Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­ мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 4 страница

10-1

У сучасному сві п виробилися і.ікі t ас а; ці иосральної ісоріі сво­боди преси:

1. Люди прагнуть інати істину, щоб керуватися нею.

2 Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція по­глядів па вільному ринку ідей.

3. Кожній людині Mat бути надане право висловлювати свою точ­
ку зор\ за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджува­
тися й набувати загального визнання те. що буде найбільш раціональ­
ним і доцільним.

На базі цих засад один $ провідних дослідників преси на Заході професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здійснення свобо­ди преси:

І Безпристрасна, всебічна інформація.

2. Коментування, незалежне від напрямків громадської думки та
партійних поглядів.

3. Видання масової преси (та функціонування електронних ОМІ)
і! живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідаль­
ності.

4. Духовна незалежність талановитих журналістів, які мають
сміливість і мужність відстоювати істину.

5. Вивільнення преси під необхідності враховувати урядові інте­
реси, але при суворій самовідповідальності.

6. Високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свобо­
ди журналістів⁵⁰.

Окрім свободи преси, надзвичайно істотне значення для жур­налістики мас свобода творчості, оскільки діяльність представників мас-медіа має безсумнівний творчий характер.

Свобода творчості — цс визнання за автором права вільно, відповідно лише до своїх поглядів і уподобань, відтворювати н витлу­мачувати об'єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати в двох аспектах: гносеологічно-естетичному та соціологічному.

У гносеологічно-естетичному аспекп свобода творчості залежить від широти й глибини світогляду автора, його вміння проникати в сутність речей, розуміти явища та їх взаємозв'язок, від його таланту й майстерності та від його володіння мовою обраного типу журналісти­ки. Творча уява й фантазія, здатність бачити найбільш істотне й цікаве,

⁵⁰ Див.про це у праці: Москаленко А.З Теорія журналістики Підручник.— К...1998. С. 83.

ші іюиати свої думки і ка] тпнн цйсиосіі в слові, - усі ці якостл ( обов'язковими \ В''ми тво] мої о процесу журналіста.

Соціологічний аспек ■■ свободі, творчості поляї at в залежності ав­тора від поглядів, прагнень і ці.теіі оціальних груп (класів, верств насе­лення) та органів їх осмислення п віц аження — партій чи іромадських організацій. Історія знає численії спроби поставити пі,> контроль пмртііі чи держав вільну творчість. 'Рукописи не юрять' говорить приказка, але "і орять їх автори,, мш ід, журналісти, з яким і леїко мо­жуть розправитися шипі пі в іадп помшаючись за неслухняність.

З розвитком суспільства, усктадненням ного політичної структл-ри, з усвідомленням цінності демокр гіичноі о шляху історичного рух} проблема свободи слова висунулася в числі першорядних проблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї що­до цього теоретик і практик американської революції XVI11 ст. Томас Джефферсон (1743 1826). Наша своіода залежить від свобода пре си, - твердив він, — а цю останню не можна обмежувати, не загубив­ши її цілком. Свобода не така небеїпечна, як її придушення' .

На його ідеях будувалося законодавство США щодо преси Сво­бода преси забезпечена т\ і першою поправкою (1791) до конституції США. яка містить таку категоричну внмоіу: "Конгрес США не має права приймати ніяких законів, що обмежують свободу слова и преси

Цю норму прийняли бі іьшість країн, що розвивалися по шлях\ демократії. Свобода преси, однак, не означає уседозволеність і безвідповідальність. Навіть у цивілізованих країнах заборонені руйнівні дії преси, що мож>ть привести до соціального вибуху, пращо юті. на дестабілізацію країни. Показове з цього run ляду законодавство Великої Британії. Тут у розділі 1053 глави 2 законів про злочини про пі уряду й суспільства заборонені усні іі друковані виступи, що мають на меті викликати "дискредитацію чи обурення про їй суверена, уряду конституції З'єднаної о королівства, будь-якої і паїат парламент чи судової системи, (...) збудження невдоволення чи обурення серед підда них його величності, розвиток почуття злоби ,і ворожості між рннимп класами ціг: підданих"

Основні засади єною їй преси сформулі >вані іі у міжнародних правових документах У "Декларації прав людніш ', що була пригінній на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 194Н року н виконання якої не ребуває під міжнародним контролем,} статті 19 зазначено: "Кожн; по­дана має право па свободу переконані, і на цільне висловлювання їх це право включає свободу безперешкодно дотримувашея своїх переко­нань і свободу шукати, одержувати іі поширювати інформацію та ідеї

будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів¹'.

