Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­ мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 1 страница

7. Радіомовлення уперше падало можливості подавати інфор­мацію про подію в момент самої події (наприклад, вести репортажі зі спортивних змагань, пленарних засідань Верховної Ради, демонстрацій чи мітингів), довівши оперативність повідомлень до одночасності з са­мим фактом. Таким чином, саме в радіожурналістиці був опанований ідеал масово-інформаційної діяльності: максимально стиснути хроно­логічну відстань між подією і повідомленням про неї.

Наступні ознаки радіомовлення фіксують його негативні сторони:

1. Радіомовлення характеризується неможливістю відкласти про-
слуховування на більш зручний час, зробити його швидшим чи
повільнішим, позбавляє слухача вибірковості, прив'язує до запланова­
них програм і передач. Слухач не вільний у виборі, мусить слухати те,
що в цю мить транслюють радіостанції, а у випадку зайнятості — уза­
галі пропустити цікаву програму.

2. Радіомовлення потребує попередньої інформації про свої пере­
дачі, а відтак виникає проблема його планування і створення програми
передач. Як правило, в усьому світі електронні ЗМІ розв'язали цю про­
блему шляхом потижневого планування своїх передач. Це дозволило
слухачам і глядачам з великою мірою вірогідності очікувати, що у пев­
ний день тижня о певній годині відбудеться така-то передача. Але
навіть напрацьована вже десятиліттями система інформування ре­
ципієнтів електронних ЗМІ про програми радіо й телебачення лише ви-
яскравила неможливість обійтися без попереднього інформування. З
цим познайомився кожен з нас, отінившись у певний момент без теле-
програми і відчуваючи відчупгу незручність від неможливості зорієнту­
ватися у виборі найбільш цікавої передачі.

3. Газети й журнали слід передплачувати (один або кілька разів
на рік) або купувати щодня, радіоприймач купують один раз, щоб слу­
хати різні програми, але (тут починаються незручності) не можна слу­
хати кілька передач чи програм одночасно, тоді, як газети, що прийш­
ли одночасно, можна читати в зручний час.

Іноді студенти, вислухавши пояснення до цього пункт)', жартома сповіщають, що мають два радіоприймачі чи два телевізори і можуть вмикати і слухати їх одночасно. Але справа полягає не в економічній можливості придбати стільки радіо- й телеапаратури, скільки існує ра­діостанцій чи телеканалів у даному регіоні, а в такій організації психіки людини, яка не дозволяє з однаковою увагою сприймати кілька (хоча б два) паралельних інформаційних потоків. Людська психіка налаштова­на на послідовне їх розташування. Тому технічне розв'язання цієї про­блеми не вирішує справи по суті, бо її джерела — не у зовнішньому по

відношенню до людини світі, а у внутрішній її сприйняттєвій природі. Атрибутивні ознаки тележурналістики можуть бути представлені так:

1. Телебачення поєднує переваги радіо й преси, звукову й
відеоінформацію, досягає синтетичності, діючи на два головні людські
відчуття: зору й слуху. Людина як біологічний індивід наділена лише
п'ятьма відчуттями: зору, слуху, нюху, дотику й смаку. Але природа
сприйняття людиною довкілля організована так, що на перші два
відчуття припадає 95% інформації, отримуваної із зовнішнього світу, а
на решту три відчуття — лише 5%. Таким чином, синтезувавши зір і
слух, телебачення домоглося максимальної мобілізації інформативних
можливостей людини. На цьому ґрунтується й величезний вплив теле­
бачення на глядацьку аудиторію.

2. Телебачення досягає могутнього ефекту присутності глядача
на місці події. Недарма існує приказка: краще один раз побачити, ніж
сто разів почути. В її основі думка про те, що жоден словесний опис не
може передати автентичної картини дійсності, у ньому завжди містити­
меться велика частка авторської суб'єктивності. Створюючи ефект при­
сутності глядача на місці події, тележурналістка виступає тим самим
найбільш об'єктивним інформаційним джерелом. За допомогою теле­
екрана індивід ніби сам бере участь у події, спостерігає за фактами і яви­
щами, із власних спостережень черпає висновки, а тому й довіряє
найбільше телебаченню.

3. Окрім семантики виголошуваного в ефір тексту та його інто­
наційного забарвлення (дані можливості надає й радіомовлення), теле-
журналістика використовує й такі засоби донесення змісту висловлю­
вання, як міміка, жест, погляд, поза, розташування тележурналіста в
кадрі. Глядач бачить на екрані живу особу, яка розмовляє з бага­
томільйонною аудиторією, але звертається до кожного конкретного
індивіда, приходить у його власний дім. Учасники телепередачі пере­
творюються таким чином на присутніх перед глядачем його співроз­
мовників, використовуючи для аргументації своїх положень усі наявні
аспекти логічного й психологічного впливу: семантику висловлювання,
інтонацію, міміку, жест і т. д. Це також одна з причин особливої ефек­
тивності тележурналістики.

4. Сила телебачення — в аудіовізуальному синтезі, під яким ро­
зуміється ішкорнстапня майстерного монтажу, чергування близького й
далекого планів, темпоритмічної організації матеріалів, змістовного
текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучим. Су­
часна тележурналістка — це не розтягнугі пейзажі чи голови мовців у
нерухомому карді, а динамічне чергування картин дійсності з роз'яснен-

нями журналіста, виголошуваного ним енергійного тексту і музичного й шумового супроводу, яскравих виразних репортажних зйомок на місцях і влучного коментаря спеціаліста зі студії.

5. Сприяє глибокому впливу телебачення на глядачів сприйман­
ня телепрограм у малому колективі, в родині, у домашніх умовах, де
люди почувають себе цілком вільно, часто не переривають розмови біля
екрана телевізора, можуть дозволити собі безбоязно обмінюватися
репліками з приводу побаченого, коментувати картинку оператора й
текст ведучого телепрограми.

6. Особливістю цього виду електронних ЗМІ є й те, що кількість
глядачів його істотно коливається, масова аудиторія з'являється в теле­
бачення тільки увечері, коли після робочого дня люди повернулися до­
дому. Але це по-справжньому масова аудиторія. У цьому відношенні те­
лебачення цілком справедливо називають зброєю масового ураження.
Преса позбавлена відчутних коливань у розмірі аудиторії, вона завжди
має аудиторію, що виміряється тиражем видання. З тележурналісткою
справа виглядає інакше: тут існує поняття особливо престижного
ефірного часу: це вечірні години, коли переважна більшість громадян
опиняється біля телеекранів, шукаючи хто поважної інформації, хто
відпочинку, хто розваг.

7. Послідовне розташування програм у тележурналістиці вимагає
поєднання інформаційної насиченості, поважних аналітичних програм з
відпочинком, розважальними передачами. Свідомість окремого
індивіда не може бути постійно налаштованою лише на споживання
інформації, чи глибокі філософські теми, чи розважальні музичні пере­
дачі. Тому найкраще запропонувати людині в певних оптимальних про­
порціях поєднання на одному каналі різноманітних товарів інформа­
ційного ринку. Від задоволення різноманітних потреб глядача в інфор­
мації залежатиме в кінцевому рахунку успіх колективу тележурналістів.

8. Негативні сторони телебачення ті ж, що й у радіомовлення
(див. пп. 1-3), що дозволяє не говорити про одне й те саме двічі.

Опитування абітурієнтів і студентів першого курсу переконують у тому, що у більшості з них (часто ця цифра сягає 90%) уявлення про журналістику склалися на підставі телебачення. Загальне зубожіння на­селення України, що призвело до скорочення передплати на друковані періодичні видання і зробило газету рідкісним гостем у пересічній ук­раїнській родині, спричинилося до того, що людина з мікрофоном, що на вулицях міста розпитує громадян про якусь тему (і дуже рідко про­блему) або просто пропонує їм поспівати в ефірі чи передати привіт ро­дичам і знайомим, зафіксувалася як нормативний образ, що представ-

ляє професію журналіста.

Молодих фахівців, що сприймають журналіста лише як людину t мікрофоном, яка невимушено розмовляє перед телекамерою з різними співбесідниками, слід попередити про ілюзорність легкості праці теле­журналіста. Телебачення вимагає від співробітника органу масової інформації також уміння володіти словом, причому як усним, так і письмовим, адже жодна програма не створюється без наперед написа­ної сценарної заявки, а потім і сценарію. Робота в тележурналістиці по­требує від суб'єкта миітєвої реакції, дотепності, абсолютно вільного во­лодіння словом, глибокої ерудиції, гарної дикції й голосу. А у вищому навчальному закладі спеціалізація з тележурншіістики може бути побу­дована лише як надбудова над базовою освітою газетного журналіста. Це мусять зрозуміти ті, хто не знаючи особливостей фаху, сприймаючи лише його параді.ий бік, прагне стати (часто без достатніх на те підстав) тележурналістом.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й та­ке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, ма­теріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, пре­са — дія тих, хто хоче відбутися й залишитися.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

РЕЦЕНЗІЯ (від лат. recensio — розгляд, оцінка) — один з основних жанрів критики, що містить оцінку, аналіз та інтерпретацію, визначення сильних сторін і вад, зауваження та пропозиції щодо поліпшення літера­турного, мистецького чи наукового твору.

Головні жанрові ознаки рецензії — хронологічна актуальність, на­уковість, виклад змісту твору, його оцінка та інтерпретація, розгляд місця твору в доробку автора, літературному процесі, невеликий розмір, стис­лість і ясність у висловленні думок, конструктивність і доброзичливість.

Внутрішньожанрові різновиди: анотацій на рецензія (передбачає малі розміри, описовість, популяризацію літературного матеріалу), відкри­тий лист (містить звернення, бесіду з адресатом), аналітична рецензія (порівняно великий розмір, витлумачення твору, оцінка його місця в літера­турному процесі).

Рецензії на нові літературні й наукові твори, театральні вистави постійно друкуються в усіх літературно-художніх і громадсько-політич­них, фахових та партійних газетах, журналах та альманахах. Книжкова палата України видає державний бібліографічний покажчик, "Літопис ре­цензій", що виходить з 1936року щомісяця (з перервою в 1942-1947роках).

ВИКЛАД ШОСТИЙ

Журналістика як інформаційний простір

Інформаційний простір — зміст поняття. Інформаційні агент­ства, специфіка їхньої діяльності. Світові інформаційні агентства. Новітні електронні ЗМІ. Інтернет як новий тип журналізму. Форму­вання Колективного Розуму на ґрунті новітніх інформаційних техно­логій. Прес-центри: де відкриваються і яку функцію виконують? Що

таке прес-бюро та його функції?

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інфор­маційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охопле­них засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими). Найчастіше цей термін вживають у зна­ченні національного інформаційного простору, який потребує законо­давчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — і державної підтримки.

Більш докладно інформаційний простір характеризують:

1) матеріальні (технологічні) способи підготовки й поширення
інформації по горизонталі, включаючи її передачу, ретрансляцію й от­
римання;

2) соціально-економічні можливості доступу до інформації насе­
лення, включаючи усі його верстви в даній країні; забезпечення поши­
рення інформації по вертикалі;

3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкрет­
ними компонентами, що визначають територію поширення інформації;

4) наявність національного законодавства в галузі інформації та
зв'язку, що регулюють функціонування й використання ЗМІ в забезпе­
ченні національних і державних інтересів;

5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнарод­
них і регіональних угод в галузі масової інформації, що забезпечують
обмін нею між державами і взаємопроникність національних інфор­
маційних просторів.

Журналістика — це система, що динамічно розвивається, маючи своєю кінцевою метою максимальне задоволення інформаційних по­треб суспільства і наповнення інформаційного простору якісними, об'єктивними повідомленнями. За чотириста років існування про­фесійної журналістики в ній відбулося багато змін. Особливої інтенсив­ності вони набули в ХІХ-ХХ століттях. Спочатку журналістика призве­ла до виникнення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою.

