістові сферу життя, виробляють уміння відбирати найбільш харак­терні факти, підвищують спостережливість, шліфують майстерність, вчать повсякчасній професійній роботі над словом. Зрозуміло, що далеко не всі записи використовуються в журналістському творі. Але ведення їх — важливий елемент професійної діяльності журналіста.

У практичній роботі слід розрізняти стратегічний і тактичний за­писники. У стратегічний —заносяться перспективні теми і проблеми май­бутніх журналістських творів, вдалі вислови, що можуть бути викорис­тані як заголовки чи епіграфи, міркування, які можуть правити за виснов­кові роздуми з приводу конкретних подій, цитати з художніх, публіцистич­них та наукових творів і т. д.

У тактичний — заносяться розмови й бесіди під час проведення кон­кретного журналістського розслідування, фіксуються висловлювання ге­роїв (чи антигероїв) майбутнього твору, цифри, факти, прізвища, дати. Це блокнот оперативної інформації. Вік такого записника короткий, він швид­ко відправляється до архіву.

У романі Леоніда Жуховицького "Зупинитися, озирнутися " (1973) описано переглядання журналістом-оповідачем свого записника, привезено­го з відрядження. Цей епізод прикметний не лише констатацією певних фактів, але й наведенням перебігу думок, що виникають у газетяра при ро­боті із записником. "Я відсунув склянку з квітами, сів на підвіконня і дістав з кишені блокнот. Він був пом 'ятий і брудний, — читаємо в романі. — У журналістських блокнотів узагалі коротке життя — одна поїздка. Ось і цей був увесь пописаний і покреслений, останній запис виліз на обкладинку. Я став переглядати блокнот. Деякі фрази були підкреслені, іноді навіть двома рисками, а збоку ще стояв знак оклику. Але тепер цим поміткам не варто було особливо вірити: на місці здається важливим од­не, а коли під руками весь матеріал — інше. Я розбирався в кляузній квар-

mupuiU справі, говорив з десятками потрібних і непотрібних людей, кожен з них залишив хоча б рядок у блокноті.

Зовсім не обов'язково було затісувати стільки. У мене гарна пай 'ять, і за бажання я міг би навіть зараз написати нарис, узагалі не за­глядаючи в блокнот. Раніше я так і робив. Я брав палі 'яттю, витрачав її, не рахуючи, — перші свої нариси взагалі складав у голові як вірші. Але я зби­рався жити довго і працювати багато, а голова в людини одна — тому те­пер я заощаджував свою пам'ять, як розумний майстровий береже інстру­мент. Пам 'ять — хліб газетяра, головне при збиранні матеріалу. Ще важ­лива ерудиція.

Я відшукав у кишені червоний олівець і заново підкреслив найбільш істотне. Тепер запишалося написати "⁹³.

Досвід головного героя роману Георгія Неспанова свідчить про такі важливі засади журналістської праці: 1) у журналістській інформації не­має нічого зайвого чи неважливого, усе має бути старанно записане, зафік­совано; адж:е завдяки документалізму газетярство і відрізняється від ін­ших видів творчості, а забезпечення документальності можливе лише за умов автентичного відтворення висловлювань, позицій, поглядів, що їх фіксує в своєму записнику журналіст; 2) не намагайтеся працювати над журналістським твором до цілковитого заверщення збирання матеріалу; це два різних етапи творчої праці журналіста: збирання інформації та на-пт ання твору; лише завершення першого етапу озброює журналіста ос­таточною, перевіреною концепцією; не витрачайте час і зусилля на гіпоте­зи, які можуть виявитися марними і розваляться від бесіди знаступним інформатором; 3) якою б гарною пам 'яттю ви не володіли, заощаджуйте її, користуйтеся записником, знайте, що можливості людської пам 'яті обмежені.

'-> Жуховицкіиі Леонид. встановиться, оглянуться. : Роман. ... М.: Сов. Рос­
им. 1986. — С. 6.

