Елементи й ознаки складу злочину.

Склад злочину утворюютьчотири обов’язкових елементи:

- об’єкт,

- об’єктивна сторона,

- суб’єкт,

- суб’єктивна сторона.

Об’єкт – це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Ознаки об’єктивної сторони:

- дія – тобто суспільне значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (зброї) тощо.

- бездіяльність – тобто невиконання особою своїх юридичних обов’язків.

- злочинні наслідки – ті наслідки, які мають характер суспільної небезпечності у вигляді заподіяної шкоди чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

- причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

- місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та знаряддя, що використані для вчинення злочину.

Суб’єкт – фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК).

Ознаки:

а)фізична особа – тільки фізичні особи визнаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально відповідальними;

б)вік особи – досягнення встановленого кримінальним за­коном віку, з якого починається кримінальна відповідальність.

- загальна дієздатність – з 16 років (ч. 1 ст. 22 КК),

- виключна дієздатність – з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК)

- особлива дієздатність – з 18 років;

в)осудність – здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати своєї дії (бездіяльності) або ке­рувати ними (ч. 1 ст. 19 КК);

г)спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт) – громадянство, підприємець, повнолітній тощо

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка дає характеристику психічним процесам, а також свідомості та волі особи в момент вчинення злочину.

- умисел – вчинення злочину умисно (ст. 23 КК);

- необережність – вчинення злочину необережно (ст.25 КК);

- мотив злочину – внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

- мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

- емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.

Ознаки складу злочину поділяються на:

1. Обов’язкові (необхідні) – притаманні всім злочинам без винятку. До таких обов’язкових ознак складу злочину відносяться:

- суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

- злочинна дія (бездіяльність);

- ознаки загального суб’єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

- вина (умисел або необережність).

2. Факультативні (необов’язкові) – притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:

- предмет злочину;

- злочинні наслідки, причинний зв’язокміж дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;

- ознаки спеціального суб’єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);

- мотив, мета та емоційний стан.

Розподіл ознак на обов’язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу усі описані в законі ознаки є важливими та обов’язковими.

4. Види складів злочину.

Класифікація окремих складів злочинів має важливе значення для відокремлення окремих складів, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує певна класифікація складів злочину за різними підставами:

- в залежності від способу описання злочину в законі;

- за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

- від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склади злочинів:

- простий;

- складний.

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно-небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

- двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу ст. 187 КК);

- двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 КК);

- двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем (ст. 357 КК)).

- різних способів вчинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 КК – державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України),.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склади:

- основний;

- кваліфікований;

- особливо кваліфікований;

- з пом'якшуючими обставинами.

Основний (простий)– це склад злочину, який містить основні ознаки злочину без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин. Наприклад, крадіжка таємне викрадення майна (ч. 1 ст. 185 КК).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склади злочинів, що описані у ч. ч. 3, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом’якшуючими обставинами(привілейований) – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

Відособливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склади злочинів з:

- матеріальним;

- формальним;

- усіченим.

Злочини з матеріальним складом – це злочини, в яких суспільно-небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. У таких складах об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом відноситься вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) тощо.

В злочинах з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону (ч. 1 ст. 331 КК).

Злочини з усіченим (укороченим) складом – це злочини, в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК) – з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

5. Кваліфікація злочинів

Кваліфікація злочину – це точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно-небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

Через кваліфікацію дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільне небезпечного діяння. Необхідною умовою правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільне небезпечного діяння.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють офіційну й неофіційну кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.

Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіях, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб’єктами офіційної кваліфікації.

У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах.

7.2. План семінарського заняття.

1. Поняття та значення складу злочину.

2. Елементи й ознаки складу злочину.

3. Види складів злочину.

4. Кваліфікація злочинів.

7.3. Термінологічний словник.

Склад злочину – це сукупність встановлених кримінальним законом ознак (суб’єктивних та об’єктивних), що визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Об’єкт – це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Дія – це суспільне значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (зброї) тощо.

Бездіяльність – це невиконання особою своїх юридичних обов’язків.

Злочинні наслідки – це ті наслідки, які мають характер суспільної небезпечності у вигляді заподіяної шкоди чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;

Причинний зв’язок – це зв’язок між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали.

Суб’єкт – фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Вік особи – це досягнення встановленого кримінальним за­коном віку, з якого починається кримінальна відповідальність

Осудність – це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати своєї дії (бездіяльності) або ке­рувати ними.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка дає характеристику психічним процесам, а також свідомості та волі особи в момент вчинення злочину.

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно-небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини.

Основний (простий)– це склад злочину, який містить основні ознаки злочину без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин.

Кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими (кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію.

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності.

Склад злочину з пом’якшуючими обставинами(привілейований) – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього.

Злочини з матеріальним складом – це злочини, в яких суспільно-небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони.

Злочини з формальним складом – це злочини, в яких настання певних наслідків не є обов’язковою ознакою злочину.

Злочини з усіченим (укороченим) складом – це злочини, в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин.

Офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державою особами.

Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіях, навчальних посібниках тощо.

7.4. Навчальні завдання.

1. Відшукайте в КК прості та складні види злочинів.

2. Назвіть 3-5 статей КК, які передбачають відповідальність за складні злочини.

3. Відшукайте в КК по 3-5 матеріальних, формальних та усічених складів злочинів. Визначте їх елементи та ознаки.

7.5. Завдання для перевірки знань.

1. Назвіть види складу злочинів за ступенем небезпечності

Варіанти відповідей:

- простий

- з пом’якшуючими обставинами

- матеріальний

2. В яких варіантах відповідей вказано правильне співвідношення між злочином та складом злочину?

Варіанти відповідей:

1. Поняття «склад злочину» ширше від поняття «злочину».

2. Поняття «злочину» ширше від поняття «склад злочину».

3. Всі злочини діяння мають ознаки «складу злочину».

4. Лише частина злочинів мають склад злочину.

5. Ці поняття тотожні.

3. Вкажіть види складів злочинів залежно від ступеню суспільної небезпеки діяння.

Варіанти відповідей:

1. Формальний склад.

2. Основний склад.

3. Матеріальний склад.

4. Склад злочину з обставинами, що обтяжують відповідальність.

5. Складний склад злочину.

6. Склад злочину з обставинами, що пом'якшують відповідальність.

4. Назвіть види складу злочинів в залежності від особливостей конструкції

Варіанти відповідей:

- простий

- основний

- матеріальний

- складний

5. Назвіть підстави кримінальної відповідальності.

Варіанти відповідей:

1. Кримінальній відповідальності підлягає особа, яка вчинила протиправне діяння.

2. Кримінальній відповідальності підлягає особа, що вчинила злочин.

3. Кримінальній відповідальності підлягає особа, яка вчинила будь-яке суспільно небезпечне діяння.

4. Кримінальній відповідальності підлягає особа, в діях якої є склад злочину.

5. Кримінальній відповідальності підлягає особа, що вчинила умисно чи необережно будь-яке протиправне діяння.

6. Розбій – це злочин з

Варіанти відповідей:

- матеріальним складом;

- формальним складом;

- усіченим складом.

7. Назвіть елементи складу злочину.

Варіанти відповідей:

1. Об'єктивна сторона злочину.

2. Предмет злочину.

3. Діяння (дія чи бездіяльність).

4. Об'єкт злочину.

5. Суб'єкт злочину.

6. Мотив злочину.

7. Мета злочину.

8. Суб'єктивна сторона злочину.

8. Вбивство – це злочин з:

Варіанти відповідей:

- матеріальним складом;

- формальним складом;

- усіченим складом.

9. Визначте злочини, які посягають:

а) на два об'єкти;

б) мають дві форми вини;

в) складаються із двох дій;

г) мають два і більше наслідків.

7.6. Нормативно-правові акти:

«Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 р //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

7.7. Рекомендована література:

Борзенков Г. Дифференциация ответственности по новому УК: нереализованные возможности //Законность. – 1997. - №10.

Васильевский А. Возраст как условие уголовной ответственности //Законность. – 2000. - №11.

Лукашук И. Иммунитет в отношении уголовной юрисдикции //Российская юстиция. – 1998. - №4.

Мальков В. П. Субъективные основания уголовной ответственности //Государство и право. – 1995. - №1.

Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.,1964.

Жеребкин В.В. Логическая структура состава преступления. – Харьков, 1974.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К ; Юрінком, 1998.

Мальков В.П. Состав преступления в теории и законе //Государство и право. – 1996. - №7.

