Види уваги.

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).

26. Поняття про особистість у психології. Основні характеристики особистості.

Поняття «людина» включає в себе сім вимірів, або іпостасей: людина як індивід, людина як організм, людина як індивідуальність, людина як «Я», людина як роль, людина як особистість, людина як фізичне тіло, підвладне законам механіки.

Індивід – це людина як одинична природна істота, представник виду homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку, єдності вродженого та набутого, що визначається таким набором рис: вік, стать, зовнішність, задатки, потяги, а також освіта та професія.

Особистість – це соціалізований індивід, це людина у системі взаємин з іншими людьми. Природні властивості індивіда соціалізуються в особистості. Особистість – це такі соціально значущі риси: соціальний статус, авторитетність, лідерство, членство в групі, життєва позиція, свобода волі, здатність до вибору, відповідальність тощо.

Особистість кожної людини має сукупність рис, які властиві лише їй та утворюють її індивідуальність. Це поєднання психологічних особливостей людини, які визначають її своєрідні відмінності від інших людей; проявляються в різних сферах (інтелектуальній, емоційній, вольовій, поведінковій тощо).

27. Співвідношення понять: людина. Індивід. Особистість. Індивідуальність. Суб’єкт.

Суб’єкт – людина, яка проявляє себе в певній діяльності. Основним проявом суб’єкта діяльності є його активність.

28. Склад і структура особистості. Біологічне та соціальне в структурі особистості.

Основу особистості становить її структура – це відносно стійкий зв’язок і взаємодія всіх сторін особистості як цілісного утворення.

Структура особистості за Рубінштейном:

1. Спрямованість особистості (потреби, інтереси, ідеали людини).

2. Знання, уміння, навички людини.

3. Індивідуально-типологічні особливості (темперамент, характер, здібності).

Структура особистості за Ковальовим:

1. Спрямованість.

2. Характер, вольові якості людини, які визначають стиль її поведінки.

3. Можливості людини (система здібностей).

4. Система вправ, яка забезпечує самоконтроль та саморегуляцію людини.

Структура особистості за Платоновим:

1. Підструктура спрямованості. Вона включає ставлення людини та моральні риси.

2. Підструктура форм відображення. Це індивідуальні особливості психічних процесів.

3. Підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички).

4. Підструктура біологічно зумовлена. Це типологічні характеристики, патологічні зміни, вікові та статеві особливості.

29. «Я»- концепція.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе, яке формується під впливом інших людей. Результатом та процесом самосвідомості є «Я-концепція» особистості.

«Я-концепція» - динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона визначає свою взаємодію з іншими людьми і ставлення до себе.

В структурі «Я-концепції» виділяють такі компоненти:

1. Когнітивний компонент – «Я-образ». Це система уявлень про себе («хто я?», «який/яка я?»).

2. Емоційний – самооцінка. Визначає систему ставлень людини до самої себе, це та цінність, значущість, якої надає собі людина в цілому чи окремим сторонам своєї поведінки/діяльності. Елементом самооцінки є рівень домагань особистості – прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Самооцінка характеризується такими параметрами: 1) рівень – висока, середня, низька; 2) співвідношення з реальними успіхами – адекватна, неадекватна; 3) особливості будови – конфліктна, безконфліктна (гармонійна, дисгармонійна). Порушення самооцінки породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності – стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом в діяльності і проявляється в тому, що людина не усвідомлює цю неуспішність або не бажає її визнавати. На основі самооцінки розвивається самоповага – це співвідношення справжніх досягнень особистості і того, на що людина претендує, розраховує. Самоповага = успіх/домагання. Для збільшення самоповаги є два шляхи: збільшувати успіхи, зменшувати домагання.

3. Поведінковий компонент. Проявляє в реальних вчинках, поведінці, діях людини. Він є результатом прояву особливостей перших двох компонентів.

30. Самосвідомість. Можливості розвитку самосвідомості особистості.

самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. самосвідомість - знанням людини про саму себе.

компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною самої себе, яке формується під впливом інших людей. Результатом та процесом самосвідомості є «Я-концепція» особистості. Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.

