Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­ мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 3 страница

Так виникає ще одне надзвичайно важливе питання: про другу (після інформативної) функцію журналістики — функцію формування опінії, тобто громадської (суспільної) думки. Надані для вербального оперування обираємо з цих формул терміїг "Громадська думка".

Громадська думка — явище історичне. З розвитком людської цивілізації й культури змінюється й статус громадської думки в житті суспільства, підвищується її роль, ускладнюються функції, розширю­ються сфери діяльності і т. д. Усі ці процеси знаменують собою перетво­рення громадської думки з простого судження мас, що має силу лише в обмежених рамках тих або інших спільнот чи регіонів, на політичний інститут життя суспільства в цілому.

Сучасна еуспі.тьна свідомість у світі відзначається особливо висо­ким рівнем впливу громадської думки на всі сфери жштсдіяльності суспільства, починаючи від глобальних політичних рішень і закінчуючи дрібними побутовими проблемами.

Громадська думка являє собою стан масової свідомості, що містить у собі відношення (приховані чи відкриті) людей до явиш, подій, процесів, героїв та персонажів даного часу, тобто до всього того, то складає поточну історію. А як відомо, історію сучасності створює журналістика. Характер ідей, що в сукупності складають громадську думку, безпосередньо залежить від переконань людей і особливостей їхньої історичної свідомості. Громадська думка - це система зро­зумілих і оцінених конкретних ситуацій поточного життя суспільства і виникаючих у зв'язку з ними уявлень про те, що, в ім'я чого і як мусіпь бути законсервоване або змінене в поточному житті.

Журналістика в сучасному світі — головний, хоча й не єдиний, спосіб формування та існування громадської думки. Народження уяв­лень про необхідні зміни та процес запровадження цих змін неможли­вий сьогодні без участі ОМІ.

Громадська думка має такі атрибутивні ознаки:

1) об'єктом громадської думки є лише ті події і явища дійсності,
що викликають суспільний інтерес і відзначаються соціальною зна­
чимістю й актуальністю;

2) проблеми, з яких висловлюється громадська думка, передбача­
ють можливість плюралістичного підходу, розбіжності в оцінках, тобто
містять в собі більший чи менший ефект дискусійності;

3) громадська думка функціонує практично в усіх сферах
життєдіяльності суспільства;

4) зміст суджень громадської думки визначається державно-полі­
тичною системою, соціальними умовами, у яких їй доводиться діяти,
передусім обсягом і широтою інформації, що рухається різноманітними
комунікаційними каналами, відкрита і доступна усім і кожному;

5) громадська думка складається й функціонує як у межах
суспільства в цілому, так і в межах існуючих у ньому (групових чи ма­
сових) спільнот: соціальних, регіональних, професійних, політичних,
культурних та ін.;

6) у межах кожної спільноти носієм громадської думки може бу­
ти як спільнота в цілому, так і її складові частини, залежно від змісту су­
джень; громадська думка може бути моністичною (одностайною) і плю­
ралістичною (множинною, розмаїтою);

7) джерелами громадської думки є різноманітні форми суспільно­
го досвіду, передусім матеріали ОМІ, повідомлення з найближчого
соціального оточення людей, а також наукові знання, офіційна інфор­
мація, відомості, що їх людина дістає в закладах освіти й культури. Гро­
мадська думка — це сума позицій окремих громадян з певного питання.
А відтак на її формування та висловлення мають вплив світогляд, ро­
динне виховання, рівень освіти й культури особи, її емоційний стан у
даний момент. Оскільки кожне з джерел відображає дійсність з різним
ступенем адекватності, громадська думка, що створюється на цій базі,
також може бути "істинною", тобто відповідною до реальних інтересів
соціального розвитку, або "хибною", ілюзорною;

8) у розвинутому демократичному суспільстві звичними каналами
виявлення громадської думки є друковані та електронні органи масової
інформації, референдуми та опитування громадської думки, вибори ор­
ганів влади, безпосередня участь громадян в управлінні, збори, маніфес-

тації, пікетування, страйки та інші способи виявити свою позицію;

9) активність функціонування і фактичне значення громадської думки в житті суспільства визначаються існуючими соціальними умова­ми: соціально-економічним і культурним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем розвитку демократичних інститутів і свобод, у першу чер­гу свободи вираження думки — слова, преси, творчості, зборів, маніфе­стацій і т. д.

Головним будівельним матеріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування й вираження — орга­ни масової інформації.

