На ім(іі.

Професійна hid).

Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику "Наша газета +" 27 лис­топада 1999 року на сторінці "Клуб допитливих" у рубриці "Очевидне — неймовірне" була опублікована стаття відомого журналіста Вачентина Смаги "Альберте, ти не правіш!" Вона розповідала про відкриття ук­раїнського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зруч­ності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.

Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічно й незвичні для неспеціаліста наукові факти. "Усім відомо, — пише В. Смага, — що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна си­ла. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поз­довжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух части­нок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також ви­никає електрорушійна сила.

Поперечна дія магнітного поля на провідник — це, згідно з Пет­ром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому Грун­тується вся сучасна енергетика.

Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній — ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отрима­ти необхідну енергію безпосередньо з Космосу".

Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозро­зумілим, і читачі, що не мають спеціачьної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю ма-

Г>0

теріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.

Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) — інформація (текст) — аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста — встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких по­тенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.

В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвал­тування свідомості читачів, було запропоновано правило "news not views" (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 році ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, нав'язувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.

Як продукт активної діяльності людини соціальна інформація ха­рактеризується цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника "Масова комунікація". "Соціальна інформація, — відзначи­ли науковці, — ніколи не буває нейтральною. Інформація, що пере­дається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журнашстики "news not views" (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментаря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію"²⁸.

Журналіст, як і будь-який політично активний громадянин, про­сто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни, він мас цілковите право опри­люднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав іншим суб'єктам інформаційних відносин висловити свої по­гляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного роз­витку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних

■⁸ Масова комунікація: Підручник. / А.З. Москштенко.-Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов. В. А.Вергун — К.: Либідь, 1997. — С. 54.

J

проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма сучасної журналістики.

Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція "news no views" далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовило­ся, віддають перевагу "адвокатському" типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язані не в площині чистої інформати­ки, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдсь­ких життєвих цінностей.

Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприйма­ла її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала її як спосіб формування громадської думки, соціальної педагогіки, розв'язання важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.

Отже, інформація в журналістиці — це не просто новини, а пра­цюючі повідомлення, це новішії, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика — це праг­матична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" оз­начає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпо­середнього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередже­ності аудитори'. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття "масо­вості". Особливо великі тиражі й справді називаються "масовими", шіе здебільшого така ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монопошя держави чи партії на розвиток преси і поширення інформації. У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задово­ленню інформаційних потреб громадян, "масовому" охопленню населен­ня інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань.

Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників — малий наклад'для України й навіть для Хар­кова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрішня газета "Харківський університет", це тираж масовий.

Так само масовим є тираж п'ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. чо­ловік. Наприклад, у конкурсі "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та

Харківське обласне відділення Спілки журналістів України, у 2000 році в номінації "Читацькі симпатії" експертна комісія відзначила Кегичів-ську районну газету "Наш край". її разовий тираж склав 2165 примір­ників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорі­єнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних по­треб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним ко­мунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізно­манітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що ство­рюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для ба­гатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадяни­нові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналісти­ка — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політич­ного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних,-еко­номічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Пере­дусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлума­чення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. 1, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна пе­редплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах — "Журналіст" (Харків), "Собеседник'' (Одеса) — проголошу­ють себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнаїш, що вида­ються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через

ефірний чи дротовий (кабельний) зв'язок і дозволяє слухачеві й гляда­чеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкршість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільно цінні думки. Газе­ти і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект "масо­вості" журналістики.

"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід) та "спеціальна" (фахові знання) інформація, але в сукупності ра­зом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття "масова інформація".

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна
мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого
кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: "суспільна зу­мовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)"²⁹. У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому ас­пекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду
всі новини повинні бути "останніми",'відзначатися свіжістю. Мабуть, не
одну людину в дитинстві дивувала парадоксальна вербальна формула, не­
одноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", — адже ці нови­
ни насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

²⁹ Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. — К.: Інститут системних досліджень освіти. Інститут журналістики Київського університету, 1996. —СІП.

Лише підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю. У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прик­метний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст"³⁰ (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відо­браженню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а викону­вала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описа­но, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе­реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламен­тувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти жур­налістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телегра-му-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських пар­тизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кім­ната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, га-зетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній жур­налістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей процес три­ває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відп-

³⁰ Кузнецький міст — назва вулиці в Москві, на якій розміщалося Міністерство закордонних справ Радянського Союзу.

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі зава­дити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон"³¹ на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.

Через півтори години великий за обсягом нарис готовий і відправляється телеграфом до редакції, де для нього у відповідності з попередньою телеграмою зарезервовано місце в найближчому номері. Епізод блискуче змшіьовує боротьбу за хронологічну актуальність, опе­ративність як найважливіші якості масової інформації в журналістиці.

