Особливості формування, озброєння, спорядження та постачання козацького війська.

Історіографія : Стороженко І.С., Федорук А.В., Сокирко О., Мицик Ю. А.

Роди військ: піхота, кіннота, артилерія.

Окремо: військово-морські сили і табір.

Піхота – основний рід військ у козаків.

Організація піхоти. Козацька піхота під час воєн середини – кінця 17 століття в організаційному сенсі поділялася на полки і сотні. Основною адміністративно-територіальною, військовою і тактичною одиницею був полк, хоча варто зазначити, що у письмових свідченнях згадується більше полків на полях битв ніж їх було за офіційним адміністративно-територіальним поділом, тобто існували полки, які формувалися з представників не підконтрольних територій, але це більше стосується подій 1648 – 1660-х років.

Полки і сотні не були чітко регламентовані чисельно і структурно, тобто в різних полках була різна кількість сотень, в яких була різна кількість вояків, це призводило до того, що деякі сотні одних полків були за чисельністю більші ніж деякі невеликі полки.

Озброєння піхоти.

Піхотинці були озброєні вогнепальною і холодною зброєю власного та іноземного виробництва. Серед піхоти не було чіткого розподілу на пікінерів і мушкетерів, кожен козак повинен був мати шаблю, піку і мушкет, та добре ними володіти. Але це, звичайно, за ідеальних умов.

Козаки зазвичай носили шаблі угорсько-польського типу, наслідуючи, тим самим, польську шляхту.

Козацькі піки були коротшими і легшими за західноєвропейські, це пов’язано з тим, що їх використовували не в чистому полі, а захищаючи табір, я маю на увазі табір утворений козацькими возами, а часто й іншими укріпленнями.

Вогнепальна зброя була представлена такими видами: аркебузи, мушкети (деякі дослідники називають їх ручницями), карабіни, бандолети та пістолі. На той час козаки про уніфікацію і стандартизацію не турбувалися і тому вогнепальна зброя у них була самих різних систем, калібрів та виробників. Наприклад вони користувалися московськими «пищалями», турецькими «яничарками» та іншими зразками вогнепальної зброї власного виробництва і завезеними з Європи.

Тактика піхоти

Козаки застосовували стрільбу залпами, шикуючись в чистому полі «лавою», або перебуваючи під захистом табору. Взагалі тактика козацької піхоти була доволі гнучка, на її формування впливали річпосполитські та татарські військові традиції.

Кіннота

Козацька кіннота почала формуватися, як рід військ у 50-х роках 17 століття, до того козаки у цій справі значно поступалися полякам і татарам. Така ситуація з кіннотою, в значній мірі, стимулювала Хмельницького заключити договір з Кримським Ханством, яке мало на той час найкращу легку кінноту у Східній Європі.

Козацька кіннота формувалася і розвивалася, як мобільний рід військ. Саме тому козаки не створили важкої кінноти а обмежилися чимось середнім між драгунами, гусарами і уланами.

Кіннота була озброєна вогнепальною зброєю: карабінами і пістолями. Холодною зброєю: шаблями, списами та ін.

Тактика кінноти.

На полі бою кіннота опиралася у своїх діях на козацький табір, вона не була, принаймні спочатку, схильною до самостійних операцій.

З часом козацька кіннота еволюціонувала і протягом 18 століття, по мірі ліквідації козацького устрою, деякі козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини було перетворено у регулярні гусарські полки російської армії.

Артилерія.

Козацька артилерія на середину 17 століття складалася майже виключно з трофейних гармат захоплених у турків і поляків. Гармати були мідні та бронзові, лише Швеція, у той час, володіла технологією виробництва чавунних гармат. Як і у випадку з ручною вогнепальною зброєю ніякої стандартизації і уніфікації не було.

Виробництво гармат у Гетьманщині налагодили, за різними даними у середині 60-х років 17 століття, чи навіть у кінці цього століття. Більш ймовірно, що виробництво гармат у гетьманщині налагодили за часів гетьманування Івана Мазепи.

Хоча існує альтернативна точка зору. Наприклад Стороженко говорить, що артилерія у козаків була однотипною, а з часів Хмельницького виокремилася у особливий рід військ. Цей дослідник наполягає й на тому, що у Гетьманщині з самого початку виробляли уніфіковані гармати.

Щодо організації козацької артилерії.

Цим родом військ керував військовий обозний разом зі своїм штабом, який складався з гарматного хорунжого і гарматного писаря.

У складі кожного полку був свій артилерійський підрозділ. За Стороженком полкова артилерія була представлена фальконетами. Важка польова артилерія була виділена у окремий підрозділ

Флот.

Гетьманщина не мала виходу до моря, а відповідно, вона не мала і військово-морських сил. Хоча є згадки про те, що один з московських воєвод у кінці 50-х років 17 століття будував флотилію річкових суден на Десні, але ці кораблі участі у боях не брали і мирно згнили.

Стороженко, щодо флоту, говорить, що козаки використовували чайки для перевезення військ і припасів по річках під час війн. Тут я маю на увазі не запорізьких козаків, а військові сили Гетьманщини.

Табір.

Це доволі складне питання. Відомо, що така формація існувала і що козаки таку штуку використовували, але у питанні, як вони це робили, дослідники й досі не дійшли згоди. Найбільш широко табір використовувався в обороні і під час відступу. З використанням в обороні все більш-менш зрозуміло. Табір окопувався ровами та валами і був основою польових укріплень.

Не зрозуміло, яким чином табір рухався, зокрема, як скріплювалися вози по кутах табору.

З розвитком польової артилерії, особливо у 18 столітті, табір втратив своє значення, він перестав забезпечувати надійний захист піхоти.

Забезпечення козаків спорядженням і озброєнням.

За Стороженком: «Згідно з універсалами Б. Хмельницького кожен козак, вирушаючи в похід, повинен був мати про собі 5 фунтів (2 кг) пороху і 5 кіп (300) куль – боєприпас, розрахований (з урахуванням скорострільності) на 2,5 години безперервного вогню, а нобоїв в ладівниці – на 15 хвилин». Тобто кожен козак мав самостійно озброюватися і готуватися до походу. Здатність за власний кошт купити зброю і спорядження була однією з ознак належності до козацького стану, принаймні на середину 17 століття.

Козацьке військо постійно еволюціонувало відповідно до мінливих віянь у військовій справі, тому у моїй роботі побіжно відображені лише основні особливості козацького війська середини 17 – середини 18 століття.