Пилип Орлик та його конституція

Історіографія:

У працях українських дослідників О. Апанович, І. Борщака, М. Василенка, М. Костомарова, Б. Крупницького, О. Пріцака, В. Різниченка, В. Ульяновського глибоко з’ясовано зміст Конституції

Пилипа Орлика як важливого політикоправового документу української політичної думки початку ХVІІІ ст.

Олена Апанович «гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі». В цій книзі розділ присвячений Орлику. Починає з огляду його біографії, стосунками з Мазепою. Далі йде характеристика конституції. Думаю ця цитата багато чого пояснить з поглядів дослідниці: «Отже, ця перша в світі конституція була пройнята дуже демократичним духом і визначала прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Хоч і не була вона втілена в життя, однак залишилась однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам'яток.»

Вовк О.Б. нещодавно віднайшла україномовний оригінал конституції. У передмові до документу дослідниця зазначає, що конституція існувала в двох варіантах латинському та староукраїнському. Латино мовний варіант публікувався Осипом Бодянським та Миколою Маркевичем. Але повна латинська оригінальна редакція не публікувалася жодного разу. Україномовна версія конституції базується на публікації Бодянського. Але і цей текст є списком. Саме тому так важлива публікація україномовного оригіналу конституції, який донедавна був невідомий (колись з ним працював Бантиш-Каменський).

Петро Радько«Проблеми влади в європейській консервативній політичній традиції і конституції Пилипа Орлика» - на основі європейської політичної традиції розкриває основні принципи діяльності виконавчої влади за конституцією, аналізує наскільки це узгоджується з європейськими традиціями. (загалом стаття видається трохи утопічно-натягнутою, проте це взято з сайту інституту історії)

Писали на цю тему ціла куча людей, але писали в принципі ледь не одне й теж. Отой вислів Олени Апанович повторюється в багатьох працях. В більшості випадків коли стосувалося конституції дослідники аналізують її положення. (сорі можливо історіографію погано шукав, але нічого толкового не знайшов)

Українська держава за «конституцією»: територія, влада, стоновий устрій, проблеми міста, стосунки з Січчю.

Уперше гетьман укладав зі своїми виборцями (тут треба розуміти козацьку старшину) угоду, де прописувалися умови за якими гетьман отримував владу. Документ укладений, ну думку Субтельного, за принципом pacta conventa – документом який укладав польський король із польською шляхтою. Конституція містить 16 статей, різних за обсягом і значенням, статті стосувалися переважно практичної політики, а не принципів.

Починається з короткої історії «народу козацького», далі йде пояснення чому Хмельницький прийняв протекторат Москви («за віру») і чому тепер козаки виступають проти царя (бо традиційні права утискає)

· Православ’я – панівна релігія, жодна інша релігія не визнається (особливо юдаїзм); підпорядкування церкви Константинопольському патріарху

· Кордони визначені досить умовно – на той час люди своєрідно уявляли собі території. Тим не менш заявляють про непорушність кордонів. На заході кордони по річку Случ. Східні кордони не зазначаються, на думку Субтельного східний кордон не зазначався через Слобожанщину,що була заселена українцями але перебувала під рос.юрисдикцією (але то тільки думка Субтельного)

· Стосунки з запорожцями: взагалі вони становили великий відсоток тих, хто був в Бендерах. Козаки вимагали виведення російських військ з пониззя Дніпра. Запорожці також по суті отримували автономію, яку гетьмани раніше визнавати не хотіли.

· Посилення генеральної старшини – гетьман має радитися стосовно багатьох питань («дела публічниє»). Запроваджувалися ради 3 рази на рік, до ради входили старшинці, гродові полковники та представники від кожного полку.

· Гетьман слідкує за страшиною, аби та не узурповувала владу на місцях, старшина слідкує за гетьманом.

· Заборона старшині користуватися своїми посадами і користуватися козаками задля власної вигоди.

· Гетьман слідкує щоб всі посад були виборними особливо полковницькі

· Родини козаків, що знаходяться у поході звільняються від податків і повинностей

· Збереження прав міст, право на самоврядність, Субтельний каже що за магдебурзьким правом.

· Скасування податків для селян, що отримували компанійські та сердюцькі полки

Вищенаписане по більшій частині з Субтельного, але не тільки..трохи взято з семінару..

Пам’ятаю хтось казав про корені конституції зі Швеції, але не можу ніде цього знайти..підкажіть пліз!

До речі, щодо кордонів, російський історик Артамонов відзначав, що кордони повинні були охоплювати Лівобережну, Сіверську, Слобідську, а також всю Правобережну Україну з традиційним кордоном по р.Случ (його цитує Чухліб)

Семінар №9, пит. 2

«Короткий опис Малоросії» 1734 року, «Короткий літопис Малої Росії з 1506 по 1776рр.» й остаточне оформлення українського історичного міфу.

Питання самоідентифікації

Історичні праці середини 2 пол. 18 ст. : ««Короткий опис Малоросії» 1734 року. Назва Малоросія породила творення того історичного міфу, де ведеться повна історія українського народу. Український історичний міф як погляд на минуле і самоідентифікації народу відноситься до 2 пол. 18 ст. ( це слова пана Щербака!).

