Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 7 страница
Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку колонію та її мешканців. Телеграми газета В. Р. Герста друкувала на першій сторінці найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові газети -вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку і вона невдовзі з'явиться в Нью-Йорку. "Втікачці" була влаштована грандіозна зустріч, на яку вийшло все населення мільйонного міста. Президент прийняв дівчину в Білому домі.
У цей час "Нью-Йорк Джорнел" опублікувала секретного листа посла Іспанії у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину нерішучу, "слабку". На наступний день газета вийшла із заголовком:
ВІЙНА
може бути невдовзі ОГОЛОШЕНА .....
Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.
19 квітня 1898 року американський котреє подав королівству Іспанії ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виведення іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася розгромом Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня 1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіпгани і Пуерто-Ріко.
Так за безпосередньої участі преси була розв'язана американо-іспанська війна 1898 року.
Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на початку першої світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною, але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, 30 липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля "Берлінер Локальанцайгер" у спеціальному випуску повідомила про оголошення в Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не існувшю, але війни прагнув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала неминучою.
Класичним прикладом використання преси у передвиборчій боротьбі вважається публікація у 1920-х роках напередодні виборів до британського парламенту листа керівника Комінтерн}' Г.В. Зінов'єва, у якому йшлося про сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістичної революції у Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшивкою, але, поки це з'ясувалося, консерватори перемогли на виборах.
Не без участі журналістики розв'язувалася й друга світова війна. З цього погляду повчальною є історія, що пов'язана з британською газетою "Тайме". 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвячена проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю область до Німеччини. У статті бути й такі слова: "Можливо, чехословацькому урядові слід подумати [...] над перетворенням Чехословаччини на більш однорідну державу шляхом виключення чужого населення..." У політичному світі було відомо, що газета "Тайме" є проурядо-вою, а її редактор Джеффрі Даусон товаришує з прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Великої Британії. А відтак публікація статті, що містила суб'єктивне редакційне судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в тому дусі, що Британія не буде заперечувати проти анексії Німеччиною чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.
Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю
внаслідок необов'язковості реагування на її виступи органів влади, є за-садничо помилкового і спростовується щоденною практикою діяльності ОМІ. Як приклад наведемо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх сторінках газета інвалідних організацій Харкова і області "Во имя жизни", яка виходить російською і українською мовами тиражем усього І тис. примірників.
6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри Роженко "Протезний" може залишитись без протезів", у якій повідомлялося про припинення державного фінансування Харківського державного протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів регіону залишилися без життєво необхідного їм забезпечення. До публікації привернули увагу депутатів Верховної Ради України, які на черговій сесії подали до уряду депутатський запит про необхідність негайного поновлення фінансування цього підприємства. Газета сповістила про це в кореспонденції Меланії Дробот "Депутат запитує уряд" в номері від 1 січня 1999 року. А 23 серпня 1999 року у замітці О.М. Лук'яненка "Журналісти і депутати перемогли" газета повідомила про те, що фінансування заводу відновлене і він знову обслуговує інвалідів протезно-ортопедичними засобами. Таким був наслідок втручання газети в розв'язання соціально важливої проблеми.
Наведеш приклади свідчать про величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення дестабілізації і навіть до виникнення воєн. Величезне значення журналістики в суспільному житті накладає тягар щоденної моральної відповідальності на кожного представника цієї професії, зобов'язує його служити правді, а не особам, шукати істину, а не покровительства можновладців, і завжди пам'ятати про гуманізм як найважливішу засаду журналістики.
.Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характеристик журналістики, то поняття ефективності — до стратегічних.
Ефективність — це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов'язується передусім статей вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а
який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальноїпрактики і оцінка якого можлива в погляду історичного процесу.
В основі терміну "ефективність" лежить слово "ефект". Це споріднені, але й істотно відмінні поняття. "Ефект" — це будь-який наслідок діяльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень аудиторією; з цього погляду в діяльності ОМІ може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. "Ефективність" же— це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей в процесі створення та поширення інформації.
Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів.
З цього погляду найважливішого значення для журналістики набуває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцінки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людапгу того чи іншого органу масової інформації. Мета — це майбутній рівень суспільної свідомості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важливо, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, випливала з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.
Особливу ефективність мають щоденні газети (програми електронних ОМІ), що виконують величезну роботу, непосильну фундаментальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.
Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її "точки зору", знайомлячись із застосуванням цієї' точки зору до всіх галузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає засвоювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійно; вона щодня з'являється до читача, при-носячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істини; завтра вона знову приймається за те ж саме завдання. 1 так триває цілі роки.
Газетний читач непомітно й невільно засвоює погляди й теорії, що розвиваються газетою, її авторським колективом. І саме тому, що газета веде пропаганду своїх ідей щоденно, на прикладі тисячі і одного
випадкуз буденного житія. Величезна більшість сучасних освічених людей, до краю заклопотаних усілякими справами, підтримують, розвішають і поповнюють свою освітувиключно шляхом читання газет, з яких вони черпають свої знання, а часто й "свої" погляди на довколишнє життя. Ніяка злива неспроможна розмити камінь, а краплина води, спадаюча безперервно, розмиває його. Так і газета: діючи безперервно, щодня, вона може поступово досяіти того, що недосяжне для незграбної пропаганди книжкою й журналом.
В оповіданні Федора Крюкова (1870-1920) "Із щоденника вчителя Васюхіна" (1903) описано читання головним героєм отриманої за час його відсутності на канікулах преси. "Знову я у своєму училищі, читаю газети, яких за мою відсутність зібралася ціла купа. Коли читаєш — не приходить у голову думка про самотність свого існування. Тісний світ ніби розсувається. Відчуваю себе в товаристві людей, які теж, можливо, не весело живуть, але бадьорі, красномовні, розумні, сміливі, що не складають зброю у життєвійборотьбі. І бажання трудитися, відгукнутися на їх заклик, потиснути їм руки — охоплює мене усякий раз, і я бадьоріше й пильніше придивляюся до навколишнього життя, і широкі, іноді просто фантастичні плани зароджуються в голові й не дають мені спати..."69 Так було на початку XX століття. Пізніше подібні функції перейшли до інформаційнихта публіцистичних програм радіомовлення й телебачення, які виходять не лише щодня, але й кілька разів на день, справляючи ще глибший вплив на суспільство, ніж щоденна газета.
Характеризуючи аудиторію, до якої звертається будь-який ОМІ,
слід мати на увазі таке:
1) аудиторія буває первинна і вторинна; первинна аудиторія —
безпосередні читачі, слухачі й глядачі певного ОМІ;
2) але особливо цікаві матеріали вони "транслюють" далі на своїх
родичів, друзів, знайомих, створюючи тим самим значно ширшу за по
чаткову аудиторію, яка й називається вторинною; тут і містяться джере
ла для розширення впливу ОМІ на громадянство, для зростання його
ефективності й дійовості;
3) ще розрізняють аудиторію реальну, тобто ту, що постійно
звертається до даної газети чи .журналу, слухає певні програми
радіомовлення, дивиться той чи інший канал телебачення;
4) але поруч з цим існує поняття аудиторіїрозрахункової, тобто
тієї, на яку розраховане дане видання і над залученням якої весь час
працює редакція.
'9 Крюков Ф. Д. Рассказьі. Публнциетика. - М.: Сов. Россия, 1990. — С. 71.
Головною ознакою ефективності діяльностідрукованого ОМІє його тираж, а електронного ОМІ — кількість його слухачів чи глядачів. Ефективність діяльності ОМІ має дві головні сфери вияву: 1) у сфері духовній, у свідомості великих соціальних гр}'п та окремих людей та 2) у їхній поведінці і вчинках. Відповідно до цього правомірно говорити й про два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її критеріїв. Критеріями ефективності духовної є 1) знання; 2) моральна активність; 3) переконання.
