МЕТОДИ ГОДУВАННЯ ХВОРИХ 3 ТРАВМОЮ ОБЛИЧЧЯ ТА ЩЕЛЕП

Пероральний метод харчування е в філогенетичному відношенні самим старим, самим природнім, самим фізіологічним. При щелепно-лицевій травмі ряд факторів, особливо жування, які позитивно впливають на травлення, втрачає своє значення, їжа, котра вводиться в рот, перебуває в ньому короткий час і стикається з рецепторами на обмеженій ділянці порожнини рота. Зберігається запах та смак їжі, яка виготовлена за щелепною дієтою, але повністю змінюється її звичайний вигляд, а це має велике значення для рефлекторної фази травлення. Більш того, незвичний вигляд такої їжі не викликає у хворого апетиту. Більшість хворих з щелепно-лицевою травмою навіть після надання їм спеціалізованої допомоги з накладанням назубних шин і міжщелепної тяги та фіксації відламків можуть приймати рідку їжу із звичайної ложки, якщо в зубному ряду е хоча б невеликий дефект в зв'язку з раніше видаленими зубами. Якщо у хворого збереглися смоктальні рухи, зсьорбування їжі, то хворий може харчуватися рідкою їжею за допомогою звичайної ложки. В тих випадках, коли використання ложки неможливе, годують за допомогою поїльника Пирогова, що має гумову або полівінілову дренажну трубку довжиною 20-25 см, насаджену на носик поїльника.

Методика годування за допомогою поїльника: хворому придають в ліжку сидяче або полусидяче положення. Важких хворих годують лежачи, припіднімаючи на подушці голову. Медична сестра або санітарка, які добре навчені методиці годування, сідає справа від хворого. Тіло та груди накривають фартухом з клейонки для збереження білизни від забруднення та зволоження їжею. Приготовану належним чином їжу наливають в поїльник з насадженою на його носик гумовою-трубкою. Годуючий бере в руки поїльник, пропонує хворому відкрити наскільки можливо рота та кінець гумової трубки підводить до кореня язика через ретромолярний простір або дефект зубного ряду. Щоб не влити їжу в рот передчасно, . поїльник слід тримати нижче підборіддя. Потім перекривають середину гумової трубки пальцями та піднімають поїльник так, щоб він знаходився вище ротової щілини. Обережно розтискують пальці, які тримають трубку, вливають в рот оптимальну кількість їжі (приблизно 8-10 мл), необхідну для повного ковтка. Після цього трубку знов пережимають пальцями, хворому пропонують проковтнути їжу і зробити 1-2 вдихи та видихи. Потім введення їжі повторюється в тій же послідовності. Чередуючи ковтальні рухи с дихальними паузами, повільно згодовують всю їжу. Для прискорення переходу їжі до кореня язика хворому потрібно сказати, щоб він її підсмоктував.

Під час годування за допомогою поїльника слід постійно стежити за температурою їжі, котра не повинна бути нижче, ніж 45-50°С. Якщо їжа дуже щільна, її слід розводити підігрітим бульйоном, молоком або кип'яченою водою.

Після годування поїльник та гумова трубка ретельно промиваються, прокип'ячуються та повертаються хворому для того, щоб він мав змогу користуватися ними для пиття.

Зондовий метод годування застосовуєтьсяпри значних пошкодженнях анатомічних структур щелепно-лицевої ділянки, які порушують не тільки функцію жування, а й ковтання. Це також ентеральний метод годування, тому що їжа вводиться за допомогою зонда в шлунково-кишковий тракт.

Техніка-годування хворого через зони. В цьому випадку необхідними інструментами е тонкий шлунковий зонд без оливи або прозора хлорвінілова трубка діаметром 5-6 мм, воринка об'ємом 200 мл або шприц типа Жане. На зонді роблять три мітки: перша на відстані 30-35 см дня введення тільки в стравохід, 45 см - в шлунок, 50-55 см — в дванадцятипалу кишку. Всі перелічені інструменти та приладдя повинні бути прокип'ячені та охолоджені. Готується також 3-4 склянки їжі, підігрітої до 45-50°С.

Перш ніж вирішити питання про введення зонду через ніс, лікар повинен переконатися в тому, що носові ходи вільні. Поліпи, • новоутворення в цій ділянці, значні викривлення носової перегородки с Протипоказанням для цього способу годування.

Закруглений кінець, змочений гліцерином, вводять в нижній носовий хід, тримаючись напрямку, перпендикулярного до поверхні обличчя. Коли 15-17 см зонду ввійде в носоглотку, голову хворого злегка нахиляють вперед і пропонують хворому зробити ковтальні рухи. Під час кожного такою «ковтка» трубку просувають до шлунку, тобто До мітки 45 см.

На зовнішньому кінці зонда закріплюють воринку, опускають і» нижче голови та вливають їжу, повільно піднімаючи та опускаючи з таким розрахунком, щоб при кожному русі воринки в зонд вливалася їжа в кількості не більше ковтка. Після прийому їжі таким же чином вводиться й пиття. Після завершення годування і пиття воринку видаляють, а кінець зонда закріплюють на обличчі збоку за допомогою стрічки липкого пластиру так, щоб він не заважав хворому.

Гумовий зонд можна залишати в носовому ході лише на декілька днів, після чого його необхідно витягти, ретельно промити та прокип'ятити. Ця неприємна, для хворого процедура значно спрощується При користуванні поліхлорвініловою трубкою, яка може бути залишена на увесь період зондового годування (3-4 тижня).

