Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­ мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 5 страница

⁶² Горевалов С. І. Військова журналістика України: історія та сучасність. — Львів: Вид-во Військового інституту при ДУ "Львівська політехніка", 1998. — С. 157-163.

Про загальніфункції журналістики ми розпочали мову тоді, ко­ли заговорили про неї як про масово-інформаційну діяльність, адже найважливіша функція журналістики — збирання, обробка й поширен­ня інформації. Лише в межах цієї найголовнішої функції можуть ре­алізуватися інші її завдання. Інформаційну функціювиконують усі періодичні видання, радіостанції й телестудії. Навіть розважальні газе­ти чи радіо й телепередачі інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.

Журналістика, будучи для людини вікном у світ, є важливим ка­налом надходження до читача необхідних для його орієнтації у світі знань, теорій, концепцій. Вона подає щодня громадянам необхідні повідомлення, без яких вони неспроможна зрозуміти навколишній світ, а відтак обрати правильний варіант поведінки. Є безліч людей, які після завершення своєї' освіти (вищої чи середньої) поповнюють свій інфор­маційний багаж лише за рахунок журналістики. Узагалі, слід виходити з того, що в сучасній соціальній дійсності читачів книжок у десять разів менше, ніж читачів газет. Періодична преса, радіо, телебачення стають для переважної більшості громадян єдиним каналом поповнення знань, створення ними в своїй свідомості картини світу.

Високоосвічений читач-фахівец виробляє в себе стабільну звичку знайомитися через ОМІ з новими фактами і явищами політичного йсуспільного життя, науковими поглядами й гіпотезами зі своєї та суміжної галузей спеціалізації. Читання загальних та фахових газет і журналів стає його щоденною потребою, адже на сторінках ОМІ здійснюються публікації про наукові новинки, відкриття, дається хроніка наукового життя.

Друга загальна функція журналістики полягає у формуванні нею громадської думки. Суспільно-політична роль мас-медіа була предме­том нашого розгляду в минулій лекції, адже творення за допомогою інформації громадської думки й суспільної свідомості є також щонай­важливішим завданням журналістики. Сутність навіть не в тому, що ін­формація ніколи не буває безсторонньою, а в тому, що в сучасному світі вона є будівельним матеріалом для громадської думки і ця остання не може бути сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут масової інформації. Усі інші способи її виявлення мусять розглядатися як факультативні у порівнянні з головним способом — журналістикою.

Цю функцію журналістика виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних про­блем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з ши­рокого кола актуачьних питань. У силу цього громадяни дістають змогу 114

сформувати свою соціально-політичну позицію, а владні структури отри­мують безкоштовну консультацію про громадську думку, напрямки роз­витку суспільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість вибрати найбільш прийнятний варіант розвитку політичних подій.

Інформаційна функція та функція формування громадської дум­ки такі вагомі і всеосяжні, що через них пізнається сутність журналісти­ки, тому вони й розглядаються нами окремо.

Спеціальні функціїжурналістики є по-своєму важливими й істот­ними, але позбавлені все ж тієї загальності, що відзначала попередні ас­пекти цієї проблеми.

1. Організаційна функція журналістикивиявляється в тому, що суспільство само організовується йструктурується завдяки жур­налістиці. Через журналістику суспільство здійснює управління держав­ними, господарськими та громадськими установами й організаціями, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яс­нення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, ху­дожніми. Структура ОМІ відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.

Організаційна функція журналістики виявляється й у тому, що кожна партія має сьогодні партійну пресу, через яку веде пропаганду своєї програми, вербує у свої ряди нових членів, бореться за громадсь­ке визнання, місця у виборних органах державної влади. Суспільство створює журналістику як важливий свій інформаційний орган, який сприяє глибшому його самопізнанню, самовдосконаленню й самоос-мисленню, а в свою чергу журналістика служить знаряддям структурної організації самого суспільства.

На думку сучасних соціологів, якщо порівняти суспільство з людським організмом, то журналістика відіграє в ньому роль нервової системи, постачаючи особу інформацією й підказуючи їй відповіді на головні епістемологічні питання: хто вона, чого вона хоче, що для до­сягнення її мети слід зробити.

