конкретного злочину

Співвідношення соціальних і біологічних чинників в генезисі злочинної поведінки має не тільки теоретичне, але практичне значення: акцент в ту або іншу сторону визначає цілі і методи боротьби із злочинністю. Головне в тому, щоб правильно оцінити як біологічне, так і соціальне в причинному ланцюжку кримінальної поведінки.

Складність даної проблеми полягає в тому, що співвідношення соціального і біологічного в поведінці людини не є постійним і однаковим. Воно різне в різних ланках причинного ланцюжка: в початковій стадії розвитку людини, ведучою до акту свідомої поведінки; в процесі розвитку конкретного організму і життя індивідуума; в процесі його суспільного розвитку.

Перша ланка відноситься до початкової стадії розвитку людського організму і далека від злочинної поведінки. Проте з точки зору кримінології важливо встановити, чи діють на даному етапі які-небудь біологічні чинники, котрі надалі можуть вплинути на розвиток особи в криміногенному напрямі. Тут, перш за все, необхідно враховувати, що біологічний розвиток індивідуума є складною взаємодією трьох груп чинників: генетичних (спадкових), екологічних (вплив зовнішнього середовища) і індивідуальних, які є продуктом взаємодії всіх названих чинників.

Не вдаючись до докладного аналізу існуючих точок зору, можна з упевненістю констатувати, що сучасною наукою не було доведено існування яких-небудь природжених програм соціально схвалюваної або злочинної поведінки. Не встановлені також спадкові ознаки такої поведінки. Сучасна генетика довела, що придбані за життя ознаки успадковувати неможливо. Це зовсім не означає, що при вивченні причин конкретного злочину слід уникати всього того, що відноситься до біологічної структури особи злочинця. Не можна заперечувати, що людина не тільки соціальна, але і біологічна істота. В її поведінці, у тому числі й злочинній, завжди мають місце не тільки соціальні, але і біологічні елементи. Так, біологічна необхідність збереження виду і підтримки роду визначає, наприклад, потреби в харчуванні, одязі, відпочинку, відтворенні потомства і т.д.

Біологічні, природні фактори в осіб, такі її властивості, як емоції, риси вдачі, особливості нервової системи, реакції на зовнішні подразники (ситуації), темперамент, інтелектуальні і розумові здібності, пам'ять і т.д., тісно переплітаються з соціальними. Генетичний код людини, взаємодіючи із зовнішнім середовищем, одержує широкий шлях розвитку, який в основному визначається життям і діяльністю конкретного індивіда, його вихованням, навчанням і суспільною практикою. Наявні несприятливі спадкові ознаки можуть бути в одних випадках нейтралізовані, в інших – отримати кримінальний розвиток. Безперечно одне: багато біологічних властивостей людини при сприятливій зміні життєвих умов міняються в суспільно корисну сторону, і навпаки, несприятлива соціальна обстановка сприяє закріпленню і розвитку генетично успадкованих негативних якостей, які при певних обставинах можуть призвести до криміногенних наслідків.

Питання для самоконтролю

1. Основні причини та умови скоєння конкретного злочину.

2. Соціально-психологічний механізм поведінки особи злочинця.

3. Ситуація в механізмі здійснення конкретного злочину.

4. Співвідношення соціального і біологічного в причинах конкретного злочину.

Питання для самостійного вивчення

1. Конкретні злочини та механізм їх скоєння.

2. Роль суспільства щодо протидії конкретних злочинів.

8.1. Поняття причин і умов злочинності. Види детермінації

Причини злочинностіє фундаментальною і найгострішою проблемою науки кримінології. В ній сконцентровані елементи філософії, економіки, політики, юриспруденції, соціальної психології, соціології і соціальної практики. В умовах загострення соціально-економічної і політичної обстановки в країні, зростання злочинності, занепаду моральності і моралі вивчення причин злочинності стає особливо актуальним. Ці умови націлюють науку кримінології і суспільну практику на глибоке і конкретне дослідження причинної залежності злочинності від нових процесів і змін, що відбуваються в суспільстві.

Відомо, що під причинним зв'язком розуміється такий об'єктивний зв'язок між явищами, коли одне з них (причина) за наявності певних умов породжує інше (слідство). Виходячи з цієї загальної посилки, під причинами злочинності в кримінології прийнято розуміти ті негативні соціальні явища і процеси, обумовлені закономірностями функціонування суспільства, які породжують і відтворюють злочинність і злочини як своє закономірне слідство.

8.2. Класифікація причин і умов злочинності

Різноманітність проявів злочинності, її зв'язок з багатьма сторонами суспільного життя обумовлюють необхідність класифікації її причин і умов. Правильний вибір класифікаційних ознак має важливе науково-пізнавальне і практичне значення. Головне тут полягає в тому, що зі всього різноманіття причинної залежності злочинності слід вибрати ті, які містять загальні підстави для розділення її природи за основоположними ознаками. Змістовна сторона причин і умов злочинності полягає в тому, що різноманіття їх проявів було укладено в економічній, політичній, соціально-побутовій духовно-етичній, соціально-психологічній, культурно-виховній і організаційно-управлінській сферах життєдіяльності суспільства.

8.3. Причинний комплекс злочинності

Вивчення причинного комплексу злочинності свідчить про неможливість звести її витоки, корені до якої-небудь монопричини. Як причини цього негативного явища виступають соціальні явища і процеси, що кореняться в самому суспільстві, мають об'єктивний характер, обумовлені закономірностями його функціонування. Як найважливіші причини і умови сучасної злочинності виступають вказані явища і процеси в сферах економіки, політики, соціальних відносин, ідеології. Першочерговими серед них виступають економічні відносини.

Питання для самоконтролю

1. Основні причини та умови злочинності.

2. Класифікація причин і умов злочинності.

3. Причинний комплекс злочинності.

Питання для самостійного вивчення

1. Основні елементи ефективної протидії злочинності.

2. Роль суспільства щодо обмеження причин та умов злочинності.

9.1. Поняття, цілі і принципи попередження злочинів

Попередження злочинів в широкому розумінні – це категорія кримінології, що означає систему подолання об'єктивних і суб'єктивних передумов цих негативних явищ, реалізованого шляхом цілеспрямованої діяльності всіх інститутів суспільства щодо усунення, зменшення і нейтралізації чинників, які детермінують існування злочинності і здійснення злочинів.

Попереджувальна дія впливає на всі види детермінанта злочинності: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, об'єктивні і суб'єктивні, прямі і непрямі, головні і другорядні. Проте залежно від характеру і єства різних детермінант попереджувальний ефект може бути різним.

Попередження злочинів в більш вузькому, прикладному значенні є діяльністю, спрямованою на недопущення їх здійснення шляхом виявлення й усунення причин скоєння злочинів, умов, сприяючих їх вчиненню, надання попереджувальної дії на осіб з протиправною поведінкою.

9.2. Види попередження злочинів

Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від певних підстав.

