Б) активізує уяву слухача, який самостійно створює у своїй свідо­ мостіобрази, то супроводжують звукове повідомлення. 6 страница

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяль­ності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в

свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх про­фесійних обов'язків. Адже свобода — це не свавілля і не вседозво­леність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішньо­го редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи ба­жаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалювання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені ко­муністична партійність, класовість і народність. Журналістика під ку­том зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який роз­глядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в до­сконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, пе­реконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, відобра­женні життя з класових позицій, служінні їм своєю творчістю, відкритій чи прихованій участь на їхньому боці в класовій боротьбі.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інте­ресам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структуроване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі за наявності лише однопартійної системи прин­цип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за програму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до ство­рення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними для певного роду ЗМІ, не мо­жуть розглядатися як провідні засади журналістики.

Це стало 'зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли особ­ливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе до-

щенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, най­важливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загально­людських цінностей. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичними країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі:

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до жур­налістської діяльності. Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе­ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути Гаран­товані державою.

Як антитеза, антигуманізм — це заклики до насильства, про-паґанда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дес­табілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького зни­щення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в мораль­них заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максими-заборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзна­чається ствпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформо­вані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі "Вихід" з п'ятикнижжя Мойсеевого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біб­лії — книга Вихід, розділ 20, вірші 2-17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними — частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2-11, регламен­тують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п'ятої по десяту, вірші 12-17, містять моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імпера­тиви: "Шануй своїх батька та матір", "Не вбивай!", "Не чини перелю­бу!", "Не кради!", "Не кривосвідчи!", і навіть "Не жадай дому ближнь­ого свого ані майна його!" (Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю й конкретністю, представлені в зрозумілих, кожному доступних словес­них формулах, і мають особливе значення для організації співжиття лю-

дей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть бути ні спростовані, ні іаперечені навіть з погляду атеїзму. На їхньому грунті сформувалася система європейського гуманішу як епіко-філо-со(|)ська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей А істо­ричні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перма­нентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного екс­перименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незапереч­ній цінності миру, злагоди, любові, гармонії н рівноваги як основ роз­витку суспільства. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших грома­дянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямован н на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина Україна, тому діяльність української жур­налістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить були спрямована па зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, на­лагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв'язання виникаючих соціальних супе­речностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянсько го Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду цент­ра іьної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як український буржуазний націоналізм". На такому розумінні українсь­кого патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому іі тепер деякі з громадян неспроможні остаточно подолати колишні упе­редження й забобони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до ук­раїнської культури як до меншовартої, є тенденції економічні негаразди с\часного періоду пов'язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Усе це накладає великі обов'язки на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання, мусить терпляче іі послідовно запро­ваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захища­ти соборність України, пропагувати надбання української куш.тури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків еко­номічної й соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи п ие-

прийнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вестися з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи іі ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безу­мовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності іі зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтер­націоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтер­націоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зрос­танні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне — не без­національне, але міжнаціональне, міжнародне.

У структурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

У зовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється оз­найомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутка­ми світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати ук­раїнському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвину­тих країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної ор­ганізації суспільства.

В другому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу з Україною. З'явившись зовсім недавно на політичній карті світу як неза­лежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасною, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, про­мислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших, ви­дань чи телерадіокомпанін. Але тут слід виходити з того, що турбота про об'єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна ля­гати на українськії журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові найкраще і о їхню Батьківщину?

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється про­паганда в журналістці ідеї міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина —- багатонаціональна держава, її доб-

робут і процвітання залежать не і! останню чергу від того, наскільки гармонійними іі збалансованими будуть стосунки між націями вссрс-диш країни. Журналістика повніша вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги іі терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягнен­нями культур різних народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практика викоренена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній сис­темі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтер­націоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно викори­станий у його безсумнівній продуктивній сутності.

4. Демократизм — також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає наро­довладдя, — це така форма політичної організації суспільства, що ха­рактеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія — форма керівництва будь-яким колек­тивом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід'ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь іромадян в уп­равлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає мож­ливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демокра­тизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й по­треби, в постановці й розв'язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журналістики.

Другий аспект полягає в тому, що матеріали ЗМІ мають бути до­ступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демокра­тизм суміжний із поняттям народності, шмагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причо­му просі ота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки "Усе геніальне — просте", вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Третій аспект демократизму журналістики — економічний, вона

має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений

¹ омуиікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. А відтак,

ціна його видання повинна співвідноситися з купівельною спро­можністю читачів. А втім, \ нинішній ринковій ситуації ціна періодич­ного видання також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціпи на продукцію ОМІ.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає об'єктивність його у висвітленні подій, не\-породжений підхід до явищ життя, а здатність органів масової інформації подавані неспотворену кар піну дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

