Предмет злочину. 3 страница

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінальне правової норми. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід, не зазначено, хто є суб’єктом цього злочину. Однак із змісту цієї статті можна встановити, що ним можуть бути працівники правоохоронних органів, які наділені правом затримувати осібчи здійснювати їх привід.

У деяких випадках, ознаки спеціального суб’єкта можуть бути вказані тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину. Так, за ч. 3 ст. 206 КК протидія законній господарської діяльності може бути кваліфікованою, коли це діяння вчиняється службовою особою з використання службового становища, тобто спеціальним суб’єктом.

Відповідальною за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, яка має його ознаки. Співучасниками (організаторами, підмовниками та пособниками) цих злочинів можуть бути всі особи, тобто і ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.

В тих складах, в яких суб’єкт визначається ознаками, які характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.

10.2. План семінарського заняття.

1. Поняття суб’єкта злочину та його ознаки.

2. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність.

3. Осудність

4. Неосудність

5. Обмежена осудність.

6. Кримінальна відповідальність за злочин, вчинений у стані сп’яніння.

7. Спеціальний суб’єкт злочину.

10.3. Термінологічний словник.

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може настати кримінальна відповідальність.

Загальна дієздатність – це притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Виключна дієздатність – це знижений вік (з чотирнадцяти до шістнадцяти років) з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Особлива кримінальна правосуб’єктність - це притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років.

Осудна особа – це особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудна особа – це особа, яка не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Хронічне психічне захворювання – це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ.

Тимчасовий розлад психічної діяльності – це раптові, короткочасні розлади психіки, що характеризуються швидким розвитком і в подальшому, як правило, повним одужанням особи.

Недоумство (олігофренія) – стійкий, занадто слабкий розвиток, крайня нерозвиненість інтелекту з незворотнім пониженням розумової здібності із-за хвороби мозку (вроджений, травми, поранення, інфекції тощо).

Дебільність (легкий ступінь) – початковий ступінь, людина може орієнтуватися в обстановці, виконувати нескладні обов’язки, визнається осудною.

Імбецильність (середній ступень) – нездатність до орієнтування, не може виконувати ніяких обов’язків.

Ідіотія (тяжкий ступінь) – інтелект відсутній.

Інший хворобливий стан – це стан, при якому відсутнє психічне захворювання, але інколи його перебіг супроводжується різними істотними змінами психіки людини (тяжкі форми психопатії, психотенції неврози тощо).

Обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Пияцтво– це систематичне, надмірне споживання спиртних напоїв, що знижує рівень соціальної активності особистості, що негативно позначається на здоров’я людини споживаючий алкоголь.

Алкоголізм – важке захворювання, яке викликається систематичним і тривалим зловживанням спиртними напоями, що характеризується фізичною потребою, потягом до алкоголю, залежністю від нього.

Наркоманія– це захворювання, що виникає в результаті немедичного вживання наркотичних засобів.

Токсикоманія – це хворобливий потяг до речовин (синтетичної, біологічної, рослинної властивості) або лікарським засобам, що не входять у список наркотиків, шляхом вдихання, просочування або іншим засобом із метою досягнення одурманюючого ефекту (ацетон, бензин, лаки, фарби).

Фізіологічне сп’яніння – це послаблення в особи функціонування гальмових процесів нервової діяльності й самоконтролю.

Патологічне сп’янінні – це хворобливий стан, що відноситься до короткочасних психічних розладів і якісно відрізняється від тяжкого ступеня звичайного побутового сп’яніння.

Спеціальний суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

10.4. Навчальні завдання.

1.В управління міліції надійшла заява Дмитренка з проханням притягнути до кримінальної відповідальності його пасинка Сергія. У день свого 14-річчя той зіпсував баян, взятий Дмитренком у прокатному пункті, використав на частування друзів значну суму грошей, які належали отчиму.

Чи підлягає Сергій кримінальній відповідальності?

2. 15-річний Зибін незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21093. На великій швидкості не справився з управлінням і наїхав на Півторака, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження. Після цього із автомобіля Зибін забрав магнітофон.

Вирішіть питання про притягнення Зибіна до кримінальної відповідальності.