Так, за характером і спрямованістю попередження злочинів були виділені його загальносоціальний і спеціально-кримінологічний рівні.

Загальносоціальний рівень попередження злочинності відрізняється тим, що його складові є необхідним елементом соціально-економічної діяльності, усунення недоліків в політичній, соціальній, етично-психологічній і духовній сферах суспільства. Вони, як правило, були пов'язані з поліпшенням добробуту громадян, умов їх праці і відпочинку, зміцненням дисципліни і організованості, а також з іншими позитивними змінами в суспільстві. Направлені на вирішення вказаних задач, ці заходи попутно усувають негативні процеси і явища, виконуючи при цьому опосередковано функцію попередження злочинів.

Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально направлених на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їх вживання, як правило, набагато менше, ніж у загальносоціальних заходів, хоча в деяких випадках він придбаває значні розміри і охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або розповсюджується на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

9.3. Система попередження злочинів

Як і будь-яка соціальна система, система попередження злочинів включає об'єкти і суб'єкти дії, вживані ними при цьому заходи, а також механізм їх реалізації, що припускає правове, наукове, інформаційно-аналітичне, організаційно-методичне, матеріально-технічне, фінансове, кадрове забезпечення.

Найважливішим елементом цієї системи є наступні об'єкти попереджувальної дії. Всі елементи попередження злочинів, його рівні, форми і види в реальній дійсності виявляються не самі по собі, а лише в результаті активної і цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів, якими в широкому соціологічному плані є суспільство в цілому, трудові колективи, окремі соціальні групи й індивіди; в соціально-політичному плані держава, державні органи, суспільні організації, громадяни. Суб'єктами попередження злочинів є органи державної влади і органи місцевого самоврядування, відомства, посадовці, суспільні організації і громадяни, цілеспрямовано здійснюючі на різних рівнях і в різних масштабах керівництво, планування заходів щодо попередження злочинів, їх безпосередню реалізацію, забезпечення цієї реалізації; мають у зв'язку із цим певні права та обов'язки і несуть відповідальність за досягнення покладених задач. При цьому потрібно відзначити, що діяльність з попередження злочинів відрізняється високим ступенем диференціації за задачами, масштабом, правомочністю, формами і методами, ступенем спеціалізації.

9.4. Правове регулювання попередження злочинів

Попередження злочинів в широкому плані припускає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, який сприяв би усуненню або придушенню негативних сторін суспільного життя, що можуть виявитися як причини і умови злочинності.

Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Це витікає перш за все з того, що попередження злочинів нерозривно було пов'язано з послідовним зміцненням законності в процесі створення правової держави.

За допомогою права забезпечується злагодженість і впорядкованість профілактики злочинів. Об'єктивні властивості і функції правових норм є серйозною гарантією доцільної організації даного виду діяльності. Право не може, зрозуміло, знищити економічні, соціально-культурні причини і умови злочинності, але воно може впливати на їх негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам.

9.5. Інформаційне і організаційне забезпечення попередження злочинів

Стосовно виду діяльності, що вивчається, її інформаційне забезпечення має свою змістовну специфіку. Головне призначення інформації, що використовується при цьому, полягає в тому, щоб правильно і якнайповніше відображати об'єкт попереджувальної дії і зміни, що відбуваються в ньому, хоча це не виключає і необхідність достовірної інформації про самого суб'єкта.

Йдеться в першу чергу про злочинність і її детермінанти. Інформаційне забезпечення покликане зв'язати численні суб'єкти попереджувальної діяльності в єдину ефективно діючу систему.

Всю інформацію, яка використовується в попередженні злочинності, можна поділити на два основні види: кримінологічну, або зовнішню, і організаційну, або внутрішню.

9.6. Зарубіжний досвід попередження злочинів

Інтернаціоналізація і тенденція транснаціональності злочинності обумовлюють зростання значення такого напряму організації попередження злочинів, як вивчення зарубіжного досвіду. В останні два десятиріччя в західноєвропейських країнах, в США, Канаді, Японії активно розвиваються теорія і практика попередження злочинів.

При цьому кримінологи західних країн вважають за краще вести мову не про попередження злочинності як соціального явища, а лише про її обмеження, про стримуючу дію на конкретні криміногенні чинники і обставини.

В країнах – членах Європейського Союзу виділяють два рівні попередження злочинів: соціальне і ситуаційне. Соціальне попередження спрямовано на зміну несприятливих умов формування особи злочинця, особливо мікросередовища і мікросоціальної ситуації. Ситуаційне виходить з того, що певні категорії злочинних діянь скоюються при певних обставинах, в певний час і певних місцях. Сама ситуація стимулює і провокує певні види злочинів (вуличні бійки біля кінотеатрів і розважальних закладів, зґвалтування в парках, скверах і т.д.). Таке попередження за прийнятою у нас термінологією відповідає запобіганню і припиненню злочинів.

Питання для самоконтролю

1. Поняття, цілі і принципи попередження злочинів.

2. Види попередження злочинів.

3. Система попередження злочинів.

4. Правове регулювання попередження злочинів.

5. Інформаційне і організаційне забезпечення попередження злочинів.

6. Зарубіжний досвід попередження злочинів.

Питання для самостійного вивчення

1 Попередження злочинів, які скоюються в місцях позбавлення волі.

2. Латентна злочинність та питання протидії латентної злочинності.

10.1. Поняття прогнозування в кримінології

Прогнозування в кримінології – це процес наукового пізнання майбутнього стану злочинності, чинників, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу.

Таке прогнозування орієнтовано на оцінку вірогідного (при дотриманні спостережуваних тенденцій) і бажаного (за умови наперед заданих норм) стану злочинності з метою оптимізації, підвищення ступеня наукової обґрунтованості схвалюваних рішень, направлених на протидію їй.

Прогноз кримінології ж, як результат прогнозування, є науково обґрунтованою, вірогідністю думкою про майбутній стан, тенденції розвитку злочинності, її детермінанти і наслідки, особу злочинця, а також про заходи попередження злочинів, включаючи якісну і кількісну оцінки передбачуваних змін. Проте таке визначення в деякій мірі є одностороннім, оскільки не враховує сили, протидіючі злочинності, і можливості настання інших наслідків. В прогнозі кримінології важливо враховувати не тільки характеристики злочинності як основного об'єкту такого прогнозування, але і зміни суб'єктів, що вчинюють попереджувальну дію на злочинність.

10.2. Методи прогнозування в кримінології

Найбільше розповсюдження в сучасній прогностичній практиці отримав метод екстраполяції, сутність якого полягає у вивченні історії прогнозованого об'єкту і перенесенні закономірностей його розвитку в минулому і теперішньому часі на майбутнє. Для цілей екстраполяції застосовується метод вирівнювання динамічного ряду. Таке вирівнювання здійснюється шляхом відповідних математичних розрахунків, що дозволяють графічно побудувати пряму лінію, віддалену від крапок реальних значень конкретного явища за всі роки спостереження на мінімальну суму квадратів відстані.