Замість воринки при зондовому годуванні можна користуватися також великим шприцом для промивання порожнин (типа Жане). Для цього кінець зонду щільно надівають на кінець шприца. Їжу, як і при годуванні з поїльника, вводять із шприца невеликими порціями, повільно витискуючи його вміст. Температура їжі повинна бути в межах 40-45°.

Ректальне годування застосовується в тих випадках, коли неможливі інші методи ентерального годування (рубцевий стеноз стравоходу, закриття прозору стравоходу пухлиною та ін.). Таке годування ще має назву годувальних клізм. Асортимент поживних речовин при такому методі годування обмежений: 0,85 % розчин повареної солі, 5 % розчин глюкози, 4-5 % розчин очищеного алкоголю, амінопептид (білковий препарат, якій містить повний набір амінокислот). Вводити інші харчові речовини марно, тому що в товстому кишечнику відсутні травні ферменти.

При різкому зневодненні організму хворого вводять крапельним способом 0,85 % розчин повареної солі або 5 % розчин глюкози, до 2 л на добу. Ці ж розчини можна вводити також крапельним способом одночасно по 100-150 мл два-три рази на добу. Для затримання цих розчинів в прямій кишці слід додати до них п'ять, шість крапель настойки опія.

Для прискорення всмоктування розчинів амінопептидапряму кишку слід попередньо очистити звичайною клізмою, а розчин длягодування підігріти до 40^С'С.

Харчування хворих через штучно створений свищ в шлунку при травмах щелепно-лицевої ділянки застосовується рідко. Цим методом,як і ректальним, користуються при непрохідності стравоходу.

Парентеральне годування застосовується в тих випадках,холи з якихось причин необхідно ввести до організму поживні речовини поза шлунково-кишковим трактом. Крім того, парентеральне годування, яке даний час дозволяє вводити в організм високоефективні білкові препарати, вуглеводи, жирові емульсії, вітаміни, солі, нерідко стає корисним в тих випадках, коли, незважаючи на всі зусилля, ентеральне годування не спроможне нормалізувати порушений хворобою обмін речовин.

Разом з цим, парентеральне годування повинно розглядатись в якості лише додаткового метода годування і в ніякій мірі повністю не може замінити ентерального, найбільш фізіологічного, в рівній мірі як і речовини, які застосовуються для парентерального годування, не можуть замінити нормальне дієтичне харчування. Тому парентеральне годування застосовується лише на короткий час - не довше 10 діб.

Парентеральне годування передбачає окреме введення в організм хворих білкових, енергетичних речовин, вітамінів і солей, гормонів, а також в деяких випадках іх сумісне введення. Білкові речовини вводяться в організм тільки у вигляді готових сумішей амінокислот. До них належать препарати амінопептид, гідролізат казеіна, гідропізін Л-103, амінокровін та ін.

Енергетичні компоненти парентерального годування представлені в даний час 2,5 %, 5 %, 10 % розчинами глюкози. Крім того, для забезпечення енергетичних потреб використовуються також гіпертонічні розчини фруктози та інертного цукру (суміш глюкози та фруктози), а також сорбіт. Використовується для цієї ж мети 5 % етиловий алкоголь в суміші з 5 % розчином глюкози. Введення водорозчинних вітамінів (С і Групи В) звичайно практикується разом з введенням вуглеводів.

Мінеральні речовини: солі натрію, кальцію, калію та ін. можуть також вводитись в організм парентеральне у складі різних трансфузіонних рідин.

Методи парентерального годування. Парентеральне годування може здійснюватися шляхом введення поживних речовин внутрішньовенне, внутрішньокістково, підшкірне, внутрішньом'язово.

Найбільш розповсюджений внутрішньовенний метод парентерального годування. Внутрішньокісткове введення поживних речовин застосовується частіше всього дітям (в грудину або діафіз великоберцової кістки). Підшкірний та внутрішньом'язовий методи парентерального годування мають обмежене застосування. Швидкість внутрішньовенного вливання залежить від складу поживної суміші: дня білкових гідролізатів і жирових емульсій звичайно 30-40 крапель на хвилину, для розчинів глюкози, ізотонічних розчинів солей — до 60 крапель чи 4-5 мл на хвилину. Кількість поживних сумішей, які вливаються, може коливатись від 200 мл разового вливання до 2-4 л на добу при багаторазових вливаннях.

Режим годування. Для хворих із щелепно-лицевою травмою в лікарні повинен бути встановлений режим з шестикратним годуванням на протязі доби. Шестиразове годування при травмі обличчя та щелеп більш доцільне, тому що по об'єму (внаслідок сильного розведення іжи, її рідкого стану) їжа для цих хворих значно перебільшує звичайну. Завдяки цьому відчуття насищення виникає значно швидше.

Добовий раціон по калорійності при чотириразовому годуванні повинен розподілятись наступним чином: сніданок -- ЗО %, обід - 40 %, вечеря - 20-25 %, друга вечеря - 5-8 %.

При шестиразовому годуванні: перший сніданок - 20-25 %, другий сніданок - 10 %, обід - 30-35 %, полудник - 10 %, перша вечеря - 20 %, друга вечеря -5-10 %.

По завершенні кожного годування, особливо при наявності в ротовій порожнині назубних шин, повинен даватися чай для очищення порожнин" рота від твердих часточок їжі. яка застряє в роті, а також проводиться іригація порожнини рота.