Згідно зсучасними уявленнями, інформація не є щось другоряд­не, пасивне по відношенню до вже сформованих суб'єктів, а, навпаки, вона сама конструює їх і їхнє буття. У глибинному розумінні справжня сутшсть людини реалізується лише за допомогою поширюваної різно­манітними каналами (стихійної чи організованої комунікації) інфор­мації, бо лише вона здатна породити людське суспільство. Поза ко­мунікативними процесами кожний окремий індивід лишається річчю в

собі, не здатний заявити про себе. І лише в процесі комунікації опри­люднюється, перетворюється на суспільну особу, громадянина. А відтак складається суспільство.

Журналістика виступає каналом універсального зв'язку між гро­мадянами й органами влади і громадянами (чи їх групами) між собою, здійснює комунікативні зв'язки по горизонталі й по вертикалі всього суспільства; вона забезпечує гласну взаємодію між усіма складовими частинами загальнодержавного механізму.

Функції артикуляції (озвучення для органів влади думки народу) та кореляції (узгодження за допомогою журналістики різних точок зо­ру на певне питання) є ні що інше, як виконання журналістикою своєї безпосередньої організаційної функції.

ОМІ відкриті для виступів будь-яких авторів, часто друкують ли­сти читачів чи знайомлять з їхніми телефонними дзвінками. Через ОМІ відбувається постійний обмін думок у суспільстві, до читачів надходить інформація про події в їхньому та сусідніх регіонах, міжнародні новини. Журналістика сьогодні об'єднує нас у єдиний суспільний організм, створює умови для пошуку однодумців, вияскравлює різні погляди і підходи до розв'язання тих чи інших проблем.

У сучасному світі поза журналістикою неможливе будівництво держави, особливо такої молодої, як Україна. А відтак можемо говори­ти про виконання українською журналістикою в межах організаційної функції держав о будівних завдань. Це таке завдання, виконувати яке не потребує журналістика країн із розвинутими традиціями державного будівництва, але в Україні функція державотворення щодня вико­нується нашими ОМІ. Вони зцементовують українську спільноту в ук­раїнський народ, виробляють звичку жити в українському інфор­маційному просторі, цінувати й захищати свою державу, дорожити нею, її надбаннями, працювати задля покращання життя в ній.

2. Функція "сторожового собаки" (соціальної критики).

Цей термін виник в американській теорії журналістики. Він спер­тий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господа­ревого дому і голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналістики з суспільними вадами чи хво­робами, у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва і т. п. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільно­го життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства або за­хищає його від невиправданих соціальних експериментів.

Г

Американська журналістика часто першою била на сполох і дома­галася розслідування кримінальних справ і судового розгляду позовів проти найвищих державних урядовців, включаючи Президента США, проводила самостійні журналістські розслідування, безжально викрива­ла негативні явища в суспільному житті, домагалася їх викорінення.

Знаменита Уотергейтська справа, ідо призвела до відставки пре­зидента США Р. Ніксона, г яскравим прикладом могутнього впливу ОМІ на суспільну свідомість, здійснення журналістикою функції охоро­ни суспільства.

Голосна справа про інтимний зв'язок президент' сША Б. Клінтона з практиканткою Білого дому М. Левінскі, шиг jko розголо­шена ОМІ цієї країни в 1998 році, засвідчила не лише ре тьну свободу американської преси, але й дійсне виконання нею функції "сторожово­го собаки демократії", здатність журналістики зробити підзвітною і~ро-мадськості першу особу в flqmaBi, зажадати від неї роз'яснень щодо її протиправних чи просто аморальних дій.

У цьому слід вбачати не тільки прагнення до сенсацій, що при­родно для журналістики, але й нагшіьну потребу працювати задля оздо­ровлення суспільства, потяг захистити його від помилок, несумлінних урядовців, загрозливих негативних тенденцій. Така функція жур­налістики властива їй як суспільному інстутиту в усіх демократичних країнах. Актуалізується вона сьогодні й в Україні.

3. Ідеологічна функція журналістики.

Ідеологія — це широке поняття, що обіймає сукупність політич­них, правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських по­глядів та ідей, у яких усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності.

На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналістики пов'язана з пропагандою певних жипч них цінностей та агітацією на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда — це діяльність журналістики в справі поширення ідей, ут­вердження певної ідеології, формування історичної свідомості та ху­дожньої картини світу, то агітація це діяльність журналістики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача. Від пропаганди н агітації невіддільна партійна журналістка, але п загальні ОМІ також зорієнтовані на пропаганду і агітацію певно­го способу житія, моральних та ідеологічних цінностей.