В прогнозуванні кримінології застосовується також метод експертних оцінок, що полягає в узагальненні думок фахівців, що базуються на їх професійній майстерності, інтуїції, науковому і практичному досвіді в галузі боротьби зі злочинністю. Цінність цього методу перш за все в тому, що висококваліфікований фахівець, виказуючи свою думку про прогнозоване явище або подію, використовує не тільки «офіційні дані», але і свої досвід і інтуїцію. Для того, щоб цей метод дав надійні результати, необхідно як експертів залучати фахівців, що добре обізнані на об'єкті експертизи, тобто злочинності. Число експертів, що беруть участь в оцінці, повинне бути достатнім для подальшої статистичної обробки даних.

10.3. Види прогнозування в кримінології і прогнозів

В даний час залежно від об'єкту дослідження виділяються три основні види прогнозування в кримінології: прогнозування розвитку науки кримінології, прогнозування злочинності і прогнозування індивідуальної злочинної поведінки.

Прогнозування розвитку науки кримінології включає прогнозування досліджень кримінології і визначення перспективи розвитку конкретних напрямів науки кримінології.

Прогнозування злочинності складається із прогнозування (з визначенням конкретних показників) її стану в цілому і окремих її видів: первинної і рецидивної; злочинності дорослих і неповнолітніх; чоловіків і жінок; окремих груп злочинів; сільської і міської злочинності; злочинності в окремих регіонах і адміністративно-територіальних утвореннях, на різних об'єктах і в галузях народного господарства і т.п.

В індивідуальному прогнозуванні кримінології слід виділити два його основні напрями: визначення вірогідності здійснення злочину особами, які раніше вже вчинили злочини, і визначення вірогідності злочинної поведінки з боку осіб, які раніше не скоювали злочинів. Ці особливості визначають необхідність вживання різних способів і методів прогнозування, оскільки набір характеристик осіб, що вчинили злочини, істотно відрізняється від характеристик осіб, які ще не стали на злочинний шлях.

10.4. Програмування і планування боротьби із злочинністю,

попередження злочинів

Програмування боротьби із злочинністю і попередження злочинів – це діяльність із розробки й реалізації відповідних цільових комплексних програм, в яких визначається система (комплекс) заходів боротьби із злочинністю, попередження злочинів за допомогою вказівки цілей, задач, засобів, способів, етапів, механізму реалізації відповідних заходів, їх ресурсного забезпечення, а також показників очікуваних результатів.

Програми боротьби зі злочинністю і попередження злочинів мають досить складний зміст, що охоплює:

- обґрунтовування необхідності рішення проблеми шляхом реалізації відповідної програми;

- цілі, задачі, терміни і етапи її реалізації;

- систему програмних заходів;

- заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового забезпечення;

- обсяг і джерела такого забезпечення.

Планування в кримінології – це цілеспрямований процес вироблення плану, в якому на основі цілей і задач у сфері боротьби із злочинністю намічаються шляхи і засоби їх рішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на певний період часу.

Планування здійснюється на різних рівнях і реалізується в комплексних планах профілактики правопорушень, а також у відомчих планах правоохоронних органів стосовно їх задач і функцій.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та сутність кримінологічного прогнозування.

2. Основні принципи кримінологічного прогнозування.

3. Методи кримінологічного прогнозування.

4. Види прогнозування в кримінології і прогнозів.

5. Програмування і планування боротьби із злочинністю, попередження злочинів.

Питання для самостійного вивчення

1. Прогнозування злочину – один із елементів ефективної протидії.

2. Організаційні заходи слідчого щодо ефективного прогнозування злочину.

11.1. Кримінологічні особливості злочинності неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх, будучи складовою частиною злочинності взагалі, має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як самостійний об'єкт вивчення кримінології.

Необхідність такого виділення обумовлюється головним чином особливостями соматичного, психічного і етичного розвитку неповнолітніх, а також їх соціальною незрілістю. В підлітковому, юнацькому віці у момент етичного формування особи відбувається накопичення досвіду, у тому числі негативного, який може зовні не виявлятися або виявитися із значним запізненням. Дана злочинність в порівнянні з дорослою відрізняється високим ступенем активності, динамічністю.

Люди, що стали на шлях здійснення злочинів в юному віці, важко піддаються виправленню і перевихованню і, як правило, є резервом для дорослої злочинності. Між злочинністю неповнолітніх і злочинністю дорослих існує тісний зв'язок. Не випадково в літературі згадується, що злочинність неповнолітніх є майбутня злочинність. У зв'язку з цим можна говорити, що однією з причин злочинності дорослих є злочинність неповнолітніх. Адже злочинність дорослих йде коренями в той час, коли особа людини тільки формується, виробляється його життєва орієнтація, коли актуальними є проблеми виховання, становлення особи, спрямованості її поведінки. Поняття злочинності неповнолітніх було пов'язано з сукупністю злочинів, вчинених особами, що не досягли повноліття, тобто у віці від 14 до 18 років, які з точки зору кримінології включають три вікові групи: 14 – 15, 15 – 16 і 17 – 18 років. В той же час на злочинність неповнолітніх роблять вплив здійснення суспільно небезпечних діянь підлітками більш молодшого віку (10 – 13 років), а також здійснення злочинів молодими дорослими (18 – 21 і 22 – 25 років).

11.2. Кримінологічна характеристика особливостей особи

неповнолітніх злочинців

Злочинність неповнолітніх в першу чергу визначається особливостями особи злочинця. Головне при її розгляді, як було відзначено вище – вік. З ним були пов'язані певні біологічні, психологічні і психічні зміни в структурі особи. Віком обумовлений певний рівень розвитку сил, інтелекту, потягів, і навіть фізична можливість здійснення певних злочинів. Процес соціалізації людини починається з раннього віку, коли вона починає засвоювати ролі, які формують його особові якості. Саме в дитинстві людина складається як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект, уміння аналізувати і узагальнювати навколишні явища, здатність передбачати можливі наслідки своїх вчинків; виробляються вольові якості, такі, як наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива; формуються самосвідомість, відчуття власної гідності, прагнення до самостійності. Все це тісно було пов'язано з подальшою поведінкою особи неповнолітнього. В той же час вік неповнолітніх визначає цілий ряд особливостей психіки, її нестійкість, обумовлену процесом становлення особи, фізичного і духовного розвитку організму, статевого дозрівання.

11.3. Причини і умови злочинності неповнолітніх

Причини і умови злочинності неповнолітніх, як і злочинності в цілому, носять соціально обумовлений характер. Вони, перш за все, залежать від конкретних історичних умов життя суспільства, від змісту і спрямованості його інститутів, від сутності і способів вирішення основних суперечностей.

Соціально-економічні і соціально-психологічні суперечності переходу до ринкових відносин привели до глибинної переорієнтації молоді з колективістських духовних цінностей на корисливо-індивідуалістичні. Виросло ціле покоління, яке з малих літ займається комерцією, іншою діяльністю в сумнівних установах і т.п. Неповнолітні, виховуючись в умовах, коли багато питань розв'язувалися у відсутності необхідного правового поля, звикли не дотримуватися вимог законів. Більше того, у багато кого з них увійшло до звички постійно всіх одурювати і жити в страху за власне життя. У багатьох неповнолітніх з'явилася, якщо так можна сказати, «робінгудівська психологія» помсти за несправедливість відносно них, яка полегшує для них здійснення злочину. Вони внутрішньо не згодні з нав'язаним їм клеймом «соціального аутсайдерства».

11.4. Попередження злочинності неповнолітніх

В основі попередження злочинності неповнолітніх лежать основоположні принципи попередження злочинності в цілому. Разом з тим в попередженні злочинів, скоюваних неповнолітніми, є особливості, обумовлені їх відмінністю від інших вікових категорій, а також специфікою скоюваних ними злочинів.

Слід зазначити, що в попередженні злочинності неповнолітніх беруть участь безліч суб'єктів. Вони є єдиною, зв'язаною спільністю цілей і задач, систему, що включає комісії у справах дітей і захисту їх прав; органи управління соціальним захистом населення, освітою, охороною здоров'я; органи опіки і опікування, у справах молоді, служби зайнятості, органи внутрішніх справ.

Спеціалізованими установами для неповнолітніх, потребуючих в соціальній реабілітації, є: соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, що здійснюють профілактику бездоглядності і соціальну реабілітацію неповнолітніх, які опинилися у важкій життєвій ситуації; соціальні притулки для дітей, що забезпечують тимчасове мешкання і соціальну реабілітацію неповнолітніх, що потребують екстреної соціальної допомоги держави; центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків.

Питання для самоконтролю

1. Кримінологічні особливості злочинності неповнолітніх.

2. Кримінологічна характеристика особливостей особи неповнолітніх злочинців.

3. Причини і умови злочинності неповнолітніх.

4. Попередження злочинності неповнолітніх.

Питання для самостійного вивчення

1. Основні види злочинів, що скоюються неповнолітніми.

2. Суспільство – основний складовий елемент протидії злочинності серед неповнолітніх.

Змістовий модуль 2.

12.1. Поняття і основні кримінологічні характеристики

насильницьких злочинів і хуліганства

Насильна злочинність – сукупність злочинів, вчинених із застосуванням фізичної сили або із загрозою вживання такої, мають на основній безпосередній меті позбавлення людини життя або спричинення шкоди її здоров'ю, фізичній свободі, тілесній (у тому числі статевій) недоторканності проти її волі, а також сукупність осіб, що вчинили насильницькі злочини за певний період на певній території.

Основною ознакою, об'єднуючою окремі протиправні діяння в насильницькі злочини, є фізичне або психічне насильство над особою або загроза його вживання. Причому насильство при здійсненні цих злочинів є елементом мотивації, а не просто засобом досягнення кримінальної мети. На цій підставі в число таких злочинів не включаються насильницький грабіж, розбій, здирництво і низка інших діянь, де виявляється так зване інструментальне насильство, що використовується виключно як засіб досягнення корисливої або, скажімо, політичної мети.

12.2. Характеристика осіб, що скоюють насильницькі злочини

і хуліганство

Основна маса осіб, що скоюють насильницькі злочини і хуліганство – чоловіки. Слід зазначити, проте, що частка жінок серед насильницьких злочинців і хуліганів останніми роками хоча і поволі, але неухильно росте. Жінки сталі набагато частіше вдаватися до злочинного насильства зовні сфери сімейно-побутових відносин. Вони беруть активну участь у здійсненні вбивств, грабежів, розбоїв, бандитизму, іноді навіть виступають в ролі організаторів таких злочинів.

Вивчення вікових характеристик свідчить, що найбільш криміногенний вік для осіб, що вчинили умисні вбивства і нанесли тяжкі тілесні пошкодження, перевищує 30 років.

Освітній рівень насильницьких злочинців нижче, ніж рівень освіти всього контингенту осіб, що вчинили злочини. Насильницьким злочинцям властиві такі типові риси, як небажання підвищувати культурно-освітній рівень, вузькість і деформація інтересів. Серед вказаних осіб більше половини були одружені на момент здійснення злочину, отже, сім'я не є для злочинця стримуючим чинником.

12.3. Основні детермінанти насильницьких злочинів і хуліганства

Широке розповсюдження насильства в нашій державі було пов'язано з об'єктивними процесами, що відбувалися протягом довгого часу і що особливо посилилися в період соціально-економічних реформ, які привели до певних негативних чинників, що є в сучасних умовах основними детермінантами насильних злочинів. До їх числа можна віднести провокуючу агресивну «розрядку», істотне погіршення рівня життя значної частини населення, збільшення розриву в рівнях доходів між різними соціальними групами.

12.4. Основні напрями попередження насильницьких злочинів

і хуліганства

Попередження насильницьких злочинів і хуліганства ґрунтується на загальних положеннях профілактики злочинів і включає заходи як загальносоціального, так і спеціально-кримінологічного характеру.

Загальносоціальне попередження насильницьких злочинів і хуліганства здійснюється під час соціально-економічного будівництва, в процесі розвитку суспільства. Зменшення суперечностей, диспропорцій в суспільстві вже несе в собі профілактичну спрямованість.

У свою чергу профілактика спеціально-кримінологічних насильницьких злочинів і хуліганства включає заходи щодо усунення причин і умов, сприяючих здійсненню злочинів даного виду, а також заходи індивідуально-профілактичної дії на конкретних осіб.

До заходів щодо усунення причин і умов, сприяючих здійсненню насильних злочинів і хуліганства, відносяться: виявлення і усунення негативних чинників в сім'ї і побуті, сприяючих формуванню особових якостей, типових для насильницьких злочинців і хуліганів; нейтралізація побутових і сімейних конфліктів, на ґрунті яких можуть виникнути насильницькі або хуліганські дії їх учасників; забезпечення своєчасної реєстрації заяв про загрозу вбивством або спричинення тяжкої шкоди здоров'ю і швидкого реагування на них органів внутрішніх справ; обмеження торгівлі спиртними напоями в певний час доби і в певних місцях.

Питання для самоконтролю

1. Основні причини та умови скоєння насильницьких злочинів.

2. Психологічний аспект щодо внутрішнього стану злочинця, який скоює насильницький злочин.

Питання для самостійного вивчення

1. Організаційно-правовий елемент профілактики насильницької чи агресивної злочинності.

2. Ефективна протидія насильницькій чи агресивнійзлочинності.