3. 15-річний Шорін, пустуючи, застрелив курку, гуску і порося сусіда Івченка. Останній зробив спробу затримати Шоріна і забрати у нього рушницю. Необережним пострілом Івченко був убитий.

Яки злочини вчинив Щорін?

4. 14-річний Ткачук, знаходячись у гостях у родичів, непомітно взяв кишеньковий годинник, який йому сподобався.

Кваліфікуйте дії Ткачука.

5. Раніше судимий Бойко спільно з 13-річним Морозовим та Сидоренком зґвалтували 20-річну Сірову.

Морозов та Сидоренко від кримінальної відповідальності були звільнені як особи, які не досягли певного віку.

Бойку пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 152 КК.

Чи правильно діяв слідчий?

6. Зотов, притягнутий до кримінальної відповідальності за вбивство дружини, пояснив, що під час скоєння злочину знаходився в стані тяжкого алкогольного сп'яніння і нічого не пам'ятає. Суд визнав Зотова винним в умисному вбивстві, а сп'яніння розцінив як обставину, що обтяжує відповідальність винного.

Чи правомірний вирок суду?

У чому різниця за правовими наслідками фізіологічного та патологічного сп'яніння?

7. Продавець магазину Фоміна під час своєї відсутності доручила 16-річній доньці обслуговувати покупців, а та, таємно від матері, продавала товар за підвищеними цінами.

Чи підлягає донька продавця кримінальній відповідальності?

Загальний чи спеціальний суб'єкт злочину, передбаченого ст. 225 КК України?

8. 15-річний Бобров без дозволу батька взяв автомобіль та згодом вчинив дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої Денисюку було причинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Чи підлягає Бобров кримінальній відповідальності?

9. Громадянин України Шпак та особа без громадянства Пунько були затримані на військовому об'єкті за шпіонаж.

Ознайомтесь зі статтями 111 та 114 КК. Розв'яжіть питання про наявність суб'єкту вказаних злочинів.

10. За проведену операцію Костенко передав хірургові Неочар квіти та кришталеву вазу. Виписуючись із лікарні, Костенко передав Неочар гроші за те, що він продовжив лікарняний лист на 4 дні.

Дайте кваліфікацію вчиненому.

11. 15-річний Зибін вступив у банду і в її складі вчинив кілька нападів на інкасаторів, під час яких двох з них було вбито та викрадено гроші.

Чи підлягає Зибін кримінальній відповідальності?

10.5. Завдання для перевірки знань.

1. За терористичний акт, кримінальна відповідальність настає з:

Варіанти відповідей:

- 14років;

- 16 років;

- 18 років;

- 21 року.

2. Хто визнається суб'єктом злочину, враховуючи, що особа досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і є осудною?

Варіанти відповідей:

1. Фізична особа.

2. Група фізичних осіб (злочинна група).

3. Юридична особа.

4. Посадова особа.

5. Особа без громадянства.

6. Іноземець.

7. Особа, яка використала для вчинення злочину неосудного чи малолітнього.

8. Малолітня особа.

3. За схилення неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК) кримінальна відповідальність настає з:

Варіанти відповідей:

- 16 років;

- 18 років;

- 21 року.

4. Вкажіть, з якого віку за загальним правилом настає кримінальна відповідальність?

Варіанти відповідей:

1. З 14 років.

2. З 16 років.

3. З 18 років.

5. Вкажіть психічні розлади здоров'я, які належать до медичного критерію неосудності.

Варіанти відповідей:

1. Хронічна душевна хвороба.

2. Слабоумство.

3. Тимчасова втрата пам'яті.

4. Нездатність особи давати звіт своїм діям.

5. Тимчасовий розлад душевної діяльності.

10.6. Нормативно-правові акти:

1.Конституція України.

2.Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. ВВР № 1033-V від 17.05.2007, ВВР, 2007, № 34, ст. 445.

3.Кримінально-процесуальний кодекс України.

Конвенція про права дитини від 22 листопада 1989 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1990. - №45.

«Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»: Закон України від 5 лютого 1993 р. (ст. ст. 1,3,13) //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №16. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535.

«Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»: Закон України від 24 січня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №6. В редакції від 2.07.2009 року.

Положення про судових вихователів неповнолітніх: затверджене Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерством освіти України 15 жовтня 1995 р. №478/63/7/5, зареєстроване Міністерством юстиції України 14 березня 1996 р. під №113/1138.

