Паризькі кафе 4 страница

Міста Ізраїлю переповнені ресторанами, барами, кафе, які пропонують відвідувачам як загальновідомі, так і екзотичні страви. Традиційна близькосхідна кухня користується в Ізраїлі найбільшою популярністю, успішно змагаючись з хот-догами, гамбургерами та піцою. Фрукти і овочі в самому широкому асортименті представлені в будь-який час року. Особливо слід відзначити високу якість ізраїльських молочних продуктів, вин і лікерів.

Ресторани зобов'язані виставляти при вході ціни на страви, меню зазвичай друкується на івриті та англійською мовою. Якщо надбавка за обслуговування не включена в рахунок, то рекомендується залишити десять відсотків від суми рахунку на чай.

Ресторани Ізраїлю пропонують відвідувачам і спеціальне харчування, наприклад, малосольное, знежирене, вегетаріанське. Магазини спеціального харчування є по всій країні. Упаковані продукти майже завжди мають відомості про склад, калорійності і дату випуску продуктів.

Крім того, на вулицях багато приватних кондитерських і крамничок з місцевим" фаст-фудом - шаурмою (корж або піта з м'ясом індички) і фалафель (тефтелі з хумусу). У таких місцях, як правило, до основної страви пропонується салат в будь-якій кількості. На вулицях можна придбати недорогі фрукти, овочі, соки та напої.

За якістю продуктів, які використовуються в приготуванні страв, ведеться ретельне спостереження. Почасти це пов'язано з приписами Тори щодо їжі, придатної в їжу ("кошер"). В Ізраїлі величезна кількість, як кошерних, так і не кошерних ресторанів і кафе.

2.41. Японія

Загальні вимоги до харчування у японців наступні.

1. Оптимальність, тобто кількість споживаної їжі повинно відповідати енерговитратами.

2. Їжа повинна мати оптимальний склад поживних речовин, а також приємний смак і бути безпечною для здоров’я людини.

3. І головне - вірити в свою дієту і підтримувати свою оптимальну вагу.

Режим харчування

Японці їдять зазвичай три рази в день. Традиційний сніданок найчастіше складається з вареного розсипчастого рису (гохан) і закусок до нього, які супроводжуються соєвим соусом. За японської народної традиції, в день повинні бути три трапези, кожна з яких включає три чашки рису (японська обідня чашка порівняно невелика, і під час трапези в неї накладають рис дерев'яною ложкою або лопаткою з казанка або дерев'яною кадочкою, де він довше залишається гарячим). До складу сніданку, який зазвичай буває досить щільним, нерідко включається суп. Особливо популярний для сніданку суп "місо" з "місосиру". За обідом ж частіше обходяться без супу.

У японців прийнято щільно снідати. Сніданок починається з чаю і закуски (ассакено-драган сакана), що складається із сирих овочів, сирої риби, нарізаною шматками і змоченою в оцті, морських їжаків і сирих черепашок. Із закускою п'ють невелику кількість теплого саке, а потім їдять суп з маленької керамічної чашки з кришкою.

Японці люблять перші страви, але їдять їх невеликими порціями 3 рази в день, причому перевагу віддають бульйонам (як з м'яса, так і, наприклад, з морської капусти) і пюреподібним супам. Супи подаються в лакованих чашечках, причому в кожного члена сім'ї своя власна чашечка. Після супу на обід подається відварений рис, риба (найчастіше смажена) і страви, що складаються з м'яса і овочів. Після обіду п'ють фруктову воду, соки. Саке п'ють під час перших страв, але перестають пити після подачі на стіл рису.

Прийом їжі у японців підпорядковується дуже складном у ритуалу. Слідуючи йому, стають на коліна або сідають на подушку на підлозі, білосніжними серветками витирають обличчя і лише потім занурюють палички в просвічені порцелянові або кольорові керамічні чашки з їжею.

