Тема 7. Причини та умови конкретного злочину

Поняття причин і умов конкретного злочину. Здійснення конкретного злочину як результат взаємодії негативних морально-психологічних властивостей особистості, що склалися під впливом несприятливих умов формування індивіда, і зовнішніх об’єктивних обставин, що утворять ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). Два джерела взаємодії особистості із соціальною дійсністю при здійсненні конкретного злочину: рівень умов морального формування індивіда і рівень конкретної ситуації здійснення злочину.

Класифікація причин і умов конкретного злочину.

Соціально-психологічний механізм здійснення конкретного Злочину. Потреби особистості, її життєві плани й інтереси, що у взаємодії із системою ціннісних орієнтації породжують мотиви злочинного поводження. Мотивація злочинного поводження - система мотивів, побудник до злочину і його регулятор як власне причина злочинного поводження. Функції криміногенної мотивації – відбивна, спонукальна, регулятивна, контрольна.

Класифікація мотивів кримінального поводження. Конкретизація мотивації в ухвалення поведінкового рішення, у план здійснення протиправного вчинку. Його реалізація - виконання злочину і настання суспільно небезпечних наслідків.

Умови несприятливого формування особистості і їхня роль у здійсненні злочину.

Родина як вид соціального мікросередовища, де людина одержує первісні знання про навколишній світ, представлення про норми поводження, піддається першим виховним впливам і робить перші кроки як особистість. Об’єктивні і суб’єктивні обставини, що сприяють несприятливому моральному формуванню особистості в родині. Форми морально-педагогічної ущербності родини, що визначають особистісні деформації її членів. Психологічне відчуження між батьками і дітьми, порушення емоційних зв’язків у родині як основа агресивності і жорстокості майбутніх злочинців, їх стійкого дезадаптивного, відчуженого існування, неприйняття ними встановлених цінностей і норм.

Слабість педагогічної позиції загальноосвітньої і професійної школи, недоліки здійснюваної ними виховної роботи в системі умов криміногенно-несприятливого формування особистості.

Негативні сторони виробничо-трудової сфери як типу мікросередовища, у взаємодії з якої формується особистість.

Криміногенний вплив на особистість негативної побутовий, дозвілля середовища спілкування. Неформальні групи антигромадської спрямованості, причини їхнього існування і вплив на формування установок і ціннісних орієнтаційних учасників.

Поняття і роль конкретної життєвої ситуації у формуванні і реалізації наміру вчинити злочин.

Ситуація злочину - особлива сфера взаємодії особистості із соціальним середовищем, де обумовлена несприятливими умовами морального формування здатність особи вчинити злочин під впливом ситуації реалізується в дійсність.

Елементи криміногенної ситуації. Класифікація криміногенних ситуацій за часом і обсягом дії, джерелу виникнення, змістові, характерові впливу на винний і т.д. Значення класифікації криміногенних ситуацій при плануванні й організації профілактики окремих видів злочинів.

Роль обставин, породжених недоліками і порушеннями господарсько-організаційної й управлінської діяльності (в обліку, охороні, контролі за рухом і використанням матеріальних і грошових цінностей, норм їхньої витрати і т.п.).

Кримінологічна віктимологія - навчання про потерпілому і його поводження. Індивідуальний рівень вивчення віктимологією потерпілого як фактора, що впливає на зародження і розвиток наміру майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм його здійснення. Вивчення сукупності жертв по ознаці заподіяння їм злочином шкоди як необхідний аспект визначення реальних наслідків злочинності.

Віктимність як сукупність властивостей особистості і соціального статусу-потерпілого. Класифікація потерпілих по соціально-демографічним, професійним і соціально-правовим ознакам. Значення провокуючого й іньшого видів віктимного поводження потерпілих як умови здійснення злочину.

Тема 8. Причини та умови злочинності

Поняття причин і умов злочинності в кримінології. Вихідна методологічна база пізнання причин і умов злочинності. Філософські положення про детермінізм як сукупності і взаємодії причин і умов, що називають детермінантами явища (у кримінології - криміногенними детермінантами). Поняття причинності – однієї з форм детермінації як об’єктивного зв’язку між явищами, одне з яких (причина) породжує інше (наслідок). Відмінність причинного зв’язку від інших видів зв’язку - кореляційного, тимчасового і просторової, зв’язку станів і ін. Генетичний характер причинного зв’язку - причина робить, викликає наслідок. Складний, багатоступінчастий, ієрархічний характер причинного зв’язку. Обумовлювання як вид детермінації, що складає в створенні можливості (імовірності) настання наслідку двома шляхами: сприянням формуванню причини і сприянням її реалізації. Закон діалектичного протиріччя і функціонально-динамічних закономірностей криміногенної системи. Аналіз соціальних протиріч - основа криміногенної класифікації причин і умов злочинності.

Системний підхід до дослідження причин і умов злочинності. Причини й умови злочинності як система, що складається з взаємозалежних підсистем і елементів, що розташовуються у визначеній ієрархії й рівнем супідрядності (причини й умови конкретних злочинів - елементи системи; причини й умови груп злочинів - підсистеми; причини й умови злочинності - Система в цілому). Система причин і умов злочинності зовні виступає як єдине цілісне утворення стосовно інших с оціальних систем - карної юстиції, профілактиці правопорушень, до суспільства в цілому, знаходячись з ним у визначеній взаємодії.

Класифікація причин і умов злочинності. Розходження і співвідношення причин і умов по механізму дії на злочинність. Причини й умови за рівнем: злочинності в цілому, причини й умови різних груп злочинів, причини й умови конкретних злочинів. Класифікація причин і умов злочинності по змісту: соціально-психологічні, морально-ідеологічні, економічні, політичні, організаційно-управлінські й ін. Причини й умови злочинності найближчі і віддалені, безпосередні і опосередковані, внутрішні і зовнішні. Умови злочинності, що формують і сприяють.