За допомогою журналістикичитачі створять у своїй свідомості образ світу, дізнаються про події в своїй батьківщині й за рубежем, формують свою історичну свідомість, виробляють реакцію на сучасні політичні події. Серед наших співгромадян є велика кількість людей, що, завершивши свою середню, а, можливо, і вищу освіту, користуються надалі лише журналістикою для примноження своїх знань. Дорожнеча книги й зруйнування державних каналів її циркуляції в Україні призвели до того, що вона стає важко доступною, перетворюється на предмет розкоші. Натомість інформація, що вільно надходить до громадян каналами масової комунікації, служить для багатьох з них єдиним вікном у світ, втамовуючи жагу пізнання, стаючи надійним руслом, у якому здійснюється їхня гносеологічна діяльність. З другого боку, ставлення читачів до газети також формується залежно від того, наскільки вона задовольняє їхні пізнавальні інтереси, служить засобом розширення загального світогляду людини.
Журналістика бере активну участь у формуванні моральної позиції своїх читачів, запліднює їх уявленнями про добро і зло, вчить розрізняти й шанувати перше й протистояти другому. Роль соціального педагога, що роз'яснює й переконує, на живих і свіжих прикладах показує цінність моральної активності, завжди відзначала вітчизняний тип журналістики. Провідним критерієм духовної ефективності ОМІ є переконання. У цьому понятті органічно з'єднані наслідки раціонального пізнання об'єктивної дійсності та емоційного ставлення до неї. Переконання — це стрижень особистості, серцевина світогляду людей. Виявляється переконання як непорушна впевненість у непохитності певнихпоглядів, засад, ідеалів. Переконання реалізуються як у сфері політики, ідеології, суспільної дійсності, так і в приватному житті, моралі, художніх уподобаннях. Із переконання вже безпосередньо виростає характер поведінки людини та формуються її вчинки.
Роль журналістики у спонуканні людини до безпосередньої діяльності значна й безсумнівна. ОМJ допомагають людині 1) прийняти правильне рішення; 2) зробити важливий крок в особистому житті; 3) пере-142
конати кого-небудь у власній правоті; 4) визнати свою помилку; 5) подолати сумнів, змінити свої погляди.
Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування.
Завдання ОМІ полягає в тому, щоб роз'яснювати людям спільність їх індивідуальних, особистих інтересів з інтересамисуспільства в цілому, адже добробут кожного в ньому залежнийвід добробуту всіх. Від гармонійності співіснування особи й суспільства, індивіда й держави залежить загальний стан світу. Має ця проблема і зворотний бік: журналістика повинна й у державних службовців і суспільних інститутів виховувати почуття єдності з громадянами, усвідомлення того, що держава — це вони, ті, хто складає величне поняття "народ". Суспільно -політична активність виявляється в тому, що здібна зробити особистість на користь суспільства, який позитивний внесок зробити в його розвиток.
Трудова активність є найважливішою сферою реалізації сил, талантів і здібностей працездатної частини населення і в цьому відношенні вона є важливою складовою соціальної поведінки людини. Спираючись на журналістику, читач формує уявлення про трудові пріоритети, орієнтується в запитах працедавців, переймає продуктивний досвід інших співгромадян.
На рівні побутових вчинків також є важливою для людини орієнтація на журналістику, сформульовані в ній засади співжиття в родині й суспільстві, поведінки в громадських місцях. Тут найбільше значення мають моратьні установки, виховані журналістикою, уміння розрізняти добро і зло іу своїх вчинках примножувати добро у світі й протистояти поширенню зла.
Культура спілкування також залежить від того, що людина читає в газеті чи сприймає через ефір з програм електронних ОМІ. Авторитет автора друкованого слова й образу диктора радіо й телебачення надзвичайно великий. З передач і статей людина черпає не тільки аргументи на доказ своєї правоти, але й правила ведення дискусій, постановки питань, зрівноваженого тону в розгляді суперечливих проблем чи конфліктних ситуацій.