Етикет японської трапези наказує для зручності брати в руки маленькі індивідуальні мисочки з рідкою їжею, а тверду їсти з загальної тарілки, причому чоловіки можуть їсти і руками, і паличками, а жінки - тільки паличками.

Європейці, пообідавши в гостях у японців, у всі часи свідчили, що обід, незважаючи на масу змін, легкий, і Ви не стаєте з переповненим важким шлунком, як у європейських країнах. Важкою швидше буде голова з-за значної кількості випитого саке.

І всі подані страви, крім смаку, повинні володіти ще одною неодмінною властивістю - виглядати красиво.

Під час обіду, коли подаються найбільш смачні страви, гості можуть забирати з собою все, що їм сподобалося найбільше, але вони не могли вже з'їсти. Недоїдені страви можна загорнути в тонкий рисовий папір і забрати з собою. Господарі висловлюють глибоке задоволення, коли гості, оцінивши трапезу, щось ще забирають із собою.

Вечеря включає декілька більш рясних доповнь до рису, які можна розглядати як замінник європейської "другої страви" - і чашку овочевого, рибного або м'ясного, - супу.

Для того, щоб урізноманітнити свій стіл, японці подають одночасно велику кількість різних блюд і закусок навіть при повсякденних трапезах. Однак кожен вид закуски подається в дуже невеликій кількості, і тільки обсяг рису залишається незмінним.

Харчування в дорозі

Для їжі, приготовленої в дорогу або на сніданки в школу і на роботу, в Японії існує спеціальне поняття - бенто. Бенто - це може бути просто варений рис або рис з різними добавками, а також м'ясо та овочі, розкладені в красиві лаковані коробочки з декількома відділеннями всередині. У кожному відділенні можуть лежати різні страви.

На всіх японських вокзалах ходять продавці бенто з дерев'яними лакованими скриньками на великій таці, пропонуючи придбати їх в дорогу. Такі коробочки з їжею використовуються і на пікніках, і будь-яких виїздах на природу, у відрядженнях і т. д.

Існує в Японії і особливе бенто - "прапор з висхідним сонцем" - варений рис з кружком солоної моркви посередині, що повторює і за формою, і за забарвленням (рис 2.12.).

Рисунок 2.12. Різновиди бенто

Види бенто

Пакунка бенто- для цього виду бенто використовують китайську їжу.

Камамеси бенто - продається на залізничних станціях (рис 2.13.) в префектурі Нагано. Бенто упаковано в глиняний горщик і підігріто. Глиняний горщик залишають як сувенір.

Рисунок 2.13. Рознощики бенто на залізниці

Макуно-уті бенто- класичне бенто, що складається з рису і будь-яких інших продуктів, як то умэ (маринованої сливи), шматок смаженої риби, звареного круто яйця.

Норібен - найпростіше бенто з рисом, покритим норі.

Саке бенто- просте бенто з рисом і лососем.

Сидаси бенто - готується в ресторанах і доставляється на обід за замовленням. Це бенто часто їдять в компанії, наприклад на похоронах або вечірках. Зазвичай містить традиційну японську їжу, наприклад темпура, рис і мариновані овочі. Сидаси бенто з європейської їжею також досить популярне.

Сусидзуме- суші, упаковане у вигляді бенто.

Торибен- бенто з курячим м'ясом.

Дзюкубен - бенто школяра.

Кярабен - бенто, зроблене у вигляді чоловічків або звірів.

Хаябен- буквально "швидке бенто", для дообіднього перекусу або полудня.

Хокабен- так називається будь-який вид бенто, що постачається особливим сервісом по доставці бенто, який називається "Хока-Хока Тей".

Рэйто мікан- заморожений мандарин, часто продається на залізничних станціях разом з экибэном. Це один з найстаріших десертів, продаваних на станціях.

Хіномару бенто - бенто, в якому на білому вареному рисі лежить цілий шматок червоної моркви або маринованої сливи - умэ. Свою назву бенто отримало від японського прапора Хиномару, який символізує таке бенто. Бенто з'явилося в ході Другої світової війни і повинно було показати патріотизм японців, а також їх незламний дух. Воно також було досить дешеве, тому отримало в ході війни широке поширення.

