Вступні уваги

Переважно до книжок додається зноски. Не становлять вони окремого розділу книжки, не належать до цілості думок, поглядів та концепцій, що були розвинуті „всередині” книжки і являються власністю її автора. Знаходяться неначе „назовні”, є проявом залежності від чужої думки та від інших книжок, водночас є перевіркою начитаності автора та його освіти. В цій книзі немає авторських зносок, а ці уваги мають іншу роль до виконання. Не знаходяться вони „назовні” книжки, але цілковито вкорінюються в її основі, є тим аспектом її змісту, який в дотеперішніх розділах не був достатньо висвітленим. Надійшов момент, щоб заповнити цей брак. І тому цей розділ – це не зноски до чотирьох попередніх розділів, це – як подає заголовок – „доповнюючий погляд” на всі ці справи, якими в цій книжці займаємося.

Як відомо, це є справи осіб – любов чоловіка і жінки є насамперед справою осіб, цю правду ми старалися в дотеперішніх розділах виділити як основну проблему. Саме тому точка зору всієї сексуальної етики є персоналістична і не може бути іншою. Властивим предметом сексуальної етики зовсім не є самі лише справи „тіла і статі”, але є ними такі справи осіб і такі питання особової любові чоловіка і жінки, які тісно пов’язуються із справами „тіла і статі”. Любов в такому значенні, в якому її тут розуміємо, є притаманна тільки і виключно особам. Справи „тіла і статі” приймають в ній участь через те, що підпорядковуються принципам, які визначають межі цього порядку, який повинен панувати в світі осіб.

І тому сексуальна етика не може бути сексологією, тобто таким поглядом на жінку і чоловіка, а також на любов, який цілу проблему ставить виключно або передовсім з точки зору „тіла і статі”. Така позиція є характерна для „чистої” сексології, яка займається проблемами статевого життя з боку біо-фізіології та медицини. Сексолог природник має свідомість того, що чоловік і жінка є особами, а однак цей факт не являється точкою виходу в його дослідженнях і в цілому погляді на проблематику любові. В результаті його погляд є правдивий, але є водночас тільки частковий, є отже, тільки частково правдивий. Бо повністю правдивим може бути тільки такий погляд, який виходить від ґрунтовного аналізу факту, що жінка і чоловік є особами, а їхня любов є взаємним відношенням осіб. Тільки тоді знання сексолога природника може багато внести до детального зрозуміння принципів сексуальної етики. Без виділення на першому плані особи і без пов’язання з нею любові ми позбавляємо себе суттєвої основи розпізнання в цій трудній царині людської моральності. Отже, властива точка зору повинна бути персоналістична, а не сексологічна. Сексологія може нам дати тільки доповнюючий погляд.

Природнича сексологія пов’язується зазвичай з медициною, перетворюючись через це в лікарську сексологію. Точка зору медицини, яка є не лише наукою, але також мистецтвом (мистецтво лікування, основане на природничому погляді на людське тіло), не ототожнюється з точкою зору етики. Медицина турбується про здоров’я тіла в ньому вбачає свій властивий предмет та мету. Етика натомість свій властивий предмет і мету вбачає моральному добрі особи. Здоров’я тіла ще не є тотожне з моральним добром цілої особи, воно є по відношенні до морального добра лише частковим добром. Адже відомо, що існують люди здорові, але злі, так само як трапляються індивіди хворі і кволі, але з винятковою моральною цінністю. Інша річ, що само пошанування здоров’я та захист біологічного життя є однією з ділянок моральності (заповідь „Не вбивай”) – однією, але не єдиною. Властива для медицини точка зору („слід дбати про здоров’я і уникати хвороби”) є в принципі тільки побічно пов’язана з сексуальною етикою, в якій домінує персоналістична точка зору. Мова йде про те, що належиться жінці від чоловіка, а також чоловікові від жінки на основі того, що обоє є особами, а не тільки про те, що служить їхньому здоров’ю. Отже, точка зору лікарської сексології є знову ж таки якоюсь частковою точкою – і повинна бути підпорядкована етиці, а в ній об’єктивним вимогам персоналі стичної норми. Очевидно, що в полі зору тієї норми, яка виключає відношення до особи як до предмету вжитку, а ставить вимогу шукання її правдивого добра, міститься також турбота про біологічне життя та про здоров’я особи, як про одне з її благ. Однак, це не є ані єдине, ані головне чи „остаточне” благо.

Перед наукове ствердження: „стать є характерністю людського індивіда” відкриває нам далеко сягаючу перспективу. Бо людський індивід є особою, а особа є суб’єктом і об’єктом любові, яка родиться саме між особами. Ця любов родиться поміж жінкою та чоловіком не тому, що є двома устроями різної статі, але тому, що є двома особами. Статеві відмінності як такі в чисто природничому плані вказують лише на одну ціль – на репродукцію. Різниця статей прямо і безпосередньо служить репродукції. Те, що репродукція повинна знайти опору в любові, виникає не з природничого аналізу статі, але з метафізичного факту (тобто „поза- і понад-природничого”) факту буття особою. Стать щойно як характерність особи приймає участь у зародженні та розвитку любові, сама по собі вона ще не творить достатньої для цього основи.

Аналізуючи в другій частині ІІ розділу любов в психологічному аспекті, ми звернули увагу на цінність „тіла і статі”, котра є предметом властивих реакцій чуттєвості, вважаючи водночас, що ці реакції доставляють немов би матеріалу любові між жінкою і чоловіком. Природничий аналіз окремих співчинників статі і статевого життя не висвітлює нам ще однак тієї цінності, ні також її пережиття. Факти соматичної природи та фізіологічні процеси, які належать до вегетативної ділянки, обумовлюють тільки „ззовні” оте пережиття цінності „тіла і статі”. Таке пережиття ані трохи не ототожнюється з природничими фактами, хоча є ними обумовлене. А те, що це пережиття може мати таке значення для любові, на яке ми вказували в попередніх роздумах (зокрема в ІІ), походить звідси, що стать є характерністю (?властивістю) людської особи.