Кожне видання зацікавлене в проведенні досліджень власної ефективності, оскільки тираж не завжди є прямим показником цього явища і не дає безпосередніх уявлень про вішго тих чи інших матеріалів чи шляхи піднесення дійовості газети. З метвюзнайти відповідь на це запитання сучасні ОМІвсе більше вдаються до соціологічних досліджень, які проводять власними силами. Найголовніші завдання, які ставляться при цьо-
му, можуть бути окреслені так: 1) з'ясувати обсяг і характер первинної реальної читацької аудиторії; 2) з'ясувати мотивизвертання читача до вашої газети; 3) розкрити ступені активностічитацького інтересу до тематичних напрямків, рубрик, конкретних матеріалів, що з'являлися на сторінках газети; 4) встановити рейтинг штатних (і позаштатних) журналістів, що працюють у ній; 5) встановити залежність читацьких інтересів від соціально-демографічних характеристик; 6) визначити шляхи піднесення авторитету вашого ОМІ і пріоритетні напрямки подальшої діяльності.
Як правило, опитується 33% дорослого населення даної місцевості з дотриманням пропорційності представництва груп, що відрізняються за статтю, віком, освітою, соціальними ознаками та іншими характеристиками. Отриманий середній індекс (число відповідей, поділене на кількість опиганих) дає уявлення про стан вашого видання, його конкурентоспроможність, шляхи поліпшення діяльності редакційного колективу.
Серед чинників впливовості найважливіше значення мають такі:
1) суспільна актуальність журналістськихматеріачів; близькість,
прямий зв'язок творів з проблемами, що хвилюють і цікавлять аудиторію;
2) ситуативність, під якою розуміється, що авторська ідея по
дається не у вигляді абстрактної вимоги, а як висновок з роздумів над
ситуаціями людського життя, з якими автор знайомить аудиторію;
3) драматизм, що складається з таких компонентів:
а) драматизму самого життя, предмета відображення, драматиз-
му як змісту твору;
б) драматизму розповіді, побудови сюжету, у якому треба шука
ти цікавих епізодів, нетрадиційного їх поєднання;
в) драматизму як демонстрації "пошуку істини" самим автором,
зображення "пригод" його думки в ході розслідування проблем життя;
г) драматизму як діалогічного викладу теми через запитання —
відповідь;
4) оригінальність, небанальність свідчень, новизна повідомлень;
5) доступність, зрозумілість "мови" журналіста для читача, про
стота викладу;
6) оперативність, швидкість подачі новин;
7) уміння надавати виданню привабливого зовнішнього вигляду,
використовувати кольори, поєднувати ілюстративні й текстові ма
теріали,різноманітні шрифти, формулювати захоплюючі, заголовки,
складати змістовні ліди.
Журнашст мусить постійно працювати над поліпшенням свого видання чи програми, не зупинятися на досягнутому, вдосконалювати свою майстерність.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
ПРЕС-РЕЛІЗ (англ. press-release — випуск для преси) документ, спеціально розповсюджуваний для співробітників ОМІ, що містить матеріали для термінової публікації.
Сьогодні термін "прес-реліз"вживається для позначення двох типів документів: 1) "публікації в пресі" і 2) "для опублікування в персі.
У першому значенні терміном "прес-реліз" позачають усі матеріали, що виготовлені не журналістами, а такі, що створені поза редакцією і надійшли до органу масової інформації в готовому текстовому вигляді. У цьому значенні "прес-релізам" може називатися п лист читача що публікується в газеті.
Останнім часом термін "нерідко вживається і в другому розумінні — для позначення самостійного типу (жанру) текстів, однією з відмінних ознак яких є їхня рекламна спрямованість "*.
Прес-релізи випускають урядові установи, штаб-квартири міжнародних організацій, прес-бюро з 'їздів і конференцій та інші організації й заклади, зацікавлені у висвітленні своєї роботи, у зв 'язках з громадськістю через ОМІ.