Але от уже майже два століття тому почав складатися світовий інформаційний простір, а масово-інформаційна діяльність пережила перший розподіл праці: між джерелами інформації та її розповсюджува­чами з'явилися посередники — ними стали інформаційні агентства.

Кожній газеті було невигідно тримати власного кореспондента в за­рубіжних країнах, дешевше було купити інформацію в спеціалізовано­му на її постачанні агентстві. Вони тоді називалися агентствами преси і, на відміну від тодішніх газет і журналів, що мали лише національне по­ширення, здобули статус світових центрів по збиранню інформації, по-стачаючи нею передплатників (газети, журнали, а в XX столітті й радіо та телебачення) у різних державах світу.

Перше інформаційне агентство було засноване в 1835 році у Фран­ції й називалося Гавас. Під зміненою назвою воно існує до наших днів.

Восени 1940 року після захоплення Франції німецькими військами агентство Гавас опинилося в руках окупантів. У той же час лондонський відділ агентства Гавас було перетворене представниками Опору в Неза­лежне Французьке Агентство. У 1942 році в Алжирі при Французькому комітеті національного визволення виникло ще одне інформаційне агентство під назвою Аванс Франсез де Пресе (Французьке Агентство Преси), яке після реорганізації у вересні того ж року дістало своє нинішнє найменування "Франс Пресе". 1944 року в нього влито лон­донське Незалежне Французьке Агентство. Таким чином, Франс Пресе стало спадкоємцем агентства Гавас, успадкувавши його структури.

Спочатку Франс Пресе було офіційним урядовим агентством і ут­римувалось з державного бюджету. Згодом було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати "кооперативний ста­тус". Згідно з статутом, прийнятим 10 січня 1957 року, Франс Пресе є "автономним органом, що користується правами юридичної особи і діє на комерційній основі".

Щорічний бюджет агентства Франс Пресе складає біля 60 млн.
ч , шків. Ця сума складається з абонентної плати клієнтів ст, жур-

налів, урядових установ та інших передплатників. В атінлві працює біля двох тисяч співробітників. Воно маг більш як 150 кореспондентсь­ких пунктів у 134 країнах світу.

Попри "кооперативний сіатус" АФП фактично перебуває під ь онтролем уряду, у його повідомленнях дуже багато уваги приділяється заягчм офіційних осіб, урядовій інформації.

*•' середині XIX століття майже одночм-.іо виникають інформаційні агентства в Європі і і Америці, які існують донині і входять у число най­більших у світі. Це пов'язано з розвитком у ті часи телеграфної техніки.

/2

У 1848 році засноване в Нью-Йорку інформаційне агентство США Ассошіейтед Пресе (АП), яке є кооперативним об'єднанням газет­них видавців. Зараз АП нараховує біля дев'яти тисяч абонентів. Серед них 1400 щоденних газет, 350 тижневих газет та інших видань, а також 466 радіо- й телестанцій у США і 4500 різних видань і радіостанцій за межами ЗДА. У З'єднаних Державах членами Ассошіейтед Пресе є при­близно дві третини всіх щоденних газет. У 100 найбільших містах краї­ни агентство має свої інформаційні бюро (найбільше у Вашингтоні); во­лодіє власною комп'ютерною мережею, що зв'язує його штаб-квартиру з 750 містами США. За кордоном діяльність АП поширена на 73 країни, воно має більш як три тисячі зарубіжні кореспонденти. Річні прибутки цього інформаційного агентства становлять 100 млн. доларів США.

Одне з найбільших і найстаріших інформаційних агентств Європи Рейтер засноване в Адені в 1849 році німцем Паулем Юліусом Рейтером. У 1851 році Рейтер перейшов в англійське підданство і переніс до Лон­дона свою контору "Рейтер оффіс", яка інформувала про рівень котиру­вання акцій на біржах західноєвропейських країн. З розвитком телегра-фа контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. З розши­ренням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства.

У 1915 році агентство Рейтер перестало бути родинною влас­ністю, виникло акціонерне товариство "Рейтер, лімітед". Зараз акції то­вариства належать: Асоціації газетних підприємців (власникам лон­донських газет), агентству Пресе Ассоішейшн (власникам провіїщійних газет), австралійському агентству Остреліен Ассошіейтед Пресе і ново­зеландському агентству Нью-Зіланд Пресе Ассошіейшн.

Агентство володіє широкою мережею власних кореспондентів, що працюють майже в усіх країнах світу, і широко використовує послу­ги так званих "стрингерів" — позаштатних репортерів, які передають інформацію тільки у випадку дуже важливих подій у країнах їхнього пе­ребування. Усі повідомлення стікаються до штаб-квартири агентства в Лондоні, де вони відбираються, редагуються й відправляються числен­ним клієнтам в Англії й за кордоном.

У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рей­тер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс").

Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох ти­сяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовно

складають 84 млн. ам. доларів.

У 1940—1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові ін­формаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.

У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інфор­мацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.

1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентст­во США — Юнайтед Пресе Інтернешнл (ЮШ), яке також є ко­мерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресе Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Кон­трольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮШ переви­щує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США.

Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ поста­чає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізно­манітнішої тематики, передається також багато біржової та еко­номічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ по­стачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.

Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходять­ся за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.

До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агент­ство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, за­сноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.

У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке теле­графне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Ра­дянського Союзу (ТАРС), що створювшіося як центральний інфор­маційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне

агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представ­ництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.

РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган Ук­раїни в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеук­раїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інфор­маційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було зби­рання інформації про життя України для органів преси, радіо й телеба­чення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території Ук­раїни всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.

Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі струк­тур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Дер­жавне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.

У формуванні українського національного інформаційного про­стору, крім традиційних ЗМІ, сьогодні активну роль відіграють новітні електронні ЗМІ,серед яких, на думку сучасних дослідників³⁴, найваж­ливішими є такі.

1. Кабельне телебачення, що забезпечується підключенням те­
левізорів певного району (регіону) до якогось передавального центру за
допомогою дротового зв'язку. Кабельне телебачення розраховане в ос­
новному на поширення розважальних програм, але може мати й
суспільно-політичні за характером передачі.

2. Відеомагнітофони — апарати, призначені для записування та
відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських ма­
теріалів. Інформація для них поширюється на касетах і має переважно
культурно-розважальний характер, що не виключає поширення через
цей спосіб ЗМІ всіх інших типів інформації. Різке зростання продажу
відеомагнітофонів у світі розпочалося у 1983 році. У нас — у 1990-х ро­
ках. Відеомагнітофони широко використовуються для реклами.

³⁴ Див.: Москаленко А.З. Теорія журналістики. — К.: Експрес-об'ява, 1998. — С. 270-271: Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник /А.З. Моска­ленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов. — К..: Б. в., 1999. - С. 422-423; ці автори у свою чергу беруть опис новітніх інформаційних технологій з кн.: Вачнадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новьіе ередства массовой информации — их ауди-тория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 1989. — С. 231-238.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо) — встанов­
лення зв'язку за допомогою супутниковоі техніки між двома точками
землі незалежно від відстані та регіону з метою спілкування між група­
ми людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем тощо.

Сьогодні мало не в кожній інформаційній програмі можна спос­терігати використання прийому телемосту. Про нього може йти мова тоді, коли використовується пряме включення кореспондента, що веде репортаж або дає свій коментар з місця події для свога телевізійного ка­налу. Таке явище стало звичним і пересічним у нашому інформаційно­му просторі. І мало хто сьогодні вже замислюється над тим, що в дано­му випадку справді маємо справу з колосальним пришвидшенням над­ходження інформації від її джерела до споживачів, що й дозволяє гово­рити про революційний вплив даного новітнього виду ЗМІ на інфор­маційний простір у цілому.

Останнім часом термін "телеконференція" вживається й в іншому значенні. Так називають спосіб колективного спілкування в системі Інтернет. У цьому сенсі телеконференція — це своєрідні "дошки об'яв", де кожен суб'єкт інформаційних відносин може прочитати потрібну йо­му інформацію, або розмістити для зацікавлених осіб своє повідомлен­ня. У світі на сьогодні існує кілька тисяч телеконференцій, присвячених найрізноманітнішим питанням, починаючи від політики і закінчуючи клубами за інтересами. Для того, щоб стати учасником певної телекон­ференції, необхідно її передплатити. Після цього на адресу користувача будуть автоматично надходити матеріали конференції і він сам дістане право голосу на ній.