Навроцький В.О. Значення судової практики і прецеденту для кримінально-правової кваліфікації //Вісник Верховного Суду України. – 2000. - №6.

Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: Конспект лекцій //МО України. – Львів,1993.

Навроцький В. Теорія кваліфікації злочинів. – К.,1999.

Якубов А. Признаки состава преступления и обратная сила уголовного закона //Законность. – 1997. -№5.

Тема 8. ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ.

1. Поняття об’єкта злочину.

2. Види об’єктів злочину.

3. Предмет злочину.

8.1. Методичні вказівки.

1. Поняття об’єкта злочину.

Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства.

Суспільні відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання кримінальним законом (звичаї, мораль тощо), не можуть бути об’єктом злочину. Суспільні відносини завжди носять об’єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Оскільки злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об’єктивній дійсності.

Правильне встановлення об’єкта злочину має важливе теоретичне та практичне значення. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і ступені його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК.

У теорії кримінального права виділяють такі структурні елементи суспільних відносин:

- суб’єкти (носії) відносин;

- предмет, з приводу якого існують відносини;

- соціальний зв’язок (суспільне значуща діяльність) як зміст відносин.

Структура будь-яких суспільних відносин є незмінною.

Суб’єктами (учасниками) суспільних відносин можуть виступати держава, різноманітні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб’єктних відносин у суспільстві бути не може. Якщо немає учасників відносин, то не існує й самих відносин, які завжди являють собою певні соціальні зв’язки, стосунки між їх учасниками. Чітке встановлення кола учасників суспільних відносин, тобто їх суб’єктивного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, дозволяє визначити та відокремити ті суспільні відносини, які виступають об’єктом того чи іншого злочину.

Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. В залежності від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на дві основні групи – матеріальні (предметом яких є майно, тварини, рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо).

Соціальний зв’язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами.

Соціальний зв’язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Так само як і суспільні відносини, соціальний зв’язок має об’єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності і проявляється у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів тощо).

2. Види об’єктів злочину.

У науці кримінального права найбільш розповсюдженою є класифікація об’єктів «по вертикалі»:

- загальний;

- родовий;

- безпосередній.

Ця класифікація цілком відповідає потребам практики і грунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» («спеціального») та «окремого» («конкретного»).

Загальний об’єкт злочину – це сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Загальний об’єкт охоплює різноманітні сфери суспільного життя, які відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. Згідно ч. 1 ст. 1 КК, Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Родовий (груповий) об’єкт злочину – це група однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування.

Родовий об’єкт відображає характер і ступінь суспільної небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких груп в Особливій частині КК. Наприклад, розділ VI Особливої частини КК «Злочини проти власності» включає норми, які встановлюють відповідальність за злочинні діяння які посягають на недоторканість власності.

Безпосереднім об’єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Наприклад, безпосереднім об’єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна – державна, колективна або приватна власність.

Найчастіше безпосередній об’єкт співвідноситься з родовим як частина та ціле, іноді вони співпадають за обсягом (наприклад, і родовим, і безпосереднім об’єктом убивства є життя особи). У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт: так, безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст. ст. 115-119 КК, є життя особи. Найчастіше всього безпосередній об’єкт конкретного злочину встановлюється шляхом тлумачення закону.

Крім класифікації безпосередніх об’єктів «по вертикалі» виділяють їх класифікацію й «по горизонталі». Сутність полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта розрізняють основний (головний) та додатковий об’єкти. Це має місце тоді, коли одним і тим же злочином заподіюється шкода кільком видам суспільних відносин. Наприклад, при розбої, порушуються суспільні відносини у сфері власності, а також відбувається посягання на життя і здоров’я людини.

Основним (головним) безпосереднім об’єктом називаються ті суспільні відносини, посягання на які становить суспільну сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну кримінально-правову норму. Завдяки основному безпосередньому об’єкту визначається місце злочину в системі Особливої частини КК .

Додатковим безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, яким заподіюється або виникає загроза заподіяння шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.

Додатковий необхідний об’єкт злочину це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Наприклад, у складі необережного знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) основним безпосереднім об’єктом є власність, а додатковим необхідним – життя або здоров’я особи.

Додатковий факультативний об’єкт злочину – це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому цього не відбувається (наприклад, здоров’я при вчиненні зґвалтування – ч. 1 ст. 152 КК).