Гетьман Пилип Орлик. Конституція П. Орлика.

16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада. Новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672-1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Під час козацької ради 16 квітня було прийнято написаний ним документ «Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ дістав назву «Конституція Пилипа Орлика»). Це була угода між старшиною і запорозькими козаками з одного боку та гетьманом — з іншого.

Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, на яких він отримував владу.

Після невдалого походу П. Орлика на Правобережжя царський уряд аж до 1714 р. «зганяв» місцеве населення на Лівобережжя з метою позбавити П. Орлика будь-якої підтримки.

Улітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії. Російська армія вирушила до Молдавії, де її володар підняв антитурецьке повстання. 8-9 липня 1711 р. поблизу річки Прут відбулась вирішальна битва. Армія Петра І була оточена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення лише завдяки підкупу та великим політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 р., російська сторона повертала Туреччині Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, і зобов'язувалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої.Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Росія мала відмовитися і які повинна була повернути під протекторат Кримського ханства і Туреччини. Проте його сформулювали дуже нечітко і було незрозуміло, чи йдеться про Запорожжя, Правобережжя, чи про всю Гетьманщину.

Росія зволікала з виконанням умов договору. Зрештою наприкінці 1711 р. Туреччина висунула російській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського миру. Росія відмовилася це зробити. У результаті переговорів за сприяння англійського і голландського послів було досягнуто домовленості, що росіяни відмовляються від Правобережжя (окрім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а турки не висувають претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну.

Ці домовленості були зафіксовані в російсько-турецькому договорі, підписаному у квітні 1712 р., та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для П. Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася знову розділеною. Влада ж П. Орлика над Правобережною Україною, отримана згідно із султанським указом, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею.У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався створити нову антиросійську коаліцію.

На запрошення Карла XII П. Орлик зі своїми прибічниками прибув до Швеції. У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак політичної підтримки своїх планів у правителів європейських держав не знайшов.

Після підписання російсько-шведського Ніштадтського мирного договору 1721 р. на перебування українських політичних емігрантів в усіх європейських столицях дивилися як на небажане.

У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявились марними.

1. Після Полтавської битви.

Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини. Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідувань зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції. На початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя.

Петро І відхилив прохання І. Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився повернути гармати, які були захоплені в Батурині. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки й доходи Військового скарбу.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент (із 1710 р. їх уже було двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки російської армії. У 1708—1709 рр. запровадився губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово ставала більшість, а згодом Петро І сам наказав призначити своїх соратників П. Толстого ніжинським полковником, а А. Ганського — київським, тим самим привласнивши право призначати старшину й порушивши виборний

принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення великих територій, непідконтрольних гетьману. 1720 р. Петро І обмежив функції Генерального суду.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти, і до того ж не українськими купцями. Водночас заборонялося ввозити певні товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської казни. У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше зосереджувалися в державній казні».

Дедалі частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у військових походах тощо. У той же час господарства козаків на батьківщині занепадали. Крім того, населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.

Крім того, поширеними були утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Цим цар розпочав наступ на українську мову

4.Гетьманство І. Скоропадського (1708—1722 рр.). Діяльність І. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він усіляко намагався засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьманську владу, але, водночас, розгортанню царської політики сприяло обмеження гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський проявляв порядність і в міру своїх сил намагався захистити українську автономію.

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правління близько 30 % оброблюваних земель перебувало в приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися на справжніх земельних магнатів.

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, вирушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з-під управління гетьмана.

Проте візит, головною метою якого було клопотання про полегшення становища Гетьманщини, не дав бажаного результату й не припинив подальше обмеження прав і вольностей. Натомість І. Скоропадський одержав указ про запровадження Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). її створення мотивувалося тим, що до царя почали доходити скарги від народу про хабарі й здирства, про відбирання в козаків земель, лісів, млинів: «Це робиться для вашого ж блага... бути під великоруським судом та управлінням, для того щоб припинити всі неправильні суди й тяготи малоросійського народу».

Ця новина приголомшила І. Скоропадського й остаточно підірвала його здоров'я. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. З липня 1722 р. гетьман помер.

Перша Малоросійська колегія (1722—1727 рр.). Наказний гетьман П. Полуботок. По смерті гетьмана всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською елітою і народом і руйнував українську державність. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку (1722 —1723 рр.) слухати колегію.

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Він не змирився з претензіями президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. П. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу (зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім'я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені
Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання геть мана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув'язнит: П. Полуботка і 15 опозиційних українських старшин у Петропа Елівській фортеці. Не витримавши такого стану і допитів, 18 грудн 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

5.Гетьманство Данила Апостола (1727—1734 рр.). Після емері Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької Українг Наростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загре за нової війни з Туреччиною спричинили її скасування в 1727 і і деяке пом'якшення російської політики в українському питанн Було дозволено провести вибори гетьмана. Ним став 73-річний мщ городський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана ВИЗНІ чалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «Статейні пуі кти», надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей» вони були оформлені не як договір між державами, а як односто- ронній акт царського пожалування.

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.:

1. Дозвіл обирати гетьмана, але лише за згодою царя.

2. Гетьманщину було повернуто з відання Сенату під юрисдиі цію Міністерства

закордонних справ.

3. Зменшення кількості російських військових, що розміщув, лися на території України.

4. Гетьман не мав права без дозволу царя карати на емері старшину й проводити зовнішню політику.

5. Уведення російських представників до складу Генеральної суду.

6. Генеральну старшину й полковників із 2—3 кандидатів і посаду мав затверджувати цар, а не гетьман.

7. Скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією.

Відновлювався Генеральний військовий скарб, але підконтрольний російському урядові. Спираючись на обмеження дій російських представників в Україні певними юридичними нормами, Д. Апостол енергійно взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, здійснив низку заходів щодо впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив дії щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, упорядкував українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі Київ, реорганізував судову систему, домігся дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними в 1734 р. Нової Січі на річці Підпільній (Підпільненська Січ).

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр. здійснило ревізію маєтків і з'ясувало законність володіння ними. За сприяння Д. Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено вже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично відмовився його затвердити.

6.Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини. Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734 —1750 рр.). «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців. У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Ріши-тельними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці мали всіляко применшувати значення гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування збору податків. Завершено складання зводу українського законодавства.

Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна канцелярія». Достатньо було вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою в державній зраді в повному складі був заарештований Київський магістрат.

Роки «Правління гетьманського уряду» проходили в умовах .чергової російсько-турецької війни (1734 —1739 рр.). Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції лишали населення найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733 -1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», також жителям заборонялося залишати межі Слобожанщини. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.

Закріплення нових знань.

1. Як розгорталися події Північної війни на українських землях?

2. Якою є роль І. Мазепи в історії України?

3. Якими були наслідки Полтавської битви для України? 1. Якими були причини Північної війни?

4. Яку політику проводив гетьман І. Мазепа до 1708р.?

Підсумки лекції.

Домашнє завдання: вивчити конспект лекції. Підготувати історичний портрет П. Орлика або

І. Мазепи.