А стаття 29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слова. "При здійсненні своїх прав і свобод, — записано в ній, людина повинна підлягатитільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково зметою забез­печення безпеки, належного визнання й поваги прав ісвобод інших лю­дей і задоволення вимог моралі, громадського порядку іі загального до­бробуту в демократичному суспільстві".

Право кожної людини на свободу слова Гарантується і Європейсь­кою конвенцією про права людини(повна назва: "Конвенція про захист прав людніш і основних свобод"), що була підписанадержавами — чле­нами Ради Європи 4 листопада1950 року, а вступила в силу 3 вересня 1953 року. Стаття 10 цього Конвенції проголошує: "1. Кожна людина мас право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свобо­ду дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформаціюта ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів.. 2. Здійснення цих свобод накладає обов'язки і відповідальність, може бу­ти пов'язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безпорядків і злочинності, захисту здоров'я і моральності,захисту репутації та прав інших осіб, за­побігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету танеупередженості правосуддя".

Стаття 17 Конвенції захищає викладе!іі в ній самій права та свобо­ди людини. "Ніщо у цій Конвенції не може бути тлумачене як таке, за­значено тут, — що означає, що будь-яка держава, група осіб чи людина мають право займатися будь-якою діяльнісіто чи здійснювати будь-які дії, спрямовані на знищенняправ і свобод, викладених у ціпКонвенції, чи на їх обмеження у більшій мірі, ніж це передбачено Конвенцією"⁵'

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли в нову Конституцію України Стаття 15 містить ка-'сгоричне положення: "Цензура заборонена¹'. Стаття 34 гарантує сво­боду слова. "Кожному гарантується право на свободл думки і слова, па вільне вираження своїх поглядів і переконань, читаємо в ній. Кожен мас право цільно збирати, зберігати, використовувати і поши­рювати інформацію усно, письмово або і! інший спосіб на свій вибір.

^м Ціп. міжнародних документів за нр.: Основи мисово-інформацінної діяль­ності: Підручник. -- К... 1999. - С. 295-246.

Г

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальноїцілісності або громадського по­рядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення,для захисту репутації або прав інших людей, для за­побігання розголошенню інформації,одержаної конфіденційно, або для підтриманняавторитету і неупередженості правосуддя".

Свобода творчості також гарантується Конституцією України. У статті 54 зазначено: "Громадянам Гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальноївлас­ності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що ви­никають у зв'язку зрізними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законами".

Для діяльності журнашета важливими є ще дві статті Конституції України, знання яких для нього обов'язкові. Стаття 32 захищає приват­не життя громадянина. "Ніхто не може зазнавати втручання в його осо­бисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених КонституцієюУк­раїни, — стверджується тут. — Не допускається збирання,зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національ­ноїбезпеки, економічного добробуту та прав людини".

Оскільки партійна преса є і буде об'єктивною реальністю ук­раїнського політичного життя, то журналістові необхідно знати й стат­тю 37, яка сформульована так: "Утворення і діяльність політичнихпартій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямо­вані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захопленнядержавної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, ра­сової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здо­ров'я населення, забороняються".

Законодавство України забезпечує широкі можливості для твор­чої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнаніміжнародними нормами й закріплені в міжнарод­них правових документах.