4. Електронна пошта (e-mail) — спосіб передачі кореспонденції
між двома віддаленими точками негайно за допомогою міжнародної си­
стеми комп'ютерного зв'язку. Надає можливість зберігати повідомлен­
ня в пам'яті комп'ютера, аж поки адресат не ознайомиться з текстом і
не віддасть команду на знищення його. Даний спосіб передавання
інформації вигідний не тільки швидкістю надходження повідомлень,
але й тим, що не потребує хронологічної синхронізації учасників ко­
мунікативного процесу. Адресат може бути відсутнім у момент прийо­
му повідомлення. Це дуже зручно за умов, коли суб'єкти кореспонду­
ють через великі відставні, розташовані у віддалених годинникових по­
ясах, і розклад дня в них різний. За допомогою електронної пошти мож­
на здійснювати майже негайну пересилку великих за обсягом повідо­
млень, її широко використовують для спілкування з своїми базовими
редакціями кореспонденти, що знаходяться в інших містах і країнах.

5. Електронні банки даних — це великі комп'ютери, у якихнагро-

маджують і зберігають найрізноманітнішу інформацію, що доступна для підключених до них через систему ЕОМ абонентів. Банки політич­них (економічних, фахових тощо) даних утворюються внаслідок розміщення певного типу інформації в пам'яті комп'ютера, де вона зберігається і поширюється за запитами осіб чи організацій.

6. Лазерна преса — виготовлення газети чи журналу (чи іншої
друкованої інформації) за допомогою лазерних принтерів. Має дуже
високу швидкість роботи і друкує тексти з швидкістю фотокопіюваль­
ного пристрою. Поскільки прискорення виготовлення друкованої жур­
налістики за допомогою лазерного принтера значно скоротило час ру­
ху інформації від джерела до споживача, це теж істотно вплинуло на
стан інформаційного простору в напрямку його активізації, більш по­
вного задоволення інформаційних потреб населення.

7. Відеогазети. У цьому випадку газета виготовляється, але не
віддруковується, а лишається в комп'ютері і стає доступною підключе­
ним до нього абонентам, які зчитують її з екрана, а потрібні статті мо­
жуть самі віддрукувати на принтері. Усе більше поширюється практика
розміщення електронного варіанту газети чи журналу в системі Інтер­
нет. Це дає можливість мільйонам користувачів переглянути (часто ще
до виходу друкованого варіанту) свіжий номер "The Guardian" чи "New
York Times", "Daily Telegraph" чи "Der Spiegel". Окрім того, що відео­
газети максимально підвищують оперативність поширення інформації,
вони виконують ще й активну рекламну функцію, пропагують свої дру­
ковані видання через їх електронні версії. Унаслідок цього тиражі дру­
кованої продукції не скорочуються, а зростають.

Має свій електронний варіант на сторінці Харківського націо­нального університету ім. В.Н. Каразіна і газета "Харківськийуніверси­тет", що сприяє зростанню авторитету (в тому числі й міжнародного) нашого навчального закладу.

На особливе місце в сучасному світовому інформаційному про­сторі висунулася комп'ютерна мережа Інтернет. Власне, кілька вже роз­глянутих новітніх засобів масової інформації (телеконференції, елек­тронна пошта, відеогазети) діють лише завдяки налагодженій системі світового комп'ютерного зв'язку. Це спонукає говорити про Інтернет окремо, вбачаючи в ньому новий тип журналізму в цілому. Тут доцільно навести думки авторів підручника "Основи масово-інфор­маційної діяльності" (К., 1999). "Саме за допомогою "всесвітньої паву­тини", — пишуть вони. світ стає свідком народження нового виду за­собів масової комунікації, який посяде у XXI ст. особливе місце серед традиційних ЗМІ як телебачення, преса, радіо та який з розвитком тех-