Значення вольової діяльності для медичного працівника.

У медицині мають особливе значення психологічні питання, пов'язані з вольовими якостями хворої людини. Існує певна залежність між особливостями вольового середовища людей й їхнім відношенням до хвороби. Є люди, схильні до активної боротьби із хворобою, інші - заперечують будь-яке захворювання, треті віддають перевагу поринути у хворобу.

Значення волі хворого важко переоцінити. Виховувати у хворого волю до життя, здоров'я, впевненість, вміння придушити в собі сумнів, невір'я, страх, перебороти біль - є важливий обов'язок кожного медичного працівника. Саме активність хворого є важливий фактор у боротьбі з хворобою.

Не можна переоцінити й значення волі самого медика в його професійній діяльності. Вольові якості медичного працівника виявляються в таких характеристиках особистості, як витримка, самовладання, холоднокровність, наполегливість, сміливість, самовідданість, рішучість, самостійність. Медикові доводиться постійно спостерігати страждання, смерть, нерідко вислуховувати від хворих або їхніх рідних докори, іноді несправедливі судження про лікування. Лікар зобов'язаний не проявляти власної дратівливості, придушити в собі образу. Витримка необхідна й щоб придушити природне почуття бридливості. Як у всякої людини, у лікаря може бути поганий настрій, особисті негоди. Але в спілкуванні з хворим він повинен мобілізувати свою волю, для того щоб відгородити хворого від впливу свого дурного настрою, а іноді - щоб не показати й свій власний хворобливий стан.

Особливо важливе значення для медичного працівника має воля до постійного самовдосконалення. Він повинен мобілізувати свою волю, щоб постійно займатися, не відставати від прогресу науки, постійно вдосконалювати свій характер, виробляючи в собі дружелюбність, терпіння, тактовність, здатність визнавати свої помилки й робити правильні висновки.

В окремих випадках професія медичного працівника може вимагати мужності й самопожертви заради прогресу науки й життя людини. Подолання труднощів людиною можливе тільки в тому випадку, якщо вона знає в ім'я чого це робить.

Тому вирішальною умовою виховання волі є оволодіння вмінням володіти моделями поведінкових реакцій. Поки прагнення людини виливаються у форму млявих, розпливчастих і бездіяльних бажань, не може бути й мови про розвиток сильної волі. Бажання є могутньою силою, для якої немає непереборних перешкод. Але таким може бути бажання, що випливає з основних життєвих установок людини, а не зі скороминущих вражень і мінливих настроїв.

При цьому важливо не приймати нездійсненних рішень і не озброюватися намірами, які не будуть здійснені.

Істотною умовою виховання волі є утворення звички оцінювати свої дії, усвідомлювати їхні наслідки, дивитися на них з боку.

І, нарешті, остання умова виховання волі - постійне тренування себе в подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод, постійне вправляння вольового зусилля. Здатність до вольового зусилля, а отже, і вміння переборювати перешкоди розвиваються в результаті практики. Тільки той здатний виявити сильну волю у великих справах, хто довгим вправлянням загартував її в сотнях щоденних маленьких справ.