Причини й умови злочинності на сучасному етапі розвитку нашої держави. Роль політичної нестабільності, що загострила економічну і соціальну ситуацію, міжнаціональні відносини. Зв’язок причин і умов злочинності з протиріччями економічних відносин, незбалансованістю господарського механізму, недоліками економічного планування і розподільних відносин. Гостра конкурентна боротьба, безробіття, недостача продовольства і товарів, майнове і соціальне розшарування суспільства в умовах ринкової економіки як криміногенні детермінанти. Проблеми національних відносин і злочинність. Вплив на злочинність несприятливої екологічної ситуації. Соціальні конфлікти, викликані невдоволенням людини своїм соціальним статусом, обстановкою в трудовому колективі, протиріччями між груповими інтересами усередині суспільства, міжособистісні зіткнення – фактори, що визначають мотивацію криміногенного поводження при здійсненні широкого кола злочинів. Причини злочинності і моральний стан суспільства, відсутність необхідних моральних цінностей і установок (впровадження антикультури, антимистецтва, психології, вседозволеності і моральної „волі”). Криміногенно детерміновані форми психології суспільства й обачностей як причина злочинності.

Тема 9. Попередження злочинності

1. Поняття попередження злочинності.

Попередження злочинності як багаторівнева система державних і суспільних мір, спрямованих на усунення, ослаблення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Загальна системна характеристика попередження злочинності. Основні вимоги, пропоновані до запобіжних заходів - правова забезпеченість, соціальна й економічна обґрунтованість, ефективність, системність.

Класифікація мір попередження злочинності.

Попереджувальна діяльність загальносоціального і спеціального (кримінологічного) характеру. Співвідношення цих рівнів попередження злочинності. Загальна, особлива й індивідуальна профілактика, виділювана по обсязі і спрямованості застосування запобіжних заходів відповідно до рівнів злочинності. Види (етапи) індивідуальної профілактики в залежності від стадій перекручених орієнтацій та рис особистості, їх поводження, а також моменту початку попереджувальної роботи. Розподіл мір попередження злочинності у територіальному масштабі. Аналіз загальносоціальних і спеціально-кримінологічних мір попередження злочинності по механізму дії. Соціально-економічні, організаційно-управлінські, ідеологічні, технічні, правові міри. Суб’єкти попередження злочинності.

Законодавчі органи й органи виконавчої влади як суб’єкти профілактики.

Специфіка профілактичної діяльності, здійснюваної Парламентом України, іншими представницькими органами, органами виконавчої влади. Особливості участі в профілактиці злочинності органів соціального захисту населення, утворення, охорони здоров’я, керування державним майном, фінансових, податкових, митних служб, органів економічної безпеки, органів, що відають міжнаціональними відносинами.

Попередження злочинності муніципальними органами.

Правоохоронні органи як суб’єкти профілактики злочинності. Профілактична діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і безпеки, адвокатури, нотаріату, юридичної служби підприємств, організацій, установ.

Роль громадськості в профілактиці злочинності. Участь органів місцевого самоврядування у відродженні і розвитку різних форм цієї діяльності.

Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю

Поняття кримінологічного прогнозування. Мети, задачі і практична значимість кримінологічного прогнозування. Види і терміни кримінологічного прогнозування (короткострокові, середньострокові, довгострокові кримінологічні прогнози). Прогнозування індивідуального злочинного поводження. Методи кримінологічного прогнозування – екстраполювання, метод експертних оцінок, моделювання.

Організаційні принципи кримінологічного прогнозування. Процедура розробки прогнозів злочинності.

Поняття планування боротьби зі злочинністю, його мети і задачі. Умови ефективності кримінологічного прогнозування антимистецтва.

Організаційні питання планування боротьби зі злочинністю. Види кримінологічних планів.

Особливості кримінологічного планування в районі і на окремому об’єкті.

Тема 11. Злочинність неповнолітніх і молоді та її попередження

Злочинність неповнолітніх осіб, її рівень, структура і динаміка.

Кримінологічна характеристика особистості неповнолітніх злочинців. Соціально-психологічні і моральні особливості. Розходження правопорушень неповнолітніх чоловічої і жіночий статі. Специфіка, зв’язана з віком і рівнем соціальної і цивільної зрілості підлітків.

Причини й умови злочинності неповнолітніх.

Роль, умови життя і виховання, вікових особливостей, конфліктної ситуації, позиції навколишніх осіб і, насамперед, антигромадського поводження дорослих і груп „дозвілля”.

Криміногенність родини. Недоліки шкільного виховання.

Система спеціальних державних і суспільних мір попередження злочинності неповнолітніх. Роль колективів навчальних закладів і виробничих колективів у попередженні правопорушень неповнолітніх. Виховно-профілактична робота за місцем проживання.

Попереджувальна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, комісій зі справ неповнолітніх.

Особливості кримінологічної характеристики злочинності молоді, її причини й умови. Загальне і особливе в злочинності неповнолітніх і молоді, взаємодія підліткової і молодіжної злочинності.

Основні форми і методи попереджувальної роботи серед цієї категорії правопорушників.

Тема 12. Насильницька чи агресивна злочинність і хуліганство, та їх попередження

Поняття і загальна характеристика насильницьких злочинів і хуліганства як особливої групи злочинів по кримінологічній класифікації.

Стан, структура і динаміка насильницьких злочинів і хуліганства. Кримінологічна характеристика навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень і зґвалтувань - у цілому і по окремих видах зазначених злочинів. Перевага побутової спрямованості вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Зростання рівня корисливих, у тому числі „замовлених” вбивств. Регіональні особливості насильницьких злочинів і хуліганства.

Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство. Соціально-психологічні і моральні особливості.

Система мотивації насильницької злочинності. Види конфліктів у сфері побуту і дозвілля як джерел насильницької злочинності. Вплив пияцтва й алкоголізму.

Причини й умови насильницьких злочинів у кримінальному середовищі.

Причини й умови корисливих-насильницьких зазіхань на підприємців.

Значення вивчення характеру ситуації і взаємин злочинців з потерпілими для з’ясування причин і умов злочинів.

Причини й умови хуліганства. Особливості хуліганської мотивації і її зв’язок з мотивацією інших злочинів. Криміногенне значення антигромадських традицій у сфері побутового поводження. Вплив пияцтва й алкоголізму. Роль безкарності дрібного хуліганства й інших порушень суспільного порядку. Значення груп „дозвілля” з негативною орієнтацією.

Попередження насильницьких злочинів. Особливості попередження вбивств, тяжких тілесних ушкоджень і зґвалтувань. Рання профілактика побутових конфліктів. Профілактичне значення дотримання принципу невідворотності відповідальності за дрібні правопорушення, що передують тяжким злочинам проти особистості Попередження хуліганства. Значення ранньої профілактики в боротьбі з хуліганством. Підвищення культури дозвілля - важлива міра загальної профілактики хуліганства.

Тема 13. Корислива злочинність (майнова, господарська (посадова) та її попередження

Поняття й основні показники корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової). Тенденція розвитку корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової).

Причини й умови корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової). Соціально-економічна криза в Україні як джерело її корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової). Причини й умови корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової) в перехідний до ринкових відносин період розвитку України.

Кримінологічна характеристика найбільш небезпечних видів корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової) - хабарництва, розкрадань, корисливих зловживань владою й ін. Попередження корисливої злочинності (майнової, господарської і посадової). Міри загальносоціальної профілактики - соціально-економічні, політичні, управлінські, організаційно-управлінські.

Спеціальна профілактика, здійснювана правоохоронними органами.

Тема 14. Організована злочинність та її попередження

Поняття організованої злочинності. Ознаки організованої злочинності. Злочинні організовані групи - рівні організації і структура. Ознаки, що відрізняють злочинні організації від інших форм групової злочинності. Корупція як структурний елемент організованої злочинності. Інтернаціоналізація організованої злочинності. Відмінність від організованої злочинності західних закордонних країн. Корупція. Поширеність організованої злочинності. Суспільна небезпека й основні тенденції розвитку організованої злочинності.

Фактори, що детермінують появу і розвиток організованої злочинності в країні.

Типові ознаки особистості учасників злочинних об'єднань. їхня класифікація.

Попередження організованої злочинності. Міри економічного, соціального, правового характеру. Правові, кримінально-правові міри боротьби з організованою злочинністю. Спеціальні структурні підрозділи правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з організованою злочинністю. Необхідність створення комплексної системи профілактичних мір при участі правоохоронних і інших (наприклад, фінансових) органів на основі довгострокових міждержавних угод. Форми взаємодії органів МВС України із поліцейськими службами інших країн по координації роботи, пов'язаної з боротьбою з організованою злочинністю.

Тема 15. Професійна злочинність та її попередження

Поняття професійної злочинності. Ретроспективний аналіз проблеми. Понятійний апарат і ознаки професійної злочинної діяльності. Практична значимість проблеми. Професіоналізм у сучасній злочинності.

Особистість професійного злочинця. Основні злочинні класифікації (кишенькові, квартирні злодії, карткові шахраї й ін.). Злочин як джерело засобів існування. Зв'язок індивіда з асоціальним середовищем. Стратифікація кримінального середовища. Знання злочинцями спеціального жаргону, система кличок і татуювань.

Причини й умови професійної злочинності. Роль карних традицій і звичаїв у відтворенні професійної злочинності. Основні соціальні умови, що сприяють живучості кримінального професіоналізму і його організованих форм.

Попередження професійної злочинності. Правові міри попередження. Організаційні міри.

Тема 16. Рецидивна злочинність та її попередження

Поняття рецидивної злочинності. Види рецидивної злочинності.

Стан рецидивної злочинності. Частка рецидивних злочинів у загальному числі чинених злочинів і їхніх окремих видів. Число рецидивістів серед засуджених осіб у цілому і серед окремих контингентів, виділюваних у залежності від цілей дослідження. Специфіка латентності рецидивних злочинів.

Структура рецидивної злочинності по видах злочинів, по числу судимостей і інтенсивності рецидиву, по характеру і розміру раніше відбутого покарання. Спеціальний рецидив, його характерні риси і властивості. Професіоналізація злісних злочинців.

Соціальні і правові фактори, що впливають на динаміку рецидивної злочинності. Зміни стану і структури рецидивної злочинності протягом радянського періоду розвитку України і в постсоціалістичні роки.

Особистість злочинця-рецидивіста. Специфіка соціально-демографічної характеристики рецидивістів і виконуваних ними соціальних ролей. Дефектність трудової, правової і побутової психології рецидивістів злочинців-рецидивістів. Особливості їхньої моральної свідомості й емоційно-вольових рис.

Класифікація (типологія) рецидивістів.

Причини й умови рецидивної злочинності. Особливості криміногенної мотивації рецидивістів як причина їхнього злочинного поводження. Фактори пенітенціарного характеру, що обумовлюють існування рецидивної злочинності. Труднощі соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання. Недоліки у діяльності правоохоронних органів при розслідуванні кримінальних справ, призначення і виконання покарання у відношенні рецидивістів.

Попередження рецидивної злочинності. Удосконалювання законодавчої регламентації боротьби з рецидивістами. Міри попередження рецидивної злочинності, зв'язані з попереднім наслідком, судовим розглядом, призначенням кримінального покарання. Профілактика рецидивної злочинності на стадії виконання покарання. Основні шляхи попереджувальної діяльності органів, що виконують покарання. Система мір постпенітенціарної адаптації, що здійснюється після звільнення засудженого з міст позбавлення волі. Програми соціальної реабілітації і їхня роль у профілактиці рецидивної злочинності. Особливості індивідуальної профілактичної роботи з раніше .осудженими особами, що здійснюється органами МВС.

Тема 17. Необережна злочинність та її попередження

Поняття і загальна кримінологічна характеристика необережних злочинів.

Стан, структура і динаміка необережної злочинності с обліком латентності. Особливості необережної злочинності в області взаємодії особистості і техніки.

Кримінологічна характеристика необережних злочинців. Специфіка ціннісної орієнтації осіб, що зробили необережні злочини.

Причини й умов необережних злочинів. Мотивація необережних злочинів. Особливості взаємодії особистості і ситуації в необережних злочинах. Криміногенна роль організаційно-управлінських порушень, технічних і технологічних недоліків виробництва, відсутність належного контролю за дотриманням правил безпеки, недоліки підготовки, навчання, виховання учасників трудових процесів і т.д.

Попередження необережних злочинів.

Стан, структура і динаміка автотранспортних злочинів. Основні зміни в структурі цих злочинів.

Кримінологічна характеристика особистості суб’єктів злочинних порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Мотиви порушень. Умови, що сприяють аварійності, зв’язані зі станом автотранспортних засобів, професійною підготовкою водія, станом доріг і профілактичної служби, організацією і технічною обстановкою руху, культурою пішоходів і т.д.

Загальносоціальні і спеціальні міри попередження автотранспортних злочинів. Значення ранньої профілактики на стадії дорожніх правопорушень.

Тема 18. Злочинність пов’язана незаконним обігом наркотиків та її попередження

Поняття злочинності, зв’язаної з незаконним оборотом наркотиків. Її співвідношення з організованою злочинністю.

Загальна характеристика рівня, структури і динаміки цієї злочинності з обліком латентності. Особливості злочинності самих наркоманів.

Особливості особистості учасників злочинів, зв’язаних з незаконним оборотом наркотиків.

Причини й умови злочинності, зв’язаної з незаконним оборотом наркотиків. Співвідношення загальних і специфічних детермінант.

Система попередження цієї злочинності. Нове в законодавчому регулюванні в програмуванні боротьби з нею.

Тема 19. Злочинність в армії та її попередження

Поняття злочинності в армії.

Рівень, структура, динаміка злочинності в армії і їхнє співвідношення з аналогічними характеристиками злочинності в країні.

Загальні і специфічні причини й умови злочинності в армії.

Особливості особистості злочинців з числа військовослужбовців.

Основні напрямки попередження злочинності в армії.

Тема 20 Пенітенціарна злочинність та її попередженняя

Кримінологічна характеристика.

Специфіка детермінації і причинності.

Особливості попередження пенітенціарної злочинності.

Тема 21 Екологічна злочинність та її попередження

Поняття екологічних злочинів, їхній стан і структура.

Причини екологічних злочинів.

Загальні і спеціальні заходи попередження екологічних злочинів.

Тема 22 Злочинність жінок та її попередження

Кримінологічна характеристика.

Специфіка детермінації і причинності.

Особливості боротьби з жіночою злочинністю.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Поняття, предмет, система і завдання кримінології

1.1. Поняття кримінології

«Кримінологія» – це вчення про злочин («сrimen» – злочин, «logos» – навчання).

Кримінологія вивчає:

1. Злочинність, види злочинів, окремі злочини.

2. Осіб, що вчинили злочини.

3. Причини і умови, сприяючі злочинності, їх взаємозв'язок з різними явищами і процесами.

4. Результативність заходів, що вживаються у боротьбі із злочинністю.

1.2. Предмет кримінології

Предметом науки кримінології є, якщо говорити в найзагальнішому плані, відносини, пов'язані із злочинністю і її попередженням, причинами і умовами злочинності, злочинною поведінкою осіб і профілактикою такої поведінки. Саме ці відносини є ядром предмету кримінології і визначають особливості даної науки. Крім того, з предметом кримінології можуть бути пов'язані і інші відносини, що стосуються злочинності.

Таким чином, предмет кримінології утворюють:

а) злочинність як суспільно небезпечне соціально-правове явище, її тенденції і закономірності, оцінювані з погляду минулого, теперішнього часу і майбутнього;

б) причини і умови злочинності як явища, шляхи їх нейтралізації;

в) причини і умови конкретних злочинів, шляхи їх нейтралізації в конкретних історичних умовах розвитку суспільства;

г) особа злочинця як певного соціального типу, формування і реалізація злочинної поведінки, механізм здійснення конкретного злочину;

д) попередження злочинності як явища;

е) попередження конкретних злочинів;

ж) закономірності функціонування і розвитку науки кримінології, визначення її місця і ролі в житті суспільства, участі у формуванні суспільних відносин, вплив на політику держави у сфері соціально-правового контролю над злочинністю.

1.3. Місце кримінології в системі наук, її зв'язок з юридичними і іншими науками

Кримінологія є самостійною галуззю науки. Але вона найтіснішим чином взаємопов'язана з кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінально-виконавчим правом, адміністративним правом, криміналістикою й ін. Також тісно кримінологія була пов'язана з неюридичними науками: соціологією, психологією, демографією, статистикою, педагогікою та ін. За допомогою цих наук кримінологія виробляє методику дослідження злочинних процесів в суспільстві в цілому, відносно певної групи людей або конкретної особи. На основі взаємозв'язку з вказаними науками виробляється також виховна методика, яку кримінологія використовує для розробки заходів з попередження і профілактики злочинів.

1.4. Система кримінології

Система кримінології знаходиться в прямій залежності з її предметом, відображає його структуру так як особливістю наукових знань є її логічне впорядкування систематизованій характер.

Система науки кримінології будується за двома головними напрямками: за предметом і за рівнем узагальнення наукової інформації.

1. За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох основних частин:

а) вчення про злочинність;

б) вчення про особу злочинця;

в) вчення про причини і умови, що детермінують злочинну поведінку;

г) вчення про заходи і засоби попередження злочинів.

2. За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділена на загальну і особливу (спеціальну) частину.

Загальна частина кримінології вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це питання і поняття кримінології як науки, її предмету, задачі, функції, система кримінології, методи її пізнання, історичний розвиток кримінологічної думки, аналіз її основних теорій. Ведуче місце в загальній частині займають проблеми злочинця, причин і умов злочинності, віктимології і кримінальної статистики.

Особлива частина кримінології вивчає загальнотеоретичні проблеми попереджувальної діяльності, а також окремі види злочинності і заходи з їх попередження.

Питання для самоконтролю

1. Поняття кримінології.

2. Предмет кримінології.

3. Місце кримінології в системі наук.

4. Система кримінології.

Питання для самостійного вивчення

1. Застосування системного методу в аналізі злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки мір попередження злочинів.

2. Загальна характеристика чотирьох компонентів предмета кримінології.

3. Співвідношення кримінології із соціологією, з економічними науками, демографією й іншими суспільними і природничими науками.

2.1. Джерела ідей кримінологій і зародження кримінології як науки

Перші роботи, про які можна говорити як про праці, що дійсно мають відношення до кримінології, з'явилися в XVI-XVIII ст. Правда, висловлюються думки про те, що напрям кримінології в науці виник з появою кримінального права. Ця думка пов'язується з виниклою у той час необхідністю державного рішення проблеми боротьби із злочинами і злочинцями.

Кажучи про XVI-XVIII сторіччя, як активний період становлення напряму кримінології в гуманітарних галузях наукового знання, маються на увазі ідеї відомих мислителів того часу Локка, Гельвеція, Гольбаха, Руссо, Мора, Вольтера, Фейєрбаха, Кампанелли, Мельє, Сен-Симона, Фурьє, Олена.

2.2. Антропологічний і соціологічний напрям досліджень в історії кримінології

Одні учені доводили, що злочинність – явище, незалежне від структури суспільного устрою і виробничих відносин, що причини злочинної поведінки слід шукати виключно у фізичній або психологічній структурі людини (антропологічний напрям). Інші стверджували, що злочинність і причини злочинів можна убачати лише в таких соціальних умовах, вплив яких можна зменшити за допомогою реформ (соціологічний напрям).

Антропологічна школа базувалася на медицині і біології, соціологічна – на суспільних науках. Разом з цим з'явилася і так звана компромісна позиція – проміжний напрям як результат механічного об'єднання двох названих. Цей напрям став іменуватися біосоціальним.

Необхідно відзначити, що поява антропологічного і соціологічного напрямів була пов'язана також з «ліквідацією» так званої класичної школи кримінального права, яка у той час вже не відповідала вимогам, що пред'являються. Ця школа, що спирається на типовий для суспільства кінця XVIII – початку XIX сторіччя «юридичний світогляд», заснувала свою систему боротьби із злочинністю тільки на базі кримінальної репресії, виходячи з ідеї покарання як єдиного інструменту попередження злочинів. Класична школа практично не брала до уваги при вирішенні питання про кримінальну відповідальність особу злочинця.

2.3. Становлення і розвиток кримінології в Україні

В історії вітчизняної кримінології виділяються декілька періодів її розвитку.

Перший умовно можна назвати дореволюційним. Він охоплює період з моменту становлення кримінології як науки (кінець XIX століття, коли в 1890 році Гарофало опублікував свою книгу «Кримінологія») і до революційних подій 1917 року.

Другий етап – становлення радянської держави. Період з 1917 по 1930 р. – інтенсивний розвиток кримінології.

Третій етап – середина 30-х років до середини 50-х. Це період гоніння на кримінологію як науку.

Четвертий етап – середина 50-х років до наших днів. В цей період відбувається відновлення досліджень кримінологій.

2.4. Роль наукової традиції в розвитку кримінології на сучасному етапі історії

В 1957 році був утворений Всесоюзний науково-дослідний інститут криміналістики при прокуратурі, а в 1963 році – Всесоюзний науково-дослідний інститут з вивчення причин і розробки заходів попередження злочинності при тій же прокуратурі. З 1964 року кримінологія стала обов'язковою дисципліною в юридичних вузах.

В 1966 році вийшов перший підручник радянської кримінології. В ці роки в роботах багатьох учених з'явилися твердження про неминучість існування злочинності в нашому суспільстві, у тому числі і при соціалізмі. В цих роботах йшлося не тільки «про пережитки капіталізму в свідомості людей», але і про закономірності зв'язків злочинності з соціально-психологічними явищами, що є базою для відтворювання злочинності як частини специфічних соціальних відносин в суспільстві.

В Україні відродження кримінології починалося в стінах Київської вищої школи МВС (нині – Київський національний університет внутрішніх справ) і значною мірою пов'язано з ім'ям професора П.П. Михайленка, який у 1964 р. у співавторстві з І.А. Гельфандом видав монографію «Попередження злочинів – основа боротьби за викорінювання злочинності».

При Київській вищій школі МВС було створено Науково-дослідницьку лабораторію. Нині на базі цієї лабораторії функціонує науково-дослідний інститут, що вперше опублікував у відкритому друці кримінальну статистику України з 1972 по 1993 рр. Пізніше були створені кафедри кримінології в Харківському юридичному інституті, Національній академії внутрішніх справ України, Одеської юридичної академії.

В 1998 р. була створена Асоціація кримінологів України, покликана об'єднувати і координувати зусилля вчених і практичних працівників в розвитку кримінології. Найважливішими напрямами досліджень кримінології останніми роками стали проблеми організованої і професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження і прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології.

Питання для самоконтролю

1. Етапи розвитку кримінології.

2. Розвиток кримінології в Україні.

3. Асоціація кримінологів України.

Питання для самостійного вивчення

1. Причини істотного скорочення наукових кримінологічних досліджень наприкінці 30-х років ХХ ст.

2. Науково-практичні дослідження злочинності в рамках правоохоронної діяльності в 30-40-і роки ХХ ст.

3. Найвідоміші кримінологи України.

3.1. Поняття, межі і рівні досліджень кримінології, їх практична значущість

Характеризуючи дослідження кримінології в цілому, слід пям’ятати, що кримінологія як наука органічно сполучає різні рівні пізнання: перший – загальна теорія, другий – приватні (або спеціальні) теорії і третій – конкретні дослідження. Ці рівні є діалектичною єдністю, взаємно збагатили і доповнюють один одного.

Будь-які дослідження кримінології мають свій діапазон (межі, рамки, межі). Питання полягає головним чином в тому, до яких меж можна йти в дослідженні явищ злочинності в ланцюзі загальних зв'язків в рамках, встановлюваних саме кримінологією, тобто які обставини визначають відособлення цих явищ. Іншими словами, до яких меж може розповсюджуватися сфера досліджень кримінологій. Дане питання завжди виникає при вивченні злочинності, її причин і умов, особи злочинця, особливо при розробці заходів попередження злочинності.

3.2. Методологія і методика досліджень кримінології

Метод – це прийом, спосіб дослідження.

Методика – сукупність методів дослідження.

Методологія – вчення про шляхи, методах наукового дослідження чого-небудь.

Методика в кримінології – це сукупність технічних прийомів, способів збору і аналізу інформації про злочинність, її причини і особу злочинця, а також заходи боротьби з нею.

Для розробки методик конкретних досліджень кримінології використовується методологія, включаючи сукупність прийомів, за допомогою яких розкриваються закономірності, форми і зміст явищ, що вивчаються.

Результати, які кримінологія одержує, досліджуючи проблеми злочинності, на практиці використовуються у вигляді рекомендацій щодо складання програм боротьби зі злочинністю, вдосконалення законодавства, структури і кадрової перебудови правоохоронних органів, правозастосувальної роботи серед населення й ін.

3.3. Методи досліджень кримінології

Дослідження кримінології здійснюється з використанням всіх методів дослідження суспільних явищ.

В арсенал засобів кримінологічного пізнання входять – :

а) загальнонаукові методи:

– формальна логіка;

– узагальнення та абстрагування;

– аналіз та синтез;

– індукція та дедукція;

– аналогія;

– історичний метод;

– метод порівняння;

– динамічний метод та інші.

б) методи збору соціолого-правової інформації:

– опитування;

– вивчення документів;

– спостереження, опис та пояснення;

– експеримент;

– статистичний аналіз та інші.

Питання для самоконтролю

1. Поняття методів кримінологічних досліджень.

2. Система методів кримінологічних досліджень.

3. Сполучення соціологічних і правових методів.

Питання для самостійного вивчення

1.Використання логіко-математичних методів і їхня роль у кримінологічних дослідженнях науково-теоретичного і науково-прикладного характеру.

2.Організація кримінологічного дослідження.

4.1. Історія вчення про злочинність

Злочинність є однією з найгостріших проблем суспільства, Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні роки, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру. Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти ще у Аристотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. 3 початком формування суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII столітті до неї зверталися Беккаріа, Дідро, Вольтер, Гельвецій, Монтеск’є, Бентам, Локк та інші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження,

Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, Сен-Сімон, Фур’є, Оуен та інші. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до злочинців кримінальних покарань неефективною, Подолати злочинність, на іншу думку, можна лише шляхом повної перебудови суспільства на соціалістичних засадах.

Сучасний погляд на це явище почав формуватися у XIX ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складені у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, засновані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпет’ю, французом Гері, видатним бельгійським математиком і астрономом Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глибше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності.

Одним з перших представників антропологічного напрямку кримінологічних теорій став Ломброзо. Він створив теорію природженого злочинця і типів злочинців. Лобмрозо вважав, що злісний злочинець, особливо вбивця, вже народжується злочинцем. В подальших роботах Ломброзо визнав значення цілої низки інших факторів злочинності, розглядаючи біологічні, як один із них. Теорія Ч. Ломброзо не дістала підтвердження в подальших наукових дослідженнях, але привернула ще більшу увагу суспільства до проблеми злочинності і стала основою для біологічного напряму в кримінології.

У рамках цього напряму розроблялися ідеї злочинності як прояву неусвідомлених інстинктів та прагнень особи (Фрейд), успадкованої схильності до злочинів (Кінберг, Пінатель, Гейєр), ендокринної схильності до злочинів (Ді-Туліо, Фунес), конституціональної схильності до злочинів (Е. Кречмер) тощо. Ці погляди, певним чином трансформовані, знайшли прибічників і в радянській кримінології (Ной).

