Сексуальний потяг як властивість особистості

Кожна людина від природи є статевим єством, тобто від народження належним до котроїсь з двох статей. Цього факту не підриває явище так званого обойняцтва (гермафродитизму). Так як кожне інше захворювання, а навіть виродження, на відкидає факту, що існує все-таки людська природа і що кожна людина, навіть та ж вироджена чи хвора, має цю природу і саме завдяки ній є людиною. Отже, подібним чином кожна людина є статевим єством, а належність до однієї з двох статей тягне за собою певну орієнтацію цілого її буття, яка позначається в конкретному розвитку цього ж буття зсередини. Цей розвиток, легше видимий в організмі аніж в психіці, буде детальніше представлений в останньому розділі, що містить певну кількість даних з обсягу сексології.

Орієнтація людського буття, викликана приналежністю до однієї зі статей, позначає людину не лише з внутрішньої сторони, але одночасно деякою мірою переходить назовні і – в нормальному порядку речей (знову ж таки не говоримо про захворювання чи збочення) – проявляється певною натуральною спрямованістю, направленою в сторону другої статі. До чого звертається це скерування? На це запитання відповімо поступово. Так ось, оте сексуальне скерування, дивлячись в загальному, звертається до “другої статі”, як до комплексу певних характерних особливостей в цілій психічно-фізіологічній структурі людини.

Дивлячись на стать з чисто зовнішньої сторони, як на певне явище, можна її визначити як своєрідний синтез особливостей, що виразно рисуються в психо-фізіологічній структурі людини. Сексуальний потяг підкреслює факт, що оті особливості відповідають собі взаємно, відкривають, отже, перед жінкою та чоловіком можливість взаємного доповнення. Ці властивості, які притаманні жінці, не має чоловік – і навпаки. В послідовності для кожного з них не лише існує можливість доповнення своїх особливостей особливостями особи другої статі, але появляється навіть часом дуже відчутна потреба такого доповнення. Якби людина більш глибоко дивилась через цю потребу на свою сутність, тоді могло б це їй допомогти в зрозумінні власної обмеженості і недостатності, а навіть посередньо того, що філософія називає контингентністю буття (contingentia). Але більшість людей не заходить так далеко в розмірковуваннях над фактом статевості. Сама ж з себе статева відмінність людей вказує тільки на певен розподіл психо-фізіологічних властивостей в межах виду “людина”, на подобу зрештою тваринного виду. Потяг до взаємного доповнювання себе, який прямує слід за тим, показує, що властивості ці мають взаємно для людей різної статі якусь своєрідну цінність. Можна було б, отже, говорити про сексуальні цінності, які пов’язані з психо-фізіологічною структурою жінки та чоловіка. Чи ці властивості мають цінність для них обопільно і тому родиться те, що називаємо потягом, чи може навпаки – ці властивості мають для них обопільно цінність тому, що існує сексуальний потяг? Випадає висловитися радше за другим розв’язанням. Потяг є чимось більш основним, ніж самі психо-фізіологічні властивості жінки і чоловіка, хоча без них він не виявляється і не діє.

Сексуальний потяг в жінки і чоловіка не вичерпується зрештою в направленні на самі психо-фізіологічні властивості другої статі. Адже ці властивості не існують і не можуть існувати відокремлено, вони завжди існують в конкретній людині, в конкретній жінці або мужчині. Силою факту сексуальний потяг в людині є завжди від природи звернений до людини – таким є його нормальне сформування. Коли звертається він до самих сексуальних властивостей, тоді треба це визнати за його зміління, чи навіть за його викривлення. Коли звертається до тих властивостей в особі тієї самої статі – говоримо про гомосексуальне збочення. Тим більш про збоченням говоримо тоді, коли сексуальний потяг звертається не до сексуальних властивостей в людині, але в тварині. Природній напрямок сексуального потягу вказує на людину другої статі, а не на саму тільки “другу стать”. Але саме завдяки цьому, що потяг звертається до людини, виникає в його межах і частково на його ґрунті можливість любові.

В людини сексуальний потяг має природну тенденцію до переходу в любов саме через те, що обидва об’єкти, які різняться між собою своїми психо-фізіологічними властивостями, є людьми. Явище любові є знаменним для світу людей, в світі тварин діє лише статевий інстинкт.

Однакже любов не є тільки природничою чи навіть психо-фізіологічною кристалізацією сексуального потягу, але є чимось засадничо відмінним від нього. Хоча виростає і кристалізується на його основі, в орбіті умов витворених через цей потяг в психо-фізіологічному житті конкретних людей, то однак формується завдяки актам волі на рівні особи.

Сексуальний потяг не створює в людині готових, завершених дій, але якоюсь мірою доставляє матеріалу для тих дій через те все, що під впливом потягу “діється” всередині людини. Все те однак не відбирає людині здатності до самовирішення, через що потяг знаходиться в натуральній залежності від особи, є підпорядкованим їй, а особа може використовувати його згідно свого визнання, може ним згідно до цього визнання розпоряджати. Слід додати, що ця ситуація ані трохи не зменшує сили сексуального потягу, якраз навпаки; не має він, щоправда, сили детермінування в людині актів волі, має натомість змогу користати з волі. Сексуальний потяг знаходиться в людині в зовсім іншій ситуації, ніж у тварин, де є джерелом інстинктовних дій підданих самій природі. В людини від природі є підпорядкованим волі, а через те підданий своєрідній динаміці свободи, якою розпоряджає воля. Сексуальний потяг виростає понад детермінізм природничого порядку через акт любові. Але саме тому прояви сексуального потягу мусять бути в людині оцінювані на площині любові, а його актуалізація входять в цикл відповідальності, і то власне відповідальності за любов. А це все є можливим тому, що з сексуальним потягом не пов’язується цілковита детермінація в психологічному значенні, що залишає він в людині простір для дії свободи.

Тепер годиться ще ствердити, що сексуальний потяг є загальнолюдською властивістю і силою, діючою в кожній людині, хоча сила ця проявляється в окремих людей різним чином і навіть з різною психо-фізіологічною інтенсивністю. Однакже, треба належно відрізнити сам потяг від його проявів. Отже, оскільки сам потяг є всесвітньою загальнолюдською властивістю, через те треба постійно рахуватись з його участю в спілкуванні, а також в цілому співіснуванні осіб різної статі, чоловіків та жінок. Це співіснування входить в рамки суспільного життя. Людина є суспільним єством, подібно як є статевим єством, приналежним до якоїсь статі. Послідовно принципи співіснування і спілкування осіб різної статі будуть також часткою тих принципів, які регулюють суспільне співжиття взагалі. Суспільний аспект в сексуальній етиці мусить бути врахований з не меншою повагою, ніж індивідуальний аспект. Оскільки ж в суспільному житті зустрічаємось на кожному кроці з проявами співіснування осіб різної статі, через те завданням етики є установлення тих всіх проявів не лише на гідному осіб рівні, але й також на рівні спільного добра суспільства, бо ж людське життя за своєю природою на багатьох відрізках співвиховавче (koedukacyjne).