Полтавська катастрофа і запорозьке козацтво

Полтавська битва - розгром московитами шведських військ Карла XII біля Полтави, 27 червня 1709 року. Російська армія під Полтавою на час генерального бою складалася з 61 батальйону піхоти, 24 кавалерійських (драґунських) полків, українського козацького війська на чолі з гетьманом Скоропадським — разом понад 50 тис. чол. Артилерія мала 72 гармати.

З боку шведів – 23-24 батальйони піхоти, 41 ескадрон кавалерії — разом близько 25 тис. чол. — і тільки 4 гармати.

Доля Запорожжя:Формально визнаючи зверхність гетьманської влади, Запоріжжя протягом цілого гетьманування Мазепи стояло у виразній опозиції до його уряду, якому закидало ворожу інтересам українського народу національну (промосковську) і соціяльну (панську) політику. Не раз воно одверто виступало і навіть повставало проти гетьманського уряду й звичайно підтримувало різні акції полтавської старшинської опозиції. Лідер запорозьких автономістів кошовий отаман Кость Гордієнко, одна з найвизначніших постатей в історії Запоріжжя, ставився недоброзичливо до Мазепи особисто. Тим-то не дивно, що запорожці спочатку дивилися на Мазепину акцію з великим недовір’ям, і тільки згодом брутальна поведінка московської адміністрації на півдні України, терор московського війська на Гетьманщині, впливи булавинців і Криму, а передусім уміла тактика Мазепи, зробили рішучий перелом у настроях Запоріжжя.

На початку квітня на кошового отамана, замість Гордієнка, було обрано Петра Сорочинського. Це викликало поважні заколоти і «непрестанные между ними (запорожцями) бон», як повідомляв Петра І Меншіков 14 квітня 1709 р. Сорочинського вважали в московських колах за «самаго добраго человЂка» і тому сподівалися радикальної зміни в політиці Запоріжжя, зокрема розриву запорозько-шведського союзу. Але сталося зовсім інакше. Сорочинський не тільки не був прихильником Москви, а ще й сам поїхав до Криму, щоб дістати там допомогу проти московської навали.

Кость Гордієнко вивів із Січі близько тисячі запорожців, у Перевалочній до них приєдналися ще близько 500 чол. з загону полковника Нестулія. На Січі ж залишилася незначна частина війська, що трималася насторожі всіляко обмежуючи контакти з росіянами, що перебували у Кам’яному Затоні. Згодом Москва вирішила відправити на Запорожжя великий військовий загін, який мав змусити козаків до співробітництва або знищити їх. Також була домовленість з Девлет-Гіреєм ІІ, віддавати Росії козаків-втікачів до кримських земель. На чолі трьох каральних полків стояв полковник Яковлєв. Знищивши Келеберду і Переволочну військо вирушило на Січ.

Запоріжжя готувалося до оборони. Сорочинський був у Криму. Його заступник кошовий отаман (мабуть, наказний) Михайло Симоненко з невеличким загоном вирушив на північ, щоб організувати оборону Старого й Нового Кодака, але, внаслідок зради, натрапив на загін москалів і козаків Ґалаґана. У бою загін Симоненка був розбитий: «и всЂх их побили, — писав Шереметєв Петрові I 11 травня, — и самого кошевого живьем взяли и c ним 14 человЂк, по за тяжелыми ранами тому кошевому отсЂкли голову, послали к полковнику Яковлеву... для посылки в СЂчю иным на страх...». З листів, взятих у Симоненка, москалі довідалися, що кодацький полковник Довбня, якому було наказано боронитися від московського війська, не в силі цього зробити. Кодак (Старий й Новий) був зайнятий Яковлевим майже без спротиву.

11 травня Яковлев був коло Січі, що тоді, під час повені, була оточена водою. Тригодинний штурм фортеці «и на лотках, и на судах» був відбитий з великими втратами для москалів. Лише за допомогою Ґалаґана, що добре знав топографію місцевости й укріплення Січі, московське військо 14 травня захопило Січ. Під час бою загинув кошовий отаман (наказний) Кирик Копелевський і багато козаків.

Лише незначній частині січовиків на чолі з Якимом Богушем вдалося вирватися з охваченої полум’ям Січі. Переважну більшість козаків було ув’язнено або страчено.

Для того, щоб Січ не відродилася на старому місці Петро І залишив у Кам’яному Затоні спеціальний загін. 26 травня 1709 року цар видав маніфест, у якому наказував затримувати, ув’язнювати і страчувати козаків, що відмовилися добровільно скласти зброю і переселитися до помешкань Гетьманщини як прості посполиті. Землі низового козацтва відтепер віддавалися Миргородському полку.

Участь у битві: Питання про участь українського війська в Полтавській битві залишається не цілком з’ясованим. Одне ясно, що в генеральному бою воно не мало брати участи — і, справді, не брало. На думку Б. Д. Крупницького, більша частина запорожців і козацьке військо Мазепи були приділені до резерву й знаходилися біля с. Пушкарівки поруч зі шведською артилерією, обозом і частиною кавалерії. Друга (менша) частина запорожців, разом з кількома шведськими відділами, продовжувала облогу Полтави й тримала лінію р. Ворскла, зокрема міста Старі й Нові Санжари, Білики й Кобеляки. Ця допомічна, хоч досить важлива, роля українського війська цілком зрозуміла: головну силу його становили запорожці (піхота), які не надавалися для реґулярних операцій шведської армії під час генерального бою, а гетьманське військо складалося головне з компанійців, себто кавалерії, що мала свої специфічні завдання. Але зовсім слушно каже Крупницький (на підставі численних шведських джерел), що українське військо, навіть не беручи участи в генеральному бою, мало багато діла й відповідальности, охороняючи лівий флянґ шведів, забезпечуючи головні сили шведської армії від можливости обхідного руху росіян із заходу, а головне, тримаючи в облозі Полтаву й роблячи її московську залогу фактично нечинною під час Полтавської битви.

Наслідки: після поразки Карла ХІІ запорожці разом з залишками колись могутньої армії залишили Україну і перейшли у володіння турецького султана. Дійшовши до Очакова вони розділилися: більша частина (3-4 тисячі) пішла з Карлом до Бендер, інша, мало чисельніша, залишилася у пониззі Дніпра де заклала нову, Кам’янську Січ. За деякими данними 1709 року запорожці отаборилися не в Кам’янці, а в Олешках. Але скоріш за все спочатку отаборившись в Кам’янці, під тиском військ Петра І вони перебралися до Олешківського лиману.

Висновки: Точна кількість запорожців на боці шведів – хз. Вікіпедія пише про 8000, Щербак спочатку каже про бл. 1500 Гордієнка і Нестулія, а потім про 3-4 тисячі, що втікли в Бендери. За участь у битві на боці шведів козаки були жорстоко покарані Москвою. Знищено Чортомлицьку Січ – «Мазепин корень», поселення спалені, козаки=зрадники, всіх вбити або змусити жити посполитами. Ті, хто вижили тікали. Селитися на землях низовиків – заборонено Москвою. 1709 року засновано Кам’янську Січ.

Основа написаного: Оглоблін, Щербак, Мицик, Горобець.

Хто писав: Оглоблін, Крупницький, Тарле, Петер Енглунд, Горобець, куди ж без Грушевського, Мицика та Щербака.