13.1. Поняття корисливої злочинності

На думку В.В. Лунєєва, корисливу мотивацію можна диференціювати на:

- бажання накопичення грошей і матеріальних цінностей, пожадливість, жадібність, користолюбство;

- прагнення до матеріального комфорту і благополуччя, придбання престижних цінностей, до життя не «гірше інших»;

- пияцтво, прагнення до розгульного життя і інші порочні схильності, що вимагають матеріальних витрат;

- інтереси служби, устремління кар'єристів, що помилково зрозуміли бажання догодити начальнику, придбати і підтримати потрібні для служби знайомства і зв'язки;

- особисті матеріальні потреби (тимчасові або відносно постійні), побутові потреби в дефіцитних предметах або матеріалах, прагнення допомогти сім'ї і інші спонуки.

За об’єктивною стороною корисливі злочини можна розділити на групи:

- пов'язані з насильством (бандитизм, розбій, викрадення людини);

- пов'язані з використанням службового становища (хабарництво, привласнення або розтрата);

- не пов'язані з насильством і службовим становищем (крадіжка, шахрайство, торгівля неповнолітніми).

В кримінології виділяють наступні види корисливої злочинності: загальнокримінальна корислива злочинність; економічна злочинність; корупційна злочинність; податкова злочинність.

13.2. Заходи попередження корисливої злочинності

До числа заходів попередження корисливої злочинності відносяться:

1. Забезпечення політичної і економічної стабільності в країні, вдосконалення соціальних відносин, оздоровлення ідеологічної, етичної атмосфери в суспільстві, вдосконалення законодавства і правозастосувальної практики.

2. Формування правової бази, необхідної для ефективного контролю над корисливою злочинністю (ухвалення законів, що підвищують ризик при розкраданнях, що утрудняють використовування викраденого, полегшують виявлення розкрадачів і притягнення їх до відповідальності).

3. Вдосконалення системи правоохоронних органів; поліпшення організації їх діяльності, підвищення рівня забезпечення криміналістичною технікою і оргтехнікою; поліпшення підготовки кадрів, спеціалізація на виявленні і розслідуванні корисливих злочинів (відбір кадрів, забезпечення додаткової підготовки і регулярного підвищення кваліфікації, обміну досвідом, необхідного рівня захищеності фахівців і членів їх сімей від можливих контрзаходів злочинців); розвиток підрозділів, що спеціалізуються на виявленні фактів корупції в правоохоронних органах; поліпшення матеріального забезпечення правоохоронної діяльності.

4. Організація оптимальної взаємодії між різними правоохоронними органами і спецслужбами: обмін інформацією; координація діяльності, у тому числі проведення спільних операцій в окремих випадках; взаємоконтроль з метою профілактики корупції.

5. Розвиток системи контрольно-ревізійних органів.

6. Поліпшення координації роботи міліції, прокуратури, контрольно-ревізійних органів і фінансової інспекції.

7. Вдосконалення методичного і наукового забезпечення діяльності правоохоронних і ревізійних органів, методик оперативних розробок, прокурорських перевірок і проведення розслідувань.

8. Обладнання сховищ матеріальних цінностей надійними замками, ґратами, охоронною сигналізацією; підвищення рівня організації караульної і сторожової служб, а також позавідомчої охорони.

Питання для самоконтролю

1. Поняття корисливої злочинності.

2. Профілактика корисливої злочинності.

Питання для самостійного вивчення

1. Основні причини та умови скоєння корисливої злочинності.

2. Організаційно-правові заходи щодо ефективної профілактики корисливих злочинів.

14.1. Поняття і кримінологічна характеристика організованої злочинності

Організована злочинність, як і злочинність в цілому, – складне соціальне явище, що відображає економічні і соціально-політичні процеси, які відбуваються в суспільстві. Її сплеск спостерігається, як правило, в моменти соціальних потрясінь, зміни економічних відносин в суспільстві.

Хоча термін «організована злочинність» раніше у вітчизняній кримінології не використовувався, в реальному житті окремі ознаки такої злочинності (організований, груповий характер небезпечних злочинів, підкуп посадовців, діяльність так званих «злодіїв в законі» і т.п.) мали місце. Відносно масовий характер організована злочинність в нашій країні набула ще в 70-ті роки минулого століття, коли досить широке розповсюдження отримали корисливо-господарські злочини, так звана «тіньова економіка», підкуп працівників партійних, радянських, правоохоронних органів. Одночасно відбувався процес консолідації «тіньовиків» і професіоналів кримінального миру, зрощення «блатної» і «господарської» злочинності, що призвело до появи організованих злочинних співтовариств, матеріальним базисом яких стала «тіньова економіка», що все більше розширяється. Необхідність подібної кооперації «тіньовиків» і кримінального елементу була викликана тим, що, з одного боку, ділкам було вигідніше добровільно ділитися частиною доходів, ніж постійно жити під загрозою нападу, а з іншою – злочинці зрозуміли доцільність обопільної домовленості.

14.2. Чинники, що обумовлюють існування і розвиток

організованої злочинності

Організована злочинність є наслідком загальних суперечностей в різних сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, духовній), результатом досить суперечливого розвитку нашого суспільства протягом останніх десятиріч. Подолання кризових явищ, а значить, і організованої злочинності – процес тривалий, вельми складний, вимагаючий значних матеріально-технічних, інтелектуальних, правових, інформаційних, кадрових ресурсів.

Причини і умови організованої злочинності – це не своєрідна надбудова над суспільними відносинами, яку можна ізолювати і відсікти в короткі терміни, а або певний аспект самої цієї системи відносин, або побічні, досить стійкі наслідки її функціонування.

14.3. Основні напрями попередження організованої злочинності

Попередження організованої злочинності припускає реалізацію складного комплексу загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів.

Загальносоціальні заходи, будучи спрямованими на соціально-економічний розвиток суспільства і тим самим на попередження злочинності в цілому, в той же час є засобом подолання її організованої частини. До числа зазначених заходів в першу чергу відноситься подолання кризових явищ в економіці, політиці, суспільній ідеології і психології, соціальній сфері, правоохоронній діяльності.

Заходи спеціально-кримінологічні припускають здійснення правоохоронними органами безпосередньої роботи, спрямованої на усунення, ослаблення і нейтралізацію криміногенних чинників, що впливають на зростання організованої злочинності.

Проте перемогти цю злочинність за допомогою вказаних заходів найближчим часом – задача нереальна. Її вирішення залежить більшою мірою не від реалізації переважно репресивних, «силових» заходів, а від успішного проведення загальносоціальних заходів, створення цивілізованої правової держави і громадянського суспільства, здорової ринкової економіки.

Питання для самоконтролю

1. Поняття організованої злочинності.

2. Чинники, що обумовлюють існування і розвиток організованої злочинності.

3. Основні напрями попередження організованої злочинності.

Питання для самостійного вивчення

1. Види організованих злочинних груп.

2. Організаційно-правові аспекти взаємодії посадових осіб правоохоронних органів щодо ефективної протидії організованої злочинності.

15.1. Поняття і характеристика професійної злочинності

Професійна злочинність – це сукупність злочинів, вчинених особами, що володіють ознаками кримінального професіоналізму.

Такими ознаками є:

- постійність злочинної діяльності;

- звичний характер цієї діяльності (несвідома пристрасть);

- стійкий вид злочинного заняття (своєрідна спеціалізація злочинців);

- володіння злочинцями певними пізнаннями і навиками злочинного заняття (їх кваліфікація);

- злочинний промисел і стабільність результатів злочинної діяльності (скоювані злочини є основним джерелом засобів існування злочинця);

- зв'язок злочинців з кримінальним середовищем;

- специфічна кримінальна субкультура злочинців;

- високий ступінь невразливості злочинців від кримінального переслідування.

15.2. Особа професійного злочинця

Особа злочинця-професіонала – це цілісна сукупність його взаємопов'язаних соціально-значущих негативних властивостей, які у взаємодії із зовнішніми умовами і обставинами обумовлюють здійснення належним чином продуманих та підготовлених злочинів.

Злочинці-професіонали характеризуються в основному тими ж ознаками, що і особа злочинця взагалі. В той же час негативні значення властивостей особи, які витікають з взаємодії з соціальним середовищем (невисокий рівень освіти, відсутність сім’ї, постійного місце мешкання). Для них також характерні вміння психологічного впливу на окремих осіб, користолюбство, жадібність, жорстокість, несамокритичність, постійне самовиправдання, фаталізм (віра в «фарт»).

15.3. Причини і умови професійної злочинності та її попередження

Існування професійної злочинності обумовлено причинами і умовами, характерними для злочинності в цілому. Основні причини первинних злочинів діють і при повторних деліктах. Більш того, повторні злочини усилюють стійкість антигромадських поглядів, сприяють підвищенню рівня кримінального професіоналізму.

До причин і умов професійної злочинності відносяться дві групи криміногенних чинників:

а) об'єктивні, що охоплюють різноманітні обставини організаційного, правового, виховного характеру;

б) суб'єктивні, які відносяться до характеристики особи злочинця-професіонала.

Причому для цієї злочинності основними, переважаючими є суб'єктивні умови, оскільки злочинець-професіонал скоює злочини не тільки під впливом об'єктивних умов, але і через антигромадську спрямованість особи. Часто вони самі створюють об'єктивні передумови для здійснення злочинів.

Питання для самоконтролю

1. Поняття професійної злочинності і професійного злочинця.

2. Основні ознаки професійної злочинності.

3. Особа професійного злочинця.

4. Причини і умови професійної злочинності.

Питання для самостійного вивчення

1. Історичний розвиток професійної злочинності.

2. Типи сучасних професійних злочинців.

3. Організаційно-правові аспекти взаємодії суспільства та правоохоронних структур щодо попередження професійної злочинності.

16.1. Рецидивна злочинність

В значенні кримінології рецидив – це повторність скоєння злочинів, а професіональний злочинець – особа, що займається здійсненням злочинів як професією.

Звідси виходить сутність рецидивної та професійної злочинності. Перша – це злочинність, яка включає всі повторно чи неодноразово скоєні одними й тими ж особами злочини; друга – злочини, скоєні багаторазово особами, які є кримінальними професіоналами.

16.2. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної

злочинності

Рецидивною злочинністю є сукупність злочинів, вчинених особами, раніше що вчинили злочини, і сукупність таких осіб. В основі цієї злочинності лежить рецидив (повторність і багатократність скоєних злочинів), що має багато різновидів.

1. За соціально-правовим характером виділяються:

- кримінально-правовий (легальний) рецидив – здійснення нового злочину особою, що має не зняту і не погашену в установленому порядку судимість;

- пенітенціарний рецидив – здійснення особою, що раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, нового злочину, і знов осудженим до позбавлення волі, або здійснення злочину в умовах відбування покарання у вигляді позбавлення волі;

- кримінологічний (фактичний) рецидив – здійснення кримінально-караних діянь як особами, до яких застосовувалося кримінальне покарання або замінюючі його заходи (незалежно від зняття або погашення судимості за колишні злочини), так і особами, до яких кримінально-правові заходи дії не застосовувалися.

2. За ступенем суспільної небезпеки, що визначається тяжкістю раніше вчинених особою злочинів, легальний рецидив підрозділяється на:

- простий;

- небезпечний;

- особливо небезпечний.

3. За кількістю вчинених раніше злочинів рецидив буває:

- одноразовий;

- багаторазовий.

4. За характером скоюваних злочинів рецидив поділяється на:

- загальний (вчинення різнорідних злочинів);

- спеціальний (здійснення однорідних злочинів).

Різновидом спеціального рецидиву є кримінальний професіоналізм (багатократне здійснення, як правило, однорідних злочинів), що свідчить про наполегливе прагнення особи продовжувати злочинну діяльність.

16.3. Особа злочинця-рецидивіста

Особа злочинця-рецидивіста – це цілісна сукупність його взаємопов'язаних соціально-значущих негативних властивостей, які у взаємодії із зовнішніми умовами і обставинами обумовлюють здійснення повторних злочинів.

Рецидивісти характеризуються в основному тими ж ознаками, що і особа злочинця взагалі. В той же час злочинців-рецидивістів характеризує деформована етична і правова свідомість. Більшості їх властиві бідність або спотворена ціннісних орієнтації, несамокритичність, відвертий егоїзм, інтелектуальна і вольова пасивність, велика залежність від зовнішніх ситуацій, «бездумність» поведінки, невміння (а часто і небажання) підпорядковувати свою поведінку соціально корисним цілям, відсутність особистих перспективних планів, слабка воля, неврівноваженість, легковажність, озлобленість і т.д. Для рецидивіста-насильника, крім того, характерна завищена оцінка своєї особи і зневага до життя як такого, не тільки чужого, але часто і свого.

Питання для самоконтролю

1. Поняття рецидивної злочинності.

2. Види рецидивної злочинності.

2. Особа злочинця-рецидивіста.

Питання для самостійного вивчення

1. Причини і умови професійної злочинності.

2. Ефективна протидія рецидивної злочинності як спільна праця суспільства та правоохоронних структур.

2. Попередження професійної злочинності.

Згідно з кримінальним законодавством України злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій або бездіяльності, хоч повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість), або передбачала можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість).

Протягом тривалого часу проблеми необережної злочинності вважались у кримінології другорядними, оскільки побутувала думка про незначну суспільну небезпечність злочинів даного виду. Така точка зору була хибною тоді і є ще більш неправильною тепер. За розміром та характером заподіюваної шкоди злочини, вчинені з необережності, значно переважають умисні злочини, які звичайно знаходяться в центрі уваги кримінологів. Тільки одна аварія на Чорнобильській АЕС спричинила непоправну шкоду населенню багатьох країн.