«Короткий опис Малоросії» - укр. літопис, укладений невід. автором(??? В неті вичитала, що авторство приписують Олександру Безбородьку, але у Дзири не згадується про це!) у 30-х рр. 18 ст. У ньому висвітлюється історія починаючи від Київської Русі до 1734. Головна увага приділена історії козацтва(Головна думка твору – зазначав Левицький – поставити власне козацький період історії Малоросії в безпосередній зв’язок з епохою більш ранньою – великокнязівською.( у Дзири); нац.-визвол. боротьбі укр. народу проти Речі Посполитої, боротьбі з Османською імперією. Є чимало даних про події в Україні часів Північної війни 1700—1721. В основу «К.о.М.» було покладено літопис Г.Граб’янки, тому оригінальних звісток у пам’ятці небагато, вони стосуються головним чином подій 1-ї третини 18 ст., оскільки автор використовував часом свої власні спогади, свідчення очевидців. Автор «К.о.М.» належав до патріотично налаштованої козацької старшини, що помітно у ставленні до гетьмана Б.Хмельницького, С.Наливайка, полковників І.Богуна, С.Палія та ін.

Цей твір, відомий у близько тридцяти рукописних списках, у другій половині XVIII ст. часто слугував джерельною основою для укладання пізніших текстів історико-хронологічного типу. 1788 «К.о.М.» був включений у франкомовний твір Й.-Б.Шерера «Аннали Малоросії, або Історія запорозьких і українських козаків» (Париж, 1788).

"КОРОТКИЙ ЛІТОПИС МАЛОЇ РОСІЇ" (1506 — 1776) — компілятивний твір, виданий Василем Рубаном(1742-1795,письменник, історик, видавець, перекладач, державний службовець; навчався в Києво-Могилянській академії!:) (1752—1754)) у 1777 в Петербурзі. на кошти колишнього гетьманського урядовця П.Хлєбникова. Присвячений малоросійському генерал-губернаторові П.Румянцеву-Задунайському. Написаний тогочасною рос. літ. мовою. Одразу після видання й на поч. 19 ст. був досить популярним. 1788 його текст було вміщено в «Новий і повний географічний словник», а через 15 років, 1803, з деякими відмінностями й доповненнями — у «Словник географічний». Поширювався також у рукописних копіях. В основі його першої частини лежить відредагований «Короткий опис Малоросії». Далі міститься хроніка історичних подій, що відбувалися на теренах України 1735—75, списки гетьманів, генеральної старшини та полкової старшини, церковних ієрархів, а також вищих російських урядовців, які служили в Україні 1654—1764. Автором цієї частини, як вважають, був О.Безбородько. При її написанні використані документи Генеральної військової канцелярії. Як додаток до «К.л.М.Р...» було видано «Землеописання Малої Росії», де зібрані відомості геогр. й стат. характеру про Лівобережну Україну в цілому й Полтавщину зокрема.

Подібно до «Короткого опису Малоросії» в «К.л.М.Р...» події укр. історії до 1647 висвітлено дуже стисло. Головна увага приділена національній революції 1648—1676 і діяльності Б.Хмельницького. У структурній канві самостійної частини пам’ятки виділяються за обсягом два сюжети, присвячені гетьманству К.Розумовського й реформам П.Румянцева-Задунайського. Кілька уміщених до «К.л.М.Р...» матеріалів свідчать, що його укладачі мали підвищений інтерес до загальноросійської історії.

У концептуальному плані «К.л.М.Р...» обстоює автономістську версію історії України, що поєднувала в собі ідеї прав і вольностей козацтва, політичної лояльності до імперської влади та утвердження рівності козацької старшини з польською шляхтою і російським дворянством. Підкреслено шляхетське походження перших козацьких гетьманів. Головні причини польсько-укр. конфлікту зведено до релігійних і соціальних утисків. Деякі описи битв козацького війська з польським військом містифіковані, козакам приписані перемоги там, де вони насправді зазнали поразки, зокрема під Берестечком 1651, або не досягли вирішального успіху як під Жванцем 1653. Робляться наголоси на правах і привілеях укр. козацтва, що містяться в наданнях польських королів і статтях Б.Хмельницького (це, на думку авторів, мало слугувати вагомим аргументом на користь зрівняння в правах козац. старшини з рос. дворянством). В оцінках дій гетьманів — наступників Б.Хмельницького — основними критеріями є дотримання чи порушення традиційних місцевих законів і вірність чи невірність рос. цареві. Особливо великі симпатії укладачів «летописи» викликає Д.Многогрішний, натомість найчорнішими барвами зображено І.Мазепу. У творі вихваляються представники рос. адміністрації, у першу чергу П.Румянцев-Задунайський. Однак у кількох епізодах засуджуються вчинки князів Г.Ромодановського й О.Меншикова та М.Леонтьєва, пов’язані з виявом надмірної жорстокості або порушенням прав і свобод українців. З проросійських позицій пояснюється зруйнування Нової Січі. На думку укладачів, Січ з 2-ї пол. 17 ст. перетворилася на деструктивну й антисоціальну організацію, при цьому у творі наголошується на жорстокості, пияцтві й розбійництві запорожців.

«К.л.М.Р...» використовували у своїх працях М.Антоновський, Д.Бантиш-Каменський, М.Берлинський, І.Срезневський, М.Маркевич та ін.

У літературно-естетичному плані «К.л.М.Р...» належить до пам’яток класицизму.

Література:

Кравченко В.В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина ХVIII — середина ХIХ ст.). Х., 1996;