ПІ. ДОГЛЯД ЗА ПОСТРАЖДАЛИМИ 3 ТРАВМАМИ ОБЛИЧЧЯ ТА ЩЕЛЕП

Хворі із щелепно-лицевою травмою - це перш за все хірургічні хворі. Цьому загальні правила догляду, які встановлені в хірургічному відділенні будь-якого профілю, повинні бути розповсюджені і на щелепно-лицеве відділення.

Гігієналікувальних палат і особиста гігієна хворого стоматологічного стаціонару. Догляд за хворими, особливо в хірургічному відділенні, починається з дотримання правил загальної гігієни. Перш за все необхідно слідкувати за чистотою повітря в палаті, що забезпечується своєчасним провітрюванням, яке повинно проводитись не менш 4 разів протягом доби (ранком перед сніданком; перед обідом, перед вечерею та за півгодини перед сном). Хворих, які не потребують дотримання постільного режиму, на цей час видаляють з палати, а тих, що знаходяться на постільному режимі ретельно укутують, залишаючи відкритим лише обличчя. В залежності від температури зовнішнього повітря провітрювання палати проводять протягом 15-30 хвилин

До особливостей травми щелепно-лицевої ділянки, яка. проникає в порожнину рота, крім тих що вище вказані, відноситься і те, що ця травма, як правило, супроводжується появою поганого запаху з рота. Це сприяє швидкому забрудненню повітря палати. Уникнути цього можна, здійснюючи два простих заходи, по-перше, більш часте провітрювання палати, і по-друге, своєчасний спеціальний гігієнічний догляд за порожниною рота хворих.

До загально-гігієнічних процедур, які позитивно впливаютьназагальний стан хворого, відноситься своєчасна заміна постільноїтанатільної білизни, як в плановому порядку (раз на тиждень), так і в кожному випадку, коли з будь-яких причин білизна виявилась забрудненою (блювоти; маси, їжа, слина, потовиділення), своєчасне гоління, стрижка, гігієнічні ванни або душ.

Режим рухливості хворого в післяопераційному періоді Сама по собі травма е безпосередньою причиною різноманітних патофізіологічних відхилень в організмі хворого Крім того. на хворого гнітюче діє довготривалий, по суп бездіяльний режим в стаціонарі, інколи важкі душевні переживання, страх за результат оперативного втручання, довготривалий відрив від звичайного колективу та сім'ї Такі хворі звичайно пригнічені, апатичні, сонливі, адинамічні.

В загальному комплексі лікувальних заходів важливе значення має лікувальна гімнастика, яка сприяє активізації всіх фізіологічних систем, загальмованих середовищем лікарні та медикаментозними засобами (міорелаксанти, снодійні, знеболюючи та ін.). Абсолютними протипоказаннями для активного режиму рухливості хворого є і щелепно-лицева травма, поєднана з травмою головного мозку (струс або удар головного мозку) та пошкодження великих судин обличчя та шиї.

В цих випадках суворий постільний режим е обов'язковим на протязі найближчих 10 діб після травми Дозвіл на активний режим рухів може бути даний лише невропатологом. Разом з тим суворий постільний режим не виключає окремих видів лікувальної гімнастики, зокрема дихальної, яка е в усіх випадках гарним засобом профілактики пневмоній

Спостереження за головними фізіологічними системами в післяопераційному періоді. На медичну сестру, яка має відповідні знання з фізіологи, полягає постійне спостереження за станом головних фізіологічних систем прооперованого (травмованого) хворого Серед останніх особливої уваги потребує серцево-судинна система, система органів дихання, травна система, система сечовиділення, центральна нервова система.

Фізіологічний стан серцево-судинної системи є важливим показником посттравматичного стану хворого Порушення діяльності серцево-судинної системи може спостерігатися безпосередньо після травми, в більш віддалені

строки, і навіть .перед випискою хворого з клініки. Гостре порушення діяльності серцево-судинної системи безпосередньо після початку Лікувальних заходів або в найближчі години після них може бути наслідками значної та непоправної крововтрата, нервово-психічних переживань, які пов'язані з травмою, впливу наркозу значного болю, посттравматичних розладів в інших фізіологічних системах.