У той же час дістав подальшого розвитку погляд на злочинність як на соціальне явище. Французький соціолог Дюркгейм розробив основні положення соціологічного підходу до злочинності. Він зазначав, що злочин спостерігається не тільки у більшості суспільств того чи іншого виду, а в усіх суспільствах усіх типів; злочинець зовсім не є істотою, відокремленою від суспільства, на зразок паразитуючого елемента, не є чужим та таким, що не піддається асиміляції, тілом в середині суспільства; це регулярно діючий фактор суспільного життя. Відповідно, існування злочинності само по собі нормально, але лише тоді, коло воно досягає, а не перевищує певного для кожного соціального типу рівня.

В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому зазначалось, що злочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів. Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.

4.2. Поняття злочинності

Отже, злочинність являє собою передусім вчинення частиною членів суспільства діянь, які спричиняють шкоду суспільству. При чому ці діяння є найбільш небезпечними серед усіх видів людської поведінки.

Обґрунтованою є характеристика злочинності як соціального явища, властивого будь-якому суспільству. Це випливає з походження злочинності, її чинників, сутності та наслідків. Наголошення на цьому нездається нам зайвим, оскільки в кримінології існував та й зараз існує досить потужний біологічний напрям, у рамках якого неодноразово висловлювалась ідея про біологічне походження злочинності. Дослідження представників цього напряму, самі по собі цікаві і корисні, досі не дали підстав для такого висновку.

Злочинність за своєю суттю – явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам, У той же час деякими мислителями таке визначення ставилося під сумнів. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж якпро негативне явище.

Важливою ознакою злочинності є її правовий характер. Це означає, що до злочинів належать тільки суспільно небезпечні діяння, які прямо передбачені кримінальним законом і вчинення яких тягне встановлене цим законом покарання.

З ускладнення суспільних відносин збільшувалась і загальна кількість видів злочинів, певні діяння були декриміналізовані, а то й взагалі перестали траплятися, виникли нові різновиди злочинних посягань.

Мінливість властива багатьом соціальним явищам, але в даному випадку вказівка на цю ознаку не є зайвою. Справа в тому, що злочинність є дуже чутливою щодо змін у житті суспільства і чітко відтворює їх.

Питання для самоконтролю

1. Історія вчення про злочинність.

2. Поняття злочинності.

Питання для самостійного вивчення

1.Злочинність та перспектива ефективної протидії.

2. Основні елементи та фактори злочинності у цілому.

Тема 5. Злочинність за кордоном і сучасна

зарубіжна кримінологія у боротьбі з нею

Національною трагедією для країн американського континенту став наркобізнес. Посилення покарання в США за злочини, пов'язані з наркотиками, до 25 років тюремного ув'язнення, а при чиненні опору поліції – аж до страти, успіху не принесло.

Корисливі злочини посідають головне місце в структурі злочинності розвинутих країн. їх питома вага коливається від 75% у ФРН І Японії до 90% у США і Великобританії. Насильницька злочинність становить у США 10 – 12%, Великобританії – 5%, Японії – 2%. Частка злочинів неповнолітніх у різних державах, коливається у межах від 15 до 50%, а разом з молодіжними сягає 70 %. Кримінальний рецидив становить 50 – 70%, що значно підвищує суспільну небезпеку злочинності молоді.

В усьому світі насильницька злочинність зростає на 9 % у рік. Злочини неповнолітніх і молоді досягли позначки 60 % до всієї зареєстрованої злочинності. Як зазначалося у резолюції Восьмого Конгресу ООН з попередження злочинності, середні темпи ї зростання випереджають не тільки приріст населення, а й економічний розвиток світового співтовариства.

Щорічно у світі на боротьбу зі злочинністю витрачається майже 300 млрд. доларів. Якщо світове співтовариство не здійснить конкретних ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю та усунення її чинників, то у XXI ст. людство стане жертвою глобальної злочинності. Окрема держава не в змозі зупинити її інтернаціоналізацію, яка не знає меж і успішно використовує вади національних законів. Тільки тісне міжнародне співробітництво сприятиме боротьбі з транснаціональною злочинністю.

Варто зазначити, що протидії злочинності в індустріально розвинутих державах надається важливого значення. Відмічається їх активна участь у міжнародному анти кримінальному співробітництві, розробці національних і регіональних програм попередження злочинів. У цих країнах існують дійові форми залучення громадян до боротьби зі злочинністю.

У 1971 р. був створений Комітет із запобігання злочинності та контролю над нею у складі 27 експертів. Він входить до Ради ООН з економічних і соціальних питань. Раз на п'ять років скликається Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. До функцій цього Комітету входять визначення політики ООН у сфері контролю над злочинністю, розробка цільових програм, надання консультаційної допомоги Генеральному секретареві та спеціалізованим органам ООН, підготовка міжнародних конгресів і регіональних нарад, інформаційних матеріалів і проектів резолюцій щодо попередження злочинів. ООН періодично публікує огляди про тенденції розвитку злочинності та заходи протидії їй. Для уніфікації даних про злочинність у різних країнах вказуються десять видів злочинів: умисне вбивство, необережне вбивство, зґвалтування, грабіж, крадіжка, шахрайство, викрадення людей, злочини, пов'язані з наркотиками, хабарництво і корупція,

Чимало робиться й у плані розробки ефективного міжнародного кримінального законодавства. Останнє є необхідною правовою базою функціонування всієї системи профілактики злочинів, які мають транснаціональний характер (зокрема, відмивання «брудних» грошей, комп'ютерні злочини, наркобізнес).