ВИКЛАД ТРИНАДЦЯТИЙ

Журналістика як творчість

Обов'язки журналіста в справі виготовлення інформації. Умови спеціалізації журналіста. Семантичний, синтаксичний та прагматич­ний аспекти творчості. Зміст і форма журналістського твору. Аналітико-інтегруюча праця журналіста. Вимоги до роботи з фактам. Процес аналізу причиново-наслідкового зв'язку. Форми аналізу. Чинники змістово-формальної єдності Редакторська діяльність як творчість

Суб'єктом масово-інформаційної діяльності є журналіст. У якій би галузі журналістики він не працював, його праця завжди пов'язана з творчістю. Саме так її і треба сприймати.

Про прагматизм цього виду творчої діяльності говорять так ба­гато, що створюється враження, ніби журналістика в цілому не самодо­статня, вона ніби не мета, а засіб досягнення якихось інших цілей, які лежать поза нею: перенесення інформації від індивідуального джерела до масового споживача, формування в певному напрямку громадської думки, забезпечення прийняття конкретних урядових рішень. А відтак, побутує думка: результат творчості журналіста — не сам матеріал, а спричинений ним ефект. Це так лише почасти. Адже кожен журналіст береться за перо в потребі творчості, у пошуку самовираження. Щодня підписуючи своїм ім'ям журналістські твори, він має на меті описати соціальне довкілля, повідомити читачам про найважливіші актуальні новини, розповісти про долі своїх героїв, їхні думки й почування, а, можливо, оприлюднити правду й про себе. А це вже така висока мета, задля якої варто жити й працювати, хоч би цей конкретний журналіст і не домігся прийняття за своїми публікаціями урядових ухв&ті.

Журналістика завжди балансує між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов'язаного з формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером діяльності журналіста. Журналістика — це творчість тому, що пов'язана з народженням нових духовних сутностей, із створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача — продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зро­зуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов'язки журналіста в справі виготовлення інфор­мації можуть бути зведені до такого:

1. Участь уплануванні, поточному й перспективному, що вклю­
чає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації, жанрового
розв'язання матеріалу,проведення інформаційних кампаній, відкриття
нових рубрик, оновлення оформлення видання.

2. Організаторська роботапередбачає налагодження контактів з
усіма, хто може поставляти новини, інформувати про майбутні події,
брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв'язан­
ня. Іншими словами, до цього виду обов'язків журналіста відноситься
створення ним міцної джерельної бази для своєї масово-інформаційної
діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж нале­
жить робота з авторами, та утворення каналів зворотного зв'язку (тоб­
то від читачів до газети).

Джерельна мережа — основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки справжності вже віднайдених фактів.

3. Участь у підготовці до випуску інформації; створення власних
інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста,що роз­
починається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли
джерела інформації випорожнені, журналіст познайомився з усіма мож­
ливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді
він має право взятися за створення власного журналістського твору.

4. Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний і ко­
лективний характер, здійснюватися на самоті чи на різного роду "ле­
тючках", нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприйма­
ти як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з'являється за його
підписом. Нову публікацію він повинен уважно перечитати, про­
аналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз за­
мислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав для
створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій
текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

5. Індивідуальна літературна творчість.Цей пункт нібито
містить вимогу, нездійсненну для певної частини працівників пера, які
літературною творчістю не займаються. Але сучасна практика вироб­
ництваінформації (в тому числі в зарубіжних країнах) будується на то­
му, що журналіст не мусить бути просто емпіричним переказувачем по­
чутого чи описувачем побаченого, але здійснювати свою творчу
аналітичну діяльність, провадити самостійні журналістські розслідуван­
ня, бути фахівцем з певної теми, писати не лише інформаційні замітки,

але й аналітичні статті, документальні книжки. Зрозуміло, що це вищий рівеньжурналістської діяльності,але прагнутипіднятися на нього по­винен мріяти й початківець.