Японія - острівна держава, омивана теплими водами Японського моря (Kuroshio). Його простір заселений різними видами|всілякий| риби, ракоподібними і молюсками. Тому не дивно, що другим за значущістю компонентом харчування|харчування| японців є|з'являтися,являтися| риба і морепродукти. Сьогодні японці з'їдають 1/6 всіх морепродуктів, які виловлюються у світі. Додайте до цього таку улюблену добавку до рибних страв, як водорості.

Японці їдять рис два-три рази на день, порції традиційно маленькі. При цьому вони свято вірять в те, що рис зберігає здоров'я. І дійсно, за статистикою на серцево-судинні захворювання японці страждають рідше, ніж мешканці|мешканець| західних країн.

Рис і риба — основні продукти харчування в Японії, особливо рис, зварений без солі і масла. До нього подають різні закуски — овочеві, рибні, рідше м'ясні. На обід обов'язковим є суп з овочів і бобової пасти — місоздіру. Рис найчастіше готують на парі. Рибу в основному слегка смажать. Окрім риби використовують різні водорості, молюски, краби, їх часто їдять з пагінцями бамбука та грибами.

Споживається також яловичина, свинина, телятина, баранина, кури, хоча м'ясні страви займають у раціоні японця скромне місце.

Для приготування багатьох страв використовують різні сорти локшини. В Японії ситно снідають. Сніданок починається з чаю та закуски, що складається із сирих овочів, сирої риби, змоченої оцтом, морських їжаків і сирих ракушок. Разом із закускою п'ють рисове вино (саке), часом підігріте. Відтак подають суп, після якого - рис, рибу і страви, що складаються з м'яса та овочів. Тричі на день подається масло, деякі види м'якого сиру.

Особливістю японської кухні є свіжість та натуральність продуктів, їх сезонність, зберігання природних смакових якостей, естетичне оздоблення страв. Спеції, прянощі, приправи і гострі соуси використовуються в міру, так щоб не заглушити основний смак і аромат продуктів.

Універсальною приправою для багатьох страв служить “порошок смаку” (піросульфіт натрію). Якщо його покласти до страви, він проявляє її смак з більшою силою. Сприяє він також збереженню кольору, смаку та запаху овочів. У японській кухні дуже розповсюджені страви з яєць.

Японці не люблять алкогольних напоїв, виняток — національна горілка “саке”, яку отримують з рису. Японія багата на джерела мінеральних вод, однак японці їх не люблять. Пиво виготовляється дуже високої якості і дуже цінується.

Улюблений національний напій — зелений чай, його п'ють в будь-яку годину. Вживання чаю в Японії — це справжній обряд, який проходить у встановленому згідно традицій порядку. Дотримування церемоніалу вживання чаю настільки важливе, що японські дівчата вчаться цьому у школі перед одруженням.

До обіднього столу подають пшеничний хліб вищого сорту, фруктову воду, соки, олію.

Вживання їжі в Японії регулюється досить складним ритуалом. Треба стати на коліна або сісти на килимок, білосніжними серветками витерти обличчя і руки і лише після цього паличками починати їсти страви.

Сезонність та сервіровка столу - це не менш важливо, ніж саме приготування страв. Поняття сезонності в японській кулінарній традиції - це перш за все використання продуктів у ту пору року, коли вони особливо смачні. Звичайно в ході те, що в цей час поспіває на грядках, у полі чи ловиться в морі. За наявністю на столі того або іншого продукту можна безпомилково визначити пору року, не заглядаючи в календар.

Смаки японців в повній гармонії з природою. Тому вони насолоджуються саме тією їжею, яка вважається найбільш свіжою та соковитою для певного часу. Наприклад, молодий зелений чай, паростки бамбука та лосось добре споживати наприкінці весни, а перші гриби-мацутаке й макрель - восени. Сезонність виявляється також в обов'язковому прикрашанню страв символами тієї або іншої пори року. Наприклад, улітку у спекотні дні білосніжна відварна холодна локшина в обрамуванні червоних свіжих листків перили манить прохолодою й збуджує апетит. Восени їжу декорують червоними листочками клена, сосновими голками, квітами хризантеми, а моркву чи редьку ріжуть у формі тих самих листочків клена.

Деякі японські кулінари спеціалізуються на виготовлені квітів з овочів. Зі шматочків редьки, моркви, гарбуза вони створюють на тарілках квіти ірису або троянди, які мають вигляд живих. Крім того, кожного сезону характерний свій вид фруктів, овочів, риби: зима - мандарини, осінь — хурма, літо — форель. Підкреслюється сезонність і в сервіровці столу. Наприклад, в осінні та зимові місяці на столах у ресторанах розташовують невеликі мисочки з дрібними камінцями, в які вставлені маленькі кольорові паперові або солом'яні парасольки. Цей образ був взятий з побуту японського селянина одягати накидки з рисової соломи та розкривати солом'яні парасольки в негоду.

Тут нічого не віддається на відкуп випадку. Особлива увага приділяється посуду, вибір якого залежить від багатьох факторів. Кожний ресторан має до 4 наборів посуду - по одному для кожного сезону. Вони відрізняються матеріалом, формою, кольором.

Супи та відварний рис, як правило, подаються у круглих лакованих піалах з випуклими кришками, плетені з бамбука тарілки служать для подачі добре просмажених продуктів. Численні страви, ретельно продумані та підібрані, дивовижно гарно розкладаються на різного розміру тарілках, блюдцях, тацях й в чашках, призначених якраз для тієї чи іншої страви. Звідси навіть з'явилася думка, що японські страви готуються більше для очей, ніж для їжі. Відповідне оформлення їжі є невід’ємною складовою національної естетики. Для прикрашення використовуються живі пучки трави, квіти або їхні штучні замінники - стрічки зеленої плівки, нагадуючи свіжі водорості, пластикові бутончики квітів. Звичайно круглі шматки їжі подають на квадратних або прямокутних тарілках, а квадратні шматки - на круглих. Тарілки можуть бути шестигранними, напівкруглими, у формі віяла, нагадувати листя рослини чи муляж.

Велике значення надається й кількості їжі, яку подають на стіл. Усі порції японських страв відміряні так, щоб уникнути перенасиченості. Основна увага під час складання меню приділяється різноманітності як “вихідного матеріалу”, так й способів його приготування. Японцям подобається, коли трапеза складається з великої кількості маленьких страв різного смаку. Класична японська трапеза аристократів налічує з 15-20 змін невеликих страв. Більшість страв, як правило, їдять кімнатної температури (тільки суп та рис необхідно їсти гарячими), тому їх подають на стіл усі відразу.

В японській сервіровці, як і в європейській, є свої правила. Наприклад, рис ставиться зліва, суп справа, основна страва в центрі. Зліва, справа та трошки позаду основної страви розташовують різні маринади і соління. Соуси і приправи розставляють справа від тої страви, для якої призначені. Хасі (котрі кладуть на спеціальні підставки, щоб вони не торкалися столу) повернені наліво тим кінцем, яким беруть страву; десерт та чай завершають трапезу.

Страви можна їсти в будь-якій послідовності - сьорбнути супу, з'їсти шматочок риби, скоштувати маринади, а потім знов повернутися до супу. Приступаючи до їжі, японці вимовляють “ітадакімас” (дослівно, приступаємо), а закінчують словами подяки за їжу “готісо сама десята” (було дуже смачно). Такі слова вимовляють автоматично.

Японці полюбляють давати стравам екзотичні назви. Наприклад, смажені каракатиці називаються “соснові шишки”, тому що на них схожі глянцеві смажені шматочки; м'ясна страва у фользі називається “срібні човники”; збита в піну терта ріпа –“хмари ріпи”; приготовлену з курячого м'яса та яєць страву називають “батьки та діти”. Крім того, у рецептах можна зустріти такі слова, як “лисячий хвіст”, що означає - золотисто-коричнева шкоринка. Сервіровка столу - це також дуже важливий момент традиційної японської кухні: прийнято витримувати рівну колірну гаму (часто біло-синю), уникаючи різких колірних контрастів (рис 2.14.). Сама ж страва складається з віртуозно нарізаних продуктів (у вигляді зерняток, соломки, у формі колосків пшениці, пелюстків хризантеми), створених витончених фігурок птахів, риб, квітів, фруктів чи драконів, пейзажів. Підібрати меню, щоб найкращим чином відповідало сезону і можливостям ресторану, не легко. У найдорожчих та престижних закладах цю справу часто передовіряють власнику. Замовник визначає тільки кількість страв й категорію застілля, а йому виставляють ціну за кожний стіл на вісім персон.

Рисунок 2.14. Приклад японської сервіровки столу

Японський кухонний посуд. В японській кухні неодмінно є посуд, призначений для приготування різноманітних страв: тушкованих, відварних, смажених у соусі, приготованих за типом наших “у горщечку”. Тому важко провести чітку за нашими поняттями межу між каструлею, глибокою сковородою, казанком (рис 2.15.). Достатньо сказати, що слово “набе” вживається не тільки у значенні “каструля”, але й “сковорода”. Японці їдять багато страв, для приготування яких не потрібно особливого мистецтва, але дуже багато значить вибір посуду.

Рисунок 2.15. Керамічне набе

Керамічний набе, в якому готують їжу на вогні та подають в ньому ж на стіл, дуже схожий на наші горщечки. Звичайно вони полив’яні тільки зсередини, тому їх не варто ставити вологими на вогонь, щоб вони не тріснули. Миють їх обережно з використанням м'яких мийних засобів, а для просушування просто перевертають вверх дном. Такий керамічний посуд, а також і з вогнетривкого скла потребує обережного з ним поводження, тому що наприкінці процесу тушкування надається дуже сильний вогонь, то посуд може тріснути.

Металеві набе - в нашому понятті - це в більшості глибокі сковороди; відрізняються розміром, глибиною та формою, залежно від призначення (рис 2.16.).

Наприклад, невелика сковорода з вертикально укріпленою ручкою використовується для приготування тонкого омлета. Така ручка дозволяє легко потрусити сковороду, щоб перевернути те, що готується. Для приготування яєчні за японськими поняттями більше підходить прямокутна сковорода. Тяжка, чавунна, достатньо глибока, вона використовується для приготування страв в киплячому соусі. Є ще спеціальні сковороди з решіткою, на яких обсушують усі страви, які готуються в киплячому маслі.

Рисунок 2.16. Металеве набе

Японці дуже полюбляють використовувати мідні набе, але вони дуже дорогі, а тому найчастіше замінюються алюмінієвими, покритими спеціальним сплавом золотистого кольору. Японським кулінарам не дуже подобається мати справу з посудом з тефлоновим покриттям, тому що він погано реагує на високі температури. Хороші кулінари справедливо вважають, що якщо строго дотримуватись рецептури, то й зі звичайним посудом не буде ніяких проблем. Варто зауважити, що в наш час з'явились електричні аналоги різного роду набе. Найбільшою популярністю користуються сковороди з плоским, рівним та товстим дном, що робить прогрівання рівномірним, з прямими чи злегка випуклими стінками. Для тушкування придатний посуд, виготовлений з будь-якого металу, який є добрим провідником та зберігає тепло. Вибір розміру каструлі чи сковороди залежить від кількості їжі, яка готується, але обов'язковим є принцип - усі продукти слід укласти одним шаром так, щоб відстань між поверхнею налитої рідини і краєм посуду була не більше 5 см. Японці надають перевагу каструлям з прямими стінками, тому що полюбляють закривати їх плоскими круглими дерев'яними кришками. При цьому через те, що кришка тримає тепло, підбирають їх на 1.5-2 см меншого діаметру ніж каструля. Це робиться для того, щоб їжа була щільно закритою, а залишок вологи випаровувався (осідаючи на звичайній кришці, вона знижує смакові властивості). Перед тим, як закрити каструлю кришкою, її на декілька хвилин опускають у воду. Дерев'яні кришки не дають завітритися готової страві. Такі кришки, зроблені зазвичай з ялини або кедра, та завдяки правильного догляду (не застосовувати чистильні порошки, їжаки, дуже гарячу воду, не витирати, а сушити на повітрі) служать багато років.