Однак немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практиці задекларованої в законодавстві свободи. Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна почути скарги на втручання у їхні творчі спра­ви органів влади, конкретнихурядовців, депутатів Рад різного рівня, за-

сновників та ін. зацікавлених осіб. Вони твердять, що, замість розбитих політичних кайданів, українська журналістика опинилася в лещатах еко­номічної кризи, а фінансовий тиск виявляється не менш дошкульним, ніж тиск політичний, і служать вони одній меті — примусити жур­налістів відмовитися від правдивої об 'єктивної і всебічної інформаційної діяльності, і вдатися до тенденційного висвітлення подій в інтересах пев­них осіб чи партій. У декого виразно простежується ностальгійна нотка за "старими добрими часами", коли редакції не турбувалися ні про папір, ні про поліграфічну базу, ні про заробітну плату, а отримували все це як винагороду за сумлінне служіння комуністичній партії.

Заперечити, що таке становище має місце в нашому інфор­маційному просторі неможливо. Разом з тим слід добре розуміти різни­цю між тоталітарною і соціально відповідальної моделями існування журналістики. Тоталітаризм вдається до репресій, фізичного винищен­ня непокірних, а то й просто незручних, яскравих в силу природної та­лановитості осіб. У Радянському Союзі такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих гро­мадян.

На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність пре­си від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'яза­ною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві.

Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опано­вує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельноспроможного читача, а відтак і зростання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти розвинених держав світу.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ГАЗЕТА (іпигл. gazzetta) — періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними ма­теріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного і культурно­го життя. Спочатку газети виконували лише інформативну функцію, але в процесі розвитку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися за тематикою й на­прямками.

Знаменитий німецький журналістиколог Отто Ґрот, автор семитом­ного дослідження "Непізнана культурна сила. Основи газетної науки (періо­дики)" (Берлін [Західний], mm. 1—7, 1960-1972) виділив такі чотири консти­тутивні ознаки газети: 1)періодичність виходу в світ, 2)універсальність зміс­ту, 3)актуальність інформаційних повідомлень, 4)гласність у подачі новин.

Головна функція газети — подавати через певні невеликі проміжки ча­су оперативну, актуальну, різноманітну, загальноцікаву інформацію. У дослід­женні німецького науковця Еміля Довіфата "Учення про газету" (1955) міс­титься така кваліфікація: "Газета повідомляє широку громадськість через найкоротші відрізки часу про новітні події сучасності у відповідності із зло­бою дня, але з усвідомленням відповідальності і громадського обов'язку"¹².

Відомий чеський письменник і журналіст Карел Чапек у жартівливій праці "Якробиться газета " так описував процес її народження: "Газети, як і деякі інші великі підприємства, цікаві не стільки тим, як вони робляться, скіль­ки тим, що вони взагалі існують і виходять регулярно щодня. Ще не було випад­ку, щоб газета друкувала лише коротке повідомлення про те, що за минулу до­бу нічого вартого уваги не сталося і тому нічого писати. Читач кожного дня одержує і політичну статтю, і події, і спорт, і відділ культури, і економічний огляд. Якщо навіть всю редакцію звалить грип, то газета все ж вийде, ів нійбудуть всі звичайні рубрики, так що читач ні про що не здогадається "".

Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок, мати вишу­кане оформлення, кольорові фотографії, що робить проблематичним вста­новлення чіткої межі між: газетою і журналом. Дослідник Вальтер Гатеманн у залежності від мети видання виділяє в сучасній журналістиці такі три го­ловні типи газет: 1) газета думок, 2) інформаційна газета, 3) газета як засіб здобування максимальних прибутків".

За даними Всесвітньої газетної асоціації (ВГА) у 1998 році в багатьох країнах збільшився продаж: газет з одночасним зростанням рекламних надхо-

⁵² Dovifat Emil. Zeitungslehere. — Berlin, 1955. — S. 50.

⁵³ Чапек Карел.-Як робиться газета// Чапек Карел. Вибрані твори. —Ужгород,
1950. — С. 94.

⁵⁴ Hagemann Walter. Die Zeitung als Organismus. — Heidelberg, 1950. — 260 s.