Ст. 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я, затверджених 19 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993.-№4.

«Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. №2 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

«Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування і трудове виховання хронічних алкоголіків»: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. №11 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

«Про практику застосування судами законодавства про звільнення від покарання засудженими, які захворіли на тяжку хворобу»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року №8 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 04.06.1993 року №3. 11 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь, 1998.

«Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 p. №2.

10.7. Рекомендована література;

Волощук Т.М., Клименко В.А. Відповідальність за злочини, вчинені в стані зменшеної осудності //УАВС. Наук. вісник. – К.,1998. – Вип. 1.

Діти, молодь і закон (Збірник документів). 4.1-2. – К.,1994.

Иванов Н. Пограничная вменяемость в уголовном праве //Советская юстиция. – 1991. - №4.

Мельник В. До проблеми обмеженої осудності //Право України.-1999.-№1.

Мирошниченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення //Право України. – 1997. - №7.

Музика А. А, Види і кримінально-правове значення сп'яніння //Радянське право. – 1986. - №5.

Музика А. Ще раз про обмежену осудність //Право України.-1998,-№4.

Первомайский ВД Критерии невменяемости и пределы компетенции психиатра-эксперта //Сов. гос. и право. – 1991. - №5.

Полольный Н. Сильное душевное волнение и аффект //Законность. – 2000. - №3.

Приходько Т. Фізіологічний афект – одна з підстав визнання особи обмежено осудною //Право У країни. – 2001. - №1.

Розенко B.I., Матвійчук В.К. Суб'єкт злочину. Лекція. – К.,1994.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харьков, 1989.

Тема 11. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ.

1. Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Вина: її поняття та форми.

3. Умисел і його види.

4. Необережність та її види.

5. Змішана (подвійна) форма вини.

6. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони: мотив і мета злочину, емоційний стан.

7. Помилка та її вплив на кримінальну відповідальність.

11.1. Методичні вказівки.

1. Поняття і значення суб’єктивної сторони злочину.

Переходячи до останнього четвертого елементу складу злочину, студенти повинні зазначити, щосуб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільне небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Слід зосередити увагу на тому, що до ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення закріплено у ч. 2 ст. 2 КК: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Конкретизується це положення у ст.ст. 23, 24, 25 Загальної частини КК та в статтях Особливої частини КК. Воно свідчить про недопустимість у вітчизняному кримінальному праві об’єктивного ставлення у вину, тобто покладення відповідальності за заподіяні суспільне небезпечні наслідки при відсутності вини особи, яка їх заподіяла.

Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так відповідно до ст.ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони.

Суб’єктивна сторона складу злочину має велике практич­не значення. Кримінальна відповідальність можлива і настає ли­ше при наявності в діянні встановлених законом суб’єктив­них ознак – свідомості, інтелекту, волі. Ці ознаки суб’єктив­ної сторони злочину мають вирішальне значення для:

1) правильної оцінки суспільної небезпечності діяння;

2) відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди;

3) виключення об’єктивної осудності;

4) кваліфікацій злочинів;

5) призначення покарання.

Отже, повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

2. Вина: її поняття та форми.

Основною й обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є вина. У ст. 23 КК зазначено, щовиною є психічне ставлення особидо вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Поняття вини характеризують такі категорії, як її:

- зміст,

- сутність,

- форма

- ступінь.

Зміст вини – це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об’єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості) – інтелектуальний момент, та волі – вольовий момент особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт злочину і об’єктивну сторону (характер вчиненого діяння, а в матеріальних складах злочинів – суспільно небезпечні наслідки та можливість їх настання.

Сутність вини – це суспільна якість, яка полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільне небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються КК України.

Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини:

- умисел (ст. 24 КК)

- необережність (ст. 25 КК).

Ступінь вини – це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Наприклад, при умисному вбивстві (ст. 115 КК) набагато тяжча ступінь вини ніж при вбивстві з необережності (ст. 119 КК). Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і на призначення покарання.

Ступінь вини суб’єкта визначається:

1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;

3) мотивом і метою злочину;

4) обставинами, що характеризують особу винного;

5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Встановлення вини, її форми і виду є необхідною умовою для правильної кваліфікації злочину. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони, а отже – складу злочину.