В японській кулінарії багато продуктів розтирається, змішується, подрібнюється. Тому на кухні неодмінно є декілька своєрідних ступок Сурібаті (рис 2.17.).

Рисунок 2.17. Ступка Сурібаті

Вони складаються з двох мисок. Внутрішня миска – колба, зроблена з глини або твердого пластика; щоб вона не рухалась, використовуються пластикові чи гумові прокладки, їх з успіхом можна замінити вологим рушником. Пестик виготовляється з благородних порід дерев, наприклад, кедра. В японській кухні все готується у невеликій кількості, тому сучасні кухонні комбайни виглядали б тут просто чудовиськами.

Не обходиться японська господарка й без ситечка, яке використовується для приготування різноманітних пюре з овочів, фруктів, страв з тофу. Найкращим вважається ситечко, зроблене з конячого волосся. Перед використанням його на декілька хвилин опускають у теплу воду і злегка обтирають рушником. Рідко японська страва буває без тертого свіжого імбиру або редьки і дайкону, а тому серед посуду поважне місце займають найрізноманітніші тертки.

У кожній японській сімї готують рис, тому на кожній кухні завжди є барилко (звичайно, з кришкою), куди його перекладають з рисоварки, і дерев'яна лопаточка, якою його беруть, а також плоске віяло для охолодження. Багато кухонного посуду й в наш час виробляється з бамбука, і, схоже, японці не збираються відмовлятися від нього на користь сучасних матеріалів. Перш за все це циновки, в які загортають деякі страви для надання їм потрібної форми; плетеники двох типів - круглі зі злегка увігнутими краями, що нагадують друшляк, і квадратні, за типом плоскої коробки. Для формування деяких страв з рису використовується й кора бамбука. Вона продається у фасованому вигляді, по 5 пластинок в упаковці. Заздалегідь її слід замочити у воді на 20 хвилин, потім злегка обсушити рушником і, зробивши щось на зразок човника, закласти в неї продукти. З бамбука роблять й невеликі шампури, які змочують холодною водою, щоб вони не обгоріли. Великою популярністю користується у господарок і тонкі невеликі дерев'яні палички, а то і зовсім зубочистки, які фіксують різноманітні страви за типом рулетів. Не можна не згадати про бамбукові таці найрізноманітніших розмірів, форм і призначення. Багато що з японського посуду може зникнути, але обов'язково залишаться хасі - палички для їжі та її приготування.

Традиційно японці віддають повагу лакованому посуду. Він може служити дуже довго, якщо правильно ним користуватися (не мити довго в холодній або в гарячій воді, не використовувати машину для миття посуду, протирати сухою ганчіркою з краплиною олії, не дряпати). У повсякденному житті японців великою популярністю користуються піали: невеликі лаковані або пластмасові (звичайно з кришками) для супу; глиняні, фаянсові чи порцелянові (частіше без кришки) для рису, а великі - для страв, які готують в набе; для рису з овочами або морепродуктами використовують великі фаянсові піали з кришками, такі ж, але ще більшого розміру - для страв з локшини.

Є суворий принцип призначення посуду для різноманітних страв. Наприклад, смажені страви подаються на порцелянових тарілках за типом плоскої вазочки чи бамбукових круглих таць; сасімі – на невеликих прямокутних порцелянових тацях; салати – в різних мисочках.