Актуальність проблеми необережних злочинів обумовлюється інтенсивною технізацією всіх сфер людського життя, зростанням кількості джерел підвищеної небезпеки, зокрема транспортних засобів, та ускладненням вимог до осіб, які працюють з ними, поширенням використання у виробництві та побуті значного числа складних механізмів та пристроїв, порушення відповідних правил поводження з якими можуть спричинити значну шкоду. Це аварії на промислових об'єктах, різного роду техногенні забруднення довкілля, дорожньо-транспортні пригоди, пожежі тощо.

Таким чином, проблема боротьби з необережною злочинністю переростає, по суті, в завдання забезпечення національної безпеки, вирішення яких потребує реалізації цілого комплексу економічних, культурно-виховних, організаційно-технічних, правових та інших заходів на загальнодержавному рівні.

Необережні злочини є складовою частиною загальної злочинності. У зв'язку з цим ознаки, що характеризують злочинність, певною мірою властиві і їм.

Сьогодні приблизно 25%усіх норм Особливої частини КК України встановлюють відповідальність за злочини, вчинені з необережності.

Під необережною злочинністю розуміють сукупність усіх необережних злочинів, вчинених на певній території за певний період часу.

Злочини, вчинені з необережності, становлять в середньому 15%від загальної кількості зареєстрованих кримінально караних діянь.

Необережна злочинність відрізняється від інших її видів за:

- формою вини, а, отже, психологічними детермінантами;

- механізмом злочинної поведінки і характеристикою особи злочинця;

- сферою діяльності, в якій вчинюються ні злочини;

- характером наслідків цих злочинів,

Необережні злочини відрізняються від умисних передусім за формою вини, тобто психологічним механізмом. Суб'єкт необережного злочину не усвідомлює суспільно небезпечного характеру своїх дій, Він не лише не хоче (чи не припускає) заподіяння шкоди суспільству, а взагалі не передбачає можливості шкідливих наслідків або переконаний у тому, що вони не настануть. Психологічними чинниками необережних злочинів є насамперед неуважність, безвідповідальне ставлення до діючих у суспільстві правил поведінки. Тому такі особи характеризуються меншим рівнем моральної зіпсованості, ніж умисні злочинці,

Зазначимо також, що суспільна небезпека необережних злочинів прямо залежить від того, в якій сфері вони вчиняються, які знаряддя і засоби, приведені в дію. Типовими сферами вчинення злочинів з необережності є:

- експлуатація машин та механізмів на виробництві;

- використання транспортних засобів;

- будівельні, вибухові, гірничі роботи;

- зберігання та використання енергоносіїв;

- виробнича діяльність у природному середовищі, яка несе небезпеку його забруднення;

- виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;

- службова чи інша професійна діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, які в разі помилки можуть мати шкідливі наслідки;

- використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки у побуті.

Особливий різновид необережності, що входить за межі необережної злочинності, становлять умисні злочини, ускладнені необережним спричиненням тяжких наслідків для здоров'я потерпілого. Наприклад, умисні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого; незаконний аборт, що спричинив смерть потерпілої, та інші.

Питання для самоконтролю

1. Поняття необережної злочинності.

2. Причини та умови необережної злочинності.

3. Типові сфери вчинення злочинів з необережності.

Питання для самостійного вивчення

1. Ефективна протидія необережної злочинність як один з основних принципів діяльності керівників установ, організацій, підприємств щодо проведення профілактичних заходів серед підлеглих

2. Особа необережного злочинця.

18.1. Суспільна небезпека незаконного обігу наркотиків

Розповсюдження наркотичних засобів, їх об'єми і наслідки створюють істотну загрозу здоров'ю населення, підривають економічний потенціал, негативно впливають на демографічну ситуацію в світі і правопорядок в державі. Вже зараз спостерігається серйозний негативний вплив споживання наркотичних засобів на нові покоління, оскільки їх основний удар доводиться на молодь (80% споживачів наркотиків складають молоді люди у віці до 25 років). Відзначається істотне зниження якості фізичного, психічного і етичного здоров'я населення України, його репродуктивних можливостей. Відбувається самоізоляція споживачів наркотичних засобів від життя суспільства, дезадаптація і деградація їх особи і тим самим підрив економіки, цивільного життя, обороноздатності країни. Споживання наркотичних засобів і їх незаконний обіг обумовлюють розширення зони підвищеного соціального і кримінального ризику: розповсюдження хвороб, пов'язаних з імунодефіцитом і Віл-інфекціями, венеричними хворобами, суїцидальними спробами, збільшення контингенту осіб з підвищеною віктимністю. Ініціюється також мотивація корисливої, корисливо-насильної і іншої пов'язаної з цими явищами злочинності.

Безумовно, це не вичерпний перелік негативних наслідків, пов'язаних з незаконним обігом і споживанням наркотичних засобів.

Розповсюдження і вживання наркотиків в Україні, наркотизація населення стають загальнонаціональною проблемою, яка за своїми довгостроковими наслідками відноситься до категорії прямих загроз національній безпеці.

18.2. Причинний комплекс, що обумовлює злочинність у сфері незаконного обігу наркотиків

Україна переживає складний, перехідний період свого історичного розвитку. Тут кореняться багато причин злочинів, пов'язаних з незаконним оборотом наркотиків. Ці причини обумовлені суперечностями кризового характеру, несприятливим впливом соціально-економічних чинників і перш за все нестабільністю і розбалансованістю економічних процесів, а також політичною нестійкістю. В країні ще не повною мірою усунена криза споживацького ринку, спад виробництва, зростання цін, падіння життєвого рівня більшості населення, зростання безробіття. Число працездатних осіб, які не працюють і не вчаться, серед осіб, що вчинили наркозлочини, зросло за останні 10 років в дванадцять разів. Збільшується частка психічно хворих і маргінальних осіб. Все це породжує соціальні конфлікти, обумовлює втрату орієнтації, дезадаптацію і деморалізацію частини наших співгромадян, особливо характерну для неповнолітніх і молоді.

18.3. Попередження злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків

Попередження злочинів у сфері незаконного обороту наркотиків дозволить знизити не тільки рівень їх проявів, але і рівень смертності і хвороб населення, оптимізувати соціальну ситуацію в суспільстві, підвищити авторитет держави в світі. Саме тому держава зосереджує зусилля як на попередженні і припиненні незаконного обігу наркотичних засобів, покаранні осіб, винних в наркотичних і пов'язаних з ними злочинах, так і на лікуванні наркоманів, проведенні з ними реабілітаційних заходів.

Попереджувальна діяльність у сфері незаконного обороту наркотиків включає дві основні складові частини:

а) загальне попередження, основним змістом якого є заходи щодо усунення причин і умов, сприяючих як наркотизації населення, так і здійсненню злочинів, пов'язаних з незаконним оборотом наркотичних засобів;

б) індивідуальне попередження відносно конкретних осіб, що вживають наркотичні засоби і схильних до здійснення на цьому ґрунті злочинів.

Питання для самоконтролю

1. Суспільна небезпека незаконного обігу наркотиків.