31. Самооцінка. Рівень домагань. Афект неадекватності. Самоповага.

самооцінка. Визначає систему ставлень людини до самої себе, це та цінність, значущість, якої надає собі людина в цілому чи окремим сторонам своєї поведінки/діяльності. Елементом самооцінки є рівень домагань особистості – прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Самооцінка характеризується такими параметрами: 1) рівень – висока, середня, низька; 2) співвідношення з реальними успіхами – адекватна, неадекватна; 3) особливості будови – конфліктна, безконфліктна (гармонійна, дисгармонійна). Порушення самооцінки породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності – стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв’язку з неуспіхом в діяльності і проявляється в тому, що людина не усвідомлює цю неуспішність або не бажає її визнавати. На основі самооцінки розвивається самоповага – це співвідношення справжніх досягнень особистості і того, на що людина претендує, розраховує. Самоповага = успіх/домагання. Для збільшення самоповаги є два шляхи: збільшувати успіхи, зменшувати домагання.

32. Структура особистості за Фрейдом.

Видокремив три рівні структури особистості: «воно» (id) – несвідомий рівень, вмістилище інстинктів, який керується принципом задоволення; «я», або «ego» - свідомий рівень, який здійснює критичну оцінку реальності і узгоджує несвідомого з умовами соціуму; «зверх-я», або «superego» - рівень, який формується під впливом моральних правил та установок суспільства. «Superego» відповідає за почуття провини, сорому. «Ego», на яке тисне несвідоме «воно», постійно вимагаючи задоволення потреб, має узгоджувати ці потяги із установками «superego». Таким чином, «ego» - це прошарок між двома протилежними рівнями, механізм стримування, порушення в діяльності якого, за З.Фрейдом, призводить до виникнення неврозів.

33. Структура особистості за П.Платоновим.

Структура особистості за Платоновим:

1. Підструктура спрямованості. Вона включає ставлення людини та моральні риси.

2. Підструктура форм відображення. Це індивідуальні особливості психічних процесів.

3. Підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички).

34. Структура особистості в теорії персоналізації А.В.Петровського.

Структура особистості за Петровським (теорія персоналізації):

1. Внутрішньоіндивідна, або інтраіндивідна, підструктура (темперамент, характер, здібності).

2. Зовнішньоіндивідна, або інтеріндивідна, підструктура, яка проявляється в спілкуванні, взаємодії з іншими людьми.

3. Надіндивідна, або метаіндивідна, підструктура. Особистість виноситься за межі фізичного тіла, це «внески», які робить людина в інших людей. Тут можна говорити про квазіособистість – нереальну людину, образ якої справив великий вплив на інших людей, наприклад, Ісус Христос.

35. Поняття про спілкування. Функції спілкування. Взаємозв’язок спілкування та діяльності.

Спілкування -_ взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру

За метою виділяють наступні функції спілкування (Л.Карпєнко)

1) Контактна.Метою цієї функції є встановлення контакту як стану спільної готовності до прийому та передачі повідомлення взаємоорієнтованості.

2) Інформаційна.обмін повідомленнями

3) Спонукальна. Полягає у стимуляції активності партнера в спілкуванні,

4) Координаційна.Полягає у взаємному орієнтуванні і узгодженні дій для організації спільної діяльності.

5) Функція розуміння.адекватне сприймання, і розуміння партнерами один одного (намірів, установок, переживань, станів).

6) Амотивна.Передбачає цілеспрямоване збудження у партнера потрібних емоційних переживань (обмін емоціями) чи несвідомий «обмін емоціями

7) Управління відносинами(функція встановлення стосунків) - усвідомлення і фіксування свого місця в системі міжособистісних та інших зв'язків спілкування

8) Функція здійснення впливузміна намірів, установок, думок, поглядів, рішень, уявлень, потреб, дій, активності, смаків, норм та стандартів поведінки, оцінки партнера.

36. Група. Класифікація груп та їх характеристика.

1. Лабораторні-природні (натуральні) - групи, які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, які існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку.