3. Документалізм. Виклад новин обов'язково мусить містити поси­
лання на джерела, на документи чи інші шляхи надходження інформації.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Журналістика
завжди — повторювана неповторність. Кожний конкретний жур­
налістський матеріал неповторний, але найчастіше журналіст працює в
добре знайомій для нього проблематиці, яка накладає своєрідні межі на
творчу діяльність журналіста. Повторюваність тем у широкому зна­
ченні — провідна особливість журналістської праці, автор мусить бути
компетентним у питаннях, про які пише, щоденно вивчати свою тему,
нагромаджувати знання, збирати так зване "досьє".

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень, що
відтворюють картину сучасного світу і сприймаються суспільством у
своїй сукупності як журналістика, створюються не безцільно, а з метою
досягнення певного наслідку: дати читачам можливість зорієнтуватися
в соціальному довкіллі, спрямувати громадську думку уздовж певного
політичного вектора, викликати цілком реальні реакції читачів, а
відьак і втілитися в нові об'єктивні події і явища завтрашнього дня.
Журналістиці властива імперативність (імператив — наказовий спосіб),
іноді — відверта, іноді — прихована. Масова інформація містить у собі
ефект спонукальності: до появи визначених емоцій, до роздумів, до ос­
мислення ситуації в тому чи іншому напрямку, до дій.

Увіходячи через журналістський текст у ситуацію чи проблему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним і решіьним, проблема бачиться у ретроспективі й перспективі, пропозиції набувають прогно­стичного значення, а в підсумку вимальовується спосіб власної психо­фізичної реакції на подію, що може мати діапазон (у залежності від тем-

³¹ Назва фірми, що в кінці XIX століття захопила в Європі монополію па вироб­ництво друкарських машинок. Ця назва поширилася й на самі вироби.

пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, спе­цифіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до актив­ного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання іромадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те, що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпулятив-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттжи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівно­ваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тра­диційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає не реля­тивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої приро­
ди людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціаль­
ними суспільними інститутами.

Звідси — два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими
масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за
відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журнашстика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в кана­ті комушкащїінформащиних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інфор­мації?

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це
потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чуїки, фольк­
лор, у том)' числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних ко­
мунікацій;

$) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється ор­ганізатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" про­дукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця кар­тина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціаль­них інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу, а також ви­роблятися ним самим.

У першому випадку маємо справу з інформацією зовнішньою, фактологічною, об'єктивною.

У другому випадку маємо справу з інформацією внутрішньою, аналітичною, суб'єктивною.

Існує погляд, згідно з яким "інформація в журналістиці завжди вторинна"³², а сутність журналістської праці полягає в посередництві. Журналіст, мовляв, тільки передає новини від джерела інформації до широкої читацької аудиторії. Почасти це справді так. Але не зовсім. Наведена концепція Володимира Владимирова враховує наявність у журналістиці лише зовнішнього типу інформації і власне до нього зво­дить усю розмаїту масово-інформаційну діяльність.

Насправді ж у журналістиці існує рівнозначний із зовнішнім вну­трішній тип і сектор інформації. Його значення не можна применшити. Окрім величезної роботи над аналітичними матеріалами, журналістові раз у раз належить пояснювати факти, про які він повідомляє, або при­наймні коментувати новини чи повідомлення про них; йому доводить­ся вирішувати світоглядне питання: які новини подати своїм читачам у свіжому номері газети, а які обминути своєю увагою; а відтак у про­фесійній діяльності журналіста як у сполучених судинах відбувається постійне перетікання зовнішньої інформації у внутрішню і навпаки. Цілком справедливо авторитетні автори вважають, що "продуктом піз­навальної стадії журналістської діяльності виявляється концепція вивче­ної ситуації, яка являє собою єдність знання про події і ставлення до

(підкреслення авторів. — І. М.)

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інфор­мацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інфор­маційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможними.

³² Владимиров Владимир. Основьі журналистики: Учебное пособие. — Луганск:
ВУГУ. 1998. — С. 13.

³³ Основьі творческой деятельности журналиста / Ред.-сост. С. Г. Корконосен-
ко. — СПб. 2000. — С. 77.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах' — букв, "там, де схиляють коліна ", тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісно називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIV сіп., в альманахах етапи вміщувати розповіді про різні країни та пам ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів стали включати ху­дожні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з апьманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру не­періодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літератур­них творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, жан­ровою, ідепно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли ук­раїнська журналістика ще не існувала або була заборонена царським уря­дом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (1860) та ін.

ВИКЛАД П'ЯТИЙ

Журналістика як система органів масової інформаціїПоняття про систему. Підсистеми журналістики. Типологія журналіс­тики та її засади. Атрибутивні особливості преси, радіомовлення, теле­бачення, переваги кожноготипу журналішу перед іншими та їхні вади

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів ма­сової інформації, що дедалі ускладнюється.

Система — це сукупність якісно визначених елементів (зміст сис­теми), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається з взаємодіючих еле­ментів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналісти­ка як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масо­вої інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики — безперервне відо­браження суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, супе­речностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціаль­них інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне само­управління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Журналістика складається з двох головних великих підсистем:

1) друкованих ЗМІ,