У цьому й реалізує себе журналістика в демократичному суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.

Журналістика в демократичному суспільстві відіграє вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки, найголовнішими з яких є:

1) отримання інформації про подію чи факт; за джерела інформації
правлять, звичайно повідомлення друкованих та електронних ОМІ;

2) осмислення отриманої через журналістику інформації на ос­
нові особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів, внаслідок чого
формуються індивідуальні позиції й погляди на події і факти;

3) обговорення відмінних і розмаїтих індивідуальних позицій, що
також здійснюється через ОМІ, обмін думками, їх зіткнення, дискусії,
внаслідок чого відбувається зближення певної частини індивідуальних
позицій;

4) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної гро­
мадської думки, способом виявлення якої знову стає журналістика.

Складність ситуації в інформаційному просторі України вияв­ляється, з одного боку, в прагненні суспільства до оновлення життя і в неможливості, з другого боку, негайно зліквідувати дію негативних чинників минулого. Це й породжує істотні суперечності в становищі журналістики.

Довгі роки заборони публічного українського слова в Росії, вити­скування української мови з усіх сфер ужитку в СРСР привели до ката­строфічного звуження аудиторії україномовної преси. Унаслідок цього в незалежній Україні частка україномовних періодичних видань не зросла, як того можна було сподіиатись, а скоротилася під тиском дії ринкових чинників. "Загалом в Україні частка періодичних україно­мовних видань станові пт> лише 13" у ряді областей — п'ять чи навіть триііідеотки, — наводп і> у статті "Турбота про ближніх чи самозречен­ня?" такі цифри молодші дослідник Юрій Колісник На 80% лиша-

ються зросійщеними бібліотеки. Частка українських фільмів у інфор­маційному просторі становить два відсотки"⁴⁴.

У цих умовах застосування до України вимог, що виробилися й усталилися в традиційних національних демократичних державах, му­сить бути потрактоване як політичне лицемірство і було 6 по-науково­му некоректним. В Україні склалася унікальна політична ситуація, пов'язана з наявність в нашій державі великої кількості російського та російськомовного населення, яке аж ніяк не надається до ототожнення його з національною меншиною. Нав'язувана російськими демократа­ми українцям думка про те, що видання органами влади своєї преси чи утримування свого телеканалу — відхилення від норми, що цього, мов­ляв, немає ніде в світі, що це суперечить правилам демократичного уст­рою і є більшовицьким анахронізмом, — насправді ніщо інше, як спро­ба інформаційно обеззброїти молоду Українську державу.

Тим більше, що в усьому світі існує стійка практика державної підтримки суб'єктів інформаційної діяльності. В Австрії, Франції, Нідерландах, Норвегії, Швеції уряд з метою забезпечення плюралізму думок надає субсидії газетам, які відчувають фінансові труднощі. У кожній країні надання фінансової допомоги регулюється спеціальним законодавством, але найбільш зручною виглядає шведська система ре­гулювання інформаційного ринку. її головною ознакою остабільї; іш-дача субсидій другій за величиною газеті у кожній номінації (пюл :і газети, тижневики, рекламні, розважальні видання і т. ін.). Чом ■; тако можливості не мусить мати Українська держава?

Хто ж, окрім неї, захистить український інформаційний проси; Подбає про відродження української (за мовою і змістом) журналіст ки? Адже ця справа, пущена на самоплив, призведе до остаточного при­душення економічним ринком (принаймні в східних та південних регіонах) українських видань. Уже зараз у Харкові залишилась одна (!) українська газета "Слобідський край" і то тільки тому, що вона є орі а-ном обласної ради народних депутатів. Це не просто тривожну а доле­носна для України ситуація. Адже без мови неможлива національна са­мосвідомість. Наявність української за мовою і змістом на Заході і пере­важно російської за мовою і змістом на Сході України мереж масової інформації здатна викликати з часом утворення двох окремих етносів у межах держави, що призведе до формування етнічної, а потім і націо­нальної самосвідомості, з неминучою умовою територіально-політич-

⁴⁴ Колісник Юрій. Турбота про ближніх чи самозречення?// Публіцистика і тен­денції розвитку світу: 36. наукових статей. — Львів, 1999. — С. 172.

ного розмежування в майбутньому східного й західного регіонів⁴⁵.