При цьому слід пам'ятані таке: "Об'єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням"⁶⁵. "Факт не можна вважати явищем об'єктивної дійсності, — пише цей же дослідник у спеціальному дослідженні і даті роз'яснює: — Фактом ми називаємо відо­бражені у свідомості стороші дійсності різного рівня узагальнення і різно­го предметного змісту"⁶⁶. Ці важливі тези професора В. В. Різуна означа­ють те, що правдивість і об'єктивність у журналістиці не може буга досяг­нута лише за рахунок викладу фактів, а обов'язково потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, та­ким чином, полягає не в інформащйності, а в аналітичності журналістики. Але підставою для формування пояснюючих теорії! і концепцій можуть бути лише достеменні, документально зафіксовані факш.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючії іі публіцистику, мусить лежати передусім прав­диве, об'єктивне й вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, представлення в журналістському творі на неї різних, включ­но з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираю­чись на факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекват­ною реально існуючій, об'єктивнії! дійсності. У цьому відношенні жур­налістика спирається .тише на одну творчу засаду реалізм. їй неприй­нятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художнь­ому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, ні романтиком,

'^> Різун Володимир. Нова журналістська освіта в Україні // Збірник праць кафе­дри української преси. Львів. 2000. - Вин. 3. — С. 269.

'і syh В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К.., 1996. С. 113.

ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Вінзнас лишеодин обов'язокоб'єктивно іі правдиво,вичерпно і всебічно інформуватисвою ауди­торіюпро події і явища реальної дійсності.

Оперативність— своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готуватиіі передавати інформацію в стислі терміни. ЧитачаОМІ цікавлять новини, останніновини, аналітичні матеріали з приводуостанніх подій. Застарілі повніш — оксиморон, нонсенс. Новини переста­ють бутиновинами, як тільки стають застарілими.Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію всьо­годнішній номер визначаєміру професійної майстерності журналіста.

Знання іі усвідомлення головних засад журналістики єосновою формування журналістомсвоєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЖУРНАЛ (франц. journal від jour - - день) — періодичне друковане ви­дання, яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, науко­вих, виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відмі­ну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільно­го, політичного, культурного та наукового життя, влііщують обширні на­укові статті, художні твори великого обсягу. Журнал — носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п 'ять разів більше людей, ніж: примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.

Журнали типологізуються за трьома засадами: 1) за періодичніс­тю — такі, що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяця, щокварталу, щороку; 2) за змістом — загальні, громадсько-політичні, літературно-ху­дожні, наукові, спеціальні (галузеві): 3) за читацьким призначенням — для жінок, для дітей і молоді тощо.

Першим журналом у Європі став "Журнапь де Саван" ("Журнал на­уковців", Париж:; 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Перший журнал в Україні (Л і давався у Львові з січня по червень 1795 ро­ку. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву "Zbiorpism ciekawych, sluzacy do poznania roznych narodow і kra-jow, wyjenty z dziennikow і innych dziel peiyodycznych " ("Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань"). У шести числах журналу були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з фран­цузьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут почав виходити журнал з правознавства "Annales Jurispmdentiae" ("Правознавчі аинапи"), що існував до 1811 року, а в 1803 році — журнал з воєнних наук "Militarische Zeitschrift"("Військовий журнал").

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з 'явилися на почат­ку XIX століття в Харкові: сатиричний "Харьковский Демокрит " (1816) та літературно-художні й наукові "Украинскип вестник" (1816-1819) та "Украинскийжурнал" (1824-1825). Ці журнали видавалися російською мо­вою, хоча зрідка й надавали свої сторінки для публікації українських творів.

Перший український літературно-науковий і громадсько-політичний журної називався "Основа" і виходив у С-Петербурзі в 1861 1862 роках.

ВИКЛАД ОДИНАДЦЯТИЙ

Дієвість та ефективність журналістської діяльності Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється кон­кретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади за­ходів за матеріалами виступів журналістів. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в ма­совій інформації. Чинники впливовості журналістських матеріалів

Точних одиниць для виміру впливовості журналістського твору зокрема чи якогось видання в цілому не існує. Газети й журнали чита­ють тисячі й десятки тисяч громадян, програми радіомовлення й теле­бачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження інфор­мації від постійного спілкування з тим чи іншим ОМІ. Тим паче, що наслідок буває інколи віддаленим від причини триваліш часом і опосе­редкованим багатьма іншими впливами. Читач часто перебуває в полі дії не одного видання, а кількох, які мають різновекторну спрямо­ваність, що ускладнює врахування впливу на нього конкретного видан­ня чи програми. Проте журналістику як вид прагматичної масово-інформаційної діяльності завжди цікавила міра власної впливовості на життя, а історія журналістики нагромадила немало прикладів такої взаємодії періодичного друкованого слова і розвитку явищ дійсності.

У п'ятому числі українського журналу "Основа" в 1862 році була опублікована невелика публіцистична стаття Миколи Костомарова "Про викладання українською мовою" ("О преподавании на южнорусеком язьі-ке"), що містила програму розвитку української освіти в Російській імперії. Досить годувати народ книжечками віршів і казок, проголосив М. Косто­маров, слід перейти до найбільш істотного — освіти українською мовою.