джень. Наслідки досліджень, щобули подані більш ніж 1100видавцями й ре­дакторами з 88 країн світу на52-му Всесвітньому конгресі газеті Шостому всесвітньому форумі редакторів (1999) у Цюріху(Швейцарія) засвідчили, що

- після тривалого періоду занепаду в багатьох країнах тиражі південних га­
зет знову зростають;

-у всіх країнах, де здійснювались дослідженняВІЛ, спостерігається помітне, а вдеяких випадках навіть вражаюче зростання річного прибутку від рекла­ми в газетах;

- загальні надходження від газетної реклами відновилися після кількох літ
падіння і зараз перевищують найбільш високі показники80-х років у Європі,
Північній Америці п азійсько-тихоокеанському реґіоні;

- частка газет у рекламному ринкові Західної Європи в 199Н році зросла;

- дослідження читацької аудиторії свідчать, що молоді люди багато чита­
ють газети,і вдеяких країнах вони читають більше, ніж:їхні батьки.

За словамигенерального директора ВГА Тімоті Болдінга, що представ­ляв щорічний огляд газетної продукції, упродовж: минулого десятиліття газе­ти страждали від економічного спаду, кризи з цінами на газетний папір, зрос­таючої конкуренції, подальшого роздрібнення ринку ЗМІ і відтоку рекламних коштів в Інтернет. У цілому газетна індустрія пережчівача кризу. "Однак, — відзначив він, — зараз видно, що газети в багатьох країнах впорались з цими проблемами, скористалися новими можливостями і зараз відроджуються. У кінцевому рахунку, незалежно від сьогоднішніх тенденцій слід підкреслити, що газети запишаються надзвичайно могутнім засобам масової інформації з не­звично широким охопленнямаудиторії і ступенемвігчиву на неї"¹⁵.

Лідерство в аїрові споживання газет стійко утримують норвежці і японці. На одну тисячу мешканців тут припадає відповідно 588 і 577 щоден­ного продажу газет. Третє місце займає Фінляндія(455). Дані йдуть Швеція (430), Коста-Ріка (412), Швейцарія (377).

Праобразами газет були інформаційні бюлетені, що випускалисяв Римі в 1 cm. до р. Хр. — 4 cm. після р. Хр. Перші газети з 'явилися в Китаї у 8 cm. У Європі — с 17 сіп.: у Німеччині в 1609, у Голландії в 1616, у Англії в 1622 ро­ках. Єлово "газета" пішловід назви рукописного аркуша новин у Венеції,який купували за монету такої ж назви. Термін увійшов до широкого вжитку з по­явою v Франції видання Теофраста Ренодо"Ля газет' (1631). Першою що­денною газетою була "Ляипціґерцаишуні" ("Ляйпцігськагазета"), що вида­валася в Німеччині в 1661-1663 роках. Однією з найстаріших газет світу, що видається й сьогодні є газета "Тайме , заснована у Лондоні (Велика Бри­танія) за одними даними в 1785, а за іншими -у 1786 році.

Перші газети в Україні з 'явилися польською мовою ("Кур 'єр Львівсь­кі", 1749), французькою ("Газетт де Леополь", 1776) та російською ("Харь-ковский еженедельник", 1812; "Харьковские известия", 1817—1823) мовами. Перша газета українською мовою — "Зоря Галицька " видавалася у Львові в 1848-1857 роках.

⁵⁵ Газети возвращаютеяс трнумфом// Журналів (Харків). -- 2000. № 12. — С. 19.

ВИКЛАД ДЕВ'ЯТИЙ

Загальні та спеціальні функції журналістики

Тлумачення проблеми в сучасній теорії журналістики. Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція формування громадської думки. Спеціальні функції: ор­ганізаційна функція, функція "сторожового собаки" (соціальноїкрити­ки), ідеологічна функція журналістики, культурна функція, розважаль­на функція журналістики, рекламна функція

Лише на перший погляд бездіяльному розумові може здатися на­думаним і штучним питання про функції журналістики. Насправді ж во­но є архіважливим і давно увійшло в предмет теорії журналістики як на­уки про її найзагальніші властивості й найголовніші закономірності розвитку. І це зрозуміло: адже функції журналістики — це сукупність її обов'язків перед суспільством і характер їх виконання, це та роль, яку відіграє журналістика як соціальний інститут щодо соціуму як цілого. У відповідності з функціями журналістики стають зрозумілими місце й призначення органів масової інформації в суспільстві, а відтак, — і ха­рактер діяльності фахівців мас-медіа.