2. Формальні-неформапьні (організовані та спонтанні) - йдеться про спосіб утворення групи.

Формальні - є осередком більш широкої соціальної спільності, їхнє виникнення зумовлене суспільною потребою досягнення конкретних соціальних цілей

Неформальні - виникають самочинно. Головний стимул їхньої діяльності - спільні бажання, інтереси, потреби членів групи у спілкуванні, взаємні симпатії один до одного.

3. Первинні-вторинні групи. Відрізняються силою впливу на особистість, значущістю для члена групи, роллю в соціалізації особи.

Первинні - кола найближчого оточення (сім'я, шк. клас, студ. група).

Вторинні - кола дальшого і ширшого оточення, де спілкування відбувається не так інтенсивно (школа, факультет, завод).

4. Закриті-відкриті групи. Класифікаційною засадою є міра відкритості, доступності групи до широкого соціального середовища (трудова колонія - колектив заводу, цивільний вуз -військовий вуз).

5. Групи членства - референтні групи. Видокремлення групи грунтується на визнанні того, наскільки вона є значущою для особи в орієнтації на певні цінності, норми і впливає на поведінку людини.

- соціально-економічні; вікові;

- соціально-політичні; статеві; аматорські (самодіяльні); територіальні;

- національні; побутові...

37. Властивості темпераменту.

Лабільність – швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування.

Сенситивність визначається тим, яка сила впливу необхідна, що викликати реакцію.

Реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники.

Активність характеризується активністю під час подолання перешкод.

Темп реакції – швидкість протікання психічних процесів та реакцій.

Пластичність – гнучкість, легкість пристосування до нових умов.

Ригідність – інертність, нечутливість до зміни умов.

Екстраверсія – спрямованість особистості на довкілля, інших людей, предмети, події.

Інтроверсія – фіксація особистості на собі, своїх переживаннях, думках, схильність до самоаналізу, замкнутості.

Емоційна збудливість визначається тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати необхідну емоційну реакцію.

38. Психологічна характеристика типів темпераменту.

Сангвінік. Для нього характерна висока лабільність, легко утворюються умовні рефлекси, вони точні та міцні. Сангвініки як легко збуджуються, так і здатні легко загальмуватись. Для них характерна висока продуктивність діяльності, однак якщо вони втрачають інтерес, вони можуть відмовитись від діяльності або нудьгувати. Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов, швидко знаходить контакт з іншими людьми, він виражений екстраверт, відповідно, має широке коло друзів, життєрадісний, оптимістичний. Для нього характерний гнучкий розум, легко переключає увагу, засвоює нове.

Риси сангвінічного темпераменту проявляються залежно від спрямованості особистості, тому за відсутності серйозних інтересів такі люди поверхові та легковажні.

Холерик. Для нього характерна циклічність у діяльності та поведінці, може проявляти високу енергійність діяльності, але при зіткненні з труднощами – відмовитись від мети. Основна його характеристика – неврівноваженість процесів ВНД: переважання збудження над гальмуванням, це проявляється під час виконання складних завдань, коли холерик не дотримується плану рішення. Позитивні рефлекси у нього виробляються легко і залишаються надовго, гальмівні – виробляються з труднощами. Для холерика характерна підвищена збудженість та емоційна реактивність. В стосунках він різкий, нетерплячий, запальний, прямолінійний. Типовий екстраверт, любить бути в центрі уваги, але дуже непоступливий. Має організаторські здібності, однак для нього характерна висока конфліктність.

Флегматик. Спокійний, врівноважений, наполегливий, «трудівник життя» (за Павловим). Його реакції оптимально пристосовані до сили подразників: якщо слабкі подразники – слабка реакція, сильні подразники – сильна реакція. Однак його основна властивість – інертність нервових процесів, яка обмежує швидкість реагування на зміни середовища. Умовні рефлекси утворюються повільно, але вони досить стійкі. Флегматики чітко контролюють свою поведінку та емоції. Вони дуже спокійні, повільні в рухах, розмові. Схильні дотримуватись виробленого розпорядку життя, важко реагують на зміни. За спрямованістю інтроверти, не потребують нових знайомств, важко сходяться з людьми. В звичному колі спілкування товариські, неконфліктні, не схильні до афектів. Почуття виникають повільно, однак дуже сильні, тривалі. Вони стримані у зовнішніх проявах, слабо експресивні.