Прихильники ліберальної моделі інформаційної журналістки намагаються 'утвердили думку, згідно з якою журналістика взагалі не

повинна в своїй діяльності утверджувати певні життєві цінності, а лише безсторонньо інформувати громадян про факти і явища дійсності. Справді, така концепція існує; наприклад, вона переважає в амери­канській журналістиці. її історичні коріння — у запереченні дешевої тенденційності, у захисті від брехні численних споживачів інформації. Але й у західному світі здійснюється перехід до соціально відповідаль­ної журналістики, яка не стаьиться нейтрально до загальнолюдських цінностей і демократичних свобод, а вважає своїм обов'язком захища­ти їх і запроваджувати в суспільну свідомість.

Звільнення журналістики в пострадянському інформаційному просторі від обов'язкової, силоміць нав'язуваної, ідеологічності створи­ло в журналістів ілюзію про можливість цілковитої деідеологізації ма­сово-інформаційної діяльності. Насправді ж сьогодні приходить ро­зуміння того, що вона за своєю природою перманентно містить у собі жорстку ідеологічну орієнтацію, незалежно від соціально-економічного ладу, у якому створюється журналістський твір. Сукупність текстів ма­сової інформації у самому своєму змісті відбиває з певних ідеологічних позицій становище країн, соціальних сил, та розвиток подій у світі.

Перед українською журналістикою знову постає питання: як ско­ристатися цим міжнародним досвідом. Безсторонньо сповістити грома­дян України про територіальні зазіхання північного сусіда чи роз'ясни­ти їм юридичну безпідставність такої позиції і фальшивість історичних аргументів протилежної сторони? Очевидно, не перший, а саме другий варіант буде правильним в сучасному інформаційному просторі Ук­раїни. Нав'язуючи українській журналістиці протилежну інформаційну модель, такі діячі прагнуть обеззброїти ії перед двома найголовнішими загрозами нашій державності: комуністичними реваншистами, які на­магаються повернути колесо історії назад і знову втягнути Україну в ко­муністичне минуле, і відновлювачами "єдіной і недєлимой" Російської держави, яка, на їхню думку, виглядає неповноцінною без України.

Тому викликає цілковите розуміння наявність в концепції А.З. Москаленка пропагандистської і контрпропагандистської функцій журналістики. Але на нашу думку, вони реалізуються не самостійно, а в межах здійснення журналістикою своєї ідеологічної функції.

Ідеологічна функція журналістики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Орієнтація — рухома інформаційна мо­дель дійсності, яку складає в своїй свідомості людина для виправдання своєї поведінки. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе і своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі, правильно оцінювати суспільні явища і у зв'язку

з цим визначати свої цілі, напрям і характер діяльності.

Журналістика як універсальна галузь духовної діяльності людини формує ії свідомість на рівні раціонально-понятійному й образно-емо­ційному, що якомога краще відповідає синкретизму суспільної й індиві­дуальної свідомості. У цьому відношенні преса і сама є суб'єктом полі­тики, формує певну систему ідеологічних та соціально-політичних цінностей, поширює соціально-цінний досвід, нова: грські починання, компетентну ініціативу.

Важливою є роль журналістики у формуванні історичної свідомо­сті. Кожна людина мусить відчувати себе часткою більшої спільноти: на­роду, нації, держави. Від історичної свідомості залежить сучасна суспільна свідомість, з усіма наслідками спонукальності й дієвості. Недарма кожна держава, партія і навіть окрема людина має свої історичні концепції, що діють в структурі їхніх ідеологічних доктрин. В історії віднаходять джере­ло для сучасних спонук, формування сучасної політичної думки.

Глибоко й точно розкрив природу історичної свідомості у сто­сунку до сучасності видатний філософ XX століття Ганс Ґеорґ Ґадамер. "Історію переписують повсякчас по-новому, бо ми повсякчас де­терміновані нашим тепер, — підкреслював він. — Тут ідеться не лише про реконструкцію, не лише про те, щоб минуле стало для нас суча­сним. Справжня загадка і проблема розуміння полягають у тому, що те, що було таким чином перетягнуте у тепер, уже стало для нас сучасним як щось, що хоче бути істиною. Те, що здавалось лише реконструкцією сенсу, який минув, сплавляється з тим, що безпосередньо промовляє до нас як істина. Самопізнання історичної свідомості має показувати цю актуальність минулого як діалектичну проблему. Пізнання історії ніко­ли не полягало виключно у її усвідомленні. Але водночас і розуміння не є лише реконструкцією якоїсь структури сенсу, свідомим тлумаченням несвідомого витвору. Розуміти один одного означає порозумітися у якійсь справі. Розуміти минуле це — аналогічно — чути його у тому, що воно хоче нам повідомити як істину"⁶³ (підкреслення автора. — І. М.).