Творча робота журналіста досягає найбільшого ефекту за умови його спеціалізації. Сучасна масово-інформаційнадіяльність передбачає різні види спеціалізації: галузеву (газетна, фото, радіо й тележур­налістка, публікрилейшнз), тематичну (політика, соціум, економіка, культура і т. д.) та рольову (репортер, кореспондент, оглядач, ведучий телепрограми,редактор напрямку, головний редактор та ін.). Оскільки в основу підготовки журналістав українськихвищих навчальних закла­дах покладена газетна журналістика,а інші галузеві спеціалізації мусять реалізовуватися на її базі, то далі викладемо закони тематичної спеціалізації. Вона передбачає:

1) вивчення своєї теми, глибоке оволодіння наявними знаннями і
способами ознайомлення з новинкамив даній галузі; журналіст мусить
бувати в наукових бібліотеках, що дозволить на професійну основу по­
ставити його тематичну спеціалізацію;

2) створення власного досьє з висвітлюваної теми, а можливо, й
архіву; у систематизовані за певними рубриками папки він складає га­
зетні та журнальні вирізки, випискиз книжок, власні публікації та блок­
ноти з матеріалами інтерв'ю, бібліографіюнаукових праць, які регуляр­
но поповнює;

3) створення бібліотеки за своєю темою, підбір спеціальної літера­
тури, яка править журналістові за щоденний довідковий апарат, з якою
він систематично ознайомлюється й звіряється у своїй інформаційній
діяльності; сюди ж маємо віднести передплату на загальні й фахові ви­
дання, що правлять для автора за джерело оперативної інформації;

4) вивчення кола науковців та службових осіб, що можуть дати
інформацію з даного напрямку спеціалізації; з ними слід познайомити­
ся особисто, час від часу підтримувати контакти й нагадувати про себе,
цікавитися їхньою діяльністю й писати не тільки про проблеми, аче й
про людей, які ними займаютьсяй вирішують їх; такі люди не лише
ваші стабільні постачальники інформації, але й консультанти, за допо­
могою яких ви можете завжди розібратися вновому для себе матеріалі,
зрозуміти проблеми та шляхи їх найкращогорозв'язання;

5) організацію навколо себе кола позаштатних авторів, спромож­
них створювати журналістські тексти з вашої тематики;у цьому сенсі
вже журналіст виступає вихователем і педагогом, навчає молодих колег
масово-інформаційній діяльності в своєму тематичному напрямкові,
консультує й пояснює; занедбання роботи з позаштатними авторами в

сучасній масово-інформаційній ситуації навряд чи виправдане, навколо редакцій, як правило, скупчується чимало обдарованих осіб, які не про­ти спробувати себе в журналістиці; навряд чи варто їх відштовхувати з огляду на все ту ж відкритість нашої професії, її творчий характер і можливість працювати в її межах дія всіх, хто має нахил і обдаро­ваність для того.

Проблеми творчості журналіста сьогодні розглядаються в трьох аспектах:

1) семантичному; тобто змістовно-значеннєвому, передбачає роз­
гляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонногранної
дійсності, які епізоди зображено, який сюжет побудовано, що за про­
блеми піднято;

2) синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає
розгляд питань, пов'язаних з побудовою журналістського тексту, вико­
ристанням у ньому образно-художніх і науково-понятійних частин, май­
стерністю заголовків і лідів, пропорційністю вступної і заключної частин;

3) прагматичному, ужитковому, передбачає розгляд питань, як
сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять із поштою, що особ­
ливо зачепило читачів і т. ін.

1. Семантичний аспект покликаний розглянути змістовий бік жур­налістського твору. На відміну від художньої літератури, що заґрунтова­на на істотності формальних чеснот, соціальне функціонування жур­налістського тексту підтримується його власне змістовим дискурсом.

Як і будь-який наслідок духовної діяльності людини, жур­налістський твір складає змістово-формальну єдність. Як зміст, так і форма, — явища складні, такі, що мають внутрішню структуру.

Зміст журналістського твору має щонайменше дві складові:

1) предмет відображення і

2) оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення в творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (програма об'єкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спосте­режень над дійсністю (програма суб'єкта).

Предмет відображення — це подієво-фактичні й тематичні решгії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реачьної дійсності, які автор зобов'язаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного — це проблематичний, ідейно-концеп­туальний рівень твору, це магістршіьна проблема та її відгалуження, по­становочне питання і множинність різнопланових його поворотів, це

погляд автора на предмет, аргументи іі докази на користь його соціаль­ної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, праі матичних рекомендацій, але може містиш в собі чагальнофілософські роздуми, етичні настанови.