У прес-релізі наводяться точні назви, прізвища, дати, цифрові матеріали, статистичні дані, можливі схемиі графіки, як правило, складні для засвоєння чи сприйняття на слух. Іноді прес-релізи виготовляються до прес-конференції чи брифінгу і роздаються журналістам до їх початку. Вимоги до прес-релізу: лаконізм і точність у подачі власних назв і цифрових даних.
У сучасній журналістиці прес-релізи виконують подвійну функцію: 1) правлять за джерело інформації; 2)поповнюють бюджет видання, оскільки дослівна публікація прес-релізу здійснюється на умовах відповідної оплати; у даному випадку прес-реліз розглядаєється як рекламний текст, яким він насправді і є.
Основною ознакою прес-релізу є його аксіологічна спрямованість. У текстах прес-релізу "створюється позитивний імідж- фірми, організації чи установи, окремої особи, ведеться пропаганда (рекламування) яких-небудь товарів, послуг, дій і под."'. А відтак розрізняють пропагандистський і коитрпропаґандистський прес-релізн.
У' журналістській творчостіпрес-реліз править за джерело власного матеріалу, використовується творчо, дослівне його використання в авторському матеріалі заборонене. Інакше виникає можливість появи під різними підписами кількох ідентичних текстів у різних виданнях,що скомпрометує їх та авторів і стане підставою для звинувачень у плагіаті або принаймнів непраресіоналізмі.
70 Тертьічньш Александр. Пресс-релиз — сьірье д:іч журналиста// Журна-
лпст. — 2001. — № 8. — С. 75.
71 Там само. — С. 76.
ВИКЛАД ДВАНАДЦЯТИЙ
Метод журналістики
Загальні уявлення про метод. Загальнофілософські засади методу журналістики. Три провідні типи мислення людини: художній, науковий і практичний. Провідні ознаки практичного мислення. Журналістика як практичне мислення. Типи та специфіка образності в журналістиці Докази та аргументи в журналістиці. Синтетичний, універсальний характер журналістики
Слово "метод" походить від такого ж давньогрецького терміну і в перекладі означає "шлях дослідження, спосіб пізнання". У широкому значенні цього слова під методом розуміють спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Метод невіддільний від предмета пізнання, є його аналогом. Це означає, що ми мусимо мати первісні уявлення і знання про предмет, перш ніж запропонувати певні прийоми його опису й дослідження, які й будуть складати метод. Таким чином, можна сміливо твердити, що головні методологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окремих його сторін.
Перебуваючи в залежності від предмета, метод все ж не є константою, а являє собою швидше динамічну структуру. Опис предмета в певній методологічній системі призводить до створення концепції предмета, яка виглядає вичерпаною з погляду даної методології. Цю особливість тонко підмітив видатний філософ XX століття Ганс Ґеорг Гада-мер, який у статті "Що є істина?" писав про це так: "Methodos — це прямування шляхом, який уже протоптаний чиїмисьногами. Методичність закладає те, що я можу в будь-який момент стати на шлях, яким хтось колись ішовші ця можливість вказує на науковість моїх починань. Але відповідно, внаслідок самого стану речей зменшуються і претензії на істину. Якщо істину (veritas) встановлює лише справ джуваність — без огляду на її форму, — то критерієм пізнання уже є не його істинність, а його підтверджуваність"72 (Курсив автора. — І. М.).
Але нагромадження нових знань про предмет триває в науці безкінечно, що призводить до усвідомлення недостатності, застарілості попередньої методологічної системи. Виявляється, що для опису того ж самого предмета потрібна нова методологія, яка відповідає новим знан-
72 Ґадамер Ганс Ґеорг. Що є істина? // Возняк Тарас. Тексти та переклади. — X., 1998.— С. 368.
ням і уявленням про предмет. І вона з'являється як наслідок праці нового покоління науковців.
Отже, мивстановили, що метод журналістики мусить визначатися її предметом. А предмет журналістики, як відомо, — це саме соціальне життя без будь-яких винятків чи обмежень, узяте в усій своїй невичерпності й розмаїтті. Цей максимально широкий предмет визначає в кінцевому підсумку й особливості методу журналістики.