Меланхолік. Для них характерна слабкість як процесів збудження, так і гальмування. Умовні рефлекси нестійкі, легко гальмуються, послаблене внутрішнє гальмування, низька реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на діяльності. За спрямованістю інтроверти, можуть проявляти такі риси, як сором’язливість, боязливість, замкненість, не люблять великих та галасливих компаній. Вони дуже вразливі, схильні до астенічних емоцій, чутливі. Їм потрібне спокійне звичне оточення, де вони можуть спокійно працювати, виконувати звичні для них завдання.

Чистих типів темпераменту немає, вони завжди змішані, можна говорити лише про домінування певних рис. Риси темпераменту вроджені, спадково зумовлені, проте особливості їх прояву змінюються з віком.

39. Характер: сутність та структура характеру.

Характер – цілісний компонент особистості, який полягає в об’єктивізації її спрямованості у формі стійких рис, виражених в специфічних та відносно стійких способах поведінки.

Структура характеру:

1. Перший підхід. В структурі характеру виділяють певні риси, які проявляються в різних життєвих ситуаціях: моральні риси (визначаються схильністю людини діяти згідно зі суспільними ідеалами, нормами, правилами поведінки, визначаються потребами соціального середовища), вольові риси (визначаються вольовими якостями), емоційні риси (визначаються емоційною чутливістю, емоційною оцінкою себе, інших людей, явищ природи, мистецтва, навколишньої дійсності, особливостями спілкування), інтелектуальні риси (визначаються якостями розуму, обумовлюють чітке і усвідомлене сприймання навколишньої дійсності).

2. Другий підхід. В структурі характеру виділяють симптомокомплекси (підхід Теплова): ставлення людини до інших людей, ставлення особистості до себе, ставлення до праці, ставлення до речей.

40. Акцентуації характеру.

Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми як результат підсилення його окремих рис. Під час акцентуації людина проявляє підвищену вразливість до певних стресогенних чинників, вони є «Ахіллесовою п’ятою» характеру цієї людини.

1. Типологія Лічка «Типологія акцентуації характеру типів», це так звані «підліткові акцентуації».

2. Типологія Леонгарда («Акцентуированные личности»):

- гіпертивний тип акцентуації: висока контактність, багатослівність, енергійність, ініціативність, жадоба до діяльності, оптимізм; мінуси – легковажність, підвищена дратівливість в колі близьких людей, конфліктні ситуації виникають в умовах жорсткої дисципліни та монотонної діяльності. Область інтересів – робота, пов’язана з постійним спілкуванням, організаторська діяльність, схильність до зміни професії та місця роботи;

- дистимічний тип: низька контактність, небагатослівність, виражений песимізм, не любить галасливих компаній, низька конфліктність, цінує друзів, схильний їм підпорядковуватись. Плюси – серйозні, добросовісні, справедливі, мінуси – пасивні, повільні, дещо відособлені від колективу. Конфлікт можливий за необхідності активної діяльності, зміні звичного способу життя. Бажана робота, яка не потребує широкого кола спілкування;

- циклоїдний тип: в період підйому настрою веде себе гіпертивно, в період спаду – дистимічно. Інтереси залежать від настрою, схильні до розчарувань, часто міняють місце роботи;

- збудливий тип: низька контактність, схильність до постійних конфліктів, не уживається в колективі може бути дуже мстивим, , в спокійному стані добросовісний, акуратний, любить дітей та тварин, в збудженому – роздратований, жорстокий, схильний до рукоприкладства. Схильні до конфліктів через незначні причини, надає перевагу фізичній праці, атлетичним видам спорту. Через свою конфліктність часто міняє місце роботи;

- «застрягаючий» тип: середня контактність, схильний до моралізувань, учасник затяжних склок, прагне до першості в будь-якій справі. Плюси – вимогливий до себе, цінує справедливість, мінуси – образливий, мстивий, самонадійний, справедливість може доходити до фанатизму, непомірні вимоги до оточуючих. Бажана робота, яка б давала почуття незалежності та можливість проявити себе;

- педантичний тип: схильність до дрібниць, надавання великого значення деталям, схильність до формалізму. Плюси – добросовісний, акуратний, надійний в справах і почуттях, мінуси – докучає нудними подробицями, провокує конфлікти через формальні вимоги та надмірну акуратність. Бажана робота, не пов’язана з великою відповідальністю, він не схильний змінювати роботу;

- тривожний тип: сором’язливість, низька контактність, невпевненість в собі, низька конфліктність. Плюси – дружелюбний, самокритичний, мінуси – беззахисність, може бути «цапом відбувайлом». На конфлікт іде в крайньому випадку. Бажана робота, яка не вимагає широкого кола спілкування, відповідальності та ризику;

- емотивний тип: альтруїстичність, середня контактність, вузьке коло друзів, висока емоційна чутливість, яка межує із сльозливістю. Зона ризику – відповідальна робота, грубе оточення, несправедливість. Сфера інтересів – мистецтво, медицина;

- демонстративний тип: потребує постійної уваги, перебування в центрі уваги, прагне до лідерства, схильний до інтриг, конфліктів. Поряд з привітністю та акторськими здібностями притаманний егоїзм, брехливість, хвастливість. У відповідальний момент може відійти від роботи. Зона ризику – важко переживає ситуації, коли це торкається його особистих інтересів, «недооцінюють» його заслуг. Сфера інтересів – організаторська, керівна діяльність, сфера обслуговування, мистецтво;

- екзальтований тип: основна характеристика – це патетичність, багатослівність, висока контактність, схильний до дискусій на різні теми, альтруїзм, художній смак, яскравість почуттів, надмірна вразливість може призвести до відчаю і паніки, погано переносить горе, невдачі. Сфера інтересів – поезія, музика, художні види діяльності, природа.

41. Поняття про здібності. Природні і соціальні передумови здібностей.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх діяльності, можливість та ефективність оволодіння нею.

Природними передумовами здібностей є задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, функціонування мозку, які становлять природну основу розвитку здібностей (за Тепловим Б.М.). Задатки обумовлюють рівні та шляхи формування здібностей, впливають на швидкість розвитку здібностей і на рівень досягнень. Задатки характеризують такі рівні прояву здібностей, як талант та геніальність. Талант – високий рівень розвитку здібностей, перш за все спеціальних. Геніальність – високий рівень розвитку здібностей, як загальних, так і спеціальних. Про наявність геніальності говорять тоді, коли особистість зробила значний вклад в історію та культуру людства.

Із визначенням наявності задатків в психології тісно пов’язана проблема обдарованості (як правило, по відношенню до дітей). Показники обдарованості: темп та легкість засвоєння матеріалу; широта переносу (можливість переносити набуті знання на інші види діяльності); час прояву (чим раніше проявляються, тим більше шансів значно розвинути); співвідношення результатів діяльності з умовами, в яких людина їй навчалась чи оволодівала цією діяльністю.

42. Види та рівні здібностей. Структура здібностей.

Розрізняють два рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує вміння засвоювати відомі знання, оволодівати типовими видами діяльності), творчий (забезпечує створення нового, оригінального, неповторного).

Види здібностей: загальні здібності (забезпечують відносну легкість та продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності. Такі загальні здібності визначають інтелект), спеціальні здібності (допомагають досягнути високих результатів в окремих областях чи сферах діяльності, наприклад, музичні, математичні, психологічні, комунікативні).

Кожна здібність має таку структуру: 1) провідні здібності, які є базовими та необхідними для виконання певного виду діяльності; 2) допоміжні здібності, які не є обов’язковими, але їх наявність забезпечить більшу ефективність виконуваної діяльності.

Дата добавления: 2014-12-05; просмотров: 1320;