Співвідношення предмета іі оцінки істотно коливається аж до можливості витіснення першого другим і навпаки. Це залежить від об­раного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10-20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачене висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце ли­ше констатація факту, — і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає розповідь про подію поба­чену очевидцем, уже знайдеться місце й дня оцінки (чи оцінок), яка не буде займати переважаючого місця. У жанрі статті міститиметься вели­кий за обсягом фактичний матеріал, який "вимагатиме" авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній зрівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передба­чається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погля­ди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місцем оцінці.

Відстоюючи право на життя в журншгістиці внутрішньої інфор­мації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею ма­сово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, програм радіо й телебачення. Мільйони чи­тачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її до­помогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось жвурналіста. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоїн до роботи з фактами. Ці вимоги можуть бути окреслені гак:

1. Об'єктивність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотво­рювати. Ця засада протилежна засаді суб'єктивності, яка включається в дію завжди, коли йдеться про оцінки, коментарі, вироблення аналітич­ної картини системи подій. Об'єктивність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають у свого чергу вимоги

а) науковості як достовірності у викладі й описуванні фактів,

б) правдивосіі, яка передбачає відсутність навмисної брехні,

в) точності, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію,

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків

висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причиново-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на
пошук джерел фактів, прихованих механізмів їх народження, розста­
новку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала об'єктив­
ному перебігові подій.

Пошук причиново-наслідкових зв'язків є найважливішою лан­кою в пошуковій праці журналіста. Це складний і часом тривалий про­цес, що веде автора до вироблення ним його власної позиції, створення своєї концепції подій. Тому він особливо важливий. Цей процес перед­бачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ; на цьому
етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що їх він має намір
дослідити; він ніби замикає їх в уявному колі власної уваги, аби зосере­
дитися на них, домогтися пильності;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд
хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ; факт ніби
розміщається під збільшувальним склом і вивчається уважно в усіх
своїх розмаїтих характеристиках;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища; на
підставі проведеного вивчення складаються припущення про причино­
во-наслідкові зв'язки в даній системі подій, які відповідають встановле­
ним в процесі вивчення фактам; факти приводяться в певну систему, ви­
струнчуються в логічній послідовності;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами
здійснюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність яких най­
краще підтвердити з трьох незалежних джерел, а також шляхом пошуку
дотичних до головної події фактів, які опосередковано висвітлюють її;
нарешті здійснюється дедуктивна (від загального до часткового) пе­
ревірка; журналіст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з'ясовую­
чи, чи всі наявні факти вкладаються в концепцію і не суперечать їй.

3. Історизм спонукає розглядати факти в розвитку, простежувати
еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і
стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії,
але є загальнофілософським методом підходу до з'ясування сутності
фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонуван­
ня. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі
сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши
сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й
боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість перехо-

дать у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й по­лягає застосування до роботи з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з'ясування ступеня його зрілості, досконатості, довершеності, міри на­явності в ньому позитивних і негативних первнів, — усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Як уже мовилося, існує думка, згідно з якою журналіст не повинен навіть братися за таку працю; його позиція, мов­ляв, нікому не цікава, читачі не потребують його коментарів. Подібне ставлення породжене не природним станом речей, не силою, а слабкістю нашої журналістики, відсутністю в ній по-стравжньому вели­ких, значущих імен, талановитих працівників пера й мікрофона. У нас навіть немає загальної національної газети, яка була б настільки впли­вовою, що не передплачувати її не читати її було б соромно кожній освіченій людині. Але як тільки в інформаційному просторі України з'являється достатньою мірою авторитетне журналістське ім'я, думкою цього журналіста зацікавлюються читачі, його точка зору на події сприймається як органічна частка його професійної діяльності, реально впливає на формування громадської думки й суспільної свідомості. Це стосується відомих журналістів: редактора газети "Вечірній Київ" Віталія Карпенка, редактора газети "Літературна Україна" Василя Плюща, ведучих популярних радіо й телепрограм Емми Бабчук, Мико­ли Вересня, Віталія Шховшика, Ольги Герасим'юк та деяких інших. Більш того, поява надалі яскравих імен на небосхилі української жур­налістики не може статися лише в межах ретрансляційної інформа-торської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на ак­туальні проблеми суспільного життя.