Гостра серцева недостатність виявляється звичайно частим серцебиттям (120-140 ударів на хвилину) слабого наповнення, аритмією, різким падінням артеріального тиску, побліднінням шкірних покривів обличчя, холодним потом, посинінням губ, нігтів, похолоданням кінцівок. Хворий при цьому переживає відчуття страхів занепокоєності, може втратити свідомість. Такий стан потребує прийняття самих невідкладних заходів: розстебнути комір сорочки, (.прискати обличчя холодною водою, піднести до носа вату, змочену нашатирним спиртом, до ніг положити грілку, тулубу хворого придати напівсидяче положення, підклавши під голову та спину подушки, підключити маску або подушку з киснем, забезпечити екстрену консультацію кардіолога.

Вже безпосередньо після травми щелепно-лицевої ділянки або проведених лікувальних заходів можуть відбутися серйозні порушення функції органів дихання, аж до припинення дихання. Припинення дихання може відбутися внаслідок пригнічення функції дихального центру, розслаблення дихальної мускулатури в результаті впливу міорелаксантів. внаслідок аспірації крові та блювотних мас, западання язика, набряку м'яких тканин шиї, особливо якщо операція проводилась в підщелепній області, в області дна порожнини рота, у кореня язика. Набряк тканин розвивається за звичай через 5-6 годин після операції та характеризується усіма признаками зростаючої асфіксії - хворий стає занепокоєним, дихання ускладнені, хрипле, обличчя набуває синюшного забарвлення, шийні вени видуваються. Таки ж ознаки виникають при асфіксії внаслідок западання язика. При западанні язика необхідно за допомогою роторозширювача .відкрити рота. Другою рукою утримувати нижню щелепу в положенні, висунутому вперед, голову повернути вбік, вставити в глотку повітрявод. Всі ці предмети (роторозширювач, повітрявод, салфетки та ін.) повинні бути завжди під рукою.

В післяопераційному періоді в залежності від характеру травми, її локалізації може розвинутись будь-який з відомих типів асфіксії, патогенез яких був описаний ГМ. Іващенко (1951): дислокаційна (зміщення язика назад); обтураційна (закриття трахеї згустком крові); стенотична (здавлення трахеї гематомою, набряком)- клапанна (закриття входу в гортань клаптем м'яких тканин), аспіращйна (аспірація крові, блювотних мас та ін ).

В посттравматичному періоді часто порушується функція травної системи, яка виявляється в затриманні стула в зв'язку з порушенням функції органів порожнини рота, слинних залоз (гіперсалівація), різка зміна характеру та режиму харчування. При цьому серйозно страждає шлункове та кишкове травлення. Стул стає більш або менш регулярнимна 6-7 добу після травми. Ця затримка ступу у хворих із щелепно-лицевою травмою є не тільки рефлекторною, звичайною для переважної більшості хірургічних хворих, але також пов'язана з різкою зміною характеру харчування,яка мало сприяє перистальтиці кишечнику. Затримання ступа супроводжується неприємними, болючими явищами метеоризму. При затриманні ступу більш ніж на дві доби необхідно зробити очищувальну клізму, а для відводу газів з кишечнику ввести в пряму кишку на 15-20 хвилин газовиводну трубку. На черево бажано покласти грілку Це сприятиме значному підсиленню перистальтики кишечнику.

Порушення функції сечовиділення в посттравматичному періоді спостерігається часто; так як і затримка стула,має рефлекторний характер. Слід при цьому враховувати і психологічні особливості хворого, тому що йому може вперше в життю доводиться мочитися в незвичній позі (лежачи), в сечоприйомник або користуватися судном, тим більше в присутності інших осіб. При рефлекторному затриманні сечі, коли хворий хоче, але не може помочитися, рекомендовано застосування простих, але майже завжди ефективних заходів: покласти на ділянку лобка грілку або пустити на лобок струю теплої води, пустити сруйку води з крану, що знаходиться поблизу, зробити мікроклізму з теплого фізіологічного розчину. Все це сприяє розслабленню сфінктера сечового міхура.

Серед медикаментозних засобів найбільш швидкій ефект (через 5-15 хвилин) дає пілокарпін, 1 % розчин якого в кількості 1 мл вводять підшкірне. Можна також ввести 20-25 % розчин сірчанокислої магнезії в кількості 5 мл підшкірне. Дія наступає через годину. Якщо вищенаведені заходи не допомагають, застосовують катетеризацію або пункцію сечового міхура.

В посттравматичному періоді можуть виникнути порушення функції центральної нервової системи. Вони частіше за все виявляються в підвищеній роздратованості. Однак можуть виникнути серйозні порушення психіки у вигляді деліріозних станів, різкого збудження та ін. Причиною підвищеної роздратованості е біль. При появі ознак глибокого порушення психіки (делірій, галюцінації та ін.) хворий має бути ізольований, йому призначається спеціальний догляд та консультація психіатра. Глибокі порушення психіки хворих цілком можливі з двох причин: по-перше, тому, що має місце травма обличчя, яка поєднується з травмою головного мозку (струс, удар головного мозку); по-друге, тому, що не кожен хворий мас здатність більш менш спокійно пережити раптове виникнення в результаті механічної травми недієздатності, співчуття оточуючих та ін. Для кожної людини це дійсно катастрофа, яку окремі особи з лабільною психікою, не можуть опанувати. Такі хворі потребують до себе з боку медичного персоналу особливої уваги та ретельного догляду.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВИМ ПОРАНЕНИМ НА МЕДИЧНОМУ ПУНКТІ ПОЛКУ(МПП)

ОРГАН13АЦІЙНО-ШТАТНА СТРУКТУРА МЕДИЧНОГО ПУНКТУ ПОЛКУ. ВИМОГИ ДО МІСЦЯ РОЗГОРТАННЯ ТА СХЕМА РОЗГОРТАННЯ МЕДИЧНОГО ПУНКТУ ПОЛКУ

Медичний пункт мотострілецького полку е головним підрозділом медичної служби полку. Очолює його начальник МПП, який підпорядкований начальнику медичної служби полку. До складу МПП входять: начальник МПП, 2 лікаря загального профілю, лікар-стоматолог, З фельдшера, начальник аптеки, 2 медсестри, 3 санітарних інструктора, 1 дезінфектор-дозиметрист, 4 санітара, кухар, 3 водії. Крім того, є два відділення збору і евакуації: 2 командира відділення (санінструктори), 4 санітари і 6 водіїв-санітарів. Усього 34 чоловіка.

Для роботи в бойових умовах МПП може розгортатися в зруйнованих будинках, в підвальних приміщеннях, в заглиблених бліндажах, а також на місцевості. Район розгортання МПП призначається на основі рішення командира полку за докладом начальника медичної служби полку. МПП розгортається у певній послідовності. Спочатку вибирають майданчик розміром 100м Х 100м, потім визначають місце розміщення функціональних підрозділів. При виборі майданчика насамперед керуються тим, щоб надходження потерпілих на МПП з моменту поранення не перевищувало 4-5 годин, щоб були зручні шляхи підвозу та евакуації, щоб були відсутні об'єкти артобстрілу і діяння авіації супротивника, щоб використовувалися захисні властивості місцевості. Крім того, обов'язкова наявність джерела доброякісної води і в достатній кількості. В усіх випадках необхідно використовувати яри, байраки, лощини, ліси, виробки ґрунту, підвали, погріби, тунелі, оборонні споруди, що залишені військами та ін.

Схема розгортання МПП не е постійною і може змінюватися в залежності від конкретних умов обстановки. Проте в усіх випадках розгортаються: сортувально-евакуаційне відділення (у складі сортувального поста, сортувального майданчика, приймально-сортувальної, евакуаційної і майданчика спеціальної обробки), перев'язочна, ізолятор і аптека. Окрім цього, обладнуються місця (приміщення) для приймання і сортування легкопоранених, відпочинку особового складу МПП, майданчик для кухні і стоянки автотранспорту Функціональні підрозділи необхідно розташувати так, щоб забезпечити рух легкопоранених окремим потоком від решта поранених і хворих, одночасний заїзд на сортувальний майданчик 3-4 автомобілів з легкопораненими, їх швидке розвантажування і завантаження з найменшим залученням для цього санітарів-носильників (малюнок 10).

З зв'язку з тим, що лікар-стоматолог буде працювати в перев'язочній, більш детально обговоримо її обладнання. Перев'язочна е основним функціональним підрозділом МПП. Розгортається звичайно в наметі УСТ-56 (універсальна санітарно-технічна 1956 р.)на 2 перев'язочні столи. Обладнується за рахунок табельного чайна з використанням підручних засобів. Тут розташовуються столи для ліків, хірургічного інструментарію, перев'язочного матеріалу, реєстратора. Також повинні бути тази для миття рук на підставках, примус з стерилізатором, комплекти медичного майна "Перев'язочні засоби стерильні - Б-1", "Шини - Б-2", "Медикаменти для лікування поранених і обпечених - РО-1" та ін. Для обладнання роботи місця лікаря-стоматолога використовується комплект-3 В (зуболікарський).

II. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРИЙОМУ, МЕДИЧНОГО СОРТУВАННЯ ТА НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОРАНЕНИМ У ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВУ ОБДАСТЬ НА МПП

Організація роботи МПП з прийому поранених, уражених, хворих і надання їм медичної допомоги характеризується рядом об'єктивних факторів як загальної бойової так і медичної обстановки. Найважливішими З них е характер бою і вид, кількість поранених, уражених і хворих, пора року, географічні й погодні умови, укомплектованість МПП особовим складом та досвід його роботи в умовах бойової обстановки, ступінь оснащення МПП медичним майномта ін.

Важливими організаційними елементами роботи МПП є прийом і медичне сортування потерпілих. У випадку використання противником тільки вогнепальної зброї робота МПП може бути організована таким чином: санітарний інструктор-дозиметрист зупиняє транспорт з пораненими у сортувального поста, оповіщає особовий склад МПП, відкриває шлагбаум, пропускає через нього 3-4 автомашини і розміщує їх на заздалегідь відведених місцях. Потім починається вивантаження поранених, в ході якого проводиться медичне сортування. Для цієї мети організовується сортувальна бригада у складі 1 лікаря, 1 фельдшера (або 1 медсестра), 1 санітара-реєстратора і 2 санітарів-носіїв. Якщо на МПП надходить багато поранених, то в сортувально-евакуаційному відділенні може бути створено дві бригади, одну з яких очолює лікар, а другу - найбільш досвідчений фельдшер (медсестра).

Медичне сортування передбачає розподіл поранених та хворих на групи із ознаками потреби в однорідних лікувально-евакуаційних і профілактичних заходах відповідно до медичних показань, обсягу медичної допомоги і прийнятого порядку евакуації.

На МПП поранені в щелепно-лицеву область поділяютьсяна такі групи:

І. Виходячи з потреби у санітарній обробці і необхідності в ізоляції:

1. мають потребу в частковій санітарній обробці;

3. підлягають ізоляції;

3. не мають потреби в санітарній обробці і ізоляції.

II. Виходячи з потреби у медичній допомозі, місця і черзі її подання:

1. потребують медичну допомогу у перев'язочній;

2. не мають потреби у медичній допомозі або потребують медичну допомогу, яка може бути надана у приймально-сортувальній. Для поранених і хворих, які підлягають направленню у перев'язочну, призначається черга -^: у першу чергу, у другу чергу.

III. Поранені і хворі, які не мають потреби у медичній допомозі на МПП, а також ті, що отримали її, розподіляються на наступні групи:

1. підлягають евакуації;

2. підлягають поверненню у свої підрозділи. Для поранених і хворих, що підлягають евакуації, додатково установлюється черга - у першу чи другу чергу, вид транспорту санітарний автомобіль, пристосований автомобіль, санітарний літак, вертоліт і ін., спосіб транспортування (лежачи, сидячи), а при необхідності установлюється і місце у транспортному засобі (верхній, середній, нижній ярус).

У процесі медичного сортування, що проводиться на сортувальному майданчику, усіх тих, хто надійшов, ділять на групи.

До першої групи зараховують тих поранених, що потребують невідкладних заходів першої лікарської допомоги (поранені з кровотечею, асфіксією, шоком та ін.). їх направляють безпосередньо у перев'язочну.

До другоїгрупи відносять тих поранених, яким медична допомога може бути надана в приймально-сортувальній (наприклад, травмовані із закритим переломом верхньої щелепи при задовільному загальному стані, які потребують дачу питтяза допомогою поїлки, з надітої на її носик гумової трубки).

Після виконання вказаних вище простих заходів ця група поранених підлягає направленню в ОМедБ чи ОМЗ.

До третьої групи належать ті поранені, котрі без надання допомоги на

МПП відправляються на наступний етап медичної евакуації (наприклад потерпілий із закритим переломом вилицевої дуги і кісток носа при . відсутності кровотечі).

До п'ятої групи відносять тих поранених та хворих, що знаходяться в, агонії, чи мають травми несумісні з життям (наприклад, поранення обличчя та шиї з розривом внутрішньої сонної артерії та некомпенсованою крововтратою).

До одягу пораненого чи хворого, який пройшов медичне сортування, прикріплюють сортувальну марку, в якій вказується, до якого функціонального підрозділу треба його направити. Сортувальна марка е основним орієнтиром для санітарів-носильників та медичного персоналу.

Медичне сортування, яке розпочалося в сортувально-евакуаційному - відділенні продовжується протягом переміщення потерпілих з одного функціонального підрозділу в інший до їх евакуації на наступний етап. У зв'язку з цим сортувальні марки можуть змінюватись. У процесі проведення медичного сортування медична допомога може надаватися безпосередньо в сортувально-евакуаційному відділенні, а інколи навіть на сортувальному майданчику. Більша частина потерпілих одержує медичну допомогу в перев'язочній МПП . , Перша лікарська допомога пораненим у щелепно-лицеву область надається при безпосередній участі лікаря-стоматолога МПП. Вона передбачає проведення невідкладних заходів і заходів, здійснення яких у складній бойовій обстановці може бути відкладена.

До невідкладних заходів першої лікарської допомогиналежать:

- зупинка зовнішньої кровотечі:

- усунення асфіксії всіх видів:

- здійснення транспортної іммобілізації при переломах щелепі рванихранах м'яких тканин обличчя;

- виправлення неправильно накладених і сильно промоклих пов'язок;

- введення антибіотиків, серцевих та знеболюючих ліків;

- проведення новокаїнової блокади при вогнепальних переломах щелеп; -

- проведення протишокових заходів;

- введення правцевого анатоксину при відкритих, особливо І забруднених пошкодженнях щелепно-лицевої області;

- угамування спраги;

- заповнення первинної медичної картки;

- підготовка до евакуації. До заходів першої лікарської допомоги, які можна відкласти, належать:

- усунення недоліків подання першої медичної і долікарської допомоги;

- заміна пов'язок при забрудненні ран РР;

- проведення новокаїнових блокад при пораненнях середнього ступеню тяжкості;

- введення серцевих препаратів і здійснення оксигенотерапіїпри пораненні, ураженні і захворюванні середніх ступенів тяжкості;

- введення антибіотиків при відкритих пораненнях і опіках, а також сироватки для профілактики анаеробних інфекцій. З приведеною переліку заходів першої лікарської допомоги видно, що основним завданням цього виду медичної допомоги с проведення заходів, спрямованих на усунення загрозливих для життя ускладнень, поранень і пошкоджень, а також на профілактику запальних ускладнень і забезпечення подальшої евакуації.

Детальніше зупинимося на деяких невідкладних заходах першої лікарської допомоги.

При порушенні зовнішнього дихання лікар-стоматолог МПП проводить патогенетичну терапію в залежності від виду асфіксії.При дислокаційній асфіксії фіксацію язика здійснюють при допомозі шпильки або шовкової. лігатури, фіксованої до спеціального гачка стандартної .підборідної пращі. Язик слід проколювати голкою в поперечному напрямку, відступаючи на 1,5-2 см від його кінчика з метою попередження можливого прорізування тканини язика (малюнок 11).

Це слід робити при наявностіознак задухи (різка задишка, ціаноз шкіряних покривів та ін.), особливо у осіб, що знаходяться у непритомному стані. Після прошивання язика шовковою ниткою, витягнути його на рівень ротової щілини і закріпити нитку на шиї.

У тому випадку, коли на попередніх етапах фіксація язика була здійснена за допомогою шпильки і в достатній мірі ефективна, міняти їїнашовкову лігатуру недоцільно. Слід враховувати, що при надто значному виведенні язика з ротової порожнини може порушитися акт ковтання, що в свою чергу може привести до розвитку аспіраційної асфіксії чи в майбутньому до аспіраційної пневмонії.

При обтураційній асфіксії, яка розвивається найчастіше внаслідок обструкції верхніх дихальних шляхів згустками крові та сторонніми предметами, слід пальцями і марлею очистити порожнину рота і носа.

При клапанній асфіксії (при цьому виді асфіксії, як правило, спостерігається утруднення або відсутність вдиху) проводять або фіксацію клаптів тканин швами, або відсікають (при їх нежиттєздатності).

При стенотичнійі аспіраційній асфіксії проводять трахеостомію і черезтрахеостому очищають дихальні шляхи від сторонніх предметів і крові.

Для боротьби з кровотечею на МПП проводять перев'язку судин в рані або роблять тугу тампонаду рани. При наявності кровотечі із ротової порожнини і горла, коли вищевказаними способами не вдасться зупинити кровотечу, слід провести превентивну трахеостомію і після введення в шлунок шлункового зонда роблять тугу тампонаду горла і ротової порожнини. Інколи при неможливості виявити судину, що кровить, в рані проводять прошивання шовком або поліамідною ниткою тканини навколо рани по проекції розміщення судин.

Пов'язки пораненим в щелепно-лицеву область на МПП, як правило, знімають лише в тих випадках, коли кровотеча продовжується або в тих випадках, коли пов'язка не виконує своєї ролі. В решті випадків пов'язки виправляють і підбинтовують (при необхідності). Оскільки діагноз на МПП встановлюється без зняття пов'язки, то він завжди носить орієнтовний характер.

При переломах щелеп здійснюють, транспортну іммобілізацію за допомогою стандартної транспортної пов'язки, яка складається з стандартної опорної шапки і стандартної підборідкової пращі ДА. Ентіна

Стандартна. транспортна пов'язка може. бути накладена як при переломах верхньої щелепи (при непошкодженій нижній}, так при переломах нижньої шелепи і обширних клаптевих .ранах м'яких тканин. При переломах верхньої щелепи накладається давляча пов’язка., для чого використовується дві чи три гумові смужки. При переломах нижньої щелепи і клаптевих ранах тканин обличчя вона накладається як підтримуюча – по одній гумовій смужці.

Протишокові заходи проводяться згідно загальним правилам військово-польової хірургії з обсязі, що встановлюється для данного етапу медичної евакуацїї. Для попередження порушень водно-сольового балансу на МПП пораненим в щелепно-лицеву область дають тепле пиття (солодкий чай та ін.). У тяжкопоранених угамування спраги проводиться за допомогою поїлки з надітою на її носик гумової трубки довжиною 15-20 см. В первинній медичній картці роблять відмітку про кількість випитої пораненим рідини.

В ході підготовки до подальшої евакуації в зимовий час утеплюють пов'язки за допомогою сірої вати, а також ізолюють шию та верхню частину грудей від промокання слиною і сукровицею, використовуючи клейонку або синтетичну плівку.

На всіх поранених заповнюється первинна медична картка, в якій відмічаються паспортні дані, відомості про характер і локалізацію поранень чи пошкодження, відомості про обсяг медичної допомоги, а також вказується вид і спосіб евакуації. Подання першої лікарської допомоги пораненим з пошкодженням обличчя і щелеп в умовах застосування противником отруюючих речовин і інших видів зброї масового ураження здійснюється у відповідності з вимогами, викладеними в Указівках по військово-польовій хірургії і терапії.

III. МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ, ЩО ВЕДЕТЬСЯ СТОМАТОЛОГОМ НА МПП У ВОЄННИЙ ЧАС ТА ПОРЯДОК ЇЇ ЗАПОВНЕННЯ

Однією з важливих функцій МПП є ведення документації і в першу чергу заповнення первинних медичних карток (ПМК).

Первинна медична картка е документом персонального медичного обліку, призначеним для забезпечення послідовності в наданні медичної допомоги пораненим та хворим на етапах медичної евакуації. Заповнена медична картка має юридичне значення - вона засвідчує факт поранення (хвороби) і дає право пораненому (хворому) на евакуацію в тил.

Первинні медичні картки заповнюють всім пораненим і хворим, які входять в групу санітарних втрат. Усіх поранених і хворих, які отримали медичну допомогу в МПП, реєструють у "Книзі обліку поранених", що ведеться в сортувально-евакуащйному відділенні. В первинній медичній картці відображають:

- загальні дані про пораненого чи хворого ;

- діагноз поранення (хвороби);

- дата, час поранення (хвороби);

- час, обсяг та місце надання допомоги;

- способи евакуації.

ПМК мас кольорові відривні смуги (червону, чорну, жовту та синю), які призначені для сигналізації наступному етапу медичної евакуації про необхідність надання пораненому (хворому) невідкладної допомоги чи термінового виділення із загального потоку.

Червона смуга - сигналізує про необхідність наданнятермінової(позачергової) допомоги. Її відривають на тому етапі медичної евакуації,наякому надана ця допомога.

Чорна смуга - свідчить про наявність інфекційного чи психічного захворювання, внаслідок якого хворий повинен бути ізольований. Картка з чорною смугою слідує до кінцевого етапу (видужання хворого);

Синя смуга - вказує на необхідність проведення спецзаходів при радіаційному ураженні, дані про радіаційне ураження заносяться в історію хвороби.

Жовта смуга - позначає ураження ОР, котре потребує санітарної обробки.

При заповненні ПМК зберігаються смуги, які позначають медичну. допомогу, яку в першу чергу потребує поранений чи хворий на наступному етапі медичної евакуації. Інші смуги відриваються. Після надання відповідної медичної допомоги смуга теж відривається. Одночасно з карткою заповнюється і корінець. Корінці відриваються на етапі медичної евакуації.