Сексуальний потяг і існування

Поняття детермінації пов’язується з поняттям необхідності. Здетермінованим є те, що не може бути по-іншому, що мусить бути саме в такий спосіб. Про необхідність, а – отже – й про певну детермінацію, в зв’язку з сексуальним потягом можна говорити під кутом спостерігання людського виду. Так ось, існування цілого виду Homo sapiens є поставлене в велику залежність від цього потягу. Цей вид не міг би існувати, якби не було сексуального потягу і його природних наслідків. Тут виразно появляється певна необхідність. Людський рід може бути збереженим в своєму існуванні тільки з цією умовою, що окремі люди, окремі чоловіки та жінки, людські пари, ідуть за сексуальним потягом. Цей потяг доставляє, як ми вже бачили, матеріалу для любові осіб, жінки та чоловіка, але це відбувається (якщо залишаємось на лінії самої цілеспрямованості потягу) деякою мірою тільки побічно, per accidens, бо любов осіб насправді є per se, ділом вільної людської волі. Особи можуть взаємно любити себе, хоча не діє між ними потяг. Очевидним тоді є те, що любов чоловіка та жінки не вирішує про належну цілеспрямованість потягу. Належною метою потягу, метою per se, є щось понад-особисте, є існування виду Homo sapiens, постійне продовження його існування.

Міститься в цьому виразна подібність до тваринного світу, до різноманітних природничих видів. Вид Homo sapiens є частиною природи, а діючий в його межах сексуальний потяг запевняє існування цього виду. Існування однак є першим і основним добром кожного буття. Існування виду Homo sapiens є першим, основним добром цього виду. Всі інші добра випливають з того основного. Остільки лише можу діяти, оскільки я є. Остільки лише можливими є різновидні діла людини, її геніальні витвори, плоди її святості, оскільки ця людина, цей геній, цей святий існують. Щоби бути, мусів заіснувати. Природний шлях до заіснування людини веде через сексуальний потяг.

Можемо, щоправда, думати і говорити, що сексуальний потяг – це своєрідна сила природи, але не можемо думати та говорити, що має він чисто природниче значення. Це неправда. Сексуальний потяг має екзистенційне значення, бо тісно пов’язаний з існуванням людини, з існуванням виду Homo sapiens, а не є пов’язаний лише з фізіологією чи навіть психо-фізіологією людини, якою займаються природничі науки. Існування натомість не є відповідним і сумірним предметом для жодної з природничих наук. Кожна з них приймає існування як конкретний факт присутній вже в предметі, який досліджує. Натомість само існування є предметом філософії, вона одна займається проблемою існування як такого. Через це також і повне бачення сексуального потягу, який найтісніше пов’язується з існуванням виду Homo sapiens та має – як вище сказано – екзистенційний, а не лише “природничий” характер, належить до філософії. Це є дуже важливим, коли йдеться про зауваження справжньої величі цього потягу, що також має своє виразні наслідки на площині сексуальної етики. Якщо сексуальний потяг має виключно “природниче” значення, то можна його визнати місцем використання, то можна погодитись на те, що є він для людини предметом ужитку в такому самому значенні, в якому є ними для людини різноманітні предмети живої або мертвої природи. Однак, якщо сексуальний потяг має екзистенційний характер, якщо є пов’язаний з самим існуванням людської особи, котре є першим і головним її добром, то мусить він підлягати принципам, що зобов’язують у відношенні до особи. Отже, хоча сексуальний потяг є в розпорядженні людини і може бути використовуваним через неї, то однак ніколи у відокремленні від любові особи чи, тим більш, всупереч їй.

Не можна, таким чином, вважати жодною мірою, що сексуальний потяг, який маю свою власну цілеспрямованість в людині, цілеспрямованість заздалегідь визначену, незалежну від волі та самовирішення людини, є чимось, що знаходиться нижче особи та нижче любові[19]. Властивою метою потягу є існування виду Homo sapiens, його продовження, procreatio, а любов осіб, чоловіка та жінки, формується в межах тієї цілеспрямованості, немов в її руслі, формується з цього матеріалу, якого доставляє сексуальний потяг[20]. Може вона, отже, правильно сформуватись тільки тоді, коли формується в тісній гармонії з властивою цілеспрямованістю потягу. Очевидний конфлікт з тією цілеспрямованістю буде водночас порушенням і підваженням любові осіб. Іноді ота цілеспрямованість заважає людині і вона старається її штучно обійти. Однак же такий спосіб мусить негативно відбитись на любові осіб, яка в цьому випадку є найґрунтовніше пов’язана з використанням потягу[21].

Факт, що ця цілеспрямованість заважає інколи людині, має різні причини; повернемось до них при нагоді дальших роздумів записаних на сторінках цієї книжки. Однією з тих причин є, без сумніву, також те, що людина в своїй свідомості, в своєму розумі, часто надає сексуальному потягові значення тільки “природниче”, а не пояснює доволі глибоко його відповідного екзистенційного значення – його зв’язку з існуванням. Саме той зв’язок з самим існуванням людини, а також виду Homo sapiens надає сексуальному потягові його об’єктивної вартості і значення. Та ця велич появляється в свідомості лише тоді, коли людина своєю любов’ю береться за те, що міститься в природній цілеспрямованості потягу. Чи однак не заважає їй в цьому ота детермінація, в межах якої існування людини та існування виду залежить з необхідності від використання сексуального потягу? Таким чином, необхідність і детермінація, пов’язана з порядком існування людини і виду, може бути кожною людиною пізнана та свідомо прийнята. Не являє вона собою необхідності в психологічному значенні, не виключає через те любові, надає їй тільки своєрідного характеру. Якраз такий характер має повноцінна подружня любов двох осіб, чоловіка та жінки, які свідомо вирішили взяти участь в цілому порядку існування, служити існуванні виду Homo sapiens. Дивлячись зблизька і більш конкретно, оті дві особи, чоловік та жінка, служать тоді існуванні іншої конкретної особи, яка є їхньою власною дитиною, кров’ю з їхньої крові та тілом з їхнього тіла. Ця особа являється водночас підтвердженням та продовженням їхньої любові. Порядок людської екзистенції, людського існування, не залишається в конфлікті з любов’ю осіб, але тісно з нею гармонізує.