У радянській теорії журналістики дане питання розглядалося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром тут оголошу­валося ленінське визначення газети як колективного пропагандиста, ко­лективного агітатора й колективного організатора, а, отже, й функції журналістики зводилися до трьох: пропагандистської, агітаційної та ор­ганізаторської. Сьогодні ж цілком очевидно, що такий підхід не тільки не вичерпує всього розмаїття даної проблеми, але більше того — обме­жує її лише політичною сферою.

У новітній українській теорії журналістики це питання жваво об­говорюється. Висловлюються різні точки зору, як це й належить у порівняно молодій науковій галузі. Обмін думками, з одного боку, по­винен привести до більш-менш усталених уявлень з цієї проблеми, а, з другого боку, сприяти народженню обгрунтованих якісних авторських концепцій, адже ми давно розпрощалися з радянськими часами, коли гуманітарна наука могла мати тільки колективний характер, і знову по­вернулися до пошанівку персональних надбань. Оглянемо стисло на­явні теоретичні погляди.

У світовій журналістикології питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Валь-тер Гагеманн у праці "Газета як організм" (1950) описав п'ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари,

4) розважати читача, 5) повчати його⁵⁶.

Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважають, що у сучасному світі преса виконує сім функцій. Во­на мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зроби­ти її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед уря­дом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця то­варів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тис­ку на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів⁵⁷.

Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "чет­вертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нараховує чо­тири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлума­чувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважає рекламу⁵⁸.

А.З. Москаленко в підручнику "Теорія журналістики" (К., 1998) виділяє п'ять функцій преси: організаторську, виховну, пропагандистсь­ку, контрпропаґандистську і соціологічну⁵⁹. Звернімо увагу на те, що дві з п'яти функцій журналістики видатний науковець пов'язував із здійсненням нею пропагандистської діяльності.

Внутрішньо полемізує з А.З. Москаленком автор навчального посібника "Основи журналістики в поняттях і коментарях" (рос. мо­вою; Луганськ, 1998) В.М. Владимиров. Він категорично відкидає з те­оретичного набутку функції пропаганди і агітації, відзначаючи при цьо­му: "У світовій громадській думці, як і в наукових колах, слово "про­паганда" давно вже протилежне слову "об'єктивність" і означає не що інше, як приховування від масової аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів"⁶⁰. Так само кваліфікується й агітація: "Що стосу­ється функції агітації, то на неї також поширюється правило напівправ­ди, з якої, як відомо, виготовляють найвищі гатунки брехні"⁶¹.

⁵⁶ Hagemann Walter. Die Zeitung als Organismus. — Heidelberg, 1950. — 260 s.

⁵⁷ Siebert R, Peterson T., Schramm W. Four Theories of the Press. — Urbana, 1956. — 153 s.

⁵⁸ Bond F. Fraser. An introduction to jornalism. A survey of the Fourth Estate inall its
forms. 2^nd ed. The Macmillan company. — New York, 1961. — 359 s.

⁵⁹ Москаленко A. 3. Теорія журналістики: Підручник — K.: Експрес-об'ява,
1998. — С. 172-173.

⁶⁰ Владимнров В. М. Основи журналистики в понятиях и комментариях: Учеб-
ное пособие. — Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998. — С. 30.

⁶¹ Там само.

Власну ж концепцію функцій преси В.М. Владимиров виклав так. Він об'єднує їх у певні рубрики, аби упорядкувати їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій преси він відносить пізна­вальну, комунікативну і конструктивну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї масово-інформаційної діяльності, тобто виго­товлення інформації (пізнавальна функція), її поширення (комунікатив­на) і запровадження в суспільну свідомість (конструктивна функція).