У журналістиці історія актуалізується, перестає бути сумою знань про минуле, а завжди виступає у своїй спонукальній ролі. Роз'яснюючи зміст історичних подій, журналістика перетягує їх у сучасне, прагне зро­бити так, щоб вони промовили до читачів як істина, тобто постати як певна незаперечна субстанція. З цього погляду творення історіософії по­стає як елемент виконання ідеологічної функції органів масової інфор­мації. На жаль, не завжди історична концепція, поширювана журналісти-

⁶³ Ґадамер Ганс Ґеорґ. Що є істина? // Возняк Тарас. Тексти та переклади. — X.. 1998. — С. 377-378.

кою, с правдивою, відповідає достовірним фактам, встановленим на­укою. Так, радянські ЗМІ були комунікаційним каналом для поширення псевдонаукової історіософії, створеною для захисту імперської ідеології.

Українська журналістика зробила дуже багато для спростування псевдоісторичних концепцій російської історіографії про Київську Русь як нібито не українську державу, а міфічну колиску трьох братніх на-родіп; про росіян як "старшого брата" українців, про другосортність української національної культури. Натомість сміливо утверджувала правду про давність українців, питомість їх походження на своїй землі, викривала сталу антиукраїнську політику Російської держави, що дуже часто запроваджувалася збройними методами.

Є цілковитим спрощенням витлумачувати пропаганду лише як брехню чи напівправду, адже український народ постав у своїй державі перед проблемою пропаганди правди про свою історію, пропаганди за­гальнолюдських життєвих цінностей, які протистоять класовим ідеалам комуністичних реваншистів.

А відтак, виконання журналістикою ідеологічної функції нале­жить до її прямих обов'язків і не може бути критерієм для оцінки видан­ня як гарного чи поганого. Тут маємо справу з об'єктивною, іманент­ною властивістю журналістики.

4. Культурна функція журналістики.

Журналістика сама є частиною духовної культури суспільства. У предмет історії культури входить також історія журналістики. Поруч з цим система ОМІ виконує доволі широку культуротвірну функцію. Во­на може бути розглянута в трьох аспектах.

По-перше, журналістика виконує функцію поширення культури. Розвинутий літературний процес неможливий без розгалуженої системи лі­тературно-художньої журналістики, яка є місцем першодруку великої кіль­кості художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва. Таким чи­ном, журналістика, поруч з книгою, є найважливішим носієм культури.

У нові часи що роль разом з друкованими виконують також і еле­ктронні ОМІ. У сучасному світі дія радіомовлення створюється велика кількість радіоп'єс, інсценізацій, музичних програм, а для телебачен­ня — документальних та художніх фільмів, серіалів, музичних програм. А відтак, уся система ОМІ сьогодні є головним комунікаційним кана­лом, для якого створюється і з якого надходить до публіки естетична інформація. Журналістика є способом створювати мистецькі (літера­турні, естрадні, малярські) авторитети.

По-друге, журналістика подає широку хроніку мистецького жит­тя, інформує про події в світовій культурі; уводить свої національні явн-

ща в контекст міжнародних художніх процесів. Розмаїтий світ культу­ри: малярські виставки, театральні прем'єри, книжкові новинки, збори чи з'їзди творчих спілок, проведення мистецьких конкурсів та іон. такі і подібні явища стають предметом відображення на сторінках ОМІ.

По-третє, журналістика с руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналістики, і сьогодні, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, за­лишається в значній мірі складовою частиною діяльності ОМІ. З огля­ду на величезні обсяги книжкової продукції, що існують у сучасному світі, критика править для читачів за компас у книжковому морі, допо­магає зорієнтуватися в доборі лектури. З певною мірою метафоричності можна сказати, що сьогодні література залишається річчю в собі без критики, покликаної дати витлумачення художнім творам, осмислити шляхи й напрямки літературного руху.

З цього погляду прикметною є думка одного з чільних філософії) і теоретиків літератури XX століття Ролана Варта (1905-1980), вислов­лена ним у праці "Критика та істина". "Критика не є наука, — твердив він. — Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (...) Відношення кри­тики до твору є відношенням змісту до форми"⁶⁴.

Критика здійснює зв'язок між літературою й читачем, сприяє йо­го естетичній освіті, виробляє естетичні смаки, іншими словами, знову ж — формує громадську думку на терені літератури і мистецтва.

Таким, чином, журналістика є не лише носієм безпосередньої ес­тетичної інформації, але й способом формування критичних оцінок, інтерпретацій творів та мистецького процесу в цілому, створення попи­ту на явища культури та мистецтва.

5. Розважальна функція журналістки.

Вона є об'єктивно необхідною, оскільки людина не може працю­вати цілодобово, перебувати повсякчас у напруженні, а потребує роз­слаблення й відпочинку. А відтак і від журналістики як універсальної моделі дійсності та людської діяльності вона очікує участі п процесі сво­го відпочинку.

Ро іважальна функція виявляється в публікації на сторінках преси кросвордів, анекдотів, сторінок гумору, у створенні на радіо П телеба­ченні розважальних програм. Розважальна частіша в сучасних ОМІ дає приємне й корисне проведення часу, забезпечує відновлення фізичних сил, психічне розвантаження читача.

^г4 Варт Роллан. Кришка її истнна // ЗіфуОежная зстетпка и теорпя ліпературьі XIX XX ви. Грак гатм. сгатьи. зсее. М.. 1987. ■-■ С. 377.

Є два погляди на з.ц'нснсння журналістикою розважальної рункції. Перший поляки в створенні відповідним чином спрямованих кидань чи тематичних сторінок, які не містять поважних серйозних ма­теріалів. Згідно і другим поглядом, розважальність мусить бути пред­ставлена в кожному матеріалі на будь-яку поважну тему; автор повинен уміти принагідно пожартувати, розповісти анекдот на суголосну тему, привести цікавіш історичний приклад; таким чином читач, навіть сприймаючи серйозний політичний матеріал, разом з інформацією дістане відпочинок і цікаво проведе час.

У сучасному інформаційному просторі України, де загальні ви­дання часто зазнають морального чи економічного піску, створилися плідні середовище та умови дія активного зросту розважальних друко­ваних видань. Переважають розважальні програми на радіо й телеба­ченні, витісняючи з найкращого ефірного часу глибокі та проблемні журналістські матеріали. Така ситуація не може не викликати тривоги.

6. Рекламна функція журналістики.

Реклама — це популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою друкованих чи електронних органів масової інформації або поширення відомостей про кого-небудь чи що-небудь з метою підви­щення їхнього авторитету, привернення суспільної увага.

Найважливішим носієм реклами є журн&тістика. Наприклад, у Швейцарії 5 Зо іага U.H11X витрат на рекламу вкладено в періодичні ви­дання, а 45% в інші форми її поширення (пряму поштову розсипку, пла­кати і стенди, кіно тощо). Реклама — це також важливий вид інфор­мації, зокрема економічної, тому киїотовлення й поширення її вва­жається ф\ нкціао журналістики.

Реклама в с\ часннх ОМІ — важливий чинник їхнього фінансуван-н:і За оцінками фахівців, навіть найелабші ОМІ покривають не менш як іретинч своїх витрат іа рахунок реклами. Комерційні ОМІ тяжіють до юго, щоб не тільки цілковито відшкодувати кошти на видання за раху­нок рекламної діяльносгі, але іі маги якомога більші прибутки.

У сучасном) світі відбувається зрощення жчрналістики і реклам пою діяльністю. Від \ спішного ведення її залежить успіх видання н цілому.

Розмаїті функції журналістики відбивають те величезне місце, яке відіграє вона в е\ часному світі. У найширшому розумінні характер діяль­ності журналіста може бути визначений як соціальна педагогіка, оскільки сутність його фах) \ постійному впливі на свідомість читача. Жур­налістики доробляє і є. що, можшшр, не зробили свого часу батьки і і учи­телі: освічує читацькі часи, виховуї їх на засадах заі атьнолюдських іде­алів і цінностей, згуртовує на засадах українського патріотизму.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

КРИТИКА (від гр. kritikos — здатність, мистецтво розбирати, су (Піти) розгляд, аналіз, обговорення яких-небудь явищ .життя чи мистець ких творів з мстою дати оцінку, з'ясувати сутність і природу явища.

У суспільному житті критика — метод виявлення і пошуку шляхів подолання суперечностей і проблем, що об 'єктивно виникають у дійсності. А відтак критика є важливою складовою журналістики і виявляється у всіх її тематичних напрямках: політичному, соціальному, економічному, культурному і т.д.

Питома властивість журналістики — бути в опозиції до влади, слу-жгіти суспільному прогресові, контролювати дотримання в суспільному житті загальнолюдських норм. У великій мірі це досягається через крити­ку неправомірних рішень і дій влади чи конкретних урядовців. Якщо за допо­могою формування громадської думки і масових емоцій журналістам вдасться домогтися виправлення ситуації, то це відразу підносить пре­стиж- їхнього видання і його тираж:. А тому через ефективну критику ви­являється результативність журналістики.

У сучасній масово-інформаційній ситуації в Україні через невідрегульованість вітчизняного законодавства журналістика не може повноцінно виконувати функцію соціальної критики (''сторожового соба­ки"). Поява матеріалів з наведенням негативних фактів і принципових ко­ментарів до них думсе часто стає підставою для висунення судових позовів проти періодичного видання, у яких задля компенсації моральних збитків виставляються такі суми, що призводять до економічного банкротства газети чи журналу. Перший наслідок цього - майже цілковитий занепад в українському інформаційному просторі сатиричних жанрів .журналістики, які є прямими носіями критичного змісту.

Важливе місце посідає є журналістиці мистецька критика, а()ж'е відділи культури чи навіть спеціально— критики і бібліографії містять, як правило, більшість загальних газет і журналі':. Залежно від виду мис­тецтва, що аналізується в критичному матеріалі, критика може бути літературною, театральною, музичною, художньою, кінокритиюю.

Суспільна критика мас бути коректною, побудованою не на вимис­лах, а на точних фактах, нестися з конструктивних іюл/цій. Критикуючи діяча чи його вчинок, пам 'ятайте, що критики ш любить ніхто, тому во­на повинна бути максимально доказовою, аргументованою, спертою ті до­кументальну базу. Критика явищ і постановка проолем повинна узгоджува­тися з пошуком шляхів їх розв'язання і подолання тнфчіктів.

Мистецька критика є завжди одним із розділів певного виду мис­тецтвознавства (літературознавства, театрознавства, музико птаства і т.д.). Предметом мистецької критики с сучасний мистецький процес або класичні надбання, сприйняті через призму сучасності. Головне завдання критики давати інтерпретації (тобто витлумачення, пояснення) тво­рам чи всьому мистецькому процесові, обгрунтовано показувати позитивні якості н хиби творів. Критика вчить розуміти твір, здійснює зн 'язок між літературою й читачем.

ВИКЛАД ДЕСЯТИЙ

Соціальнаполіцій журналіста.Засади журналістики Гуманізм як синтезвимог до журналістської діяльності, розуміння лю­дини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху. Патріотизм як захист інтересів своєї країни і свого народу. Інтернаціоналізм — знайомство читача з

світом. Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, до­ступність за формою і за ціною. Правдивість як адекватність карти­ни світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Опера­тивність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян

у стислі терміни

Здійснюючи Масово-інформаційнудіяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші жіптсві ситуації, мусить вивчати суспільні су­перечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайня­ти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від йоговисвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить форму­вання громадськоїдумки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреност)його соціальноїпозиції. Озброюють його в цьому,допомагають прийняти правильнірішення засади журналістики.

Під засадами журналістикими розуміємо теоретико-методо-логічні основи журналістської дія іьності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру. їх по­рушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, во­ші — реальна даність масово-іііформацііїної діяльності, склалися в над­рах історії, їх дія Неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і на­стає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масо-во-інформацінної дія:іьності існують такі ж стосунки як між мораллюі правом. Так як до появи держави іі виданих від її імені законів та при­мусових способів забезпечення їх дотримання людська спільнота керу­валася звичаєвим правом,гак і засади журналістики передували появі законодавчого регулюванняв цій галл si Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова "вічних" вимог, що висува­ютьсясуспільством до журналістики.У цьому аспекті засади жур­налістики — це неписані закониїї функціонування.