2. Причини злочинності у сфері незаконного обігу наркотиків.

3. Попередження злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків

Питання для самостійного вивчення

1. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків.

2. Особа наркозлочинця.

2. Роль заходів масової інформації щодо ефективної профілактики злочинів з незаконного обігу наркотичних засобів.

19.1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності

військовослужбовців

Злочинність військовослужбовців – один з компонентів загальної злочинності в країні, сукупність злочинів, скоюваних особливою категорією громадян – військовослужбовцями, що проходять військову службу в Збройних Силах України, інших військах і військових формуваннях країни (прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, військах цивільної оборони; інженерно-технічних і дорожньо-будівельних військових формуваннях; в службі зовнішньої розвідки, органах СБУ).

Злочинність військовослужбовців включає дві групи скоюваних ними злочинів: злочини проти військової служби, встановленого порядку її проходження (невиконання наказу, опір начальнику, дезертирство, порушення правил несення бойового чергування і т.ін.) та загальнокримінальні злочини (проти особи, проти власності тощо).

Збройні Сили, інші війська і військові формування держави – не ізольований соціальний механізм, а органічна і невід'ємна частина нашого суспільства зі своїми соціально-економічними, демографічними, організаційно-управлінськими і правовими особливостями, які позитивно або негативно відображаються на злочинності військовослужбовців і її причинах.

19.2. Кримінологічна характеристика особи злочинців-військовослужбовців

Особа злочинця-військовослужбовця має істотні особливості, обумовлені цілою низкою чинників:

- замкнутістю одностатевої соціальної групи міжособового спілкування;

- жорсткою регламентацією повсякденного побуту;

- необхідністю за певних умов ризикувати життям;

- ієрархічною побудовою взаємостосунків між начальником і підлеглими при безумовному дотриманні принципу єдиноначальності;

- обмеженням вільного часу і, як правило, вузьким вибором культурно-дозвільних заходів;

- значними щоденними фізичними і психологічними навантаженнями;

- тимчасовим («кочовим») способом життя і ін.

При цьому існують особливості, властиві особі злочинця – військовослужбовця термінової служби і особи злочинця – командира (начальника).

Особа злочинця – військовослужбовця термінової служби характеризується наступними особливостями:

- молодий, найбільш криміногенно активний вік (19-21 рік) і агресивно-руйнівна поведінка, властива цьому віку;

- нестійка психіка (психологи затверджують, що остаточне формування особи людини відбувається до 21 – 22 років);

- залежність психіки, що не склалася, від безлічі непрямих об'єктивних і суб'єктивних чинників (наприклад, відносини офіцерів і старослуживих; вид і рід військ, особливо якщо призовник мріяв про службу у ВДВ, а потрапив у військово-будівельну частину, й ін.);

- «ризик гедонізму», тобто отримання молодими людьми задоволення від небезпеки, ризику;

- недостатньо високий рівень освіти, вихованості як наслідок негативних соціально-економічних умов життя до призову.

Особа злочинця-військовослужбовця термінової служби зумовлюється також соціально-психологічними особливостям поведінкового сприйняття дійсності, властивим їй типом темпераменту.

19.3. Причини і умови злочинності військовослужбовців

Причини і умови злочинності військовослужбовців багато в чому визначаються загальними детермінантами злочинності. В той же час ці загальні детермінанти стосовно особливостей військового середовища, умов військової служби і побуту виявляються вельми специфічно. Дана обставина пояснюється тим, що Збройні Сили, не будучи ізольованим соціальним організмом, все-таки є відносно самостійним державним інститутом з властивими тільки йому особливостями взаємодії людей між собою і з суспільством. Загальні причини злочинності в країні, впливаючи на злочинність військовослужбовців, неминуче змінюються в умовах армійської дійсності. В результаті всередині військових колективів діють специфічні криміногенні і антикриміногенні чинники.

19.4. Попередження злочинності військовослужбовців

Стосовно військовослужбовців попередження злочинів має певні особливості, оскільки особа злочинця-військовослужбовця істотно відрізняється від особи звичайного злочинця; специфічний і механізм злочинної поведінки військовослужбовців у зв'язку з особливими функціональними задачами, що стоять перед ними, а також з володінням зброєю; незвичайна мотиваційна сфера більшості військовослужбовців, направлена на задоволення в першу чергу елементарних потреб.

Серед заходів загальносоціального попередження злочинів військовослужбовців можна виділити перехід на призов до Збройних Сил один раз на рік з тим, щоб зламати традиційну вікову градацію серед військовослужбовців і перекрити канали попадання в армію кримінально заражених осіб; підвищення призовного віку до 21 року (або хоча б до 20 років). Існуючий досить низький призовний вік породжує масу проблем. Так, від імені держави молодій людині вручається зброя і віддаються накази про виконання бойових задач, пов'язаних останнім часом з участю в озброєних конфліктах, тобто із застосуванням бойової зброї. При цьому ніхто серйозно не замислюється про соціальні і психологічні проблеми, з якими надалі може зіткнутися молода, ще повністю не сформована як особа людина.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності військовослужбовців.

2. Кримінологічна характеристика особи злочинців-військовослужбовців.

3. Причини та умови злочинності військовослужбовців.

4. Попередження злочинності військовослужбовців.

Питання для самостійного вивчення

1. Ефективна протидія злочинності серед військовослужбовців, одна з основних напрямків діяльності військових керівників.

2. Особа військового злочинця – командира.

У нашій державі правоохоронні органи застосовують заходи, які спрямовані на удосконалення процесу виконання покарань, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів. Але,незважаючи на це, рівень злочинності серед засудженні у місцях позбавлення волі все ще залишається високим.

Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні порушення ізольованими від суспільства особами встановлених правил їх утримання та вчинення ними інших злочинів.

Злочинність у місцях позбавлення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Пенітенціарні злочини можна класифікувати за різними підставами:

а) за ступенем тяжкості – на особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяжкості та невеликої тяжкості;

б) за формамивини – умисні і необережні;

в) за об'єктом посягання та мотивами – злочини проти порядку відбування покарання, насильницькі злочини, корисливі злочини, статеві злочини;

г) за соціально-демографічними ознаками – злочини чоловіків, жінок, неповнолітніх.

Значна частина злочинів, що вчиняються засудженими, характерна лише для цієї категорії осіб, оскільки їх вчинення можливе тільки під час відбування покарання. До них належать: дії, що дезорганізують роботу виправних установ; втеча з місця позбавлення волі або з під варти; ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча зі спеціалізованого лікувального закладу.

Каталізатором розповсюдження злочинності у виправних установах, єнаявність «протиправного бізнесу» в місцях позбавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в злочинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з боку адміністрації виправних установ. Ці структури мають свою ієрархію. Членитаких груп насаджують атмосферу єдиної «сім’ї», ритуали, після виконання яких між «новачком» і «авторитетом» настають відносини «батька» («пахана») та «сина» («пацана»).<