Активну антикримінальну діяльність здійснює Інтерпол. Його членами є понад 150 держав світу, в тому числі Україна. Обмін інформацією, досвідом роботи, надання допомоги у розшуку та затриманні злочинців, розробка й реалізація профілактичних програм – ці функції Інтерполу дуже актуалізуються у зв'язку з швидкими темпами глобалізації. У рамках Інтерполу створено відділ «Європол» для боротьби із захопленням заручників, фальшивомонетництвом, скупкою краденого, торгівлею зброєю і людьми тощо.

В індустріально розвинутих країнах накопичений певний досвід у кримінологічному прогнозуванні і плануванні. Лідирують у цій галузі США і Японія, Американці досягли успіху в загальнонаціональному (державному) плануванні боротьби зі злочинністю, а японці – в локальному (на місцевому рівні). Так, у 1970 р. Конгрес США прийняв закон про контроль за організованою злочинністю. Він передбачає низку законодавчих і профілактичних заходів щодо попередження злочинів, які підлягають федеральній юрисдикції. Їх перелік дуже широкий: вбивства, розбої, грабежі, хабарництво, організація азартних ігор, шахрайство. Ті підприємства які пов'язані з економічною злочинністю, теж підлягають відповідним заходам впливу.

Останнім часом активізується залучення громадян до профілактичної роботи. Наприклад, у США створено інститут добровільних помічників поліції, він по суті, є частиною руху американських скаутів. Добровольці діють під патронатом відділів у зв'язках з громадськістю місцевих органів поліції. Найвдаліша система громадської профілактики створена в Японії. Саме ця обставина відіграє важливу роль у тому, що в цій індустріально розвинутій країні, на відміну від інших, відмічається досить низький рівень злочинності. Активну роботу в цьому напрямі веде Асоціація профілактики злочинів – напівгромадська, напівдержавна організація, її підрозділи функціонують на різних рівнях (від загальнонаціонального до місцевого) при кожному відділенні поліції. Низовими ланками цієї асоціації є пункти попередження злочинів, які працюють у тісному контакті з квартальними комітетами самоврядування.

Профілактикою злочинів серед неповнолітніх займається Асоціація «старших братів і сестер», її структурні підрозділи діють у всіх префектурах Японії. Члени організації – це молоді люди віком до 20 років, переважно студенти, які на громадських засадах проводять «дружню роботу» з правопорушниками у тісній взаємодії зі школою, батьками, поліцією. Профілактичну роботу з неповнолітніми проводять також жіночі товариства реабілітаційного захисту, які були створені ще у 1953 р. На державному рівні функціонує японська жіноча рада реабілітаційного захисту, яка координує діяльність місцевих органів при кожній префектурі.

У Великобританії з 1966 р. працює Постійна конференція з профілактики злочинів. До неї входять представники Конфедерації британських промисловців, Торговельної палати, профспілок і Асоціації старших офіцерів поліції. У складі цієї організації діють робочі групи, які спеціалізуються на попередженні угонів автомобілів, пограбувань квартир, крадіжок з магазинів, злочинів неповнолітніх тощо. Виданий у 1984 р. міжвідомчий циркуляр щодо боротьби зі злочинністю зосередив увагу населення на тому, що криміногенні фактори не можуть бути подолані силами лише поліції, а вимагають широкої участі громадськості.

Значним досягненням зарубіжної системи профілактики злочинів треба визнати її ґрунтовне правове забезпечення. Найкраще це зроблено у США. Як зазначалося, ще в І970 р. там був прийнятий закон про контроль за організованою злочинністю. Протягом кількох десятиліть він істотно вдосконалився, набув комплексного характеру. Закон детально регламентує процесуальні, кримінологічні і кримінально-правові аспекти боротьби з організованою злочинністю, Важливо й те, що в ньому конкретно визначаються джерела й обсяги фінансування, без чого будь-яка профілактична програма залишається благим наміром.

У 1990 р. Конгрес США ухвалив закон про контроль за злочинністю, який регламентує порядок здійснення боротьби з «відмиванням» брудних грошей, захисту грошових знаків від підробок, попередження жорстокої поведінки з дітьми, функціонування виправних установ для неповнолітніх злочинців, протидії розповсюдженню порнографії, незаконному обігу зброї, наркотичних засобів тощо. 3 1994 по 2000 роки в СЩА були також посилені кримінально-правові санкції за вчинення тяжких злочинів, розширена можливість застосування смертної кари.

Відправною посилкою американських кримінологів, на базі якої будується профілактична робота, є визнання тієї обставини, що суспільство повинно здійснювати боротьбу зі злочинністю за допомогою комплексного впливу на неї, індивідуалізуючи його стосовно різних видів злочинності. Для цього необхідне широке, на урядовому рівні планування вирішення гострих соціально-економічних проблем.. Профілактична діяльність тут виступає як специфічна галузь соціального управління, На думку кримінологів, успіх зусиль, спрямованих на зниження злочинності, залежить насамперед від реального виконання розроблених державою програм боротьби з нею через здійснення радикальних реформ, у сфері житлового будівництва, освіти, охорони здоров'я, а також ступеня сприяння широких кіл громадськості цим заходам,

Питання для самоконтролю

1. Питання злочинності за кордоном та кримінологія у боротьбі з нею.

2. Елементи профілактики злочинності за кордоном.

Питання для самостійного вивчення

1. Роль суспільства щодо перспективи взаємодії з правоохоронними структурами.

2. Основні принципи щодо прийняття ефективних комплексних заходів щодо профілактики злочинів.