3. Умисел і його види.

Студенти повинні скористатись КК, в якому відповідно до ч. 1 ст. 24 КК зазначено, що умисел буває двох видів: прямий і непрямий.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при яких особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Формула прямого умислу – усвідомлює, передбачає, бажає.

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільне небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомленнясуспільне небезпечного характеру свого діяння включає:

- усвідомлення фактичних обставин вчиненого діяння;

- усвідомлення шкідливості цього діяння для суспільних відносин, що охороняються;

- усвідомлення практичних ознак злочину, що вчинюється (предмет, час тощо);

- усвідомлення заборонності цього діяння

Наприклад, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право власності потерпілого (соціальний зміст діяння).

Передбачення – це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності).

Передбачення особою настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:

1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями осо­би чи її бездіяльністю, у вигляді суспільна небезпечних на­слідків.

2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, – настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. ін.

3. Передбачати розвиток причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільне небезпечних наслідків. Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обставини, у зв’язку з якими бажані наслідки можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об’єктивної сторони яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діяннями особи й наслідками, що настали. У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільне небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Бажання – це вольовий момент, що спрямований на досягнення чітко визначеної мети. Бажання передбачає ціленаправлену діяльність винного.

Непрямий – це умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Формула непрямого умислу – усвідомлює, передбачає, свідомо припускає.

Інтелектуальна ознака непрямого умислу включає:

1) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків.

Вольова ознака непрямого умислу полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільне небезпечних наслідків.

Суть відмінності непрямого умислу від прямого – у змісті його вольової ознаки. При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу (інколи його називають евентуальним. Від лат. «евен тум» – «можливий за деяких обставин») злочинні наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету. В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обґрунтування.

Вольовий момент побічного умислу – допущення наслідків – значить, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочин­них чи легальних);

2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету;

3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо конкретно у яких викривається нехтуван­ня чужими інтересами.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які не утворюють самостійної форми вини, не підміняють прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Так, за часом виникнення й формування відрізняють:

- умисел заздалегідь обдуманий

- умисел, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмірковує план злочину, підшукує знаряддя злочину, співучасників тощо). Цей умисел характерний для таких злочинів, як диверсія (ст. 113 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає, але свідчить про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки злочинця.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується. Наприклад, хуліганство (ст. 296 КК).

Різновидом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільне небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на:

- визначений

- невизначений.

Визначений (конкретизований) умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. Разом з тим конкретизація наслідків не може зводитись у всіх випадках до конкретних параметрів, тому, визначений умисел може бути:

- простим – коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку (наприклад, смерті потерпілого)

- або альтернативним – коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків (наприклад, при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження).

Невизначений (неконкретний) умисел характеризується тим, що злочинні наслідки хоча і передбачаються винним, але не є конкретизованими, тобто відсутнє чітке уявлення про їх характер, ступінь тяжкості. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки – від смерті до легкого тілесного ушкодження. Злочини уу таких випадках кваліфікуються за результатом настання наслідків.

4. Необережність та її види.

Студенти повинні звернути увагу, що на відміну від умислу, необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Ця форма вини характеризує меншу суспільну небезпечність злочину і суб’єкту, ніж вина у формі умислу. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на два види :

1) злочинну самовпевненість;

2) злочинну недбалість.

Необережність єзлочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Формула злочинної самовпевненості: передбачає але легковажно розраховує на відвернення.

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки:

- інтелектуальну

- вольову.

Інтелектуальна ознака характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

Передбачення – це уява про май­бутнє, прогноз, який поєднує:

1) передбачення можливості настання злочинних наслідків;

2) передбачення конкретних ознак злочину – місця, часу, обставин, які можуть відвернути злочинні наслідки;

3) передбачення неминучості настання суспільне небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення

4) передбачення розвитку абстрактного причинного зв’язку. Особливості передбачення при злочинній самовпевненості в тому, що воно має абстрактний характер.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинного зв’язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити. Важливо те, що такий розрахунок у суб’єкта не пустопорожній, не безпідставний. Суб’єкт враховує певні сили, обставини, умови: