Кінцеві уваги

На кінець цих роздумів, направлених на властиву інтерпретацію сексуального потягу, між іншим, через виключення його невластивих інтерпретацій, насуваються деякі висновки, пов’язані з традиційним вченням про цілі подружжя. Церква, як це вже раніше згадано, постійно навчає, що першорядною метою подружжя є procreatio, а другорядною метою є те, що в латинській термінології визначено, як mutuum adiutorium. Окрім цього вимінюється третьорядна мета – remedium concupiscentiae. Подружжя, якщо брати об’єктивно, має служити перед усім існуванню, потім співжиттю чоловіка та жінки, а врешті - правильному направленню пожадливості. Впорядковані таким чином цілі подружжя протиставляються всілякій суб’єктивістичній інтерпретації сексуального потягу, а через те від людини як особи вимагають об’єктивізму в роздумах на сексуальні теми, але над усе в поведінці. Такий об’єктивізм є фундаментом подружньої моральності.

В світлі роздумів поміщених в цьому розділі, зокрема в першій його частині (Аналіз слова "вживати"), належить ствердити, що в подружжі йдеться про здійснення вище вказаних цілей на основі персоналістичної норми. З тієї рації, що мужчина і жінка є особами, мусять вони свідомо реалізувати цілі подружжя згідно визначеного вище порядку, бо це є позитивний порядок, доступний для розуму, а через те зобов’язуючий особи. Водночас, персоналістична норма, що міститься в євангелічній заповіді любові вказує на засадничий спосіб здійснення тих цілей, які самі в собі випливають також з природи, до яких – як це виявив попередній аналіз – направляє людину сексуальний потяг. Сексуальна мораль, а точніше: подружня мораль, полягає на постійному і якнайбільш зрілому синтезі націленості натури з персоналістичною нормою[25]. Якщо б котрісь зі згаданих цілей подружжя трактувати незалежно від персоналістичної норми – тобто, не беручи до уваги, що чоловік та жінка є особами – тоді мусіло б це провадити до якоїсь форми утилітаризму (в першому або другому слова "вживати"). Такий спосіб відношення до прокреації провадить до ригористичного викривлення; "лібідистичне" викривлення спирається на подібному потрактуванні третьорядної цілі подружжя – remedium concupiscentiae.

Сама персоналістична норма не є звичайно жодною з цілей подружжя, норма взагалі не є ніколи метою, ані мета – нормою. Натомість вона є засадою, яка обумовлює властиву реалізацію кожної з вищезгаданих цілей і всіх цілей разом, властиву, тобто відповідну людині як особі. Ця засада водночас гарантує, що ті цілі будуть реалізовані згідно вказаної ієрархії, а відхилення від неї суперечить об’єктивній гідності особи. Здійснення всіх цілей подружжя мусить, отже, водночас бути виповненням любові як чесноти, бо тільки любов як чеснота відповідає євангелічній заповіді, а також вимогам присутньої в цій заповіді персоналістичної норми. Погляд, згідно якого цілі подружжя можуть бути реалізованими без основи персоналістичної норми, був би з ґрунту нехристиянським, бо незгідним з основним етичним постулатом. Євангелія. Тому треба дуже стерегтися поверхневої інтерпретації вчення про цілі подружжя.

З уваги не це здається також доцільне, щоб отого mutuum adiutorum, яке у вченні Церкви про подружні цілі вимінюється як другорядна після прокреації мета, не перекладати – як це іноді трапляється – як "взаємна любов". Постає тоді можливість перемішання понять: прокреація як першорядна мета є чимось відмінним від "любові", а з другої сторони чимось також відмінним від "любові" є третьорядна мета, remedium concupiscentiae. Тим часом, прокреація і remedium concupiscentiae, як цілі подружжя, повинні випливати з любові як чесноти, а тим самим знаходитися в межах персоналістичної норми. Mutuum adiutorum як мета подружжя є також лише наслідком любові – чесноти. Немає жодної підстави до того, щоб вислів mutuum adiutorum перекладати як "любов". Церква ж, впорядковуючи об’єктивні цілі подружжя, хоче підкреслити, що прокреація в об’єктивному, онтологічному порядку є важливішою метою, ніж те, щоб чоловік та жінка жили разом, взаємно доповнюючись і спомагаючись (mutuum adiutorium), подібно як ця друга мета є знову ж таки важливішою, ніж вдоволення природного пожадання. Не має тут мови про жодне протиставлення любові і прокреації, або теж про вказування першості прокреації перед любов’ю.

Здійснення цих цілей є, зрештою, певним комплексним фактом. Цілковите позитивне перекреслення можливості прокреації безсумнівно зменшує або навіть ліквідує можливість тривалого взаємного співвиховання подругів. Прокреація, яку б не супроводжувало саме це співвиховання і співпрямування до найвищого добра, також була би деякою мірою неповна і незгідна з любов'ю особи. Адже не йдеться тут тільки і виключно про матеріальне збільшення числа людського виду, але також про виховання, натуральною основою якого є сім’я, яка спирається на зцементоване через mutuum adiutorium подружжя. Якщо в подружжі існує внутрішня співпраця поміж жінкою та чоловіком і якщо вони вміють взаємно себе виховувати і доповнювати, то тоді їх любов дозріває до того, щоб стати основою сім’ї. Однак подружжя не ототожнюється з сім’єю і завжди залишається перед усім інтимним зв’язком (союзом) двох людей.

У свою чергу й третя мета – remedium concupiscentiae – в своєму людському здійсненні залежить від двох попередніх. Знову треба визнати, що безоглядне відсічення від природних наслідків подружнього співжиття деякою мірою порушує спонтанність і глибину пережиттів, зокрема якщо для тієї мети застосовуються штучні засоби. Ще більшою мірою провадить до того брак взаємного зрозуміння і розумної турботи про повне добро подруга. До цих справ повернемось ще в V розділі.