Це створює ситуацію, за якої працівники україномовних мас-медіа та патріотично налаштовані політичні діячі просто-таки вимага­ють державної підтримки україномовних видань, відчуваючи їхню тим­часову неконкурентоспроможність з російськомовними друкованими ОМІ. Тут є проблема: адже дістаючи таку підтримку, видання втрача­ють самостійність мусять виконувати соціальні замовлення фінансуючи їх державних органів, а відтак — знову поступатися перед російсько­мовними ОМІ в повноті й широті та сміливості подачі інформації, гос­троті соціальної критики.

Українська теорія журналістики останнім часом балансує між визнанням необхідності незалежної від держави системи ОМІ й утверд­женням думки про необхідність її підтримки тією ж Українською дер­жавою. Яскравий приклад цього знаходимо в підручнику "Теорія журна­лістики" (К., 1998) визнаного авторитета в цій галузі А.З. Москаленка.

Відзначивши, що в новітньому інформаційному просторі України замість партійної журналістики в ході демократичної революції почати з'являтися газети Рад, які утворили сьогодні нову монополію, він запи­тує: "Чи нормально це? — і сам же відповідає: — Коли орган влади ви­дає свою газету — це нонсенс. Такого немає ніде у світі. Це суперечить нормам демократичного устрою. Це більшовицький анахронізм.

Враховуючи це, деякі ради демонструють свій демократизм, зніма­ючи з себе повноваження засновників газет і надаючи їм статус незалеж-них. І цю демонополізацію треба провести в масштабах усієї' держави в рамках загальнонаціонального структурування суспільства. Коли ми на­зиваємо себе демократами, то повинні відокремити четверту владу від усіх інших гілок влади. Газети Рад, ще раз підкреслимо, — нонсенс"⁴⁶.

Автор ніби забув, що трохи раніше писав про протилежне: необ­хідність державної підтримки органів масової інформації. "Пріоритет­ною державною підтримкою, — наголошував він, — має заохочуватися виробництво та поширення інформаційної продукції державною мо­вою, особливо в регіонах з переважанням неукраїнськомовної інфор­маційної продукції. З цією метою створюються відповідні перспективні державні програми та запроваджуються в межах наявних можливостей додаткові пільги для засобів масової інформації, які виробляють таку інфор м аційну пр одукцію" ⁴⁷.

⁴⁵ Див. про це у ст.: Вовканич Степан. Мова, межа, модус, мобільність: що між
ними спільного чи повчального? // Там само. - С. 52 — 53.

⁴⁶ Москаленко А. 3. Теорія журналістики: Підручник. — К., 1998. - С. 327.

⁴⁷ Там само. — С. 241.

Як розв'язати таку існуючу насправді гостроактуальну пробле­му? Наша теорія журналістики, на жаль, ще не дала однозначної відповіді на це питання.

Вихід із зачарованого кола слід шукати на шляху використання досвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інфор­маційний ринок. Слід не боятися самих слів "державна підтримка". Як­що звернутися до проблеми районних газет, а в них доведеться працюва­ти багатьом з молодих журналістів, то вони всі можуть в один день заги­нути, позбавлені внаслідок прийняття Закону про роздержавлення місце­вої преси в Україні державної підтримки. .Адже без дотацій вони навряд чи зможуть існувати в районах з невеликою кількістю населення й тира­жем 2-4 тисячі примірників. Але добре було б, коли ця дотація надавшіа-ся централізовано з державного бюджету; це дозволило б навіть районній газеті відчути себе незалежною від диктатури місцевих райдержадмініст-рацій, на службі в яких перебуває поки що більшість з них. Зрештою, і приватна журналістика відчуває на собі могутній економічний тиск за­сновників і не є більш вільною ніж та, що дістає державну підтримку.

Про корисний досвід господарської діяльності редакцій район­них газет розповідати учасники конференції "Районна газета. Як вижи­ти в умовах ринку?", що проходила в межах VI Національного фестива­лю мас-медіа, реклами і книги 10-12 квітня 2000 року в Харкові. Редак­тори районних газет зібралися в м. Балаклеї Харківської області, де діє обладнане новітньою технікою поліграфічне підприємство, що успішно конкурує з поліграфічним гігантом "Харків". На конференції було оп­рилюднено багато цінної інформації про боротьбу колективів редакцій районних газет за виживання. Багато з них домоглися з'єднання ре­дакцій з друкарнями, заробляють додаткові кошти, забезпечуючи свій реґіон бланками ділових паперів, друкують книжки на замовлення ав­торів, відкривають свої кіоски з продажу преси і навіть крамниці про­мислових товарів. Так, подібній діяльності не вчили на журфаках, не­звично займатися нею творчому працівникові. Але винагородою за цей труд стає відчутна незалежність від органів влади, можливість нести чи­тачам правдиву масову інформацію, служити не урядовцям, а істині.

Є в цієї проблеми, крім економічного, ще й творчий аспект. Він полягає у вдосконалення професійної майстерності діячів україномов­них ОМІ, у їхній можливості протиставити російськомовній пресі ви­щий рівень мистецтва інформації і завдяки цьому опанувати нові групи й верстви потенційної аудиторії, яка внаслідок державної мовної політики (конституційного закріплення державного статусу української мови, ширшого її запровадження в середню й вищу освіту, появи й про-

никнення в масову свідомість явищ української мас-культури) вже з'явилася в нашій державі.

ОМІ, якою б мовою вони не видавалися, повинні передусім ціну­вати власну свободу, незалежність як Гарант свого професійного рівня, вільно висловлювати свою думку, завойовувати читача. Державна підтримка ні в якому разі не повинна кайданами лягати на редакційний колектив і сковувати його масово-інформаційну діяльність, а навпаки, допомагати йому відчути себе вільними, потрібними народові, зорієнтованими на інформаційні запити своєї аудиторії.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

БРИФІНГ (аигл. briflng— інструктаж) — коротка нарада для пред­ставників друкованих та електронних ОМІ, на якій спеціально уповноваже­ними на те особами викладається позиція уряду з певного питання або по­зиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних перегово­рах, засіданнях, конференціях, повідомлення про їх хід, про погляди сторін тощо. Брифінг організовується для передачі інформації журналістам, пе­редбачає виклад інформації, а не роз яснення проблеми. На відміну від прес-конференції брифінг не передбачає постановки запитань журналістами і відповіді офіційних представників. Часто на брифінгах поширюються прес-релізи, які містять необхідні для журналістів цифрові, фактичні та інші дані.

ВИКЛАД ВОСЬМИЙ

Свобода слова і журналістська діяльність.

Загальні уявлення про свободу.Діалектика свободи і необхідності. Свобода і піінавальнадіяльність людини. Свободи слова як найваж­ливіше завоювання і гарант демократичного суспільства.Поняття про свободу преси. Свобода преси і партійність. Поняття про цензуру. Засади ліберальної теорії свободи преси та умови й здійснення.Свобода

творчості. Свобода слова в законодавствах розвинутих країн та

міжнародних правових документах. Конституція України як гарантія

свободи преси й журналістської діяльності в нашій країні

Прагнення до свободи один з невід'ємних атрибутів людний. Під свободою розуміється право на будь-яку діяльноість, наслідки якої не завдають шкоди природному та соціальному довкіллю. Поняття "діяльність" охоплюс як фізичні, так і духовні, інтелектуальні вчинки тіодннп Понятгя "завдання нікоди" включає в себе не тільки принесен­ня фізичних чи економічних збитків і втрат окреміш людям і суспільству п цілому, але й нематеріальну іяльність, спрямовану на об­меження свободи, заклики до насильства, національної чи класової не­терпимості та ін.

Свобода дія її.носі і г. будь якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставніи певні цілі іі боротися за їх ідііісіісіііія на основі вільного свідомого вибору іі творчого рішений. З прагнення лю іп пі до свободи виникає розвиток науки, мис гецтва, а та­кож і журналістики як інформаційної діят>пості, що мас яскраво вира­жену гносеологічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості. У св')іо чергу творчість можлива ли­ше !п умов свободи.

При іц>ом\ слід чітко уявляти, що абсолютна свобода людської діяльності иемож шва. Людина завжди обмежена:

1) іаконамн природи,

2) законами суспільства,

що діють незалежно від суб'єкта, а також

3) мірою власного суб'єктивного пізнаїпгя цих законів.

Лише діяння у згоді із законами природи п суспільства робить людину ні іьною іі спроможною до досягнення покладених перед собою цілей. Свобода полягає в пізнанні необхідності іі в подоланні не­обхідності на основі її пізнання. Голландському філософу Бенедиктові Спінозі (1632 1677) належнії, визначення "Свобода це усвідомлена необхідність . що увійшло як крилатий вислів \ філософську свідомість

людства. Отже, подолання необхідності можливе лише за допомогою пізнання необхідності. Свобода

1) обумовлена рівнем оволодіння законами природи й
суспільства і прийняттям їх як умов і меж діяльності суб'єкта;

2) неможлива без бажання й волі, користуючись знаннями за­
конів і творчо застосовуючи їх на практиці, створювати найважливіші
для людини цінності в межах необхідності;

3) досягається тоді, коли суб'єкт діє на загальнолюдських заса­
дах, прагне служити людству, своєму народові;

4) керується почуттям суспільної відповідальності у вільному по­
водженні з фактами та їх інтерпретаціями.

Будь-яке пізнання має щонайменше два аспекти:

1) знання фактів,

2) розуміння й пояснення їх.

Це ніби два поверхи пізнавальної діяльності людини. Із нагрома­дження знань про факти починається пізнавальний процес. Але факти лишаються мертвими без пояснюючої їх теорії. У свою чергу будь-яка теорія, концепція може бути побудована лише на ґрунті міцної і обшир-ної фактичної бази.

Розрізняють два основні типи свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обира­
ти сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати
себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на
власність над продуктами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода духовних пошуків, яка реалізується в праві
мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й переконання.

Журналістика народжується на певному етапі історичного роз­витку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку осо­бою свободи, із потреби робити інформацію (тобто знання про факти та їх витлумачення) здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, головну умову забезпе­чення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завою­вання світової цивілізації.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

1) як свобода преси і

2) як свобода творчості.
98

Свобода преси — це право громадян та їх організацій вільно ви­кладати свої погляди через газети, журнали та інші ОМІ, це життєво необхідна умова для найповнішого виявлення політичного змісту і суспільних функцій друкованого слова.

У радянських джерелах відстоювалася думка, що лише ко­муністична партійність є тою обов'язковою умовою, за якої можлива свобода преси. У довіднику Д.С. Григораша "Журналістика у термінах і виразах" читаємо: "Саме комуністична партійність забезпечує цю сво­боду, забезпечує вільне виявлення народом своїх дум і прагнень. (...) В експлуататорському суспільстві не може бути свободи слова, як і свобо­ди преси. Лозунг свободи преси в устах буржуазії наскрізь фальши-вий.(...) Справжня свобода преси стала можливою внаслідок перемоги соціалістичної революції"⁴⁸.

Зрозуміло, що в радянську добу так думав не лише автор цього довідника, це було загальновизнане положення марксистської ідеологіч­ної доктрини. У ній ретельно приховувалося, що запровадження найпе-редовішого суспільного ладу, який мав на меті ощасливити всіх грома­дян, перетворилося на перманентну громадянську війну партії влади із своїм народом, коштувало цьому народові мільйонні жертви. На цьому тлі залежність капіталістичної преси "від грошового міїпка буржуазії", залежність, яка насправді об'єктивно існує, виглядала значно меншим лихом, ніж залежність соціалістичної преси від партійних комітетів, що представляли на різних рівнях партію влади, від всюдисущої цензури і від загрози фізичного знищення шляхом репресій, прикладами чого на­повнена історія радянської преси. Тим часом, у радянській теорії жур­налістики гасло комуністичної партійності служило способом легалізу­вати й виправдати цілковиту жорстку залежність преси від партії.

Наявність цензури в СРСР ретельно приховувалася за невинною назвою "Державний комітет з охорони державних таємниць у пресі". Жодна книжка, журнал, газета чи інша продукція для масового поши­рення не могла вийти без санкції на те даного комітету.

Захопивши владу в країні за допомогою збройного повстання, російські більшовики негайно вдалися до переслідування вільної думки. У жовтні 1917 року, тобто за п'ять днів, що більшовики перебували при владі, ними були закриті 33 "буржуазні" і 4 "дрібнобуржуазні" газети, у листопаді відповідно — 20 і 10, у грудні — 20 і 3, у лютому 1918 року — 16 і 13, у березні — Зі 14, у квітні — 13 і 22.

Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. 1974. — С. 220.

У січні 1918 року Петроградська Рада прийняла ухвалу про на­дання до комісаріату в справах друку п'ятії примірників кожної о твору одночасно і його надходженням із друкарні в продаж. А в 1919 році вже жоден рукопис не міг бути відданні і до набору без дозволу Держвидаву чи його місцевих органів. Так наступна цензура була амшена поперед­ньою, найбільш цинічною її формою.

Законодавчо справа завершилася 6 черві іч і¹)^' пок\ ухвалою урядового рішення про створення Комітету з охорони державних таємниць у пресі, що у побуті дістав назву Головліт (голок ній і над ;пе ратурою) в столиці і облліт — на місцях. Відтоді цензура в Радянській Росії, а потім і в СРСР існує не тільки фактично, але й здоб\ил< шконні, юридичні підстави⁴⁹.

Під цензурою розуміється систематичний контроль за пильністю журналістики ти книговидання шляхом конституційних, о ювпх, адміністративних, фінансових або чисто фізичних заходів, що прова­дяться владою або за її рекомендацією.

Цензура така ж давня, як і друкарський верстат. У 1485 рощ і о"> то через 35 років після винайдення Й. Гутенбергом книгодрукування з'явилися всі ознаки церковної цензури. У німецькому міси Кельні дру­карня була заснована в 1469 році, а вже в 1475 році вийшла перша книж­ка з цензурним дозволом місцевого університету. У 1559 році було оп) ліковано перший список заборонених книг, обов'язковий для всієї vi о -католицької церкви.

Надалі історія книжки й історія журналістики в значній мірі вияв­лялася через боротьбу різних суспільних сил за, з одного боку, мож­ливість щонайповніше інформувати читацький загал з якнайширшого кола проблем, а, з другого боку, за приборкання преси й обмеження вільно висловлювати свої погляди й думки. Боротьба за демократичні свободи обов'язково включала в себе й вимогу свободи слова, і в міру демократизації суспільства відбувалося дедалі більше звільнення жур­налістики від тиску на неї держави.

Сьогодні в суспільній свідомості усталилася однозначна думка: наявність цензури — перша ознака тоталітарного політичного режиму, відсутність цензури ознака демократичного способу організації суспільства. У всіх розвинутих країнах світу цензура законодавчо забо­ронена, а конфлікти з пресою громадяни та установи (в тому числі й ор-

⁴¹⁾ Ііавлюк І. 3. Митець як апологет політичної системи // Збірник праці. Науко­во-дослідного центру періодики / За ред М. М. Романюка. Львів. 1997. — Він і. 3/4. — С. 286.

і ани влади) розв'язують лише в судовому порядку.

Партійна журналістика завжди залежна від програми партії, її лідерів та орі анів управління (комітетів). Те. що вона свідомо залежна, як це традиційно підкреслюється у визначеннях, не міняє справи по суті Якщо партія захоплює владу, партійна журналістика обслуговує і! піду. Із встановленням у країні однопартійної системи, як це було в СРСР, зникає взагалі можливість для опозиційної думки, відкривається шлях до диктатури партії та її вождів, уся система масової інформації пере­творюється на партійну й виконує лише службову функцію. За цих об­ставин журналістика сама ніколи не спроможна стати владою. Вона не є внутрішньо вільною, вона добровільно службова, причому вона слу­жить не істині, а людям, групі людей, партії.

Саме тому в СРСР не існувало жодного закону про пресу чи ма­сово-інформаційну діяльність. Однопартійне суспільство їх просто не погребувало, для розв'язання проблемних ситуацій чи конфліктів до статньо було рішень партійних з'їздів чи пленумів місцевих партійних комітетів, а дуже часто й конкретної вказівки першого секретаря. Іібе-ралізація суспільних відносин і спроба надати соціалізмові людське об­личчя відразу потягла за собою необхідність законодавчого регулюван­ня діяльності мас-медіа. У 1989 році в СРСР був прийнятий перший і ос­танній закон у цій галузі. Називався він закон СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації".

На сьогодні набутком суспільної свідомості стала думка про те, що лише непартійна, незалежна журналістика здібна сама виконали функції "четвертої влади", поруч з існуючими в кожній державі трьома владами: законодавчою, виконавчою й судовою. Із наймички, покоївки влади вона перетворюється на повноправного ч ієна суспільства, здібного стати поруч з іншими піками влади. У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова правдивої інформант ні гопомогою чого вона формує іромадську думку. Влада преси, чином, - непряма влада. Преса не приймає ніяких рішень і не лжує їх у жп і ля. Але вона володіє більшим за ма теріл.льні скарбо> ми. свідомістю людей, формує погляди на і і чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах іалижать \ кінцевому підсумку дер­жавні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади.

У цивілізованих країнах іен\є розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократич­не суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту'' влад\ вбачаючи в цьому найважливішу і арантію власної тотожності й трива­лого буття, контролю за суспільною рівновагою.