Велике значення на кухні має вибір ножів. Є ножі декількох видів - з широким лезом (для нарізки овочів), зі скошеним по типу сікача - для обробки молюсків. Не дивно, що японські страви вражають мистецтвом нарізки.

Китайський казанок - це посуд, який використовується для смаження у традиційній китайській кухні, відомій у світі протягом багатьох століть. Казанок з випуклим дном - один з найбільш зручних представників посуду для смаження. Казанки добре проводять тепло і, стаючи дуже гарячими, ідеально підходять для смаження їжі в розжареній олії. Одночасно, для них потрібно зовсім небагато олії.

Такий посуд, звісно, не є необхідним на кожній кухні, але аматорам справжніх китайських страв вона необхідна.

Традиційно китайський казанок має округле дно, пристосоване для приготування їжі на чавунній плиті, а також дві ручки по краях. Спочатку казанки робили з чавуну, але такий посуд сьогодні трапляється дуже рідко, однак незважаючи на це, саме цьому варіанту казанка віддають перевагу шеф-кухарі багатьох китайських ресторанів.

Більшість сучасних казанків виготовляється з нержавіючої сталі, міді або алюмінію.

Дві ручки найчастіше за все замінюються на одну довгу, як у сковороди з довгою ручкою. Це робить китайський казанок зручним у користуванні. Крім того, сьогодні більшість казанків має плоске дно, пристосоване для використання цього посуду під час готування на сучасних плитах з плоскими конфорками. Казанки з округлим дном все ще виробляють, але для них потребується спеціальна підставка, яка встановлюються на конфорки для підтримки казанка та рівномірного розподілу тепла. Однак спеціальні кріплення на таких підставках відбивають тепло знову на конфорку, що може стати причиною займання.

До речі, в Японії посуд (миски для рису, супу, тарілки для іншої їжі|їда|) і предмети сервіровки діляться на «чоловічі» і «жіночі». Палички - не виняток|виняток|.

Японські столові прибори - це дерев'яні палички хасі|. Вважалося, що паличками їдять безсмертні боги й імператори.

Японці почали використовувати палички в період Яєї (десь від 200р. до н.е. до 200р. н.е.). Раніше палички робили з бамбука, про це свідчить зображення ієрогліфа хасі, котрим вони позначаються в японській мові. Бамбуковий стовбур розщеплювався надвоє, та його половинка складалась, тому палички нагадували щипчики.

Теперішня окрема форма з'явилась в Японії у період Асука (593-710 pp.). До того часу їх використання ще не набуло масового характеру. За свідченням китайських хронік, в той час лише імператорський двір та японська аристократія користувалася хасі, а звичайні люди їли руками. Тільки десь к періоду Нара решта народу почала також їсти паличками. Палички важкі в засвоєнні, але для того, хто навчився користуватися ними досконально, вони стають зручним та універсальним столовим прибором. Особливості роботи з паличками визначили спосіб приготування страв японської кухні, які подаються переважно у вигляді невеликих окремих шматочків, які достатньо взяти та покласти до рота.

Матеріалом для паличок може бути бамбук, кедр, верба, срібло, залізо та алюміній. У наш час часто використовується пластик. Дуже рідко трапляються палички з таких екзотичних матеріалів, як слонова кістка або оленячий ріг. Металеві палички використовують скоріше для приготування страв, а не як столовий прибор. Японці особливо відзначають те, що паличками вони їдять тому, щоб не дряпати зуби залізяками.

Тому навіть в ресторанах не подають практичні та довговічні металеві палички. Замість них кладуть одноразові палички варібасі, вироблені із суцільного, відносно грубо обробленого шматка дерева, розрізаного уздовж трохи не до кінця, так що перед використанням їх потрібно буде розламати.

<9 10 111213 14 15 >

Дата добавления: 2014-12-22; просмотров: 751;