Цей виступ сколихнув кола українофілів по всій Росії. Автори по­чали складати підручники для початкової освіти, а проукраїнськи нала­штовані громадяни — збирати гроші на їх видання. Скоро на руках у М.Костомарова опинилася досить велика сума коштів для видання книжок, що мали б забезпечити українську початкову школу. Це так налякало царський уряд, що у зв'язку з польським національно-виз­вольним повстанням він удався до заборони українського слова — з'явився сумновідомий Валуєвський циркуляр 1863 року. Такі події роз­горнулися після публікації невеличкої статті⁶⁷.

⁶⁷ Див. докладніше про це у пр.: Михайлин І. Л. Історія української журналісти­ки: Книга перша. Підручник. — X.: ХІФТ. 2000. — С. 217-219: 250-256. 134

Жан Поль Марат за допомогою газети "Друг народу" став ліде­ром Великої Французької революції, визначивши напрямок її поглиблен­ня. А з газети "Іскра" почався шлях більшовицької партії до влади. Жур­налістика спричинилася й до руйнації політичного режиму російських більшовиків на теренах усього колишнього СРСР у процесі так званої пе­ребудови, нового курсу, проголошеного М.С. Горбачовим. Як відомо, одним із гасел перебудови була "гласність", тобто відкритість для суду громадської думки й публічного обговорення питань історичного мину­лого та сучасної політики комуністичної партії й Радянської держави.

Але як тільки світло правди почало прорізати темряву прихова-ності й заборон, виявилося, що країну до "світлого майбутнього" веде купка злочинців, історично приречених на поразку. Народ, довідав­шись через ОМІ про злочини комуністичної партії проти свого народу і перманентну іромадянську війну, яку вона вела з кількома покоління­ми своїх громадян, прозрів за короткий час, потягнувся до свободи і скинув кайдани тоталітаризму.

Відомий російський політолог Сергій Кургінян висловив це спосте­реження максимально однозначно: "Демократів привали до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних ко­дів і зруйнування старих"⁶⁸. Далі він щоправда відзначив кризу в самому демократичному таборі, який не зміг висунути на той час нові конструк­тивні ідеї, які змогли б статті моментом творчої консолідації суспільства.

Розглянуті події беззастережно доводять, що журналістика сьо­годні стала чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає утверджуватися з організації власної системи ЗМІ (саме ЗМІ, а не ОМІ, бо ОМІ є органами суспільства в цілому, а ЗМІ політич­них партій).

Теорія журналістики виробила поняття для осягнення впливовості журналістики — це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Дійовість — це особлива форма результативності, що визнача­ється як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-еко­номічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється су­купністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами жур­налістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню ре­акцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

У радянській політичній системі, де всі ЗМІ були органами пев­них політичних структур, партійними комітетами створювалися

⁶⁸ Кургинян Сергеіі. Седьмой сценарий. Часть 2: После путча. — М.: Зкспери-ментальньїй творческий центр, 1992. — С. 141.

спеціальні комісії для розгляду й перевірки критичнихвиступів преси. Висновки таких тимчасових комісії! і служили підставою для прийнят­тя рішень на партійному й державному рівні. Відповідно й газета стежи­ла за тим, щоб її виступи не залишалисябез наслідків.

У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв'язок між причинами(виступами преси) й наслідками (урядовими за­ходами) зник. Виступи преси, здасться, нікого ні до чого не зобов'язу­ють. Але в преси заліішається сила правди, пристрасного публіцистич­ногослова, сила гласності, що приводять у рух грандіозниймеханізм громадської думки, яку не може ігнорувати ніхто.

А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували за­криті, табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена при­кладами дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з'ясу­ванні й розв'язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити публіцистична діяльність А. Цехова, який, вже будучи знамени­тим на всю Росію письменником, відправився на місце каторги й заслан­ня, а потім розповів про побачене в книзі "Острів Сахалін" (1893).

Правомірно говорити, тцо розтривожена книгою Чехова гро­мадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для жінок і зміну закону про шлюби за­сланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).

Приклад А. Чехова надихнув багатьох людей на добрі справи. Сестри милосердя К. Мейєр у 1896 році відправилася на Сахалін, де за-сн\ вала "робітний дім", що дав працю і харчування поселянам, а також товариство опіки над родинами засланців і каторжан.

Твір А. Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін відомого журналіста Уласа Дорошкевича, який за наслідками відвідання острова створив публіцистичні книжки "Як я потрапив на Сахалін" та "Сахалін" (обидві 1903).

Суспільнийрезонанс публіцистичного твору А. Чехова "Острів Сахалін" — якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці.

На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чи­мало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв'язування воєн між країнами й народами.

Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дипломатичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією.Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де нібито місцеве населення потерпало від збиткувань ко­лоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушен­ня прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспі­шати з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської пре­си Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети "Нью-Йорк Джор-нел" відправив до Гавани маляра, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідо­млення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В.Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: "Залишайте­ся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже постачу вам війну".

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни, але не наважувався її оголосити через відсутність підтрим­ки громадськості. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста була розв'язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. "Нью-Йорк Джорнел" відстежувала історію легендарної кубинки, возведеної до рангу місцевої Жанни д'Арк, яка заманила до своєї халупи іспансь­кого офіцера, звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є нена­висть кубинців до іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і Кубу.