Очевидно, важливо підкреслити, що ми ведемо мову саме про метод, а не методику, під якою розуміють узагальнення досвіду, способів і прийомів доцільного здійснення будь-якого завдання. Питання методики журналістської праці розглядаються спеціально в окремому курсі, що називається "Першооснови журналістської творчості". Тут же в нас ідеться про найзагальніше теоретичне поняття методу журналістики.
Як пізнавальна діяльність журналістика спирається на загальнофілософські методологічні засади, серед яких найважливішими є засади об'єктивності та інтелектуальної чесності. Найвищим загальнолюдським обов'язком журналіста є пошук істини і приведення до неї своїх читачів. При цьому слід розуміти, що істина — це процес все більш глибокого осягнення світу, рух від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, рух, який не може припинитися, бо світ невичерпний.
Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає наявність плюралістичних підходів, подолання численних суперечностей, розв'язання парадоксів і т. ін. Істина перемагає на ринку ідей. Унаслідок цього важливою засадою філософського пізнання є діалогічність, стан сталої суперечки, обговорення важливих проблем. Діалог у журналістиці 1) виступає неминучим у силу множинних підходів до способів пошуку істини; 2) є надійним способом руху до неї, породженим внутрішньою діалогічністю людського розуму; 3) гарантує найбільшу міру наближення до істини на кожному етапі її осягнення.
Рух до істиний пошук сутності процесів і явищ передбачає ситуацію здивування. Вона породжується несподіванкою сприйняття звичного предмета в незвичному висвітленні, раптовим осяянням на шляху до його розуміння. Здивування невіддільне від іронії — своєрідної реакції мислячого розуму, який піднімається над світом звичних уявлень, аби запропонувати нове пояснення дійсності чи її аспектів.
Важливим елементом методу пошуку істини є сумнів — природна реакція людини, коли вона зустрічається з чимось незвичним, непереконливим, нетрадиційним. Сумнів примушує пізнавальний суб'єкт віднаходити аргументи на користь нового бачення, відшукувати у фак-
rax підтвердження правильності нового бачення світу.
Невід'ємним елементом загальнофілософської методології, використовуваної в журналістиці, є критика, як спосіб суджень про предмети і явища, за допомогою якого долаються суперечності, вивчається внутрішня, глибинна природа речей, досягається їх адекватна нинішньому рівню людського інтелекту інтерпретація.
Спільною рисою філософської і журналістської методології є проблематнзація предмета вивчення. Вона несумісна з пасивним ставленням до пізнаваних предметів і речей, а передбачає певний зсув у баченні предмета, перетворення його на рухому модель, у якій окреслення втрачають стабільність, набувають плинності, мінливості, відносності. Явище втрачає уявну однозначність, піддається запереченню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб'єкт nq:>e6yBae в стані здивування, іронії, сумніву. А відтак, у нього й виникає нове сприйняття явища чи процесу.
Унаслідок застосування цих засад народжується журналістський текст, який, особливо на вищих рівнях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрів, — не зводиться до логічно впорядкованої схеми, пасивної передачі отриманої із зовнішнього світу інформації, а набуває форми розгорнутого обговорення дійсності, свідомого вичленування парадоксів і труднощів піднятої проблеми, діалогічного співставлення поглядів на неї та шляхів її розв'язання.
Метод журналістики як різновиду здійснення людством епістемо-логічної гуманітарної діяльності вбирає в себе суб'єктивні властивості психічної організації індивідів. Як відомо, людям, залежно від особистіших рис, можливостей, нахилів, тобто від природних здібностей, притаманні три розвинені види мислення — художнє, наукове і практичне. Ця класифікація випливає з учення І.П. Пав лов а про типи психічної організації індивіда — художню, мислительну і середню. Тут ми можемо дати істотну попередню дефініцію: журналістика і є найважливішою галуззю практичного мислення в людській діяльності. Це твердження потребує додаткових пояснень.
Дата добавления: 2015-01-15; просмотров: 830;