КОНФЛІКТОЛОГІЯ: ЩО ТА ЯК ВИВЧАТИ? 10 страница

Стосовно використання адисциплінарного підходу до визначення методу конфліктології, що експонується останнім часом російськими вченими з Центру конфліктології РАН, то, на наш погляд, такий підхід попри всю свою привабливість хибує методологічною амбівалентністю у застосуванні до теоретичних досліджень конфлікту. Це в першу чергу стосується визначення поняття конфлікту, його типології, динаміки, форм прояву, функцій та наслідків. Великий досвід вивчення цих питань нагромаджений у межах психології та соціології.

З іншого боку, питання про створення нового наукового напряму, що стосується проблематики суспільних дисциплін, вимагає віднесення до ширшої, філософсько-методологічної традиції погляду на суспільні явища. Стосовно конфлікту, проблема полягає у тому, яку ж метасуспільну методологію обрати для його вивчення — конфліктну чи функціональну? І тут вже мало сказати про адисциплінарний підхід, бо він мусить бути пов'язаним з певною традицією, методологією, способом аналізу конфлікту. Проте, зважаючи на те, що термін «конфліктологія» набув значного поширення, пропонуємо обмежити його вживання сферою практичного регулювання конфліктів. Це, з одного боку, дасть змогу уникнути дискусії щодо переваг того чи іншого підходу у виробленій методології вітчизняної науки про конфлікти, а з іншого, дасть шанс виробити власний напрямок у вивченні конфлікту, а саме: комплекс заходів щодо його врегулювання. Таким чином, термін міг би бути цілком прийнятним і зрозумілим для вчених інших країн, які з цією метою використовують такі терміни, як примирювач — «facilitator, посередник — «mediator», спеціаліст з ведення переговорів — "negotiator чи працівник з розв'язання конфлікту — "conflict worker". Отже і професія «конфліктолог» набула 6 цілком зрозумілого і ясного змісту.

Проте, визнаючи необхідність ширшого обговорення цього питання, доцільно було б провести круглий стіл, конференцію чи інший науковий захід, на якому обговорити питання визначення конфлікту, методів його вивчення, типологію (з особливою увагою до етнічного конфлікту) термінологію та ін.

Разом з тим цілком підтримую висунуті вітчизняними вченими пропозиції про необхідність створення спеціалізованих наукових установ по вивченню конфлікту, а також розробку спеціалізованих курсів в рамках факультетів соціології, психології, політичних наук, міжнародних відносин з проблематики конфлікту.

Наукові пошуки не повинні обмежуватись аналізом абстрактних методологічних схем та підходів, а спрямовуватись на поширення знань про конфлікт як об'єктивне явище суспільного життя, на формування відповідної культури поведінки у конфлікті, яка за умови неупередженого аналізу власних дій та дій супротивника повинна сприяти розвиткові «культури компромісу». Остання, на нашу думку, повинна стати одним з головних елементів політичної і громадської культури всього українського суспільства.