Історіографія: те, що нам пропонували прочитати на семінар та до лекції

1.Ярослав Падох: «Суди і судовий процес старої України»;

«Грунтове судочинство на Лівобережній Україні в другій половині XVII-XVIII столітті»

2.Кресін О.В.

3.Гуржій О.І. Українська козацька держава в другій половині 17-18 століття.

Окрім того, про право в гетьманщині теж писали такі вчені (це ті, що зазначені в програмці до лекції та семінару)

4.Чубатий М. 1889-1975. Вчився у Львові, у Відні. Його дисертація була про правове становище руських земель в Литовській державі в 14 столітті. Під час другої світової війни емігрував до США. Писав «Огляді історії Українського права», «правне становище церкви в козацькій державі», багато правничих праць пов’язаних з визвольними змаганнями 1917-1919 років.

5.Лащенко Р. Правові явища оцінював крізь призму «української ідеї». Досліджуючи «Руську правду», Статути Великого князівства Литовського, Березневі статті, звичаєве право шукав у їхніх текстах аргументи — своєрідну історико-правову підставу — для формулювання ідеї історичної необхідності власної державності. Обстоював автономістську концепцію державного устрою, вважав, що основоположними принципами зв’язку України з Росією мають бути добровільність і політична самостійність (власна державність) України. Витоки цих принципів убачав у договорі України з Росією 1654, який розцінював як персональну унію, що не перекреслила політичну і державну самостійність України.

На семінар ми читали його статтю стосовно Переяслава в «Переславська рада 1654 року: історіграфія та дослідження».

6. Дядиченко В.А. – радянський історик і радянські погляди, Україна в добу Середньовіччя та 16-18століття «нариси суспільно політичного устрою Лівобережної України» (1959)

Семінар 7., питання 2.

Організація влади у концепції Івана Мазепи ( ІМ)

Історіографія:

ü Щербак склав «Мазепіану» - бібліографічний покажчик, бо написано, очевидно, дуже багато про Мазепу.

З лекції :

- Як про будівничого Російської імперії писала Т. Яковлєва.

- Петро І та його централізаторська політика винні у тому, що Мазепі у певний момент довелося сепаруватися від імперії.

- 2 томи Універсалів Івана Мазепи.

- 3 томи листів ІМ.

- 2 томи документів, дотичних до епохи ІМ ( Павленко у Чернігові).

- 1689р. – Московські статті, які ревізують Коломацькі 1687 року(опублікувала Т. Яковлєва).

Ю. Мицик, О. Сокирко, В. Станіславський (велика кількість праць), Т. Чухліб (теж багато статей про ІМ) В. Борщак, Т. Мацьків,

О. Оглоблин, С. Павленко (досить багато писав, але він філолог..)), О. Субтельний, В. Горобець, О. Пріцак, О. Кресін ………………….і т. д.

ІМ - кавалер ордена А. Первозванного, князь Св. Римської імперії.

Відносно питання, то Мазепа свою владу цементував на українській верхівці (тенденція до спадковості полкових чинів), підсумував починання інших. Розбудовував охотницьке військо (як засіб зміцнення влади), яке б допомагало у внутрішній стабільності. Владу будував як сильну

( про зносини із Петром І , думаю, не варто писати, оскільки останній не вірив до кінця у зраду Мазепи). Також через прагнення ІМ до сильної влади проти нього назрівала старшинська опозиція, тому проблеми (напружені відносини із запорожцями). Через: гетьман перешкоджав їх зовнішньополітичних зв’язках, брав участь у будівництві на р.Самара фортець, що загрожували Січі - антигетьманські настрої - «вітчим» України Мазепа.(питання дотичне до 5 семінару)…

Станіславськийвиправдовує гетьмана – національний герой. Діяльність Івана Мазепи як будівничого «держави» вирізнялася масштабністю, планомірністю та високою результативністю. Завдання, які стояли перед ним, як правителем Війська Запорозького, можна звести до кількох найважливіших напрямків: гарантування непорушності своєї влади; підтримання стабільності в суспільстві; забезпечення й сприяння його соціальному, економічному й культурному розвитку; оборона держави від посягань зовнішніх противників; поширення влади на втрачені українські землі, насамперед, на Правобережну Україну, а також максимально можливе зростання контролю над Запорозькою Січчю.

Опорою центрального влади була козацька старшина, становище якої зміцнювалося. Економічною основою її існування були маєтності, найголовніше – земельна власність. В часи Мазепи старшинське землеволодіння зростало шляхом надань гетьманом і полковниками, які фіксувалися в особливих документах – універсалах, а також шляхами купівлі, займання вільних земель, передачі за борги, відбору їх у селян, міщан та козаків, які не могли постояти за свої права. Традиційно землі надавалися в тимчасове володіння, чи у повну власність. Їхнім фондом були так звані вільні військові села. Однак досить швидко рангові маєтності, які надавалися на час державної служби, стали переходити в повну і спадкову власність. Дещо пригальмувало цей процес рішення, прийняте на старшинській нараді восени 1692р. під впливомвиступу Петра Іваненка. До державної власності мали повернутися рангові маєтностей від осіб, котрі не могли нести військової служби.

Оглоблин:основні цілі політики ІМ:

Консолідація українських земель у складі єдиної Укр. Держави під гетьманським регламентом; встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням системи козацького устрою. Епоха ІМ – «доба Мазепинського ренесансу»

«Гетьман – зверхнійша влада і господар отчизни». Цар – арбітр (за домовленістю 1687року) між вищою старшиною і гетьманом.

Костомаров «Мазепинці» -1 узагальнююча праця про діяльність соратників гетьмана.

Мацьків:у щоденниках шведських очевидців та офіційних історіографів Ґ. Адлерфельта і Ґ. Нордберґа ( який знав особисто ІМ та аналізував причини переходу гетьмана до шведів).

П.С. Щодо полівасалітетності, то Мазепа ( за Чухлібомвідповідно): «…у 1708 р. обміняв російську зверхність на захист шведського короля для того, щоб унезалежнити Україну.»

А це як висновок із того жЧухліба:

Українські правителі від Богдана Хмельницького й до Івана Мазепи, зважаючи на суперництво сильніших сусідніх держав (Речі Посполитої, Московсько-Російської держави, Османської імперії, Шведського королівства), були вимушені проводити політику лавіруванняміж ними, переходити з одного боку на інший, відмовлятися від одного протектора-сюзерена на користь іншого. Тим самим забезпечувалася міжнародно-правова легітимність Козацької держави, яка утворилася під час Української національної революції середини XVII ст. Інколи гетьмани визнавали залежність від кількох монархів одночасно, але це робилося лише заради того, щоб зберегти свою молоду державу від інкорпорації до інших державних утворень – імперій.