На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні, особ­ливі) функції. Серед них виділяються групи об'єктних і суб'єктних фун­кцій. До складу першої групи увіходять функції артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено функції соціально-педагогочна, соціального контролю і корекції, а також просування ("promotion").

Після цього виділяється ршень індивідуальних функцій, до числа яких належать функції виховна, популяризаторська, рекреативно-ге-доністична та масово-емоційна.

У концепції В.М. Владимирова спостерігаємо тенденцію до мно­ження функцій і спробу усунути їх дублювання (наприклад, соціально-педагогічна і виховна) за рахунок утворення для них окремих рубрик. Питання заплутується через спробу кілька разів повернутися до загаль­них функцій, назвавши спочатку їх пізнавальною, комунікативною і конструктивною, а потім, ніби згадавши, що ніде не вжите слово "інформація", заговорити про загальну функцію преси — інфор­маційну. Виникає також запитання: як функції соціально-педагогічна, виховна, артикуляції, соціалізації і кореляції можуть здійснюватися по­за пропагандою певних ідей і життєвих прикладів. У навчальному посібнику В.М. Владимирова маємо продуктивну, хоч і не в усьому до­сконалу, спробу розв'язання проблеми функцій журналістики.

Цікавий досвід застосування теорії до практики знаходимо в праці СІ. Горевалова "Військова журналістика України: історія та су­часність" (Львів, 1998). Це праця переважно з історії журналістики. Але цілком слушно автор досліджує в ній і функції української військової журналістики в Галичині міжвоєнного періоду. Він також іде по шляху множинності, намагаючись вичерпно врахувати все, що було сказане з цієї теми різними науковцями.

Умовно він об'єднує увесь наявний матеріал у чотири рубрики, виділяючи соціальну, економічну, соціально-психологічну та психо­логічну групи функцій.

До соціальної групи він відносить комунікативну, інформаційну, консервативну, деструктивно-інтегративну, сбціально-регулятивну, контролюючу, управління, реалізації соціальної активності, розповсю-

дження культури, рекреативну, ідеологічну, політичну і науково-пізна-вальну функції.

До економічної групи зараховуються регулятивно-економічна, економічно-контролююча, знову інформаційна, економічно-консерва­тивна, економічно-управлінська, рекламна функції.

До соціально-психологічної групи увійшли такі функції: соціаль­ного орієнтування, участі у формуванні громадської думки, афіліації, контакту, самозатвердження, парасоціальна.

Група загальнопсихологічних функцій складається з функцій емоційної розрядки (релаксації), утилітарної, самоізоляції, стимуляції⁶². У концепції СІ. Горевалова переважає прагнення до вичерп­ності, що призводить до перерахування великого числа функцій, їх ча­сткового дублювання в різних рубриках (наприклад, виділення інфор­маційної функції в групі соціальній та економічній) та відсутності їхньої ієрархії (наприклад, розташування ідеологічної й політичної функцій після рекреативної).

Очевидно, українській теорії журналістики ще доведеться докла­сти немало зусиль для розв'язання наукової проблеми функцій жур­налістики.

На підставі використання позитивного досвіду праць вітчизня­них та зарубіжних теоретиків спробуємо побудувати свою концепцію.

Передусім відзначимо очевидну доцільність виділяти загальні й спеціальні функції.

Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибу­тивними ознаками журналістики, виконуються кожним виданням чи ТРК без виключення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

Спеціальні функції мають локальний характер, характеризують журналістику з того чи іншого конкретного боку, їх виконання не є кон­че обов'язковим для кожного видання. Так, розважальна газета може не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати функції соціа­льної критики ("сторожового собаки"), так само як партійна газета не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів. Але в цілому спеціальні функції у своїй сукупності є важливим чинником діяльності преси та характеристики журналістики в цілому, а відтак мусять бути осмислені теоретико-журналістською наукою.